«Вигадливий ідальго Дон Кіхот Ламанчський» - це роман що приніс світову славу його творцю Мігелю де Сервантесу. Він створив новий тип жанру, від якого починається розвиток реалістичного роману в світовій літературі.
Письменник задумав «Дон Кіхота» як пародію на лицарські романи, маючи на меті висміяти захоплення ними в Іспанії. В авторській передмові до першої частини твору визначається, що завдання роману — підірвати авторитет поширених у народі лицарських книг. Головний герой, ідальго з Ламанчі, сприймає реальний світ в дусі фантазій та вигадок рицарського роману. Звичайні люди і речі здаються йому злими ворогами й чудовиськами, вітряки в його уяві — це велетні, брудні постоялі двори — розкішні замки. Але сутність великого твору не тільки в висміюванні лицарських романів. Як писав І. Я. Франко: «Була це не тільки пародія рицарського роману, не тільки перший і найвизначніший гумористичний роман, у ньому було щось значно більше. Це був перший рішучий крок до реалістичного зображення дійсного життя і дійсного народу. У «Дон Кіхоті» мусимо бачити перший роман, новішого покрою, суспільно-психологічний твір...»
В романі 669 персонажів — здебільшого живих неповторних характерів, величезна кількість епізодів, у яких розкривається повсякденне життя іспанської провінції. Уперше широким потоком в роман влилося народне життя, постала цілісна картина суспільства.
На цьому фоні ми бачимо дві постаті: бідного ідальго, що уявив себе мандрівним лицарем, захисником скривджених та пригнічених, та убогого селянина, котрий погодився стати його зброєносцем. Дон Кіхот і Свнчо Панса — це і широкі узагальнення, і водночас своєрідні особистості, чиї характери відзначаються виразною індивідуальністю: вони — «особи конкретні й типові». Образ Дон Кіхота - це і пародійна постать «книжного лицаря», і живий, конкретно-істйричний образ збіднілого сільського ідальго та мислителя-гуманіста, який проголошує і відстоює високі ідеї. Ідейні переконання Дон Кіхота є системою гуманістичних цінностей. образі Дон Кіхота органічно поєдналися героїзм і слабкість, мудрість і безумство, трагічність і комізм. У цьому й виявилося новаторство поетики Сервантеса-реаліста у змалюванні людського характеру. Санчо Панса — простодушний, хазяйновитий і практичний, він дбає насамперед про себе, у всьому шукає зиску і мріє про багатство. Живе він у злиднях, уже зазнав чимало лиха й утисків, тому його дуже легко спокусити на будь-яку авантюру заради досягнення матеріального добробуту. Багатьма рисами свого характеру Санчо — цілковита протилежність Дон Кіхоту. Разом з тим внутрішньо вони подібні: обидва герої, правда, кожен по-своєму, добрі й людяні, обоє незадоволені дійсністю і обом їм вистачає енергії та живої уяви, щоб відправитись на пошуки кращої дійсності. Санчо поступово втрачає корисливість та прозаїзм, все частіше його вчинками керує не жадоба до наживи, а любов до справедливості, і тоді у всій повноті починають виявлятися природні здібності і народна мудрість Санчо.
Просвітництво
Це доба в іст Європейської к-ри(кін 17 поч 18 ст) для якої характерні
-увага до інтелектуального філософського та к-рного життя
-інтерес до соціуму
-критику с-тва, ладу офіційної церкви
-віра у всесильність інтелекту людини
-сподівання на появу *філософа на троні*
-встановлення справедливих порядків на основі логоцентричної моделі світобудови
Найчіткіше поняття просвітництва окреслив Емануїл Кані *що таке просвітництво* 1874р, вказуючи на уміння користуватись власним розумом. Людина як самоцінний індивід.
Представники: джон лок, вольтер, жан жак руссо, дідро
Людину сприйняли як самоцінного індивіда зробили її об*єктом безсмертного спостереження.
Нові жанри: робінзонада, філософська повість,політичні трактати.
У межах просвітництва виникає просвітницький класицизм.
