Образ маленької людини в творах Пушкіна, Гоголя і Достоєвського

На протязі ХІХ століття письменників хвилювала проблема “маленької людини”, і вони писали це у про свої твори.

Найбільший поет 19 століття А. С. Пушкін теж не залишив непоміченою тему "маленької людини", тільки він звернув свій погляд не на образ уклінно, а на долю нещасної людини, показуючи нам його чисту, незіпсовану багатством і добробутом душу, вміє радіти, любити, страждати. Це повість "Станційний доглядач", що входить до циклу "Повістей Бєлкіна". Пушкін співчуває своєму героєві. “Медный вершник” — це одне з перших творів, де автор намагається описати “маленької людини”. Пушкін розпочинає свою творіння одически. Він прославляє місто Петра, “велич” Петербурга, захоплюється столицею Росії. На погляд, автор робить це, щоб показати міць столиці та всього російської держави. Потім автор починає свій виступ. Головним героєм є Євген, він обіднілий дворянин, немає ні високого чину, ні знатного імені: “Нічним світлом і поголосом воно (ім'я) забуте”. Євген живе спокійній, розміреним Життям, “Цурається знатних...”, забезпечує себе, важко працюючи. Євген не мріє про високих чинах, він має лише простому людському щастя. Однак цей розмірене плин її життя вривається горі, кохана гине під час повені. Євген, усвідомлюючи, що він безсилий перед стихією, все-таки намагається знайти винних у цьому, що впала його надія на щастя. І знаходить. Євген звинувачує у своїх бідах Петра I, побудував місто тут, отже, звинувачує й усю державну машину, цим входить у нерівну сутичку; і Пушкін показує це через пожвавлення пам'ятника Петру I. Звісно, у цій сутичці Євген, слабка людина, зазнає приголомшливої поразки. У результаті величезного горя і нездатності боротися із державою головним героєм гибнет. Пушкин дуже яскраво описав “маленької людини”, ця людина як мав власну думку, а й спробував довести его.

як на мене, що це і є так).

У Ф. М. Достоєвського "маленька людина" повністю розуміє свою непотрібність, марність. Яскравий тому приклад - Мармеладов з роману "Злочин і кара". Він п'яниця, ганчірка, нікчемний, з його точки зору, людина, але він філософ.

Іншим героєм, який співчуває всім і намагається допомогти, є Соня Мармеладова. Вона має добре серце і велику душу. Соня - "маленька людина", вона не може змінити щось у житті країни, змінити державу, але вона здатна допомогти ближньому, допомогти тому, хто потребує її допомоги. Ми бачимо в цій тендітній дівчині величезне духовне багатство і внутрішню красу. Її переконання не дозволять нікому збити її з пантелику, зробити вчинки, що суперечать моральним нормам. Для неї кожна людина представляє цінність. Кожного вона може зрозуміти і пробачити.

І в романі "Бідні люди" мова йде про "маленьких людей". Макар Девушкин і Варвара Олексіївна також належать до нижчого прошарку суспільства. Вони хочуть добре жити, працюють, сподіваються на своє щастя. Макар Девушкин дуже любить Вареньку, він для неї як батько: купує їй те, про що вона мріє, хоча вона його про це не просить, а сам залишається фактично без їжі, стає боржником господині будинку, в якому він живе. Варенька, дізнавшись про біду Макара Девушкина, намагається йому допомогти: висилає йому гроші, щоб він зміг розплатитися з господинею і чого-небудь собі купити. Слід зауважити, що вона віддає далеко не зайві гроші, зароблені її копіткою працею. Жалість і доброта властиві цієї ніжної дівчини і її другові - Макарові Девушкина, який врятував її колись від злої родички. Тут дуже важлива взаємовиручка, тому що тільки на неї і можуть сподіватися ці люди. Автор своїми творами хотів вказати на проблеми знедолених. Вони змушені жити в похмурих, брудних, мерзенних і смердючих районах міста. А чим багато хто з них цього заслужили? Чим заслужила це Соня Мармеладова? Чим заслужили це Макар Девушкин і Варвара Олексіївна? На це і звертає увагу Достоєвський. Його "маленька людина" вміє міркувати. Він не тільки "принижений і ображений", що розуміє свою нікчемність, він ще й філософ, що ставить перед суспільством питання найбільшої важливості.

Вплив Пушкіна в "Бідних людях" виявляється вдруге - Гоголь пише з оглядкою на Пушкіна, А Достоєвський - з оглядкою в першу чергу на Гоголя та його «Шинель». Спільні риси Пушкіна і Достоєвського - це схожі трактування образа маленької людини, постановка проблеми вседозволеності, інтерес до сповідальності.