Організаційна структура управління

Щодо діяльності організації, то термін „управління” зазвичай вживають у таких значеннях:

1. Функ­ція, спеціальний вид діяльності в організації.

2. Соціальна категорія людей, які виконують роботу з управління.

3. Спеціальна галузь знань, яка до­помагає здійснювати цю діяльність.

Дії керівника стосовно підлеглих багато в чому зале­жать від організаційної структури управління. Він може вибирати і змінювати її, проявляючи свої інди­відуальні психологічні властивості, дотримуючись пев­них правил і закономірностей, вироблених теорією та практикою управління.

Організаційна структура управління — розгалужена система різноманітних ланок (підрозділів, рівнів тощо), між якими формують­ся і підтримуються зв'язки, що забезпечують злагодженість, по­годженість і високу продуктивність спільної праці.

Серед багатьох дефініцій організаційної структури одні дослідники тлумачать її у вузькому значенні — як певну кількість підрозділів системи управління із зада­ними відносинами субординації, а інші в широкому — як усі усталені зв'язки та відносини в організації, що впливають на діяльність окремих людей та груп, на роз­поділ функцій, відповідальності, повноважень, на сис­тему прийняття рішень, документообігу тощо.

Організаційна структура управління пов'язана зі спільними завданнями організації, функціонуванням системи, спрямованими на досягнення поставлених цілей. Її необхідно розглядати з урахуванням конкретних планів розвитку економіки та господарського механізму.

За традиційними соціально-економічними уявлен­нями структура має:

склад; взаємозв'язки; під­порядкованість організаційних одиниць і ланок, які ре­алізують відповідні функції.

Виконання функцій керування передбачає створення апарату управління з окремих взаємопов'язаних частин — органів управлін­ня, кожен із яких здійснює певний комплекс операцій і процедур. Апарат управління по горизонталі розподіляється на ланки, а по вертикалі — на щаблі, які утворюють ієрархію рівнів. Між щаблями (рівнями) формуються відносини підпорядкованості, ланка вищого рівня керує ланкою нижчого.

Аналізуючи структуру управління, слід зважити на особливості управлінської діяльності, тобто, розгляда­ючи її в межах конкретної ланки, необхідно брати до уваги й функції, у яких виражені відносини керування.

Кожна організація має формальні й неформальні структури. Формальна структура — це офіційні доку­менти, процедури, що визначають розподіл і координа­цію видів діяльності в організації. Неформальна — нерегламентовані відносини працівників, які ви­никають у результаті адаптації існуючих систем до кон­кретних умов і задовольняють індивідуальні й групові потреби. Якою б раціональною не була формальна струк­тура, на практиці неминуче виникають взаємини між особами організації поза її межами. Причини їх форму­вання різні: незадоволення потреб та інтересів співробіт­ників, порушення правил у ході виконання завдань тощо. Суб'єкти управління повинні постійно контролювати ба­ланс формальної та неформальної структур, ігнорування якого може ускладнити досягнення цілей організації.

Залежно від норми управління (кількість працівни­ків, безпосередньо підпорядкованих керівнику) розрізняють два типи організацій (рис.5.1).

 

Рис.5.1. Схема типів організацій залежно від норми управління

 

1. Висока (вертикальна) структура організації. Має обмежену норму управління та багато рівнів ієрар­хії. Серед її переваг — ретельне керування та кон­троль, оперативність комунікації між підлеглими. До недоліків належать тенденція залучення керівників до виконання функцій підлеглих, багато рівнів управління, великі витрати на їх утримання, надмірна дистанція між нижнім і вищим рівнями управління.

2. Плоска (горизонтальна) структура організації. У ній висока норма управління та невелика кількість рівнів ієрархії. Переваги її полягають у тому, що керування ґрунтується на делегуванні, політика компанії зрозуміла й доступна всім праців­никам, кадри відбираються ретельно. Головним недолі­ком є перевантаження вищих керівників, що впливає на якість прийняття управлінських рішень, послаблен­ня контролю вищих керівників; необхідність залучення до організації висококваліфікованих управлінців.

З огляду на домінуючі ознаки організації та її внут­рішнє життя розрізняють типи організацій: патерналістський, бюро­кратичний, автократичний, авторитарний, демокра­тичний, новаторський (табл.2).

Таблиця 2

Характеристика типів організацій

Тип організації	Роль керівника	Основа (джерело) влади	Спосіб впливу	Другорядні цілі
Патерналістський	Підтримка, захист, непомітне маніпулювання	Індивідуальні риси керівника	Умовна любов, емоційна відданість	Підкорення, прийняття в колектив
Бюрократичний	Обстоювання інтересів організації	Узаконена влада, апелювання до традицій	Політичні ігри, запропоновані процедури та правила	Надійність, безпека, стабільність
Автократичний	Самовпевнене пригнічення оточуючих	Загроза, покарання	Страх, умовні примхи, фізичний вплив	Виживання організації, обмеженість влади
Авторитарний	Виконавчий директор	Експертні знання	Заохочення, санкції, взаємопідтримка	Добробут, зростання, престиж
Демократичний	Генерація, реалізація ідей, аналіз	Начальник-надійне джерело, раціональна віра	Опитування, спільний аналіз проблем і можливостей їх вирішення	Зростання, задоволення соціальних потреб
Новаторський	Натхненний організатор	Експертні знання, раціональні угоди	Спільне вироблення лінії поведінки та способу дій	Зростання, досягнення, автономність, творчість

Психологічна характеристика групи як структурного елемента організації.

Будь-яку організовану діяльність очолює група людей. Донедавна західна психологія не визнавала поняття „колектив” і оперувала поняттям „мала соціальна гру­па”. Протягом останніх років як у зарубіжній, так і у вітчизняній психології, а відповідно і в управлінні визнають наявність і соціальної групи, і колективу.

У соціальній психології група є осередком, у якому задовольняються індивідуальні інтереси, потреби й цілі особистості, перетинаються зв'язки, соціальні та психо­логічні детермінанти регуляції поведінки.

Група — конкретна спільнота людей, залучених у типові для них різновиди й форми діяльності та об'єднаних системою відносин.

Поведінка і діяльність людей у групах регулюються спільними цілями, нормами, цінностями. Головні озна­ки групи:

· зміст і характер спільної діяльності;

· цілі та завдання спільної діяльності;

· певний тип відносин між особами в групі;

· зовнішня та внутрішня організація;

· прийняті в групі норми та цінності;

· усвідомлення особами групи своєї причетності до неї, наявність „ми-почуття”;

· групові атрибути (назва, символи тощо).

Узагальненими особливостями групи з позиції управління є:

1. Спрямованість. Охоплює соціальну важливість прийнятих групою цілей, мотивів діяльності, цін­нісних орієнтацій і групових норм.

2. Організованість. Виявом її є здатність групи до самоврядування та інтегративність як міра єдності, спільності осіб у групі.

3. Мікроклімат, тобто психологічна обстановка в групі. Визначає самопочуття кожної особистості, її задоволе­ність групою, комфортність перебування в ній, коли кожен прагне бути серед інших людей, належати до групи, відчувати позитивні зустрічні емоції.

4. Референтність — ступінь прийняття індивідами групових еталонів.

5. Лідерство – ступінь провідного впливу окремих осіб на групу.

6.Інтелектуальна активність і комунікабельність. Виражають характер міжособистісного сприйняття, утвердження взаєморозуміння, здатність знаходити спільну мову.

7.Емоційна комунікабельність, свідченням якої є міжособистісні емоційні зв'язки, задоволення соціальної потреби в емоційно насичених контактах.

8.Вольова комунікабельність - це здатність групи протистояти впливам інших груп, обставин, а також стійкість до стресу, надійність в екстремальних ситуаціях, спря­мованість і наполегливість у конкурентних умовах.

Кожна організація є поліструктурним утворенням, що означає наявність різних типів груп: організаційно-управлінських, соціальних, соціально-демографічних, функціональних, професійно-кваліфікаційних, комуні­кативних та ін.

Керівництву організації потрібно чітко знати і уявляти інтереси всіх груп, уміти знаходити баланс очікувань і запитів.

Структура організаційно-управлінської групи. ЇЇ утворюють компоненти, головна функція яких — керування основною діяльністю організації. Представлена вона трьома рівнями:

 

1. Корпоративний - вище керівництво.

2. Керівний - група людей, які відповідають за вужчу сферу, ніж загальне управління, але ширшу, ніж конкретні виробничі проблеми.

3. Керівництво середньої ланки. Діяльність групи обмежена вузьким виробництвом, за яке керівники несуть відповідальність. Вони є ключовою ланкою кожної організації.

Структура соціальної групи. Її утворюють працівники (ква­ліфіковані й некваліфіковані), службовці, спеціалісти й керівники.

Структура функціональної групи передбачає розподіл колективу на співробітників фізичної праці (основні й допоміжні) та співробітників розумової праці (адміністративно-управлінський, виробничо-технічний, конторський персонал).

Структура соціально-демографічної групи. Людей виділяють за віком, статтю тощо.

Структура професійно-кваліфікаційної групи: висококваліфіковані, квалі­фіковані, малокваліфіковані, некваліфіковані працівники, із середньою спеціальною, вищою освітою, практи­ки.

Структура комунікативної групи. Для нормальної ефек­тивної організації управління спільною координо­ваною діяльністю велике значення має комунікативна структура, комунікативний зв'язок у соціальній групі, установі, фірмі. Цю структуру можна уявити як мережу каналів, шляхом яких у групі відбувається обмін ін­формацією та думками. Важливими при цьому є комунікативні мережі, які розподіляються на централізовані й децентралізовані (рис.5.3, 5.4).

 

 

 

 

Рис. 5.3. Комунікативні мережі

 

Закінчення рис. 5.4

 

В одних моделях уся комунікація зосереджується на керівнику чи лідерові групи, в інших — більш-менш рівномірно розподіляється між працівниками організації. Централізовані мережі більшою мірою, ніж децентралізовані, сприяють виконанню відносно прос­тих завдань, але стають на заваді ефективному вирішенню складних проблем, а також зменшують задоволеність учасників взаємодії роботою, знижують гру­пову згуртованість, хоча й сприяють розвитку лідерства.