ворчість Франсуа Рабле (1494-1553) становить вершину французької літератури Відродження. Великий письменник був типовим зразком ренесансної людини - діяльним, допитливим, всебічно освіченим. НародивсяРабле в провінції Турень в родині адвоката. Початкову освіту він одержав у духовній школі. У 1520 р. вступиву фран-цісканський монастир в провінції Пуату, де сумлінно оволодівав схоластичною наукою і творами теологів. Однак середньовічна наука не задовольняла його. Він тягнувся до нових ідей, наполегливо вивчав античну культуру, оволодівав класичною латинською, грецькою та італійською мовами. У перші роки перебування в монастирі Рабле цікавився також питаннями права, поезії, лінгвістики, етики. Надмірна допитливість юнака викликала незадоволення в монастирі, і в Рабле відібрали всі грецькі книжки. Він не міг змиритися з таким обмеженням і в 1523 р. покинув монастир. Новий притулок Рабле знайшов у бенедиктинському абатстві, очолюваному єпископом Д'Естіссаксом. Рабле виконував обов'язки особистого секретаря єпископа і продовжував свої заняття в монастирі Лігюже, де він мав більше свободи і можливостей для поглиблення своїх знань, для спілкування з освіченими людьми й ознайомлення з реальним життям - разом із єпископом він багато їздив по провінції Пуату. Вивчення античної культури посилювало живу, творчу думку, критичне ставлення до мертвотної схоластики й богослов'я. У 1527 р. Рабле назавжди покинув монастир. Почалися роки мандрівок по Франції, під час яких Рабле жадібно вивчав людей, звичаї, побут і мову жителів сільських місцевостей і міст. Особливо великий інтерес у нього викликали університетська молодь, школярі й студенти, життя й діяльність інтелігенції. У 1530 р. він став студентом медичного факультету університету в Монпельє. З 1532 р. Рабле живе в Ліоні і працює лікарем. Ліон був тоді найбільшим торговельно-промисловим містом на півдні Франції, мав тісні торгові і культурні зв'язки з Італією. У 40-х роках в місті створилася Ліонська школа поетів.
Рабле відразу зійшовся з вченими-гуманістами, зокрема з Етьєном Доле і Депер'є, зачитувався творами європейських гуманістів. З великих сучасників особливе захоплення в нього викликав Еразм Роттердамський.
В Ліоні остаточно сформувався гуманістичний світогляд Рабле. Тоді ж він і приступив до написання великого твору «Гаргантюа і Пантагрюель». У 1534 р. письменник познайомився з паризьким єпископом Жаном дю Белле, визначним державним діячем, дипломатом, і побував з ним в Італії. На початку 1535 р. Рабле раптово покинув Ліон, що було викликане наступом реакції на гуманізм. У 1535-1536 pp. разом із дю Белле [243] він здійснює нову поїздку в Італію, де особливо цікавиться політичними проблемами, поширює свої знання в галузі мистецтва
Світову літературну славу Рабле здобув своїм романом «Гаргантюа і Пантагрюель»
Зображуючи гуманістичне виховання, Рабле не тільки заперечує схоластику і утверджує ідеал гармонійно розвинутої людини Ренесансу, а й надає цьому певного політичного смислу. Адже йдеться не просто про виховання кожної людини, а про формування особи ідеального монарха. Він поділяє думку Платона про те, що «держави тільки тоді будуть щасливими, коли царі стануть філософами, а філософи - царями»
Рабле виступає однаково непримиренно і проти католиків, і проти кальвіністів, загалом рішуче заперечує догматичні релігії і їхнього бога. Єдине, перед чим він схиляється, це природа. Тільки вона є для нього мірилом в оцінці життєвих явищ і людських вчинків. Згідно з його розумінням, усе, що йде від природи,- прекрасне й гармонійне, все, що протистоїть їй,- огидне і потворне.
"гаргантюа і пантагрюель"
Різноманітні в романі форми і прийоми комічного, вироблені Рабле під впливом фольклорної традиції. [257] Тут - і пародія, і шарж, і карикатура, і буфонада, але визначальним є гротеск, який проймає всю образність роману.
У концепції “великого часу”, який розкривається у “не прямолінійному” про-
цесі становлення культури і літератури, обґрунтовано необхідність переосмислення
ключових етапів цього процесу, одним з яких є формування та розвиток європейської
комедійної традиції.
У цьому зламним моментом для світового літературознавства стала робота М. Бах-
тіна “Творчість Франсуа Рабле”. У ній народна культура середньовіччя, Ренесансу й
античності розглянуті як конкретно-історичні прояви народно-сміхової культури, що
лежить в основі духовного становлення й розвитку людства. Найхарактернішим для
народної сміхової культури є нерозривна єдність “космічного, соціального та тілесно-
го”. Як наголосив М. Бахтін: “це ціле” подане у “своєму усенародному, святковому й
утопічному аспекті”
