Затверджено на засіданні кафедри правознавство 2 страница

У цьому відношенні важливе значення має практика Верховного Суду України. Узагальнюючи судову практику, розглядаючи окремі справи в касаційному порядку, Верховний Суд дає роз'яснення від­повідних норм КК, виробляє певні рекомендації щодо правильного їх застосування. Ці рекомендації набувають важливого значення для всіх судових інстанцій, стають еталонами, що використовує вся су­дова практика. Це так звані стандарти кваліфікації, які забезпе­чують однакове застосування закону і тим самим є одним із засобів зміцнення законності, охорони прав і свобод громадян. Особливе значення тут мають постанови Пленуму Верховного Суду України з окремих категорій справ. У них містяться рекомендації щодо квалі­фікації відповідних злочинів, які використовуються судами у разі за­стосування кримінального закону. З 1991 р. Пленум Верховного Су­ду видав багато таких постанов. В них міститься низка рекоменда­цій, які не втратили свого значення і при застосуванні нового КК. Це викликано тим, що багато норм КК 1960 р. сприйняті новим ко­дексом (це більшість норм щодо злочинів проти особи, проти влас­ності, норми щодо злочинного поводження зі зброєю, бойовими при­пасами і вибуховими речовинами, обігу наркотичних засобів і пси­хотропних речовин, щодо посадових злочинів). Тому і на сьогодні у разі застосування п. 11 ч. 2 ст. 115, що передбачає відповідальність за умисне вбивство, вчинене на замовлення, зберігає своє значення роз'яснення Пленуму Верховного Суду України щодо вбивства, вчи­неного особою (виконавцем) за дорученням іншої особи (замовни­ка). Таке доручення може мати форму наказу, розпорядження, а та­кож угоди, відповідно до якої виконавець зобов'язується позбавити потерпілого життя, а замовник — вчинити або не вчинювати в інте­ресах виконавця певні дії матеріального чи нематеріального харак­теру. Роз'яснення Пленуму Верховного Суду України стосовно контрабанди має важливе значення для правильного застосування ст. 201 нового КК. Так, Пленум зазначив, що дії особи, пов'язані зі спробою незаконного переміщення товарів через митний кордон і не доведені до кінця з причин, які не залежать від волі винного, квалі­фікуються як замах на контрабанду.

Можна навести ще й інші роз'яснення. Тому й надалі, у відпо­відних главах цього підручника за необхідності будуть використову­ватися ті рекомендації Пленуму Верховного Суду, що не втратили свого значення при застосуванні нового КК України.

 

Тема Злочини проти основ національної безпеки України

 

Поняття злочинів проти основ національної безпеки України.

Злочини проти основ національної безпеки України є найбільш небезпечними посяганнями на суспільні відносини, які забезпе­чують державну безпеку, обороноздатність, незалежність країни, її конституційний лад. Без належної кримінально-правової охорони цих соціальних цінностей неможливе нормальне функціонування держави та відповідних її інститутів. Без стабільності в суспільстві неможлива й ефективна боротьба зі злочинністю, в тому числі і з та­кими небезпечними злочинами, як вбивства, зґвалтування, розбої та ін. Тому в КК статті про відповідальність за злочини проти основ національної безпеки України подані в першому розділі Особливої частини.

Родовим об'єктом злочинів, передбачених у цьому розділі, є суспільні відносини з охорони основ національної безпеки України: її конституційного ладу, суверенітету, територіальної недоторкан­ності, обороноздатності. Іншими словами, родовим об'єктом цих злочинів є суспільні відносини, що забезпечують саме існування Ук­раїни як суверенної, незалежної, демократичної, соціальної і право­вої держави (ст. 1 Конституції України).

Це дає підставу для визнання цих злочинів найбільш небезпеч­ними і віднесення їх законодавцем, як правило, до особливо тяжких або тяжких злочинів. Важливість родового об'єкта цих злочинів ви­значає значною мірою і специфіку їх об'єктивних та суб'єктивних ознак.

З об'єктивної сторони злочини проти основ національної без­пеки України здійснюються шляхом активної поведінки — дії. При цьому законодавець конструює більшість з них як злочини з фор­мальним складом, тому вони вважаються закінченими з моменту здійснення самого діяння, незалежно від настання фактичної шкоди основам національної безпеки України (наприклад, державна зрада, шпигунство). Деякі з цих злочинів конструюються як усічені склади — момент їх закінчення переноситься на попередні стадії здійснення злочину — готування чи замах. Так, наприклад, змова про вчинення злочину, передбаченого ст. 109 (готування), розглядається як закін­чений злочин; посягання на життя державного чи громадського дія­ча, відповідно до ст. 112 вважається закінченим фактично з момен­ту замаху на вбивство.

Висока небезпека цих злочинів виражається і в їх суб'єктивних ознаках: всі вони здійснюються умисно і, як правило, з прямим умислом, за якого особа бажає заподіяти шкоду основам національ­ної безпеки України. Характерною є і мета — заподіяння шкоди цьому об'єкту: особа діє з метою зміни чи повалення конституційно­го ладу, захоплення державної влади, заподіяння шкоди сувереніте­ту, обороноздатності України, зміни її території та ін.

Отже, можна визначити, що злочини проти основ національ­ної безпеки України — це передбачені кримінальним законом умисні суспільно небезпечні дії, що посягають на конституцій­ний лад, суверенітет і територіальну недоторканність України.

До їх числа законодавець відносить дії, спрямовані на насиль­ницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади (ст. 109); посягання на територіальну цілісність і недоторканність України (ст. 110); державну зраду (ст. 111); пося­гання на життя державного чи громадського діяча (ст. 112); дивер­сію (ст. 113); шпигунство (ст. 114).

 

Види злочинів проти національної безпеки України

Дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади

(ст. 109). Правовою підставою криміналізації цих діянь є ч. 2 ст. 5 Конституції України, відповідно до якої право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і ніхто не може узурпувати державну владу. Безпосереднім об'єктом зло­чину, передбаченого ст. 109, є суспільні відносини, що забезпе­чують внутрішню безпеку України, захист конституційного ладу і державної влади в країні.

Конституційний лад — це устрій держави і суспільства, а та­кож їх інститутів відповідно до конституційно-правових норм. Це цілісна система основних соціально-правових відносин, що визна­чають форми і способи функціонування держави, як єдиного дер­жавно-правового організму. Нормальне функціонування конститу­ційного ладу дозволяє реалізувати прагнення суспільства до справедливого і стабільного соціального порядку на основі поєднан­ня індивідуальних і суспільних інтересів.

Об'єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 109, вира­жається в чотирьох формах: 1) дії, спрямовані на насильницьку змі­ну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; 2) змова про вчинення таких дій; 3) публічні заклики до насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або до захоп­лення державної влади; 4) розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій.

Загальною ознакою всіх цих дій є спрямованість їх саме на на­сильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або захоплен­ня державної влади, тобто із застосуванням фізичного чи психічного насильства до представників державної влади, осіб, що виконують функцію охорони конституційного ладу і державної влади, до інших осіб, які перешкоджають здійсненню цих дій. Злочини вважаються закінченими у разі здійснення будь-якої дії з метою зміни чи пова­лення конституційного ладу чи захоплення державної влади (на­приклад, озброєння групи людей та інструктаж про дії під час захоп­лення влади).

Змова про вчинення таких дій передбачає умисну угоду двох або більше осіб про спільні насильницькі дії, спрямовані на зміну чи по­валення конституційного ладу або на захоплення державної влади.

Передбачені ч. 2 ст. 109 заклики до насильницької зміни чи по­валення конституційного ладу або до захоплення державної влади мають носити публічний характер, тобто проголошуватися відкрито, в присутності багатьох громадян. Це завжди активний вплив на не-визначену кількість людей (проголошення на мітингу, демонстрації, зборах тощо).

Розповсюдження матеріалів з такими закликами є самостійною формою об'єктивної сторони цього злочину і передбачає ознайом^ лення з такими матеріалами інших осіб або створення умов для та­кого ознайомлення (розклеювання листівок, роздавання книг тощо).

Суб'єктивна сторона всіх зазначених дій — прямий умисел, поєднаний з метою насильницької зміни чи повалення конституцій­ного ладу або з метою захоплення державної влади.

Суб'єкт злочину — будь-яка особа, що досягла 16-річного віку.

Відповідно до ч. З ст. 109 кваліфікуючими ознаками діянь, пе­редбачених у ч. 2 ст. 109, є:

вчинення їх особою, яка є представником влади, тобто осо­бою, яка перебуває на службі в органах державної влади та наділе­на владними повноваженнями (наприклад, депутат місцевої ради, голова суду, працівник міліції та ін.);

1) вчинення цих самих дій повторно, тобто хоча б у другий раз, незалежно від того, чи була особа засуджена за перший злочин;

2) вчинення їх організованою групою, тобто трьома або більше особами, які попередньо організувались у стійке об'єднання для вчинення публічних закликів до насильницької зміни чи повалення конституційного ладу, або на захоплення державної влади, або для розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій (див. ч. З ст. 28);

3) здійснення їх з використанням засобів масової інформації (на­приклад, виступ по телебаченню, поширення комп'ютерних програм із вказаними матеріалами та ін.).

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 109 — позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років; за ч. 2 ст. 109 — обмеження волі на строк до трьох років або позбавлення волі на той самий строк; за ч. З ст. 109 — обмеження волі на строк до п'яти років або позбав­лення волі на той самий строк.

Посягання на територіальну цілісність і недоторканність України (ст. 110). Безпосереднім об'єктом цього злочину є відно­сини щодо забезпечення територіальної цілісності і недоторканності України в межах встановлених кордонів. Територіальна недоторкан­ність України є невід'ємною складовою її самостійності та незалеж­ності. Частина 3 ст. 2 Конституції України проголошує, що терито­рія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про державний кордон Ук­раїни» державний кордон — це лінія і вертикальна поверхня, що проходить по цій лінії, які визначають межі території України — су­ші, вод, надр, повітряного простору.

Об'єктивна сторона цього злочину передбачає різні діяння:

1) дії, вчинені з метою зміни меж території або державного кордону, на порушення порядку, встановленого Конституцією України;

2) публічні заклики до вчинення цих дій; 3) розповсюдження мате­ріалів із закликами до вчинення таких дій. Зміст цих діянь аналогіч­ний діям, передбаченим ст. 109. Відмінність лише у тому, що ст. 110 не вимагає, щоб ці дії носили насильницький характер.

Суб'єктивна сторона цього злочину — прямий умисел, що поєднаний із спеціальною метою змінити межі території або держав­ного кордону України.

Суб'єкт злочину — будь-яка особа, що досягла 16-річного віку.

Відповідальність за ч. 2 ст. 110 настає за наявності хоча б однієї з указаних в ній обтяжуючих обставин: 1) вчинення злочину осо­бою, яка є представником влади; 2) повторно, тобто здійснення та­ких дій хоча б у другий раз; 3) за попередньою змовою групою осіб, тобто здійснення його спільно двома або більше особами, які зазда­легідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне його вчи­нення (див. ч. 2 ст. 28); 4) якщо дії поєднані з розпалюванням на­ціональної чи релігійної ворожнечі, тобто з метою викликати воро­же ставлення до осіб іншої національної або расової належності.

Частина 3 ст. 110 передбачає особливо кваліфікований склад злочину — це дії, передбачені ч. 1 або 2 статті 110, які призвели до загибелі людей чи інших тяжких наслідків (наприклад, заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, знищення важливих об'єктів, пошко­дження життєзабезпечуючих комунікацій та ін.).

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 110 — обмеження волі на строк до трьох років або позбавлення волі на той самий строк; за ч. 2 ст. 110 — обмеження волі на строк від трьох до п'яти років або позбавлення волі на той самий строк; за ч. З ст. 110 — позбавлення волі на строк від семи до дванадцяти років.

Державна зрада (ст. 111). Безпосередній об'єкт цього злочи­ну — зовнішня безпека України, її суверенітет, територіальна ціліс­ність і недоторканність, обороноздатність, державна, економічна чи інформаційна безпека.

З об'єктивної сторони державна зрада може виражатися лише в тих діях, вичерпний перелік яких прямо вказаний в ч. 1 ст. 111. Це передусім: перехід на бік ворога, що передбачає надання безпосередньо ­ знарядь для здійснення злочину та ін. кваліфікується за стаття­ми 14 і 112.

Перелік осіб, які визнаються потерпілими і вказані в ст. 112, є вичерпним: Президент України, Голова Верховної Ради України, на­родний депутат України, Прем'єр-міністр України, член Кабінету Міністрів України, Голова чи суддя Конституційного Суду України або Верховного Суду України, або вищих спеціалізованих судів Ук­раїни, Генеральний прокурор України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Голова Рахункової палати, Голова На­ціонального банку України, керівник політичної партії.

Для застосування ст. 112 слід обов'язково встановити, що пося­гання на життя вчинюється в зв'язку з державною або громадською діяльністю потерпілих.

Закінченим цей злочин визнається з моменту вчинення діяння, спрямованого на позбавлення життя, тобто з моменту замаху на вбивство (усічений склад злочину).

Суб'єктивна сторона цього злочину— прямий умисел, обов'яз­ковою ознакою якого є усвідомлення особою, що потерпілим є дер­жавний діяч або керівник політичної партії і що посягання здійс­нюється в зв'язку з його державною чи громадською діяльністю, з метою або перешкодити цій діяльності, або помститися за її вико­нання.

Якщо вбивство чи замах на вбивство таких осіб вчинюється на грунті особистих взаємовідносин, то застосування ст. 112 виклю­чається, а дії винного кваліфікуються за статтями про злочини про­ти життя.

Суб'єктом цього злочину є будь-яка особа, що досягла 14-річно-го віку (ч. 2 ст. 22).

Покарання за злочин: за ст. 112 — позбавлення волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років або довічне позбавлення волі.

Диверсія (ст. 113). Безпосереднім об'єктом диверсії є еконо­мічна основа, внутрішня безпека України. Додатковими об'єкта­ми можуть бути: життя, здоров'я людей, екологічна безпека та ін.

Предметом диверсії можуть бути: підприємства, установи, шля­хи та засоби сполучення, нафто-, газопроводи та ін.

Об'єктивна сторона злочину виявляється: 1) у вчиненні з ме­тою ослаблення держави вибухів, підпалів або інших дій, спрямова­них на масове знищення людей, заподіяння тілесних ушкоджень чи іншої шкоди їхньому здоров'ю, на зруйнування або пошкодження об'єктів, які мають важливе народногосподарське чи оборонне зна­чення; 2) у вчиненні з тією самою метою дій, спрямованих на радіо­активне забруднення, масове отруєння, поширення епідемій, епізоо-тій чи епіфітотій.

Масове знищення людей або заподіяння шкоди їх здоров'ю при вчиненні диверсії в своїй основі спрямовано на заподіяння смерті або шкоди здоров'ю значної кількості громадян і винний вдається до загальнонебезпечних способів (вибухів, підпалів, затоплення, орга­нізації завалів, аварій транспортних засобів та ін.).

Зруйнування або пошкодження підприємств, споруд, шляхів і за­собів сполучення, засобів зв'язку або іншого державного або сус­пільного майна полягає як у повному їх знищенні, так і частковому пошкодженні такого майна будь-яким способом.

Масове отруєння людей, як і поширення епідемій, являє собою злочинну діяльність, спрямовану на спричинення смерті чи шкоди здоров'ю значної, частіше невизначеної, кількості осіб. Способи здійснення можуть бути різними (отруєння продуктів харчування, джерел води, зараження хвороботворними мікроорганізмами їжі, во­ди тощо).

Поширенням епізоотій охоплюються випадки розповсюдження заразливих хвороб серед тварин. Способи при цьому можуть бути різними (зараження збудниками заразних захворювань продуктів харчування, спільне утримання хворих і здорових тварин та ін.).

Епіфітотія — це широке розповсюдження інфекційної хвороби рослин, що охоплює господарство, район, область чи країну. У ви­гляді епіфітотій може поширюватися іржа і головня хлібних злаків, фітофтороз картоплі та інші шкідливі хвороби.

Цим зумовлено віднесення диверсії до усічених складів і визнан­ня її закінченою з моменту здійснення вибухів, підпалів або інших дій, спрямованих на досягнення вказаних в законі небезпечних на­слідків, тобто незалежно від фактичного спричинення смерті, тілес­них ушкоджень, зруйнування або пошкодження об'єктів, радіоак­тивного забруднення та настання інших наслідків.

Суб'єктивна сторона диверсії характеризується виною у формі прямого умислу, що поєднаний з метою ослаблення держави, тобто заподіяння шкоди її економічній системі, обороноздатності, внутріш­ній безпеці та ін. Саме ця мета відрізняє диверсію від інших злочи­нів, пов'язаних із знищенням чи пошкодженням майна, заподіянням шкоди життю, здоров'ю, екологічних та інших злочинів.

Суб'єкт цього злочину — будь-яка особа: громадянин України, іноземний громадянин, особа без громадянства, якій виповнилося 14 років (ч. 2 ст. 22).

Покарання за злочин: за ст. 113 — позбавлення волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років.

Шпигунство (ст. 114). Безпосереднім об'єктом цього злочину є зовнішня безпека України.

З об'єктивної сторони шпигунство виражається в передачі або збиранні з метою передачі іноземній державі, іноземній організації або їх представникам відомостей, що становлять державну таємни­цю.

Предметом шпигунства є відомості, що становлять державну таємницю, вичерпний перелік яких міститься в Законі України «Про державну таємницю» від 21 січня 1994 р.. Згідно з цим законом державною таємницею визнається певний вид таємної інформації, що охоплює відомості у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку, розголошення яких може завдати шкоди національній безпеці Украї­ни та які визнані у порядку, встановленому цим Законом, держав­ною таємницею і підлягають охороні державою. Спеціальним упов­новаженим органом державної влади в сфері забезпечення охорони державної таємниці є Служба безпеки України.

Шпигунство може виражатися у двох формах: 1) передачі іно­земній державі, іноземній організації або їх представникам відомос­тей, що становлять державну таємницю; 2) збиранні таких же відо­мостей з метою передачі іноземній державі, її організаціям або їх представникам.

Передача зазначених відомостей має місце у випадках, коли осо­ба володіє ними і повідомляє (вручає) їх іноземній державі або її представнику (агенту). Способи передачі можуть бути різними (усна, письмова, безпосереднє ознайомлення з будь-якими матеріалами, передача по радіо, телефону, з використанням тайників, кур'єрів та ін.). Для відповідальності не має значення, передаються першоджерела (наприклад, оригінали документів, креслення, зразки пального), їх копії чи лише відомості про них (зліпки, макети, опис технічних систем, будь-яких об'єктів та ін.). Тому будь-які дії, вира­жені як у формі передачі в буквальному розумінні цього слова, так і у створенні умов для ознайомлення агента іншої держави з ними, підпадають під поняття передачі.

Збирання відомостей, що становлять державну таємницю, — це будь-які випадки здобуття таких відомостей (наприклад, викраден­ня, особисте спостереження, фотографування, підслуховування те­лефонних розмов та ін.). Нерідко для отримання таких відомостей використовується найскладніша сучасна техніка (спеціально облад­нані літаки, кораблі або автомашини, спеціально встановлені на суші чи на морі прилади для отримання розвідувальної інформації та ін.).

Для відповідальності за ст. 114 важливо встановити, що відомос­ті, які становлять державну таємницю, були передані чи збиралися для передачі саме іноземним державам, іноземним організаціям або їх представникам.

Закінченим шпигунство вважається з моменту початку збирання вказаних відомостей або з моменту їх передачі.

Суб'єктивна сторона цього злочину — прямий умисел, за яко­го особа усвідомлює, що відомості збираються або передаються іно­земній державі, організації або їх представникам і що ці відомості є державною таємницею, яка не підлягає передачі. Мотиви злочину на кваліфікацію не впливають.

Суб'єкт злочину — іноземець або особа без громадянства, які досягли 16-річного віку.

Громадянин України за шпигунство несе відповідальність за ст. 111 — за державну зраду.

Покарання за злочин: за ст. 114 — позбавлення волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років.

Частина 2 ст. 114 передбачає заохочувальну норму: особа звіль­няється від кримінальної відповідальності за шпигунство за наявнос­ті сукупності трьох умов: 1) особа припинила свою діяльність, пе­редбачену ч.І ст. 114; 2) добровільно повідомила органи державної влади про вчинене; 3) внаслідок цього та вжитих заходів було від­вернено заподіяння шкоди інтересам України.

 

Тема З лочини проти життя та здоров'я особи

 

Життя людини, відповідно до ст. З Конституції України, є найви­щою соціальною цінністю, а в ст. 27 Основного Закону наголошуєть­ся, що кожна людина має невід'ємне право на життя і ніхто не може свавільно позбавити людину життя. Тому злочини проти життя ста­новлять велику суспільну небезпеку. До них КК відносить різні види умисних вбивств (статті 115—118), вбивство через необережність (ст. 119), доведення до самогубства (ст. 120), погрозу вбивством (ст. 129).

Поняття вбивства та його види. У частині 1 ст. 115 дається поняття вбивства як умисного протиправного заподіяння смерті ін­шій людині. Крім того, в ст. 119 передбачена відповідальність за вбивство через необережність. Тому загальне поняття вбивства мо­же бути визначене як умисне або необережне заподіяння смерті ін­шій людині. Заподіяння смерті іншій людині — це позбавлення її Життя.

Об'єктом вбивства є життя людини. Початком життя при Цьому слід вважати початок фізіологічних пологів. Посягання на плід людини до початку родового процесу не є посяганням на життя і може призвести до відповідальності за незаконне проведення аборту. Кінцевим моментом життя є біологічна смерть.

Закон рівною мірою охороняє життя будь-якої людини, незалеж­но від її життєздатності, віку, моральних якостей тощо. Вбивство — Це позбавлення життя іншої людини. Самогубство або замах на са­могубство злочином не вважається.

З об'єктивної сторони вбивство може бути здійснене шляхом дії або бездіяльності. Для позбавлення людини життя може застосо­вуватися як фізичний вплив (удар ножем, задушення, отруєння тощо), так і психічний (заподіяння душевної травми, що викликала смерть, підбурювання до самогубства особи, яка не усвідомлює зна­чення цього акту тощо).

У разі вчинення вбивства шляхом бездіяльності йдеться про вчи­нення винним дій, що запобігли б настанню смерті за умови, що він зобов'язаний був і мав можливість їх вчинити. Наприклад, особа ме-f дичного персоналу з метою заподіяння смерті хворому не застосо-вує необхідного лікування.

Обов'язковою ознакою закінченого складу вбивства є настання; злочинного наслідку — смерті людини. При цьому необхідно вста-новити причинний зв'язок між діянням винного і настанням смерті потерпілого.

Вбивство — це протиправне позбавлення життя. Тому не є вбивством, наприклад, позбавлення життя людини в стані необхід­ної оборони. Навпаки, згода потерпілого на позбавлення його життя не виключає протиправності діяння.

З суб'єктивної сторони вбивство може бути вчинене як 3; умислом (прямим або непрямим), так і через необережність (зло* чинну самовпевненість або злочинну недбалість). Правильна квалі­фікація умисного вбивства передбачає ретельне дослідження його мотивів і мети.

Суб'єкт вбивства — будь-яка особа, яка досягла 14-ти років за вбивства, передбачені статтями 115—117, і 16-ти років — за вбивства, передбачені статтями 118 і 119.

Види вбивств. За суб'єктивною стороною розрізняють вбивства умисні (статті 115—118) і вбивства через необережність (ст. 119). У свою чергу умисні вбивства розрізняються за ступенем своєї сус­пільної небезпеки (тяжкості) на три види: так зване просте вбивст­во, тобто вчинене без обтяжуючих чи пом'якшуючих обставин (ч. 1 ст. 115); вчинене за обтяжуючих обставин, так зване кваліфіковане вбивство (ч. 2 ст. 115) і вчинене за пом'якшуючих обставин, так зване привілейоване вбивство. Цей розподіл має дуже важливе практичне значення, оскільки у разі вчинення умисного вбивства за наявності як обтяжуючих, так і пом'якшуючих обставин, вчинення належить кваліфікувати як вбивство за пом'якшуючих обставин.

Умисне вбивство без обтяжуючих і пом'якшуючих обставин (просте вбивство) — ч. 1 ст. 115 — має місце в тих випадках, ко­ли у вчиненому відсутні ознаки вбивств, передбачених ч. 2 ст. 115, статтями 116—118. За частиною 1 ст. 115 кваліфікуються вбивства, вчинені в бійці, з помсти, на грунті особистих взаємовідносин, з рев­нощів, зі співчуття (наприклад, за наявності прохання потерпілого) та деякі інші.

Покарання за таке вбивство передбачене ч. 1 ст. 115 — позбав­лення волі на строк від семи до п'ятнадцяти років.

Умисне вбивство за обтяжуючих обставин (кваліфіковане вбивство) — ч. 2 ст. 115. Обтяжуючі обставини перераховані в пунктах 1 —13 ч. 2 ст. 115. Для застосування ст. 115 досить наяв­ності хоча б однієї з указаних в ній обтяжуючих обставин.

Умисне вбивство двох або більше осіб (п. 1 ч. 2 ст. 115) перед­бачає, що позбавлення життя цих осіб було вчинене одночасно або протягом короткого проміжку часу і охоплювалося єдністю наміру винного. Дії винного не можуть кваліфікуватися за п. 1 ч. 2 ст. 115, якщо не доведено, що його намір був спрямований на позбавлення життя саме двох або більше осіб.

Вбивство однієї людини і замах на життя іншої не може роз­глядатися як закінчений злочин — вбивство двох або більше осіб. У цих випадках вчинене слід кваліфікувати за ст. 15 та п. 1 ч. 2 ст. 115 або за ч. 1 ст. 115 незалежно від послідовності злочинних дій. Замах на вбивство двох або більше осіб, який не призвів до смертельного наслідку, кваліфікується за ст. 15 і п. 1 ч. 2 ст. 115.

Умисне вбивство малолітньої дитини або завідо-мо для винного перебувала у стані вагітності (п. 2 ч. 2 ст. 115), має місце, якщо вбито дитину до 14 років або якщо винному було достовірно відомо про вагітність жінки. Кваліфікація злочину не за­лежить від строку вагітності та життєздатності плоду.

Умисне вбивство заручника (п. З ч. 2 ст. 115). Заручником є особа, яка захоплена або утримується будь-ким для забезпечення того, щоб родичі, інші особи, органи держави або відповідні органі­зації виконали певні вимоги як умову звільнення заручника. Вбивст­во заручника може мати місце в момент захоплення або протягом часу утримування заручника, тобто позбавлення волі. Вбивство Можливе і внаслідок спроби заручника втекти, під час його переве­зення і т. д. Саме захоплення чи утримання заручника є самостій­ним злочином і кваліфікується за ст. 147 або 349.

Умисне вбивство, вчинене з особливою жорстокістю (п. 4 ч. 2 ст. 115). У деяких випадках спосіб позбавлення життя свідчить про особливу жорстокість злочину. Пленум Верховного Суду України в своїй практиці вважає, що до особливо жорстоких можуть бути віднесені, зокрема, випадки, коли перед позбавленням життя або в процесі вчинення вбивства до потерпілого умисно застосову­валися тортури, катування або йому заподіювалися особливі страж­дання шляхом нанесення великої кількості тілесних ушкоджень, або з використанням вогню, струму, отрути, що завдає нестерпного болю.

Судова практика виходить з того, що про ознаку особливої жор­стокості може свідчити також вчинення злочину в присутності близьких потерпілому осіб, якщо винний усвідомлював, що такими діями завдає їм особливих страждань.

Умисне вбивство слід також вважати вчиненим з особливою жорстокістю, якщо воно супроводжувалося глумлінням над трупом, крім випадків його знищення або розтину з метою приховати вбивство.

Умислом винного має охоплюватися особлива жорстокість дій, що ним вчиняються. Визнавши засудженого винним у вбивстві, вчи­неному з особливою жорстокістю, суд має навести у вироку підста­ви та мотиви, згідно з якими він дійшов такого висновку. Встанов­лення особливої жорстокості вбивства не входить до компетенції су­дово-медичної експертизи, оскільки поняття «жорстокість» не є ме­дичним. Вирішення цього питання є прерогативою органів досудового слідства і суду. Експерт лише дає висновок, чи зазнав потерпілий особливо сильних страждань.

Умисне вбивство, вчинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб (п. 5 ч. 2 ст. 115), має місце, якщо, вчиняючи вбивст­во певної особи, винний усвідомлював, що він застосовує такий спо--сіб заподіяння смерті, який небезпечний для життя не тільки однієї людини (наприклад, вбивство шляхом пострілу в натовп людей, під­пал приміщення, у якому крім потерпілого знаходилися інші особи, вчинення аварії автомашини, в якій їхали кілька осіб). Судова прак­тика випадки вбивства за допомогою різного роду автоматичних пристроїв, що створюють загрозу для життя будь-якої особи, квалі­фікує за п. 5 ч. 2 ст. 115.