Питома вага (%) технологій ідентифікації в загальному об’ємі 3 страница

Своєрідний шлях розвитку пройшли в СРСР і країнах Співдружності незалежних держав (СНД) експертні установи системи Міністерства юстиції.

На початку 1935 року у складі Інституту кримінальної політики при Прокуратурі, Верховному Суді і НКЮ РРФСР була організована лабораторія науково-судової експертизи. В кінці 1936 року ця лабораторія перейшла у ведення Прокурора СРСР, де в січні 1937 року наказом Прокурора СРСР отримала найменування лабораторії з науково-дослідної роботи і функціонувала при слідчому відділі Прокуратури СРСР. У ній проводилися консультації слідчих і здійснювалося провадження судових експертиз. У 1939 році лабораторія Прокуратури СРСР була передана в Інститут права АН СРСР, де на її базі була заснована в системі секції судового права криміналістична лабораторія. У 1944 році в Москві на базі цієї лабораторії і криміналістичної лабораторії Московського юридичного інституту, створеної в 1935 році, була організована Центральна криміналістична лабораторія Міністерства юстиції СРСР. У 1950 році була утворена мережа судово-експертних установ міністерств юстиції союзних республік.

У 1962 році на базі Центральної криміналістичної лабораторії був створений Центральний НДІ судових експертиз (ЦНДІСЕ) РРФСР. Дактилоскопічна експертиза в цьому інституті проводилася співробітниками лабораторії трасологических і балістичних експертиз. Після організації в 1970 році Міністерства юстиції СРСР ЦНДІСЕ РРФСР був перепідпорядкований Мінюсту і отримав найменування Всесоюзного науково-дослідного інституту судових експертиз (ВНДІСЕ).

Після припинення існування СРСР ВНДІСЕ в грудні 1991 року перейшов у ведення Міністерства юстиції Російської Федерації і почав іменуватися Всеросійським науково-дослідним інститутом судових експертиз. З грудня 1994 року ВНДІСЕ був перейменований в Російський федеральний центр судових експертиз (РФЦСЕ) при Міністерстві юстиції РФ.

У даний час дактилоскопічна експертиза в судово-експертних установах Міністерства юстиції проводиться в трасологічних (трасолого-балістичних) підрозділах науково-дослідних лабораторій судових експертиз, які є у наявності в республіканських, крайових і більшості обласних центрів Росії. Основна частина дактилоскопічних експертиз здійснюється за завданням прокуратури та судів. Ці лабораторії оснащені основними технічними засобами та матеріалами, необхідними для проведення судово-дактилоскопічних експертиз. Співробітники лабораторій проводять дактилоскопічні дослідження головним чином у стаціонарних умовах і лише в окремих випадках і у складних кримінальних справах беруть участь у дослідженні місць подій з метою пошуку слідів пальців і долонь. Окремо спеціалізації співробітників на проведенні тільки експертиз з дактилоскопії, на жаль, немає і вони, як правило, здійснюють усі види трасологічних експертиз, іноді суміщаючи їх з проведенням балістичних експертиз*.

В Україні в даний час існують наступні науково-дослідні установи судових експертиз:

– Науково-дослідний центр судової експертизи з питань інтелектуальної власності;

– Вінницьке відділення Київського НДІСЕ (науково-дослідний інститут судових експертиз);

– Волинське відділення Львівського НДІСЕ;

– Дніпропетровський науково-дослідний інститут судових експертиз;

– Донецький науково-дослідний інститут судових експертиз (ДНДІСЕ);

– Київський науково-дослідний інститут судових експертиз (КНДІСЕ);

– Кіровоградське відділення Одеського НДІСЕ;

– Кримський науково-дослідний інститут судових експертиз;

– Луганське відділення Донецького НДІСЕ;

– Львівський науково-дослідний інститут судових експертиз (ЛНДІСЕ);

– Миколаївське відділення Одеського НДІСЕ;

– Одеський науково-дослідний інститут судових експертиз (ОНДІСЕ);

– Полтавське відділення Харківського НДІСЕ;

– Севастопольське відділення Харківського НДІСЕ;

– Сумське відділення Харківського НДІСЕ;

– Тернопільське відділення Київського НДІСЕ;

– Харківський науково-дослідний інститут судових експертиз (ХНДІСЕ);

– Херсонське відділення Одеського НДІСЕ;

– Черкаське відділення Київського НДІСЕ;

– Чернігівське відділення Київського НДІСЕ.

Експертно-кваліфікаційні комісії діють тільки при таких науково-дослідних інститутах судових експертиз:

– Київського НДІСЕ;

– Донецького НДІСЕ;

– Львівського НДІСЕ;

– Одеського НДІСЕ;

– Харківського НДІСЕ**.

Проведення дактилоскопічних експертиз нештатними експертами або незалежними криміналістами-консультантами в Україні практично не практикується.

У криміналістиці на території СРСР, а нині й колишніх країн СНД, у тому числі і в Україні, численні методи виявлення латентних слідів рук людини прийнято класифікувати на фізичні, фізико-хімічні та хімічні.

На початку 70-х років в СРСР розроблялися основи застосування термовакуумного напилення (ТВН) для виявлення латентних слідів рук. Найбільш активно цим методом займалися у Львівському відділенні Київського НДІСЕ. В 1982 році львів’янами був запатентований метод виявлення латентних слідів рук, заснований на послідовному нанесенні у вакуумі двошарової проявляючої плівки. Нині термовакуумне напилення виявлення латентних слідів пальців людини практично не використовується.

Фізико-хімічні методи виявлення латентних слідів рук людини включають обробку слідів парами йоду, ауторадіографію і рентгенівські методи.

У зв’язку з відсутністю в колишньому СРСР ефективних автоматизованих систем дактилоскопічної ідентифікації проблемам встановлення особи за допомогою відбитків долоні, пальця, а також ділянки папілярного узору, що залишились відображеними у виявленому сліді на місці злочину, приділялася значна увага. Було розроблено декілька систем локалізації узору, які ґрунтувались на обліку і обробці статистичних показників виявлених морфологічних особливостей узорів відбитків.

Вивчення історії розвитку і сучасного стану методів судово-експертного
дослідження слідів рук в Україні і Росії дозволяє констатувати наступні основні
тенденції:

1. Незважаючи на велику завантаженість, експерти продовжують дослідницьку діяльність у галузі пошуку нових засобів і методів виявлення та дослідження латентних слідів.

2. Відсутність в СРСР, а зараз в Україні і Росії, загального дактилоскопіювання населення зумовило постійний підвищений інтерес учених і криміналістів-практиків до питань отримання із слідів максимальної інформації про людину (стать, вік, ріст, патології тощо). Така інформація вкрай потрібна в цілях звуження кола осіб, що підозрюються.

3. До початку другої світової війни, особливо в 20–30-ті роки минулого сторіччя найбільш суттєвий вплив на російську дактилоскопічну науку і практику здійснювала німецька криміналістична школа і, відповідно, німецька система організації дактилоскопічної служби. В даний час відчутно посилився вплив американської системи, що супроводжується збільшенням надходження науково-практичної інформації з США та Канади.

4. У 90-ті роки XX сторіччя досить популярною була ідея про необхідність спеціалізації експертів у галузі дактилоскопії і виділення дактилоскопічної служби зі складу трасологічних або трасолого-балістичних підрозділів. Це було обумовлено як усвідомленням складності та специфічності великої кількості методів виявлення і дослідження латентних слідів, так і накопиченням в арсеналі дактилоскопії значного об’єму методичної інформації, яка вимагала проведення тривалої та скрупульозної підготовки експертів.

5. Помилкові експертні висновки, які зустрічаються періодично, а також певне зниження якості проведених дактилоскопічних експертиз, що спостерігається останніми роками, могли б бути значною мірою подолані за умови проведення в законодавстві змін, скерованих на забезпечення реальної конкурентності у галузі проведення судово-дактилоскопічних експертиз*.

У пострадянській Росії з 1 січня 1999 р. набув чинності закон про добровільне дактилоскопіювання населення (Закон «Про державну дактилоскопічну реєстрацію в Російській Федерації»). В обов’язковому порядку її мусять пройти ті громадяни, які перебувають на державній службі «у погонах», чия професія пов’язана з ризиком для життя. Крім того, зняття відбитків пальців обов’язкове для «мігрантів» і інших іноземних громадян з далекого і ближнього зарубіжжя, біженців та ін. Проведення дактилоскопіювання є обов’язковим для тих осіб, які підозрюються у скоєнні злочинів, перебувають під слідством.

Подібні заходи передбачені і в казахському варіанті законопроекту. На Україні поки що в обов’язковому порядку дактилоскопіювання проходять особи, які перебувають під слідством і підозрюються у вчиненні злочинів або вчинили їх.

Як показує практика, законослухняні громадяни в Росії не дуже бажають здавати відбитки своїх пальців. Основною проблемою, яка позбавляла закон практичного втілення в Російській Федерації до останнього часу, була стара процедура зняття дактилоскопічних відбитків у громадян на паперову картку за застарілою методикою з використанням друкарської фарби, як це зазвичай роблять зі злочинцями**.

Але у сучасному цивілізованому світі відбиток пальця розглядається всього лише як один з багатьох біометричних ідентифікаційних параметрів людини (обличчя, рука, райдужна оболонка ока, підпис, голос, генетичний код тощо), який відрізняється від інших більшою вивченістю і, як наслідок, суттєвою інформативністю. Такому новому підходу до отримання папілярних слідів пальців багато в чому сприяє застосування новітніх електронних пристроїв останніх розробок і способи зняття відбитків пальця за їх допомогою, що дозволяє відділити у масовій свідомості старий метод зняття відбитків пальців, який призначався насамперед для злочинців, від сучасного електронного дактилоскопіювання, що використовується передусім для організації та забезпечення фізичної, інформаційної, банківської та подібної безпеки доступу громадян.

Таким чином, бурхливий розвиток комп’ютерної техніки істотно позначився на дактилоскопії. У 90-х роках минулого сторіччя в світі почалася ера отримання відбитків пальців за допомогою спеціальних сканерів. Але для масового запровадження нових методів зняття відбитків пальців необхідне проведення цілого комплексу заходів, основним з яких є загальна комп’ютеризація країни.

 

 

2.3. Біометрична ідентифікація за відбитками пальців.

Відмінність сканування відбитків пальців

від дактилоскопіювання

 

Як відомо, існує ціла наука про побудову папілярних узорів – дерматогліфіка. Переводити в цифровий формат примхливі вигини природних ліній надзвичайно важко і в даний час для цього використовуються математичні алгоритми, які свого часу створювалися для управління авіаційними та космічними польотами.

Якщо засновник сучасної класифікації папілярних узорів пальців Френсіс Гальтон виділяв усього три різновиди малюнків узорів, то фахівці з дерматогліфіки нині виділяють 39 основних підвидів узорів.

Раніше експерти вручну за допомогою спеціальної лупи визначали особливості елементів малюнків і підраховували кількість шкірних «гребнів». Тепер комп’ютер видає параметри узорів у вигляді готової таблиці, з якою працюють спеціалісти*.

Фізіологічно відбиток пальця – це структура, що складається з виступів, які містять пори, і западин між ними (рівчакові поглиблення). Безпосередньо під цією структурою розташовується структура кровоносних судин. Морфологія (форма) відбитка пальця тісно пов’язана з певними електричними і температурними характеристиками шкіри. Це означає, що для отримання зображень відбитків пальців можуть бути використані світло, тепло і електрична ємність (або їх поєднання). Як йшлося вище, відбиток пальця людини формується в ембріональному стані, він не міняється з віком і відновлюється в колишньому вигляді після пошкодження**.

Якщо ж один з пальців пошкоджений, для ідентифікації можна скористатися «резервними» відбитками ряду інших пальців, відомості про які, як правило, також вносяться до біометричної системи при реєстрації користувача.

Слід особливо відзначити, що між дактилоскопіюванням (згідно традиційного поняття – це отримання відбитків шляхом зняття відбитків пальців і долонь на паперові носії) і скануванням є істотна різниця. Вона полягає в тому, що в більшості випадків при скануванні відбитків пальців замість збереження повного зображення папілярного узору зберігається тільки інформація про ряд його основних характерних точок, причому відновити повне зображення відбитка пальця за збереженою інформацією практично неможливо. Ця обставина і виявилась вирішальним чинником для широкого розповсюдження сканування відбитків пальців серед цивільного населення.

Взагалі у більшості сучасних систем біометричної ідентифікації ідентифікатори, що скануються, у тому числі й відбитки пальців, як правило, у вигляді зображення оригіналу не зберігаються. Зображення перестає існувати, як тільки потрапляє у комп’ютер: за допомогою спеціального програмно-математичного апарату воно перетворюється в спеціальний код – цифровий модуль або шаблон. Саме у такому цифровому вигляді будь-які індивідуальні біометричні дані і зберігаються в серверах. Назад відновити зображення практично не можливо.

Ототожнити цифровий модуль з конкретним відбитком можна тільки використавши спеціальний алгоритм, тобто необхідна умова – знання і використання для кожного варіанту систем біометричної технології певного алгоритму. Таким чином, тільки використавши певний програмно-математичний алгоритм, можна встановити, однакові або різні порівнювані біометричні параметри: пальці (долоні), обличчя, райдужна оболонка ока, голос тощо***.

З усього різноманіття біометричної продукції, представленої на світовому ринку систем ідентифікації, найбільшою популярністю користуються автоматичні системи розпізнавання відбитків пальців (Automated Fingerprint Identification System – /AFIS/). Сканування відбитка пальця – найстаріший метод з усіх існуючих біометричних методів і тому найпоширеніший. На системи AFIS припадає близько половини об’єму продажу всього ринку біометрії, а з урахуванням криміналістичних систем (які досить часто називають поліцейськими дактилоскопічними системами) – всі 80%. AFIS використовується поліцією на всій території США, а також автоматичні системи розпізнавання відбитків пальців ще у 2002 році були запроваджені у близько 30-ти інших країнах світу*.

У Сполучених Штатах Америки пристрої контролю доступу за відбитком пальця встановлені у всіх державних установах, а піонерами у цій справі були військові.

Зазвичай системи розпізнавання відбитків пальців розділяють на два типи: для ідентифікації – AFIS (Automatic Fingerprint Identification Systems) і для верифікації. У першому випадку використовуються відбитки всіх десяти пальців, і подібні системи знаходять широке застосування в криміналістиці. Пристрої верифікації зазвичай оперують з інформацією про відбитки одного, значно рідше – декількох пальців.

Відбитки зображень усіх 10 пальців рук (а в ряді країн і долонь) зберігаються тільки у спеціальних базах даних деяких силових структур, насамперед спецслужб і правоохоронних органів. Але навіть і в цьому випадку для зменшення часу пошуку в автоматизованій дактилоскопічній інформаційній системі (АДІС) використовується спеціальний електронний шаблон у вигляді цифрового модуля, отриманого шляхом перетворення відсканованого зображення за допомогою спеціального алгоритму. Принципи перетворення, зберігання і зіставлення біометричних параметрів і використовуваних програмних продуктів складають ноу-хау цих структур.

Підтвердження ідентичності користувачів за відбитками пальців у промислових і бізнес-застосуваннях значно відрізняється від біометричних технологій, що використовуються державними установами для ідентифікації громадян у масштабах країни. Інформація, яка знімається з відбитків пальців програмними засобами підтвердження ідентичності користувача, використовується не більше ніж для персональної верифікації. Програмне забезпечення створює математичний шаблон, який стискається і кодується цифровим шляхом, але зберігаючи при цьому в собі всі особливості відбитка пальця. Як правило, отримані шаблони зберігаються в зашифрованих файлах і використовуються з метою ідентифікації користувачів**.

Електронний «зліпок» відбитка пальця (Template) – це числовий образ відбитка пальця завдовжки до 500 байт, що являє собою числовий опис векторної моделі особливостей відбитка, за яким неможливо відновити вихідний відбиток***.

Таким чином, при традиційних криміналістичних дослідженнях, а також при зіставленні за допомогою автоматизованої дактилоскопічної інформаційної системи (АДІС чи в англомовному варіанті AFIS) відбувається ідентифікація особи за наявними відбитками пальців, а коли говорять про застосування біометричних ідентифікаційних систем для створення систем безпеки, то мають на увазі верифікацію особи. Ще раз нагадаємо, що при ідентифікації особи за відбитком пальця встановлюється, кому саме належать відбитки пальців. Для цього проводиться пошук і порівняння дактилоскопічного відбитка пальця особи, яка ідентифікується, згідно виведеній експертом формулі за всією дактилоскопічною картотекою, що зберігається в певному порядку, або пошук відповідного електронного шаблону аналогічного взірцевому в базі даних АДІС. При збігу зразків відбитків пальців, що ідентифікуються, з наявними у картотеці або в банку даних АДІС відбувається ідентифікація, тобто в кінцевому підсумку при пошуку одного зразка за багатьма отримуємо відповідь на питання, якій особі належить відбиток, що досліджується.

А при процесі верифікації мається на увазі порівняння відсканованого відбитка пальця з одним або з декількома шаблонними відбитками з метою встановлення, чи є дана людина саме тією, за кого вона себе видає*.

Використання відбитка пальця для ідентифікації особи –один з найзручніших і відносно дешевих засобів з усіх біометричних ідентифікаційних методів, що застосовуються на даний час. Ймовірність помилки при ідентифікації користувача є набагато меншою порівняно з іншими методами біометрії і поступається тільки технологіям ідентифікації райдужної оболонки очей (до уваги не приймається ДНК-метод, який у даний час використовується тільки при проведенні експертиз). Правда, останнім часом почали надходити повідомлення, що більшою точністю володіє метод, ідентифікації за термограмою кисті (долоні) або пальця, але поки що цей метод не отримав в світі достатньо широкого розповсюдження і застосовується переважно тільки в Японії.

Якість розпізнавання особливостей відбитка і можливість його правильної обробки математичним алгоритмом надто залежить від стану поверхневого шару шкіри пальця і його положення відносно скануючого елемента. Різні системи пред’являють досить відмінні вимоги до цих двох параметрів, характер яких залежить, зокрема, від алгоритму, що застосовується. Наприклад, розпізнавання за характерними точками дає сильний рівень шуму при поганому стані шкіри поверхні пальця. Розпізнавання за всією поверхнею позбавлено цього недоліку, але для способу потрібно дуже точно розміщувати палець на віконці скануючого елемента.

Урядові і цивільні організації у всьому світі вже давно використовують відбитки пальців як основний метод встановлення особи. Відбитки пальців залишаються однією з найпростіших технологій щодо користувача, а також найбільш вигідним за ціною використовуваного устаткування. Саме цією технологією в США користуються, наприклад, ФБР, Секретна служба, Агентство національної безпеки, міністерства фінансів і оборони, відділи транспортних засобів адміністрацій ряду штатів, «MasterCard» тощо. Технологія розпізнавання відбитків пальців усуває потребу в паролях для користувачів, скорочує кількість звернень до служби комп’ютерної підтримки і знижує витрати на мережеве адміністрування**.

Таким чином, підсумовуючи наведене, переваги технологій за доступом за відбитком пальця полягають у простоті використання, зручності, достатній надійності та економічності. Як вже відмічалось, відомо два основних алгоритми розпізнавання відбитків пальців: за окремими деталями (характерними точками) і за рельєфом усієї поверхні пальця. Відповідно у першому випадку пристрій реєструє тільки деякі ділянки, що є унікальними для конкретного відбитка, і визначає їх взаємне розташування. А в другому – обробляється зображення всього відбитка. У сучасних біометричних системах все частіше використовується комбінація цих двох способів. Це дозволяє уникнути недоліків, що властиві кожному алгоритму, і, як наслідок, підвищити достовірність ідентифікації.

Процес ідентифікації триває секунди і не вимагає особливих зусиль і умов. Так, наприклад, продукт «BioLink Technologies» дозволяє за 0,1 секунди відстану-вати зображення папілярної картини пальця, за 0,2 секунди розпізнати його і прийняти рішення на право доступу до об’єкта. Сучасні сканери відбитків пальців ергономічні та малі за розміром, що дозволяє інтегрувати їх у комп’ютерні миші, клавіатури або ноутбуки*.

Принцип роботи пристроїв на основі технології ідентифікації за відбитками пальців, як і будь-яких інших пристроїв на основі технологій біометричної верифікації або ідентифікації, досить простий і включає чотири базові етапи:

– запис (сканування) біометричних характеристик (в даному випадку – пальців);

– виокремлення деталей папілярного узору за декількома точками;

– перетворення отриманих характеристик на відповідний електронний формат;

– порівняння отриманих біометричних характеристик з наявними в пам’яті автономного пристрою або базі даних системи електронними шаблонами (форматами);

– ухвалення рішення про співпадіння або неспівпадіння отриманого під час перевірки біометричного зразка з шаблоном**.

Процедура реєстрації відбитка пальця людини на оптичному сканері займає небагато часу. Крихітна CCD-камера, виконана у вигляді окремого пристрою або вбудована в клавіатуру, робить знімок відбитка пальця. Потім за допомогою спеціальних алгоритмів отримане зображення перетворюється на унікальний «шаблон» – карту мікроточок відбитка, які визначаються наявними в ньому розривами та перетинами ліній. Цей шаблон (а не сам відбиток) потім шифрується і записується в базу даних для верифікації (аутентифікації) користувачів. У одному шаблоні виділено і збережено від декількох десятків до кількох сотень мікроточок.

При цьому користувачі можуть не турбуватися про конфіденційність персонального відбитка, оскільки фотозображення узору відбитка пальця не зберігається і не може бути відтворено з електронного шаблону, крім передбачених законом винятків для спеціальних банків даних спецслужб і правоохоронних органів***.

Принцип створення біометричних шаблонів досить простий: спочатку встановлюється і реєструється особа користувача на основі її біометричних даних, наприклад, відбитків пальців – цей процес називається реєстрацією. Під час цього процесу пристрій сканує прикладений палець тричі. Зчитані біометричні параметри зберігаються централізовано або децентралізовано, в останньому випадку на смарт-картках, токенах або іншому подібному виробі.

Далі залежно від встановлюваної системи безпеки, вибирається один принцип дії з двох варіантів для розпізнання людини – ідентифікацію або верифікацію (аутентифікацію). Як вже відомо з попередніх матеріалів посібника, в першому варіанті (при ідентифікації), користувач не повідомляє ніяких своїх персональних даних. Після дотику пальця до спеціально призначеної для цього поверхні сканера починається пошук у базі даних аналогічного відбитка.

Ця процедура застосовується для здійснення авторизованого доступу до інформаційних систем або будівль, що захищаються.

У другому варіанті, у разі верифікації, навпаки, користувач надає відповідну інформацію за допомогою смарт-картки, пароля або будь-якого іншого спеціального документа. Система допуску зіставляє надану інформацію з відсканованими під час перевірки розпізнавальними ознаками – в даному випадку зі зчитаним відбитком пальця. Прикладом може служити будь-яке біометричне посвідчення або інший документ, коли система порівнює відскановані під час перевірки біометричні параметри власника посвідчення з даними, що зберігаються в документі. Переваги такого підходу полягають в тому, що він дозволяє забезпечити як захист персональних даних, так і належний рівень контролю*.

Технології отримання відбитків пальців і алгоритми розпізнавання їх узорів зараз є достатньо досконалими для того, щоб цілком автоматично одержувати еталонні шаблони відбитків пальців. У міжнародній спільноті існують стандарти на електронні еталони, в тому числі і на шаблони відбитків пальців. Зазвичай такі стандарти застосовуються до еталонів, принцип дії яких побудований на виділенні дрібних деталей узору відбитків.

Найбільш відомий стандарт Національного інституту стандартів і технологій США (NIST). Проте застосування стандартів майже завжди деякою мірою звужує сфери можливого застосування розроблених алгоритмів і обмежує право інтелектуальної власності на розробку. Тому часто доводиться вибирати між стандартизацією, швидкістю та точністю.

Враховуючи унікальність папілярного узору відбитка пальця, його з успіхом використовують замість пароля для аутентифікації особи, забезпечуючи тим самим достатньо надійний захист від зловмисників. Це стало однією з умов широкого розповсюдження комп’ютерних сканерів відбитків пальців. У даний час ці сканери розміщуються в різноманітних виробах, а не тільки в спеціальному устаткуванні для проведення електронного дактилоскопіювання.

Дактилоскопічні сканери вбудовуються у вироби, що виконують функції електронного замка і регулюють доступ у приміщення. Спеціальними сканерами сьогодні оснащуються ряд моделей сейфів, а останні досягнення електроніки дозволяють оснащувати ними банківські кредитні картки. Банківська індустрія, яка особливо потерпає від діяльності шахраїв, з середини першого десятиліття XXI століття почала масове використання біометричних технологій. Широкого поширення набули комп’ютерні пристрої з вмонтованими сканерами, за допомогою яких здійснюється контроль доступу до комп’ютерів і комп’ютерних мереж.

Для електронно-програмних систем, що використовуються в різних інформаційно-комп’ютерно-телекомунікаційних технологіях, розроблена велика кількість сканерів, що підключаються, зокрема, по USB-интерфейсу. А в багатьох ноутбуках такі сканери розміщені безпосередньо в лицьовій панелі. Останнім часом все більш широкого поширення набувають комп’ютерні миші та клавіатури, які крім виконання своїх прямих
функцій через деякий проміжок часу сканують відбитки пальців працюючої особи, засвідчуючи при цьому особистість користувача*.

За оцінками експертів і фахівців у галузі біометричних технологій нині ідентифікація за відбитками пальців залишається домінуючою біометричною технологією в світі, переважаючи як за обсягом продажу, так і за різноманітністю сфер застосування. До основних переваг ідентифікації за відбитками пальців, які обумовлюють лідерство на біометричному ринку, відносять достатньо високу точність і надійність розпізнавання користувачів, порівняно невелику вартість апаратного забезпечення цього методу ідентифікації та чудову «пристосованість» даної технології до вирішення найрізноманітніших завдань контролю.

За оцінкою фахівців компанії «Frost & Sullivan», ідентифікація за відбитками пальців безумовно утримує першість, наприклад, у такій важливій галузі, як захист інформації (на дану технологію припадає 88,7% від загального об’єму продажу біометричних рішень у цій сфері)**.

Перегляд публікацій в ЗМІ дозволяє зробити висновок, що технології персональної ідентифікація та аутентифікація за відбитками пальців збережуть першість за показниками прибутковості і загальної кількості інсталяцій в найближчому майбутньому, особливо у фінансовій галузі.

Це лідерство зобумовлено досить високою точністю, невеликою вартістю апаратної частини у порівнянні з іншими методами біометричної ідентифікації та широким спектром застосування на практиці, у тому числі в банківській і фінансовій сферах. Системи ідентифікації за папілярними узорами відбитків пальців вигідно відрізняються від інших біометричних систем за ознаками захищеності, часу незмінності самої біометричної ознаки та ціновими показниками.

За підсумками дослідження, проведеного компанією «Unisys» в 2008 році, сканування відбитків пальців увійшло до найпопулярніших методів ідентифікації користувачів. Близько 2/3 опитаних (67%) висловили довіру дактилоскопічним технологіям, які використовуються у світі урядовими установами, фінансовими, банковими і приватними організаціями.

В цілому біометричні рішення користуються найбільшою популярністю у жителів Малайзії, Австралії та Великобританії. Саме у цих країнах, за даними «Unisys», поки що малопоширені в інших країнах методи ідентифікації отримали більш широке визнання. Але у Гонконзі метод сканування відбитків пальців залишив далеко позаду всі інші
технології ідентифікації***.

У порівнянні з популярними донедавна традиційними системами на картках (маються на увазі банківські пластикові картки, які не використовують біометричну ідентифікацію) технології біометричної ідентифікації за відбитками пальців мають ряд переваг, особливо в так званих системах лояльності. Для систем лояльності головне – встановити особу людини, а, точніше, історію платежів (покупок) клієнта. Біометричні системи ідентифікації мають наступні переваги перед картковими:

– об’єкт, за допомогою якого ідентифікується фізична особа, завжди при ньому. Його неможливо втратити або забути вдома;

– палець неможливо передати іншій особі, у зв’язку з чим у системі можливо створення механізму «прив’язки» електронних шаблонів пальців до одного конкретного обліковуючого рахунку. Цей же механізм дозволяє, «прив’язавши» до одного клієнта шаблони двох його пальців, зневілювати наслідки можливого пошкодження одного з них;