– деякі клієнти можуть відчувати відразу та як наслідок дискомфорт через потребу контакту зі скануючим пристроєм, тобто присутні підвищена гидливість і особливі звички, що викликають неприємні відчуття від дотику до сканера. Зазвичай ці закиди можна спростовувати нагадуванням про те, скільки відбувається дотиків до грошових купюр, які є в гаманці у цього ж користувача системи;
– у технологіях, заснованих на біометричних показниках, у більшості випадків унеможливлюється присутність реклами. Тобто на картках можуть бути вказані реквізити магазину, розміщені приваблива картинка, логотип, схема проїзду тощо. Для систем з чисто біометричними ідентифікаторами такого предмета-носія реклами не існує;
– системи з ідентифікацією за відбитками пальця можуть нагадувати про ідею «тотального контролю» або тотального стеження. Для нейтралізації цієї загрози клієнтам супермаркетів необхідно роз’яснювати, що в «системах лояльності» не зберігається ніякої особистої інформації, окрім електронного шаблону відбитка пальця, і нараховувати знижку не конкретній особі за відомими персональними даними, а «невідомому з таким відбитком пальця»;
– у випадках появи можливих труднощів у процесі розпізнавання пальця
(палець прикладений під кутом, частково забруднений або пошкоджений), для успішної ідентифікації клієнта у таких випадках потрібно мати резерв значних обчис-
лювальних ресурсів. Однопроцесорні сервери початкового рівня нині можуть забезпечити швидкість порівняння до 10 тисяч пар відбитків в секунду, що може виявитися недостатнім при використанні таких систем у великих супермаркетах і, як наслідок, вимагати додаткових затрат або запровадження додаткових вимог при розпізна-
ванні: введення ймовірної моделі пошуку клієнта, зміни алгоритму обслуговування клієнта або надання йому додаткового коду, що дозволить зменшити кількість переборів (порівнянь)*.
Персональна ідентифікація за відбитками пальців – одна з найпопулярніших технологій, яка застосовується для забезпечення контролю доступу до комп’ютера і комп’ютерних мереж. Завдячуючи цій системі, користувачам більше не потрібно набирати пароль, доступ забезпечує одне доторкання до скануючого пристрою. Біометрична технологія на основі папілярних узорів пальців нині має найбільшу кількість застосувань і напрямків використання з усіх біометричних технологій, які вживаються в даний час у різних сферах людської діяльності.
Наприклад: ряд штатів США перевіряють відбитки пальців кандидатів на соціальну допомогу для того, щоб виключити ймовірність випадків обману. У Нью-Йорку вже функціонує така база даних, яка налічує близько 900000 користувачів. Крім того, все ширшого використання у світі набуває організація доступу до мережевих ресурсів і комп’ютерів шляхом сканування та наступної перевірки пред’явлених відбитків пальців користувачів.
Переваги цього способу доступу полягають у його майже загальному сприйнятті, зручності та надійності*.
2.4. Технологічні методи та принципи побудови
сканерів, які використовуються
для отримання зображень відбитків пальців
У даний час використовуються або розробляються декілька різних технологій електронного зняття (сканування) відбитків пальців. Найбільш поширені й відомі методи: оптичний, ємкісний, радіо, натискувальний, мікроелектромеханічний і температурний. Відповідно для отримання зображень відбитків пальців розроблені та застосовуються спеціалізовані сканери, які використовують зазначені технології електронного отримання малюнка папілярних узорів відбитків пальців. Стисло розглянемо технологічні особливості вказаних методів:
Оптичний метод. Для отримання оптичного зображення відбитка пальця використовується пристрій, подібний до цифрової камери. Кінчик пальця прикладається до поверхні скляної пластини, яка в цей час повинна бути відповідним чином освітлена. Потрібен лише об’єктив, що може працювати безпосередньо на невеликій відстані від об’єкта зйомки. Захоплення зображення здійснюється за допомогою матриці елементів з зарядним зв’язком (CCD) або елементів потрібного вирішення (CMOS) і перетворюється на зображення з відтінками сірого кольору (на практиці цілком вистачає використання від 2-х до 16-ти відтінків). Одним з недоліків цієї технології є те, що непомітний відбиток пальця залишається на поверхні скла і може бути використаний вдруге. Ще один недолік цього методу – він не завжди відрізняє добре виконаний імітатор (муляж) від справжнього пальця.
Але використання останніх технічних досягнень і доповнення цієї технології деякими розробками призвело до того, що зараз вважається, що найдосконалішу технологію ідентифікації за відбитками пальців забезпечують оптичні сканери. Вони дещо дорожчі за сканери інших типів, але позбавлені багатьох їх вад, є довговічними, а тому і економічними, відрізняються зручністю та простотою у використанні. Зображення відбитків, які отримуються на основі цього методу, характеризуються досить високою якістю. Проведені дослідження довели, що оптичні сканери відбитків пальців абсолютно безпечні в антибактеріальному відношенні.
Ємкісний метод. Коли кінчик пальця прикладається до матриці елементів, яка досить чутлива до електричного заряду, різниця в електропровідності виступів-гребенів (що містять у собі багато води) і западин (які наповнені повітрям) шкіри пальця призводить до локальної зміни ємності елементів матриці. Це дозволяє визначити загальну картину положення виступів і западин та побудувати зображення відбитка. Незважаючи на вразливість цього методу при утворенні різних електростатичних розрядів та інших паразитних електричних полів, він залишається одним з досить поширених для одержання зображень відбитків пальців. Однак такі сканери порівняно легко можна «обдурити» муляжним (імітованим) відбитком або прихованим відбитком на поверхні сканера.
У ціновому відношенні ємкісні сканери є найбільш дешевими, проте в процесі експлуатації вони не дуже практичні та довговічні, оскільки зображення відбитків у цих сканерах формується за допомогою різниці електричних потенціалів різних ділянок шкіри пальця і, як наслідок, ці сканери надзвичайно чутливі до залишкової статичної електрики. Вони виходять з ладу відразу ж після того, як їх торкнулася людина, чиї руки були наелектризовані внаслідок тертя об одяг з вовняної або шовкової тканини. Крім того, якість зображення відбитків, що формується ємкісними сканерами, досить низька.
Радіо-метод. Якщо опромінити кінчик пальця радіохвилями низької інтен-
сивності, то різницю у відстанях між поверхнею виступів і западин шкіри пальця можна визначити за допомогою матриці настроєних відповідним чином антенних елементів.
При цьому потрібно, щоб кінчик пальця контактував з випромінюючим елементом датчика по всій периферії.
Оскільки метод заснований на фізіологічних властивостях шкіри, його дуже складно обдурити імітацією пальця. Слабким місцем методу є необхідність якісного контакту по всій периферії пальця з кільцем джерела радіохвиль, який, до того ж, може бути досить гарячим при інтенсивному використанні сканера.
Натискувальний метод. Для одержання візерунка папілярних ліній відбитка пальця, який прикладається, може застосовуватися матриця з чуттєвих до натискання п’єзоелектричних елементів. Незважаючи на наявніть ряду суттєвих недоліків цього методу (низька чутливість, нездатність відрізнити палець від муляжу (імітації), схильність до ушкоджень через надмірно прикладене зусилля) ряд компаній продовжують застосовувати його у пристроях, які вони виробляють.
Мікроелектромеханічний метод. Цей метод (MEMS) перебуває у проміжній стадії між науково-дослідними лабораторними розробками та впровадженням. Для визначення візерунка виступів і западин відбитка пальця використовується спеціальна матриця мікромеханічних датчиків, але поки ще не досягнута необхідна стійкість до зносу. Недолік методу полягає в тому, що він не дозволяє відрізнити муляж від реального пальця людини.
Температурний метод. Піроелектричний матеріал може перетворювати різницю температур на певну напругу. Цей ефект використовується за допомогою інфрачервоних камер. Температурний сканер відбитків пальців на основі такої технології вимірює різницю температур за допомогою чутливих елементів у місцях, що перебувають у контакті з виступами шкіри (гребінцями), і місцях, які не контактують зі шкірою пальця (западинами).
Температурний метод має багато переваг. Це і висока стійкість до електростатичного розряду, і відсутність необхідності опромінювати кінчик пальця радіохвилями низької інтенсивності. Температурний датчик однаково працює як при граничних, так і при кімнатних температурах. Його практично неможливо обдурити штучною імітацією пальця. Але недоліком технології є те, що час життя зареєстрованої картинки зображення досить малий. При прикладанні пальця в перший момент різниця температур, а отже, і рівень сигналу, досить значні, але протягом короткого часу (менше десятої частки секунди) зображення зникає, оскільки палець і датчик приходять у температурну рівновагу.
Більшість сканерів відбитків пальців використовують два технологічні способи отримання відсканованого зображення відбитка пальця: нерухоме або рухоме зображення під час сканування.
Перший спосіб (нерухоме зображення під час сканування) полягає в тому, щоб використовувати нерухомий чутливий елемент розміром з потрібний відбиток і прикладати до нього палець на час, який необхідний для одержання зображення. Перевага цього способу полягає у тому, що отримання та передача всього зображення відбувається одночасно за один раз. До недоліків варто віднести умову, відповідно до якої необхідний елемент потрібен мати відносно великі розміри, отже і його ціна є більш високою, а також той момент, що на поверхні нерухомого елемента залишається непомітний відбиток усього пальця, що дає можливість за певних умов відтворити його.
Другий спосіб (рухливе зображення під час сканування) припускає використання чутливої матриці шириною з відбиток і висотою всього в кілька елементів, по якій вертикально проводять пальцем. При використанні такого способу зображення отримують за частинами, а повне зображення відтворюється (конструюється) з частин за допомогою математичних програм. Перевагами такого методу є малий розмір самої матриці (і як наслідок – її низька вартість), стабільність зображення при використанні в комплексі з температурним методом, а також те, що матриця фактично самоочищується, тобто на ній не залишається відбитків цілого пальця після сканування. Ця технологія є обов’язковою при використанні методу температурної матриці в зв’язку з малим часом збереження малюнка отримуваного зображення*.
Місце сканування у більшості сканерів становить прямокутник з розмірами 20 × 25 (20Ѕ25) або 15 × 15 (15Ѕ15) мм.
За своїми якісними характеристиками і технологічності «прокатні» сканери, в яких зображення відбитка формується при «прокатуванні» пальця через вузьке ві-
конце сканера (звідси і назва) і цілісне зображення ідентифікатора «зшивається» з окремих кадрів, займають серединне положення з кількості тих, що застосовуються. Тому від користувачів такого сканера потрібне постійне дотримування однома-
нітності у швидкості та манері «прокатування» відбитків, що реалізувати на
практиці досить складно**.
У роботі сканерів, як і будь-яких інших пристроїв, можлива наявність виникнення помилок, що визначається такими характеристиками, як якість і чутливість розрішення сканування, область сканування і кількість деталей (особливих точок), які використовуються для порівняння. Поява помилок також обумовлюється якістю використовуваних математичних алгоритмів, що описують процедури базових етапів ідентифікації відбитків пальців.
Для зменшення ймовірності виникнення помилок сканери папілярних узорів відбитків у місці прикладання пальців мають скляну поверхню, яка виконується з високоякісного скла з високою стійкістю до виникнення подряпин. Проте отримання високоякісного відбитка залежить не тільки від високого розрішення сканера, має
бути забезпечена висока контрастність зображення, а також відсутність такого
явища, як паралакс.
Крім того, навіть при отриманні досить контрастного зображення з відсут-
ністю паралакса та високим розрішенням, перш ніж безпосередньо використо-
вувати отримане зображення для проведення аналізу (порівняння), застосовують
спеціальні фільтри-маски, що зменшують рівень шуму і так званого «відлуння» від попереднього сканування.
Особливо це стосується сканерів, що використовують принцип нерухомого зображення під час сканування. Річ у тім, що при скануванні відбитка пальця на склі сканера залишається невидимий оком відбиток пальця через виділення поту, який здатний вплинути на точність отримання зображення новоговідбитка пальця.
Розробкою сканерів у світі займаються понад 50 різних фірм-виробників.
2.5. Автоматизовані дактилоскопічні
інформаційні системи (АДІС)
Порівняння відбитків пальців є однією з найпоширеніших технологій біометричної ідентифікації завдяки простоті використання, відсутності стороннього втручання та надійності.
Для розпізнавання за порівнянням відбитків пальців використовуються два основні алгоритми. Перший алгоритм – це метод, який базується на виділенні ключових точок, а другий – алгоритм, який використовує принцип порівняння або зіставлення узорів. Ці методи по-різному оцінюють зображення відбитків пальців: метод виділення ключових точок зіставляє особливі деталі папілярного узору відбитка пальця, а метод порівняння узорів повністю зіставляє характеристики наявних відбитків пальців.
Постійний розвиток біометричних технологій, які засновані на аналізі зображень відбитків пальців, призвели до появи точнішого алгоритму біометричної аутентифікації, що об’єднує переваги як традиційного методу виділення ключових точок, так і методу порівняння папілярних узорів (наприклад технологія, що отримала назву «Precise BioMatch»).
Такий подвійний підхід дозволяє отримати максимум інформації з кожного відбитка пальця для проведення якісного аналізу та гарантувати достовірну аутентифікації або ідентифікацію. Технологія «подвійного підходу» була розроблена не тільки для алгоритмів аутентифікації особистості у великих базах даних (наприклад, алгоритм AFIS – автоматичної системи розпізнавання відбитків пальців), але і для найкращого підтвердження особи при логічному і фізичному доступі.
Розглянемо метод виявлення ключових точок. Кожен відбиток пальця складається з певної кількості смуг і чистого місця між ними. Смуги – це виступаючі частини шкірного покриву (гребені), а чисті місця на відбитку папілярного узору – рівчаки (борозни) – западини між гребенями.
Початок і закінчення кожної смуги складають так звані ключові точки: кінці смуг ( там, де смуги закінчуються) і роздвоєння – там, де вони розгалужуються. Ключові точки одного й того ж відбитка пальця мають раз і назавжди сформовані місця розташування, тому ці місця точно визначаються, а їх параметри місцезнаходження реєструються. На основі отриманих даних створюється зразок (шаблон) – постійна у часі інформація, що згодом буде використовуватись для засвідчення особи користувача.
На етапі порівняння (зіставлення) зчитане за допомогою сканера зображення відбитка пальця піддається попередній обробці, під час якої визначаються та «витягуються» ключові точки. Вони порівнюються з уже зареєстрованим зразком (шаблоном), при цьому програма шляхом зіставлення знаходить і порівнює у потрібних місцях якомога більшу кількість подібних точок у межах заданих зразків. Підсумком проведеного порівняння є деяка кількість ключових точок, що співпали між собою у зразках, що зіставляються. Далі задається обраний поріг числа співпадінь, який встановлює прохідний бар’єр для проведення подальшого більш детального зіставлення отриманого відбитка пальця з обраними для ототожнення зразками.
Позитив даного методу:
– використовується в додатках AFIS (Automatic Fingerprint Identification Systems – автоматичної системи ідентифікації за відбитками пальців);
– досить широко відомий і добре досліджений метод;
– алгоритм підходить для множинного зіставлення, тобто ідентифікації.
Негатив цього способу:
– оскільки цей спосіб пред’являє досить жорсткі умови до чутливості (розрішення) і розмірів датчика, він може бути застосований не у всіх технологіях, які можуть зчитувати відбитки пальців. При використанні сканерів, які мають менш досконалі параметри, ніж апаратура AFIS-класу, отримують досить неякісні результати;
– особи, що зовсім не мають або мають невелику кількість ключових точок (обумовлено особливим станом поверхні шкіри) не можуть використовувати таку систему. Загальна кількість ключових точок (їх мінімальна кількість) може бути обмежувальним чинником для безпеки використання цього методу (алгоритму);
– можливі збої у технологічній системі в зв’язку з появою хибних ключових точок (виникнення ділянок, що містять помилкові ключові точки, які виникли внаслідок низької якості реєстрації та відтворення зображення або нечіткого відбиття виступаючих частин шкірного покриву /гребенів/).
Важливою властивістю другого алгоритму – методу порівняння (зіставлення) візерунків – є те, що до уваги приймаються не тільки взяті окремо точки, але й інші більш всеосяжні характеристики відбитка пальця. Ці характеристики можуть включати певний відсоток додаткових даних, таких як товщина смуг папілярних ліній, їхня кривизна або ущільненість. У зв’язку зі збільшенням кількості даних, що перевіряються, алгоритм, заснований на порівнянні візерунків, менш залежить від величини вікна сканера (місця прикладання пальця) й абсолютно не залежить від кількості ключових точок у відбитка пальця. Алгоритм, що використовує зіставлення візерунків, на відміну від методу виділення ключових точок, дає значно кращі результати при розпізнаванні відбитків пальців не досить високої якості.
Сам процес порівняння починається з попередньої обробки зчитуваного зображення відбитка. Зразки (шаблони) з зареєстрованими візерунками зіставляються з зображенням відбитка, який перевіряється, щоб визначити, наскільки зразки співпадають з зображенням, що перевіряється.
Позитив даного алгоритму:
– чудово працює з усіма відомими типами сканерів відбитків пальців;
– навіть не дуже високої якості відбитки можуть бути зареєстровані в тих випадках, коли вони не мають зовсім або мають невелику кількість ключових точок;
– чудово підходить для здійснення роботи з обмеженою кількістю обчислювальних ресурсів, наприклад, таких як смарт-картки.
Негатив цього алгоритму:
– не може використовувати шаблони, що знаходяться в базі даних AFIS (Automatic Fingerprint Identification Systems – автоматичної системи ідентифікації за відбитками пальців), проте використовує для верифікації оригінали зображень);
– не оптимізований для ідентифікації (тобто для встановлення конкретної особи в схемі «один до багатьох»).
Симбіоз цих двох алгоритмів – технологія «подвійного підходу» використовує як метод виділення ключових точок, так і алгоритм зіставлення візерунків. Об’єднання двох різних технологій в одну дозволяє ефективніше працювати з різними видами зображень та з відбитками низької якості.
У випадку використання технологій, що використовують тільки один з алгоритмів, індивідуумові, що має відбиток пальця з невеликою кількістю ключових точок або з нечітким малюнком, майже завжди буде відмовлено в реєстрації, а у випадку використання технології «подвійного підходу» (змішаної технології) за тих же умов буде отриманий позитивний результат.
Використовуючи терміни теорії інформації, можна відзначити, що два описані методи використовують різні підмножини даних про відбиток, і в якомусь сенсі ці
підмножини можна назвати ортогональними (тобто незалежними, що не можуть виражатися один через одного). У результаті поєднання ортогональних підмножин от-
римуємо алгоритм з дуже добрими характеристиками розпізнавання: високим співвідношенням якісного (правильного) розпізнавання до числа помилкових (Receiver Operating Characteristic)*.
Розпізнавання відбитків пальців знаходить застосування в різноманітних сферах людської діяльності, але всі методи розпізнавання в різних областях застосування мають подібні основні процедури. Вони не залежать від вживаних технологій зчитування та програмного забезпечення, які використовуються для отримання зразків та еталонів (шаблонів) і методик зіставлення відбитків, які перевіряються з еталонними даними.
Розглянемо основні процедури розпізнання відбитків пальців, що мають однакову послідовність дій.
Реєстрація. Реєстрація полягає в одержанні та збереженні (реєстрації) еталонних шаблонів відбитків пальців індивідуума. Процедура повинна відбуватися у спокійній і безпечній обстановці, яка виключає можливості одержання еталонного відбитка від підставної особи або зміни будь-яким чином отриманих для еталона даних. Одержаний малюнок відбитка або набір електронних даних, що містить основні характеристики папілярного візерунка, називається зареєстрованим еталоном фізичної особи. Він записується на відповідний персональний магнітний носій (наприклад, смарт-картку) або жорсткий магнітний диск (вінчестер) сервера, на якому зберігаються відомості спеціального банку даних.
Одержання зображення. Одержання зображення полягає у створенні растрового зображення з необхідним розрішенням усього відбитка або його частини. При використанні «прокатних» сканерів отримують зображення у вигляді кадрової послідовності складових частин. У такому випадку обов’язково потрібне проведення реконструкції зображення.
Реконструкція зображення. За умови, що палець переміщався по датчику з
потрібною швидкістю, елементи зображення, що повторюються на суміжних кадрах, дають можливість реконструювати зображення папілярних ліній відбитка в цілому.
Ця операція виконується автоматично за допомогою відповідного програмного
забезпечення.
Вимоги до реконструйованих зображень наведені в стандарті IQS ФБР США. Зазвичай реконструйоване зображення має розміри 25 х 14 мм, що еквівалентно 500280 точкам. При використанні 8 біт на прив’язку однієї точки потрібно для зберігання 140 Кб пам’яті лише на одне зображення. З такого зображення можуть бути отримані малюнки більшого або меншого розміру за допомогою стандартних процедур обробки зображень залежно від обставин, що виникли.
Витяг еталонів і зразків. За вимогами безпеки, а також через обмеження, пов’язані з обсягом пам’яті, зберігати зображення папілярних узорів відбитків у системі розпізнавання в оригінальному вигляді не рекомендується (еталонне оригінальне зображення при реєстрації може зберігатися в захищеному сховищі як запасний варіант для надзвичайних обставин, але оригінал зображення не потрібен для нормальної роботи значної більшості систем). Стандартна процедура розпізнавання включає в себе можливість витягу унікального еталона відбитка у разі потреби за принципом розпізнавання харак-
терних рис або деталей візерунка. При реєстрації отримуємо еталон, а при перевірці – зразок. Процедура розпізнавання в обох випадках однакова. Це обумовлено декількома причинами. Розглянемо їх нижче.
Як правило, типовий шаблон включає набір 36 дрібних деталей, кожна з яких займає 4 байти пам’яті – всього потрібно 144 байти. Це дає значне зменшення пам’яті, що використовується, для вихідного розміру «електронного» зображення.
Як правило, відбиток пальця не може бути реконструйований з «електронного» еталона. Даний факт зменшує можливість незаконного використання електронних еталонів відбитків зловмисниками або недобросовісними співробітниками.
Еталони можуть бути стиснуті будь-яким стандартним алгоритмом стискування даних, а також, при необхідності, зашифровані. Це важливо при використанні в таких сферах застосування, як смарт-картки, токени і тому подібне, де обсяги пам’яті обмежені, а вимоги до безпеки високі.
«Діставання» еталонних зразків або просто еталонів виконується спеціальним програмним забезпеченням, розробленим відповідно до стандартної процедури розпізнавання, опису та представлення деталей відбитків.
Зіставлення зразків і еталонів. Останньою стадією технологічного процесу є порівняння отриманого зразка з набором вже наявних зареєстрованих еталонів (ідентифікація) або з одним облікованим еталоном (аутентифікація) у випадку, якщо потрібне підтвердження особистості однієї людини. При цьому, як показує практика, малоймовірно, щоб зразок і шаблон збіглися з точністю до байта. Це неможливо через наявні технічні обмеження при використанні різних зразків сканерів (розрішення у 50 мкм досить далеке від ідеалу), неточного зіставлення зображень і помилок приблизності, що отримуються на етапі витягу так званих дрібних деталей. Відповідно, потрібен такий алгоритм порівняння (зіставлення), що може перевіряти різні орієнтації зображення та відповідність дрібних деталей і оцінювати рівень співпадіння за числовою шкалою. При перевищенні деякого заздалегідь встановленого порога числа співпадінь прийнято вважати таким, що відбувся, факт відповідності зразка, що перевіряється, еталонному.
Такий підхід породжує два типи можливих помилок:
– помилковий (хибний) допуск, коли зразок, що перевіряється, і еталон належать різним індивідуумам, але мають досить високий рівень подібності і визнаються системою ідентичними. У результаті стороння особа успішно проходить контроль. Ймовірність такої події називається коефіцієнтом помилкового допуску.
– помилкове (хибне) відмовлення, коли зразок, що перевіряється, і еталон одного й того індивідуума одержують недостатній рівень співпадіння (відповідності) і, як наслідок, особа, яка зареєстрована у ситемі, не проходить контроль. Вірогідність такого результату називається коефіцієнтом помилкового відмовлення.
Розробники всіх систем розпізнавання відбитків пальців прагнуть мінімізувати коефіцієнти помилкового допуску і помилкової відмови, але на практиці має місце досягнення компромісних значень коефіцієнтів. Адже зниження одного коефіцієнта веде до збільшення іншого, і навпаки. Пороговий рівень підбирається так, щоб максимально мінімізувати наслідки від можливих помилок.
Деякі системи з метою мінімізації наслідків можливих помилок, окрім допуску та відмови у допуску, передбачають наявність третього варіанта: від особи, яка не пройшла з першого разу ідентифікацію, система вимагає повторення проходження процедури контролю або надання додаткової інформації. Тобто, необхідне проведення процедури повторного сканування того ж самого пальця або провести сканування іншого пальця, якщо програмою передбачена наявність резервного еталону (шаблону).
Процес порівняння (зіставлення) зразка і шаблону виконується повністю за допомогою спеціального програмного забезпечення і не залежить від технологій, за допомогою яких отримуються відбитки пальців. Проте найважливішою вимогою залишається отримання зображень якомога вищого розрішення. Виконання цієї умови дає можливість звести кількість помилок до мінімуму*.
Як відомо, біометричні системи наприкінці XIX – початку XX століть знайшли своє основне і, мабуть, єдине на той час призначення – використання у криміналістиці.
В наш час американське Федеральне бюро розслідувань (ФБР) створює найбільшу в світі базу біометричних даних, що отримала назву Next Generation Identification (NGI) і яка повинна значно розширити можливості біометричної системи Integrated Automated Fingerprint Identification System (IAFIS), котра поки що експлуатується у ФБР. За інформацією ЗМІ банк даних IAFIS нараховує 55 млн. електронних зразків відбитків пальців.
У проекті, підготовленому ФБР для представлення в міністерство юстиції США, зазначено, що NGI надаватиме відомості і для авторизованих цивільних структур. При цьому сама система буде функціонувати протягом року цілодобово без вихідних і перерв на профілактику, що поки що має місце при експлуатації IAFIS.
Статистика арештів у США свідчить, що в 2005 р. дактилоскопічні відомості використовувалися для ідентифікації особи порушників закону в 46% випадків. До кінця 2008 року цю цифру мали довести до 55%. А точність проведених ідентифікацій до 2010 року планується довести максимально наближеною до 100%**.
У Росії відповідно до закону про добровільну дактилоскопічну реєстрацію вже накопичена база в декілька десятків мільйонів відбитків пальців. Зараз вона охоплює тих, хто пройшов реєстрацію за службовим обов’язком, – військовослужбовців, співробітників МВС і МНС, різних служб безпеки. Крім того, в Російській Федерації існує велика база відбитків пальців злочинців.
Як вже зазначалося вище, в цивільному та поліцейському застосуванні дактилоскопії є певні відмінності. Оскільки криміналістам доводиться дуже часто ідентифікувати особу за фрагментами відбитків будь-яких пальців, то як наслідок, вони повинні зберігати в своїх базах повні відбитки всіх 10 пальців рук.
Основним технічним аргументом прихильників створення класичних паперових архівів дактилоскопічних карт є те, що тільки прокатка пальців на папір забезпечує знімання всієї необхідної дактилоскопічної інформації з долонь і пальців, а електронні зчитувальні пристрої забезпечують можливість отримання тільки частини необхідної дактилоскопічної інформації з пальців. Знімання повної дактилоскопічної інформації необхідне для вирішення одного абсолютно конкретного завдання – ідентифікації слідів з місць злочинів.
