В епоху ринкових відносин, крім приватної власності на засоби виробництва, житло, землю, існує й інтелектуальна власність особистості. Знання та навички, набуті в процесі навчання й практики, володіння технологіями, методами й методиками раціональної організації діяльності стають своєрідним товаром і входять у сферу послуг, які може сьогодні запропонувати ринок.
Існує багато визначень інтелекту, але до кінця XX ст. Найбільш вживане таке. Інтелект (від латин. — розуміння, збагнення) — це відносно стійка структура розумових здібностей, що являє собою поєднання досвіду і знань, накладених на такі природні риси, як допитливість, винахідливість, кмітливість. Це здібність особистості до аналізу, синтезу, порівняння, зіставлення, класифікації; вміння творчо застосовувати отримані знання, ефективно включатися в соціокультурне життя, успішно пристосовуючись до навколишнього середовища і життєвих обставин.
У структурі інтелекту виділяють такі фактори, як словниковий запас, розуміння слів, швидкість мовлення, легкість оперування інформацією, просторова орієнтація, асоціативна пам'ять, швидкість сприйняття, логічне мислення.
Показником інтелекту є коефіцієнт інтелекту – рівень розумового розвитку людини. Це здібність вільно оперувати набутими знаннями й уміннями, що забезпечує засвоєння нових. Це стан пізнавальних і творчих можливостей особистості. За рівнем розумового розвитку (РРР) особистості, чи коефіцієнтом інтелекту (Кі), можна судити, наскільки він є достатнім для засвоєння навчальних програм і виконання завдань, передбачених конкретною навчальною чи професійною діяльністю. РРР і Кі визначають за тестами. Проекти і програми професійного добору і менеджменту, здійснені в Європі, Америці, Японії в галузі освіти, показали високу економічну ефективність застосування тестів. Вони дають можливість визначити рівень володіння особистістю цінностями і знаннями, що існують у певній культурі.
Що стосується природи інтелекту, то погляди сучасних психологів можна співвіднести з трьома основними позиціями щодо того, який відсоток у кількісних показниках можна зарахувати до генетичних відмінностей між людьми, а який − до впливу середовища, навчання і виховання (табл.4).
Таблиця 4
Співвідношення впливів спадковості й середовища на інтелект
| № позиції | Вплив спадковості | Вплив середовища |
| 80% | 20% | |
| 50% | 50% | |
| 20% | 80% |
Як бачимо, у будь-якому випадку визнається можливість удосконалення, корекції інтелекту за рахунок факторів середовища.
Не випадково в ряді досліджень встановлений значний зв'язок кількісних показників інтелекту з доходом родини, рівнем освіти, професією батьків, типом школи, якістю виховання і навчання в дошкільних закладах. Виявлені також відмінності в інтелекті, обумовлені місцем проживання. У міських дітей більш розвинутий вербальний компонент інтелекту, у сільських — практичний, прикладний. Зафіксоване також зростання інтелекту в популяції під впливом підвищення рівня та якості освіти й соціального прогресу. Так, із 1930 по 1980 рр. приріст інтелекту американців становить 7 %.
Проведені дослідження і спостереження показали, що найбільш сприятливий вік для формування інтелекту − дошкільний і молодший шкільний. У підлітковому віці цей процес піддається корекції, а до 16−27 років досягається стабільність у показниках інтелекту. Тому цей вік вважається найбільш сприятливим для одержання фахової освіти, відкриттів, просування в кар'єрі.
Припущення про те, що з віком інтелект знижується, серйозних підтверджень не має. За даними вченого А.Анастазі (США), вікове зниження інтелекту починається після 40 років, але воно незначне і пов’язане більше з відмінностями між поколіннями і рівнями освіти.
На сьогодні цікавими є питання, як розподіляються рівні інтелекту в суспільстві; який відсоток і якого рівня інтелекту в ньому переважає чи повинен переважати, щоб суспільство було в змозі виживати та бути в повному розумінні слова життєдіяльним.
Д.Векслер (США), дослідивши 1700 осіб у віці від 16 до 64 років, одержав такий розподіл інтелекту в цій вибірці (табл.5).
Таблиця 5
Розподіл інтелекту за Д.Векслером
| Величина IQ у балах | Характеристика інтелекту | % у вибірці |
| 130 і вище | Дуже високий інтелект | 2,2 |
| 120-130 | Високий інтелект | 6,7 |
| 110-119 | Відмінна норма | 16,1 |
| 90-109 | Норма | |
| 80-89 | Знижена норма | 16,1 |
| 70-79 | Граничний клас між зниженою нормою й ослабленим інтелектом | 6,7 |
| 69 і нище | Низький (ослаблений інтелект) | 2,2 |
Як бачимо, ця таблиця свідчить про те, що розподіл коефіцієнтів інтелекту у вибірці близький до нормального і може бути проілюстрований кривою нормального розподілу Гаусса (рис.8.1):
Рис.8.1. Крива нормального розподілу інтелекту
Дані, одержані в результаті тестування абітурієнтів і слухачів підготовчого факультету Інституту сходознавства і міжнародних відносин “Харківський колегіум” за останні 4 роки, дають можливість говорити про те, що розподіл коефіцієнтів інтелекту в цій вибірці (досліджено близько 300 чоловік) теж близький до нормального. Високий інтелект виявлений у 9 %, той, що межує з нормою і ослаблений,− у 4 %.
Можливість перенесення цієї закономірності на всю популяцію чи суспільство в даний час обговорюється і досліджується.
Д. Векслером також була висловлена думка, що лише те суспільство життєздатне, у якому не менше 67−72 % населення мають нормальний і високий рівень інтелекту.
Підсумовуючи все вищевизначене, можна зробити висновок, що діагностика інтелекту має сенс у будь-якому випадку. На ранніх етапах формування особистості вона може підказати шлях корекції і удосконалення розумових здібностей. У юнацькому й зрілому віці вона допомагає визначити й побачити можливості особистості в оволодінні професією й успішному просуванні в ній за допомогою творчого застосування набутих і знань навичок.
Креативність. Як уже зазначалося, визначення творчого потенціалу й творчих здібностей працівника, студента чи учня − одне з актуальних завдань сьогодення. Воно, звичайно, складне, у ході його виконання необхідно застосовувати не тільки результати спеціального психологічного дослідження, а й інформацію, отриману шляхом анкетування й опитування колег, товаришів по службі, однокурсників, викладачів. Сучасна наука, однак, змінила свою первісну думку про те, що тільки ІQ чи РРР є головними і чи не єдиними критеріями визначення можливостей особистості. Сьогодні всі дослідження рівня інтелекту звичайно доповнюються дослідженням рівня креативності, яка проявляється не тільки в мисленні, але й у спілкуванні, а також у будь-яких видах діяльності. Справа в тому, що останні дослідження показали, що творчі здібності людини далеко не завжди пов'язані лише зі здібністю до навчання і, отже, не завжди тести на інтелект є його показником.
Можна сказати, що креативність (від латин. — створення) — це здібність до творчості, незвичайних і несподіваних рішень у нестандартних ситуаціях, сприйнятливість до нових ідей, подолання стереотипів, здатність дивуватися. Таке визначення креативності дав П.Торренс (США), який ввів його в психологію і показав, що рівень креативності корелює (пов'язаний) з досягненнями в організаторській діяльності (управлінні, менеджменті), а також у навчальній і професійній. Високих успіхів у професійній та управлінській діяльності досягають лише ті, у кого високий рівень Кі (РРР) доповнюється високими показниками креативності. Люди з нормальним і високим коефіцієнтом інтелекту, але які не мають належного рівня креативності, рідко досягають великого успіху навіть у разі повного володіння управлінськими й професійними технологіями. Однак обов'язковою ознакою творчої обдарованості є рівень інтелекту не нижче верхньої межі середньої норми, тому що саме цей рівень забезпечує основу для творчої продуктивності.
Д.Гілфорд (США) виділив два типи мислення: конвергентне (логічне) і дивергентне (нелогічне). Конвергентне (здатність логічно розмірковувати й творчо застосовувати отримані знання) діагностують за допомогою тестів інтелекту. У тестах на креативність немає варіантів правильних і неправильних, у них враховуються незвичайні та несподівані рішення.
Природа інтелекту пов'язана як із вродженими, так і соціальними факторами, що ж до креативності поки що немає єдиної думки. Одні психологи вважають, що творчий потенціал людини — це щось дане природою, інші (а їх сьогодні більшість) стверджують, що він теж піддається формуванню й корекції. Уже наявний досвід шкіл і курсів із розвитку креативності в США, Японії і Європі, в Україні і Росії також, свідчить, що спеціально організоване навчання способів креативної поведінки, моделювання творчих дій у різних сферах діяльності (особливо в управлінні) забезпечує істотне зростання таких показників креативності, як відкритість нового досвіду, допитливість, винахідливість, здібність до нестандартних рішень.
Контрольні запитання та завдання
1. Які знання щодо темпераменту необхідно мати і враховувати керівнику організації?
2. Розкрийте сутність типологізації характерів щодо когнітивного, афективного і практичного компонентів.
3. У чому полягає сутність концепції Є.Кречмера щодо типізації характерів?
4. Дайте характеристику антропологічному методу дослідження темпераментів В.Шелдона.
5. Які існують типи акцентуації характеру за теоріями А.Личко і К.Леонгарда?
6. Опишіть психологічні типи характерів неідеальних працівників.
7. Яка роль здібностей, спрямованості під час добору управлінських кадрів?
8. Укажіть значення інтелекту й креативності для менеджера.
Список рекомендованої літератури
