Поетика роману Ф.Раюле «Гаргантюа і Пантагрюель».Характеристика образів головних героїв: Гаргантба, Пантагрюеля, Жана і Панурна

У Рабле були глибинні знання легенд про велетнів. Їм були тривко засвоєні теми, формули, структури популярних казок. Численні епізоди роману навіяні фольклорними мотивами (казкова країна, молочні ріки, кисільні береги). Але велич "Гаргантюа і Пантагрюеля" в тому, що сатира і фантастичні алегорії поступаються місцем поезії (в широкому розумінні) та філософії, що приводить персонажей до відкриття мудрості в земних утіхах.

Рабле у зображеннi телемського монастиря створив образ унiверсального суспiльства, що створює само себе. Це була спроба не тiльки показати епоху Вiдродження у час її найвищого злету, а й передати майбутнiм поколiнням iдеальну мрiю, що колись повинна здiйснитися.
Раблезіанський роман - це насамперед образчик ренесансного світосприйняття. У французському фольклорі, звідки йдуть корені роману, Пантагрюель - жартівник, пустун, дух моря і солі, що насилає на свої жертви невгамовну спрагу. Рабле трансформував його у велетня, що багаторазово збільшив свою спроможність викликати спрагу. Крім того, етимологія даного антропоніма також підкреслює семантику спраги: "Panta" - значить "всіх", "gruel" - спраглий.

Гаргантюа

Гаргантюа - персонаж роману, дія якого відбувається в країні Утопія(т. е. - місце, якого немає). Г. - син короля Грангузье і королеви Гаргамеллы. Скориставшись популярним в народних оповідях чином добродушного гіганта і весельчака Гаргантюа, Рабле з перших же сторінок роману вводить читача в яскравий і химерний світ гротеску. Дитинство Г. нагадує безглузді і смішні епізоди з життя Иванушки-дурника в російських народних казках: Г.

"розчісував волосся склянкою", "сідав між двох стільців", "черпав воду решетом", "кував, коли остигало". Проте, як і в казках про Иванушку, за уявною дурістю і зовнішньою абсурдністю поведінки Г. часом ховається глибокий сенс. Безглузді витівки героїв Рабле і їх фантастично перебільшені риси зовнішнього вигляду і характеру символізують неможливість закувати вільні і природні прояви життя у бездоганно правильні і строго логічні форми.

Глузуючи з прийнятих в середні віки принципів освіти, Рабле оповідає про те, як "великий богослов" магістр Тубал Олоферн натаскує юного Г. в науках: після декількох років напруженої праці той міг напам'ять прочитати азбуку в зворотному порядку і писати готичними буквами. Тільки у Парижі мудрий Понократ, приступивши до справжнього, а не уявного навчання Г., розпочинає з того, що примушує юнака забути про все, чому його учили раніше.

Сенс цього епізоду в тому, що Рабле, виступаючи глашатаєм принципів гуманізму, закликає очистити світ від середньовічної відсталості і фанатичного догматизму. Постарівши, Г. в листі до Пантагрюэлю славить Бога за те, що він завдяки своєму синові набуває конкретного, зримого безсмертя; "видимий образ мій пребудет у цьому світі, продовжуючи жити, продовжуючи все бачити, продовжуючи залишатися в звичному колі моїх друзів". Таким чином, безсмертя в трактуванні Рабле носить не потойбічний характер, а цілком земний, "тілесний".

У образах великодушних велетнів Гаргантюа і Пантагрюэля, які перевершують оточення не лише фізичною силою, надмірним апетитом, розмірами, але і своїми внутрішніми якостями, проявляється гуманізм Рабле і його віра в колосальні можливості людини.

Панург

Панург - один з центральних персонажів роману. Його ім'я означає "все що може" або "все що робить". Згідно з характеристикою, яку дає Панургу Рабле, це "пустун, шулер, гуляла, гуляка і шахрай". Проте, перераховуючи всілякі вади П., Рабле, який відверто симпатизує своєму героєві, його енергії, що б'є через край, і зухвалій невигубній життєлюбності, додає: "а по суті, дивовижний із смертних". П. стає другом Пантагрюэля, і разом вони складають, як говорить Пантагрюэль, "нерозлучну пару, як Еней і Ахат".

Пародійно-комічний характер цієї пари підкреслюється їх повною зовнішньою несхожістю: поряд зі своїм другом велетнем П., будучи середнього зросту і нормальної статури, здається забавним карликом. Стихія П. - гра, яку він любить заради неї самої. Безкорислива пристрасть до гри спонукає його здійснювати безглузді і безрозсудні вчинки, за які він часто терпить жорстокі побої і переслідування. Але П. не сумує і живе, радіючи кожній хвилині так, немов вона - остання.

Коли Пантагрюэль після перемоги над дипсодами дарує другу маєток Рагу, безтурботний П. марнотратить усі доходи з нього на три роки вперед. Пантагрюэль умовляє його бути бережливее, але той із сміхом заявляє: "Будьте життєрадісні, веселі і задоволені - іншого багатства мені не потрібно". Парадоксальна поведінка П., якій ненависно все догматично відстале, стала, твереза і непорушна, символізує невпинний пошук людського духу, якому властиво сумніватися у всьому заради того, щоб набути ще більшої глибини.

Але ця глибина - не по той бік земного життя, в ній немає нічого сухого і абстрактного. Бо уся повнота сенсу, на думку Рабле, полягає в тому, щоб наповнити кожну мить безстрашними і всепереможними веселощами, що скасовують химери сумовитої і похмурої схоластичної серйозності. Саме так і поступають усі його герої.

Пантагрюель

В образах Ґранґузьє і Ґаргантюа Рабле втілює ідеал справедливого монарха, який захищає інтереси народу і править ним за його згодою. Ці ж риси притаманні й наймолодшому велетневі — Пантагрюелю. Від батька він успадкував не тільки кращі людські риси, а й гарячу любов до знань, до здобутків загальнолюдської культури. Для цього він відвідує кілька навчальних закладів — Паризьку бібліотеку, навчається у містах Пуатьє, Бордо, Тулузі, Бурже, Орлеані. Рабле з гумором, інколи з сатирою змальовує звичаї і методи навчання, що все ж таки не завадили здобути Пантагрюелю ступінь ліценціата права.

Жан

Приятель Гаргантюа. Це) людина з народу, веселий і увічливий. В нього мозолисті руки, виверткий розум, маса енергії. Вона звикла праці, будь-коли марнує час у величезну порожню. Навіть у той час, коли, стоячи на криласі, він співає за панахидою чи заутренею, він майструє тятиву для арбалета, відгранює стріли, плете сіті й сільця для кроликів. Що стосується дотримання посади й цнотливості у брата Жана свої міркування: «З усіх риб, беручи до уваги лина,… найкраще крильце куріпки або ж окорочек монашки». Коли вороги вторглися в утопію, Жан перетворився на богатиря і розніс «в пух і прах» ворога, проявивши дива хоробрості. Що стосується основного свого заняття, чернецтва, з дохідними статтями брат Жан не живить особливих ідей. Рясу він має за звичкою, а спиться краще всього на проповіді чи молитві. У французькій літературі епохи заперечення шукати іншого яскравого і привабливого зображення простолюдина, люблячого життя й здатного на подвиг.