Питома вага (%) технологій ідентифікації в загальному об’ємі 1 страница

біометричного ринку в 2007 році ( Джерело: Biolink, 2007)

Технологія	Частка ринку
IBG	Acuity Market Intelligence
Автоматизовані системи ідентифікації за відбитками пальців / «живе» сканування	33,6%	33%
Розпізнавання за відбитками пальців	25,3%	25%
Розпізнавання за обличчям	12,9%	18%
Розпізнавання за райдужною оболонкою ока	5,1%	7%
Розпізнавання за геометрією руки	4,7%	7%
Розпізнавання за голосом	3,2%	5%
Розпізнавання за малюнком вен	3,0%	3%
Розпізнавання за підписом	–	1%
Мультибіометрія	2,9%	–
Програмне забезпечення «проміжного рівня»	5,4%	–
Інше	4,0%	1%

До несподіванок 2007 року можна віднести зниження оцінки перспектив технологій розпізнавання за обличчям на тлі світового поширення біометричних документів, які засвідчують особу і де даний ідентифікатор поки що є обов’язковим. Негативний прогноз вочевидь зобумовлений труднощами, що виникли при практичній реалізації привабливої ідеї інтегрувати ідентифікацію за обличчям з системами відеоспостереження. У доповіді Європейської комісії наведено висновок, який стосується технології розпізнавання за обличчям: «Точність падає, коли реєстрація і подальша ідентифікація виявляються рознесені за часом. Вбачається, що буде потрібна регулярна перереєстрація через певний проміжуток часу».

До позитивних новин відносять значне зміцнення позицій засобів ідентифікації за малюнком вен. Це є несподіванкою, оскільки ще кілька років тому ця технологія перебувала на стадії розробки. Вже зараз чисельність утримувачів кредитних і дебетових карт, які замість PIN-кода можуть авторизуватися за допомогою цього способу ідентифікації, оцінюється в 5 млн чоловік, і припущення про триразове збільшення частки даної технології до 2015 року не виглядає фантастикою. Але необхідно зазначити, що на сьогоднішній день широкого поширення ідентифікація за малюнком вен набула тільки в Японії. Крім того, проблеми може створити і боротьба, що посилюється, між двома конкретними видами імплементації даної технології (сканування малюнка вен на долоні і на пальці).

Останнім часом позитивні перспективи отримали також засоби ідентифікації за голосом – вони набувають усе більшого поширення, особливо у фінансовій сфері (телефонний банкінг і тощо) і в складі автоматизованих колл-центрів.

Продовжуються розробки й інших нових методів ідентифікації: за тривимірною моделлю відбитка пальця, що формується за допомогою ультразвуку (університет Мічігана, США), ході (університет Саутгемптона, Великобританія), запаху (Брістольський університет, Великобританія), електричної активності мозку (група грецьких вчених). Проте наведені нові методи ідентифікації досить далекі до переходу до стадії практичного застосування в масових масштабах і в кращому разі лише підтверджують зростаючий інтерес наукової спільноти до біометричної тематики.

Зупинемось на деяких особливостях розвитку державного та корпоративного секторів біометричного ринку.

Державний сектор в осяжній перспективі залишається ключовим замовником біометричних компаній і головним «локомотивом» ринку. Але він зумовлює в основному екстенсивний розвиток галузі. Разом з традиційним використанням біометричної ідентифікації в криміналістичних цілях сьогодні біометрія активно запроваджується в прикордонному контролі і в зв’язку з цим здійснюється масовий перехід до паспортно-візових документів нового покоління; без біометричних технологій неможливо представити сучасні національні ідентифікаційні картки та інші ідентифікаційні документи (наприклад, посвідчення державних службовців, водійські посвідчення нового типу). У недалекому майбутньому в більшості країн держсектор і суспільний сектор повинні збільшити свою частку за рахунок реалізації програми так званого «електронного» уряду.

Увага держсектора до біометрії позитивно позначається ще в двох аспектах. Перший з них пов’язаний з гармонізацією і стандартизацією технологій: зрозуміло, що при всьому прагненні до суверенітету інформація в біометричних паспортах громадян однієї країни повинна без проблем зчитуватися технічними засобами, які використовуються прикордонниками інших держав. Другий аспект припускає активну участь державних замовників у фінансуванні ресурсоємних розробок у галузі мультибіометрії. В 2007 році Міністерством оборони США було виділено 70 млн доларів на формування єдиного «репозиторію» (банку даних), в який почали об’єднувати наявні дані, що були зібрані різними підрозділами Пентагону. В єдину базу даних об’єднають такі біометричні ідентифікатори, як відбитки пальців і долонь, зображення облич, райдужної оболонки очей, ДНК і ряд інших. У 2008–2009 роках цим же відомством аналогічна сума буде витрачена на закупівлю мобільних засобів ідентифікації за відбитками пальців, обличчям та райдужною оболонкою ока, які будуть використовуватися насамперед у гарячих місцях земної кулі (Ірак, Афганістан тощо).

Корпоративний або комерційний сектор стимулює інтенсифікацію розробок нових продуктів і послуг. Разом із збереженням вже традиційного інтересу до біометричних рішень щодо забезпечення інформаційної безпеки, контролю фізичного доступу і ведення обліку робочого часу комерційні структури вже зараз відчувають потребу в ефективних системах управління ідентифікацією користувачів фінансових послуг, заохочення купівельної лояльності, обслуговування пасажирів транспорту (насамперед авіаційного).

Як самостійний сегмент вже можна виділити так званий «суспільний» (тобто в основному некомерційний) сектор. До найважливіших споживачів тут можна віднести освітянські установи, наукові організації, культурні та медичні установи, але з деякими обмовками.

Останнім часом стрімко збільшує свою частку присутності на ринку «споживчий» сектор (consumer ID), де засоби біометричної ідентифікації використовують приватні особи для своїх власних потреб. Як ключові сфери застосування біометрії тут можна виділити захист інформації, що зберігається у ноутбуках і лептопах (для чого у переважній більшості випадків використовують вбудовані в комп’ютер сканери відбитків пальців), ідентифікацію користувачів стільникових телефонів і тому подібних пристроїв, а також підтвердження транзакцій в системах мобільної комерції (зокрема, які здійснюються за технологією «Near Field Communications» /NFC/). За оцінкою компанії «AuthenTec», кожен десятий ноутбук або планшет, які випускались у другій половині 2007 року, мали вбудовані сканери відбитків пальців*.

На ринку біометричних продуктів, поряд з відомими лідерами – «Identix», «Digital Persona», «Precise Biometrics», «Visionics», «Ethentica», «BioScript», «Secugen», «AcSys Biometrics» – з’являються нові корпорації, які не є спеціалізованими в області біометрії, наприклад «Sony», «LG», «Compaq» і інші. Цей факт засвідчує значне зростання привабливості біометричного ринку і те, що вже в недалекому майбутньому біометричні пристрої стануть звичним явищем нашого побуту.

 

 

1.7. Різні типи технологій аутентифікації

та ідентифікації – суперництво чи співпраця

Практично всі системи інформаційної безпеки використовують для контролю доступу різні засоби аутентифікації та ідентифікації користувачів. Як вже було вказано вище, ідентифікація користувача – це отримання від нього відповіді на питання: «Хто ти?» А аутентифікація – це вимога: «А зараз доведи по суті, що ти саме той користувач, за якого себе видаєш» і подальша перевірка представлених доказів. Тобто перевірка, чи дійсно користувач є тією особою, за кого він себе видає.

Аутентифікація (верифікація) – це порівняння, при якому біометрична система намагається аутентифікувати (верифікувати) особу користувача, тобто встановити її достовірність: чи ти та особистість, за яку себе видаєш. Як вже зазначалося, засоби аутентифікації за принципами дії можно поділити на три групи: «що ви знаєте» («you know»), «що ви маєте» («you have») і «хто ви є» («you are»). Всі пристрої аутентифікації і ідентифікації користувачів використовують як засоби верифікації спеціальних носіїв інформації, що використовують один з перерахованих принципів або їх комбінацію.

Кожен з перерахованих методів має свої позитивні якості та недоліки. Розглянемо основні з них.

У парольному принципі («що ви знаєте» – наявність PIN-кода), як свідчить практика, досить часто паролі забуваються, у зв’язку з чим користувачі записують їх на видному місці, передають іншим особам, а головне, у разі потреби вони можуть бути підібрані за допомогою спеціальних програм (питання тільки в кількості часу, необхідному для підбору).

Починаючи десь з 1997 року і до недавнього часу, в системах контролю доступу неподільно панували смарт-картки (принцип дії – «що ви маєте»), оскільки вони до початку масового використання біометричних технологій були найбільш оптимальні з погляду безпеки та зручності використання (можливості підключення до корпоративних ресурсів поза офісом, з так званого «ворожого» середовища). При всіх плюсах смарт-карток у них є тільки один досить значний недолік: для їх використання необхідний зчитувач. По суті це призводить, по-перше, до зниження мобільності: наприклад, користувачеві, що відправляється у відрядження з ноутбуком, доводиться брати з собою додатковий пристрій. А по-друге, підвищує ціну рішення**.

Смарт-картки пройшли певну еволюцію: спочатку на ринку з’явилися Memory Card, потім – картки із захищеною пам’яттю (Protected Memory Card). Пізніше з’являються CPU Card (мікропроцесорні) – картки з чіпом, що реалізовують апаратним шляхом алгоритми шифрування. Сучасні смарт-картки мають значну захищену пам’ять, підтримують технології, які реалізовані в операційних системах (Smartcard Logon, MS CAPI, PKCS #11 і т. д.), легко можуть бути інтегровані в операційні системи та більшість програмних додатків крупних вендорів (як приклад можна навести додатки IBM – Lotus Notes, Tivoli).

Пізніше, в 1998–1999 роках, на стику смарт-карткових технологій і технологій електронних ключів для захисту програмного забезпечення, з’явився новий пристрій – USB-токени (після появи в пристроях персональних комп’ютерів уніфікованого роз’єму – USB-порта). Фірма «Aladdin Knowledge Systems», яка представляла ізраїльські технології і що згодом стала компанією зі світовим ім’ям, першою створила і запатентувала USB-ключ. У рамках міжнародної співпраці був створений «eToken RIC». USB-токени абсолютно аналогічні смарт-карткам за своїми функціональними характеристиками і ступенями захищеності, але виконані у вигляді брелка. Зчитувач, по суті, розміщений разом з смарт-карткою в єдиному USB-пристрої. Відповідно, ціна у токенів нижча, і при тому, вони при такому ж рівні безпеки забезпечують ще і мобільність користувачів.

Смарт-картки і USB-ключі, як засоби аутентифікації, повинні відповідати наступним умовам:

– можливості зберігання «digital ID» або сукупності ідентифікаційної інформації в одному пристрої;

– універсальності та зручності застосування;

– мати вбудований криптопроцесор;

– наявності великого об’єму захищеної пам’яті з PIN-кодом;

– можливості підтримки індустріальних стандартів, а також підтримки міжна-
родних і державних стандартів безпеки, наприклад, таких як FIPS, Common Criteria, ДСТУ (ГОСТів);

– максимальній відкритості архітектури при збереженні належного рівня безпеки.

Вважається, що подальший розвиток смарт-карткових технологій пов’язаний з застосуванням технологій безконтактних смарт-карток.

На ринку інформаційної безпеки при наявності інших однакових умов застосування тієї чи іншої технології визначається можливостю вибору рішень, які зможуть підтримувати максимальну кількість стандартів: як індустріальних, так і міжнародних сертифікаційних стандартів*.

В останні роки безконтактний зв’язок на короткій відстані став об’єктом окремого промислового напрямку, якому приділяється все більша увага. RFID (Radio Frequency Identification – радіочастотна ідентифікація) останнім часом став загальновизнаною технологією для світової транспортної галузі. Розміщення на товарах і вантажних піддонах мініатюрних радіопередавачів, так званих RFID-бірок, стало новим методом ідентифікації, який все більш витісняє традиційний спосіб, заснований на використанні штрих-кодів.

Після започаткованого охоронними бізнес-структурами використання RFID-технології виник підвищений інтерес до можливості застосування цієї технології для маркіровки товарів громадського споживання та для контролю потоків товарів на всьому шляху їх доставки до кінцевого користувача. Реалізація цієї ідеї стала можливою кілька років тому, коли такі компанії як «Alien Technologies» і «Hitachi» почали виробництво RFID-бірок розміром менше головки англійської шпильки для їх розміщення на різних товарах.

Особливо широкий вжиток застосування RFID-бірок набуло на суспільному транспорті та в операціях з кредитними картками.

Транспортні оператори з великим інтересом стежать за процесом розробки безконтактних квитків, які можуть стати гідною заміною широко вживаних магнітних стрічок, що нанесені на папір або картон. При наявності безконтактного квитка цілком достатньо, щоб він просто опинився у «полі зору» зчитувача. Причому пристрої з RFID-зчитувачем не будуть зношуватися, як ті, що обробляють квитки з магнітною стрічкою.

Але головна перевага безконтактних квитків, які застосовують RFID-технологію, повною мірою виявляється у збільшенні пропускної спроможності в «години пік» – секунди, заощаджені на обробці проїзного документа кожного пасажира, дають значний ефект у тих випадках, коли йдеться про щільні пасажирські потоки. Перші пристрої з використанням безконтактної технології на транспорті пройшли випробування в Гонконзі кілька років тому, після чого цей досвід почали використовувати багато інших світових транспортних операторів, зокрема в Парижі та Лондоні.

У бізнесі, пов’язаному з використанням кредитних карток, увагу на безконтактні картки звернули в останні декілька років, причому всі основні гравці в цьому секторі зараз мають свої програми з розробки та використання безконтактного устаткування. Виробники кредитних карт вже опанували цю технологію – як наслідок, досить значно знизилися ціни на мікрочіпи, що поєднують в собі традиційну технологію смарт-карток з вбудованими безконтактними функціями.

Для фірм-гігантів, що оперують у сфері кредитних карт, використання нововведення допомагає їм завоювати додаткову частку ринку в дрібних грошових переказах, які раніше традиційно здійснювалися готівкою. При продажу в роздріб зменшення черг перед касами є головним стимулом введення нової технології. Чим менше час, необхідний для обслуговування клієнта, тим більше виручка і менше нарікань від відвідувачів
таких закладів.

У сфері забезпечення безпеки безконтактні технології в новому столітті використовуються у найрізноманітніших цілях. Так, вони застосовуються в пристроях, що забезпечують контроль доступу, – все більше компаній зупиняють свій вибір на безконтактних брелках (токенах) або на безконтактних пропусках з вбудованими відповідними чіпами замість традиційних карт з магнітною стрічкою. На ринку безпеки безконтактні технології вважаються вже цілком сталими і надійними.

Більшість безконтактних пристроїв використовують безконтактний зв’язок на дуже коротких відстанях. З технічної точки зору існує три різні діапазони зчитування: індуктивний зв’язок для близьких відстаней, що призначений для радіусів зчитування в 1 або 2 см, дистанційний зв’язок, що функціонує на відстані приблизно до 1 м, і зв’язок для великих відстаней. В наш час дев’ять з десяти безконтактних систем використовують дистанційний зв’язок.

Якщо бути точнішим, дистанційний зв’язок підрозділяється на дві підгрупи: надблизький і близький зв’язок. Надблизький зв’язок, який зовсім недавно почав пропонуватися на ринку США за абревіатурою NFC (near field communication), працює на відстанях до 5–15 см і зазвичай базується на стандарті ISO 14443. Сьогодні ця технологія є домінуючою в таких галузях, як, наприклад, зчитування кредитних карт або ринок радіочастотних чіпів. Радіус дії близького зв’язку дещо більше – до 1 м. Для пристроїв, що використовують близький зв’язок, також існує міжнародний стандарт – ISO 15963.

Збільшення дистанції зчитування несе в собі як переваги, так і потенційні проблеми. Зі зростанням радіусу дії підвищується ймовірність одночасного отримання даних з декількох радіочіпів, що знаходиться в цьому радіусі, або ж небезпека зняття інформації особою, що не має на це відповідних повноважень.

Остання обставина викликає особливу занепокоєність у проектах, пов’язаних з використанням нових електронних документів, які зараз посилено вводяться по всьому світу, і містять як біометричні дані, так і мікропристрої для безконтактного зчитування інформації (згідно стандарту ISO 14443). От чому такі документи нового покоління забезпечуються ще і кодовим захистом, який значно затруднює можливість зчитування електронної інформації. Посадова особа на пункті прикордонно-паспортного контролю насамперед повинна перевірити серійний номер паспорта, який він використовує як ключ до безконтактного зчитування інформації з чіпа. Таким же чином PIN-код у поєднанні з спеціальною системою безпеки, які закладені в мікрочіп, можуть використовуватись у кредитних картках для зниження небезпеки неавторизованого доступу до інформації*.

Нині безпека і комфорт ідентифікації все більше забезпечуються біометричними рішеннями, побудованими за використанням принципу «хто ви є», які стають все більш популярними і престижними. Сьогодні стала очевидною необхідність точної ідентифікації в місцях масового скупчення людей, при контролі перепусток і звірці документів. Насамперед ця проблема торкнулася безпеки транспортних систем – аеропортів, вокзалів, морських портів, метрополітену, а також безпеки інформаційних державних і міждержавних систем – паспортно-візових, митних, міграційних і оперативних служб. Звичайних паспортого і фейс-контроля стало явно недостатньо. Всі надії тепер пов’язані з використанням біометричних технологій, що дозволяють перевіряти особистості великої кількості індивідуумів, що проходять через точку контролю.

Для збільшення точності в режимі ідентифікації доцільно використовувати декілька біометричних методів водночас – так звані «мультибіометричні», «мультимодальні» і комбіновані системи, а також багатофакторні системи.

Одне з найпоширеніших «мультимодальних» рішень – розпізнавання за відбитками декількох пальців. Точність, що досягається у разі ідентифікації усіх п’яти або десяти пальців, поки що є однією з найвищих. Але незважаючи на це, з ряду причин практичне використання таких систем поки що обмежене.

«Мультимодальним» є і розпізнавання осіб, що включає дво- і тривимірні зображення (Так звані 2D- і 3D-методи). Об’єднання 2D- і 3D-методів розпізнавання особи дозволяє звести в єдине ціле переваги кожного з цих способів. Основні виробники вже почали інтеграцію цих двох методів. Найімовірніше, що незабаром розпізнавання особи з використанням обох методів впізнавання розглядатиметься як один біометричний метод.

Там, де необхідна ідентифікація за базами даних в декілька сотень тисяч або мільйонів чоловік (це може бути, наприклад, вирішення завдання пошуку людини із заданими біометричними характеристиками в державній базі даних виданих паспортів або віз), найбільш доцільним є використання можливостей мультимодальних і комбінованих мультибіометричних систем типу: «багато пальців», «палець (пальці) + обличчя», або «палець (пальці) + райдужна оболонка ока» тощо.

Останнім часом для забезпечення безпеки при експлуатації сучасних транспортних терміналів і організації контрольованого доступу в службові приміщення, які критично важливі з погляду безпеки, все більшого поширення набувають ідентифікаційні системи, що використовують метод поєднання біометрики та ідентифікаційних карт або жетонів (так званий «багатофакторний» метод), що дозволяє, на думку експертів, на декілька порядків підвищити ефективність такої багатофакторної системи.

У банківській сфері все більш широкого поширення набувають інтелектуальні смарт-картки з мікропроцесорами, в яких зберігається біометрична інформація. Як
інформацію про власника смарт-картки з мікропроцесорами можуть зберігати не тільки цифрову фотографію, але й відбитки пальців, інші унікальні параметри. Найвищого
ступеня розвитку подібні технології досягли в Японії, де смарт-картки вже зберігають інформацію про райдужну оболонку ока та малюнок вен на руках*.

Одним з прикладів сучасних розробок «біометричної» смарт-картки є карта типу FSC-3012 компанії «Fidelica Microsystems». Прес-реліз компанії повідомляє, що нова смарт-картка повністю відповідає галузевим стандартам ISO 7810/16 і оснащена вбудованим сканером відбитків пальців.

За словами віце-президента «Fidelica Microsystems» з маркетингу і розвитку бізнесу Роберта Аллена (Robert Allen), FSC-3012 включає також мікропроцесор і програмне забезпечення для розпізнавання біометричних ідентифікаторів власника картки. Як основні сфери застосування цього нововведення називають системи контролю фізичного доступу та системи захисту інформації.

До ключових переваг біометричної смарт-картки відносять:

1. Наявність в карті вбудованого сканера відбитків пальців, внаслідок чого відпадає необхідність в будь-какой модифікації інформаційних систем, в яких може застосовуватися FSC-3012.

2. Виключення втрат часу при обміні інформацією між карткою і зовнішнім зчитувачем – на практиці відмічено відсутність конфліктів між цими пристроями.

3. Цифрова модель біометричних ідентифікаторів зберігається в пам’яті самої смарт-картки і нікуди не транслюється.

Крім того, біометрична смарт-картка компактна і вартість її знаходиться в розумних параметрах**.

Процес реєстрації і видачі сучасної багатофакторної та мультибіометричної смарт-картки складається з таких основних етапів:

1. Введення необхідних установчих даних (прізвище, ім’я та по-батькові, демографічні відомості тощо).

2. Сканування і кодування обраних біометричних ідентифікаційних
параметрів:

– електронне фотографування;

– сканування і кодування відбитку/ів/ пальця/ів/;

– сканування і кодування райдужної оболонки ока.

3. Запис біометричних кодів на смарт-картку з криптозахистом.

 

4. Збереження інформації в локальній і Центральній Базах Даних.

5. Друк і розміщення фотографії і персональних даних на смарт-картці*.

У даний час уряди багатьох країн вивчають можливості масового застосування смарт-карток, які інтегровані з біометрічними технологіями. На думку експертів, проекти «Національної ідентифікації» вже можна розглядати як основні локомотиви ринку, особливо в Азійсько-Тихоокеанському регіоні. Біометричні ідентифікаційні картки в даний час запроваджуються в Малайзії і Індії, влада Японії та Китаю також планує перейняти цей досвід.

За висновком експертів агентства «Frost & Sullivan», інтеграція біометрії і смарт-карток забезпечує високий рівень безпеки, якого не можна досягти, застосовуючи відокремлено дані технології. Кінцеві замовники (особливо, урядові кола) чудово усвідомлюють потенціал використання даних інтегрованих рішень у різних галузях: від розвитку сільськогосподарських районів країни до забезпечення найвищого рівня безпеки та контролю при охороні будівель державних організацій**.

Невід’ємна риса сучасного ІТ-ринку – інтеграція смарт-карток і біометрії як найбільш перспективних і ефективних складових сучасних інформаційних технологій доступу. І в національних ідентифікаційних картах (ID-cards), і в паспортно-візових документах нового покоління активно застосовуються як біометричні технології, так і технології смарт-карток. Але технології «інтелектуальних» смарт-карток вже стали багатофункціональними: їх використання виходить за рамки проектів «Національної ідентифікації» та банківської діяльності і охоплюють торгові, транспортні, медичні, страхові, телекомунікаційні компанії, підприємства житлово-комунального господарства, паспортно-візові служби, установи соціального захисту, сфери обслуговування, готелі тощо***.

Ще одна досить широка сфера комплексного застосування технологій смарт-карток і біометрики – забезпечення безпеки доступу до інформаційних мереж, систем і комп’ютерних пристроїв. Тепер власники смарт-карток, у пам’ять яких записаний цифровий сертифікат для входу в Windows, можуть замінювати введення PIN-кода картки простою, зручною і надійною ідентифікацією за унікальними невідчужуваними біометричними параметрами – відбитками пальців.

 

Розділ 2

ДАКТИЛОСКОПІЯ.

ІДЕНТИФІКАЦІЯ ЗА ВІДБИТКАМИ

ПАЛЬЦІВ І ДОЛОНЬ.

ВИКОРИСТАННЯ ДЛЯ ІДЕНТИФІКАЦІЇ

ГЕОМЕТРІЇ І ТЕРМОГРАМ РУК І ПАЛЬЦІВ

__________________________

2.1. Загальна історія дактилоскопії

 

Шкірні узори на внутрішній стороні рук людини були відомі ще представникам стародавньої медицини. Зараз вже неможливо точно встановити, кому, де і коли прийшла думка використовувати відбиток пальця для встановлення особистості. Навіть не відомо, хто перший почав використовувати термін «дактилоскопія» (за деякими даними, цей термін ввів Жуан /Хуан/ Вуцетич /Вусетич/).

Дактилоскопія є однією з найдавніших наук. Як вже згадувалось вище, ознаки знання дактилоскопії можна зустріти у стародавніх ассирійців і вавилонян, які використовували відбиток пальця як особисту печатку або підпис, залишаючи відбитки на глиняних табличках і, таким чином, захищаючи ці документи від підробок. Очевидно, у стародавньому Вавилоні і Ніневії знали, що за допомогою відбитка пальця можна однозначно встановити особу.

Якщо ж слідувати історичним фактам, витоки дактилоскопії слід шукати в древньому Китаї. У 1904 році китайський археолог Ліу Тьєйін випустив у Шанхаї книгу, де наведені факсиміле стародавніх китайських глиняних печаток, що належать до дохристиянської ери. Частина печаток являють собою зафіксовані на глині відбитки пальців. Швидше за все, таким чином власник печатки мав можливість довести своє право на володіння данною печаткою. Використання відбитків папілярних узорів пальців як унікального і непідробного підпису власника впроваджувалося в Китаї впродовж століть. Поступово відбитки пальців почали використовуватися не тільки як підпис або особисту печатку власника – папілярний узор почали вивчати і наділяти конкретним змістом. Так, в Китаї було прийнято передбачати долю саме за папілярним узором. Більш того, кожна мати чудово знала відбитки пальців своєї дитини, а опис цього узору навіть розглядався в суді як доказ материнських прав. У Китаї використання відбитків пальців знайшло широке застосування не тільки в побуті, але і в криміналістиці.

Ось що пише про це Гейндль Роберт у статті «Дактилоскопія та інші методи кримінальної техніки в справі розслідування злочинів», яка була надрукована в 1927 році: «Китайці застосовують цей спосіб, принаймні в частині країни, для того, щоб ідентифікувати осіб, що скоїли тяжкі злочини. Ми фотографуємо їх обличчя – вони отримували відбитки їх пальців, які зберігалися в спеціальному каталозі. Якщо злочинець знову потрапляв до рук поліції, повторно отриманий відбиток порівнювався з наявними. Китайці вважають свій метод надійнішим і простішим за наше фотографування, оскільки обличчя злочинця з часом може бути змінене до невпізнання, а також бути замаскованим волоссям, бородою та іншими штучними засобами»*.

У Європі на можливість використання відбитків пальців для ідентифікації особи звернули увагу значно пізніше. Першим європейцем, який зацікавився узорами папілярних ліній і почав їх вивчати, був професор анатомії Болоньського університету Марселло Мальпіги. В 1686 році у своєму творі він досить детально дає опис ліній на долонній поверхні руки. Але тільки в 1823 році професор з Університету міста Бреслау (нині Вроцлав) Іоганн Пуркиньє опублікував тези про можливість класифікації папілярних узорів, використовуючи для обґрунтування наявність дев’яти різних типів узорів. І хоча запропонована ним система класифікації не знайшла у той час належної підтримки, це було першою спробою створення системи дактилоскопічної класифікації.

Сучасну історію становлення європейської дактилоскопії пов’язують з іменами англійців Вільяма Гершеля і Генрі Фолдса.

Вільям Гершель, що служив в Індії в 1853-1878 роках, був першим європейцем, котрий вирішив використовувати відбитки пальців в цілях розшуку або встановлення конкретних людських індивідуумів. Напевно, до такого рішення його підштовхнуло тісне спілкування з місцевими жителями, що на той час мали уявлення про унікальність папілярних узорів пальців. Спочатку Гершель використовував дактилоскопію при виплаті допомоги місцевим жителям. Індуси, які для європейця були все на одне обличчя, нерідко користувалися цим, намагаючись отримати гроші, що їм виплачувались, повторно. Щоб виключити подібні махінації, Гершель велів ставити відбитки пальців на платіжних квитанціях і в спеціальній реєстраційній книзі для порівняння, що дозволяло безпомилково встановлювати особу одержувача. Потім Гершель почав застосовувати дактилоскопію в одній з в’язниць округу. У кожного новоприбулого ув’язненого знімали відбиток пальця, щоб судді і інші чиновники, які приводили до в’язниці тих, хто завинив, могли ідентифікувати приведеного та переконатися, чи не допустив підміну особи тюремний сторож, виводячи злочинця з тюрми, оскільки помилки в персональному розпізнанні злочинців у ті часи відбувались досить часто.