Емоційно-вольова сфера людини

 

мує протилежну. Вирішальну роль при цьому відіграє інтелекту­альна сфера людини;

S поява додаткового смислу дії. Додатковий смисл дії утво­рюється тоді, коли попередній є недостатнім для спонукання до дії. У разі додаткового смислу дія виконується вже не лише зара­ди мотиву, а й заради особистих цінностей людини. Зміну смислу дії можна досягти за допомогою переоцінки значимості мотиву, зміни ролі та позиції людини, передбачення позитивних наслідків у разі досягнення мети та негативних у разі недосягнення, поєднання заданої дії з вищими мотивами обов'язку, честі, відповідальності тощо;

S наявність вольових зусиль. Вольове зусилля — це стан емо­ційного напруження, який мобілізує внутрішні ресурси людини (пам'ять, мислення, уяву тощо) і створює допоміжні мотиви до дії. У результаті такого зусилля вдається загальмувати одні мотиви і підсилити інші. Ознаками вольових зусиль є відчуття внутрішньо­го напруження; спрямованість уваги на дію, що виконується; напруження м'язів, які не беруть участі у виконанні дії (з'яв­ляється виразна міміка, затримується дихання, людина морщить чоло тощо); вегетативні прояви (зростає частота пульсу, людина червоніє, блідне тощо).

Вольові дії розвиваються одночасно і в єдності з довільними, хоча і мають різні шляхи формування. Якщо у довільних діях центральним є ставлення до мети та до засобів її досягнення, то вольові дії передбачають усвідомлення мети в її відношенні до мотиву діяльності.

18.5. Етапи вольових дій

Вольова дія може бути простою і складною. Для простої вольової дії характерним є те, що спонукання до дії майже автоматично пере­ходить у дію; для складної суттєвим є те, що дії передує боротьба мо­тивів і прийняття рішення з урахуванням наслідків цієї дії.

Проста вольова дія має два етапи, або фази: перший — це виникнення спонукання та попередня постановка мети; другий — досягнення мети, тобто виконання рішення (див. рис. 27).

Рис. 27. Етапи простої вольової дії

Складна вольова дія складається з чотирьох етапів, або фаз: пер­ший — виникнення спонукання та попередня постановка мети; дру­гий — обмірковування та боротьба мотивів; третій — прийняття рішення; четвертий — виконання прийнятого рішення (див. рис. 28).

Рис. 28. Етапи складної вольової дії

1. Виникнення спонукання та попередня постановка мети.
Залежно від ступеня усвідомленості спонукання поділяють на

потяги, бажання та хотіння. Потяги — це неусвідомлені мотиви діяльності людини, і доки людина перебуває під їхнім впливом, у неї волі немає. Бажання — це мотиви поведінки, що характеризуються достатньою усвідомленістю потреб. При аномалії мотивації людини виникає абулія, для якої характерне різке послаблення сили потреб. У людини послаблюється активність через те, що її бажання стають надто слабкими, щоби впливати на волю. Хотіння розглядають як цілеспрямоване прагнення діяти певним чином, долаючи зовнішні та внутрішні перешкоди. Отже, щоб спонукання спричинили вольо­вий акт, людина повинна хотіти досягти поставленої мети.

2. Обмірковування та боротьба мотивів.

Ця стадія передбачає зважування всіх «за» і «проти», оцінку суперечливих бажань, аналізу обставин тощо. Якщо в людини ви­никають суперечливі бажання, то це неминуче веде до боротьби мотивів. Боротьба мотивів передбачає подолання внутрішніх перешкод, інтересів, цінностей, які можуть конфліктувати між собою. Цей етап закінчується прийняттям рішення.

3. Прийняття рішення.

Прийняття рішення — це остаточний вибір поставленої мети, який потребує докладання вольових зусиль. Прийнявши рішення,

Розділ V

Емоційно-вольова сфера людини

 

людина одночасно має приписати комусь (чомусь) відповідальність за результати своїх дій, тобто здійснити локус контролю (від лат. locus — місцезнаходження, франц. controle — перевірка). Схильність людини пояснювати причини своїх дій та вчинків внутрішніми чинниками (наприклад, здібностями, характером, особливостями пам'яті, спадковістю, втомою тощо) називають внутрішньою, або інтернальною локалізацією контролю. Інтернали більш послідовні у разі досягнення мети, схильні до самоаналізу, організовані, неза­лежні, комунікабельні. Схильність людини приписувати причини своїх дій та поведінки зовнішнім чинникам (наприклад, матеріаль­ним труднощам, долі, обставинам, природним перешкодам, соціально-економічним причинам тощо) називають зовнішньою, або екстернальною локалізацією контролю. Такі люди обов'язково знайдуть пояснення своєї неуспішності у зовнішніх перешкодах: недостатніх матеріальних можливостях, нестачі часу, неспрятли-вих умовах тощо. Встановлено, що екстернали менш впевнені у своїх здібностях, тривожні, не доводять свої наміри до кінця, менш відповідальні та непослідовні.

4. Виконання рішення.

Виконання вольових рішень — це найсуттєвіша фаза вольової поведінки. Під час виконання людина стикається з реальними труднощами. В їхньому подоланні суттєвого значення набуває здатність до вольового зусилля. Про волю людини судять не за її гуманними намірами, а за реальними вчинками.

18.6. Психологічні механізми вольової регуляції та вольові якості особистості

Вольову регуляцію поведінки розглядають як регуляцію спону­кання до дії. Самоуправління людиною своїми діями, процесами, станами відбувається завдяки роботі наступних психологічних механізмів: самодетермінації, самоініціації, самогальмуванню, самоконтролю, самомобілізації та самостимуляції.

Самодетермінація ґрунтується на потребах людини — стані людини, який виражає її залежність від конкретних умов існуван­ня і є джерелом її активності.

Механізмом самоініціації та самогальмування дій є вольовий імпульс та самонакази. Вольовий імпульс здійснює запуск (ініціа-

цію) вольової дії. Він також допомагає перейти від однієї операції до іншої, якщо дії не є автоматизованими. Самонаказ виражається у вербальній формі.

У процесі самоконтролю важливу роль відіграє зворотній зв'язок. Розрізняють зовнішній і внутрішній зворотні зв'язки. Зовнішній більше слугує для контролю за результатами дії, внут­рішній — для контролю за характером дії.

Одним із показників самомобілізації є впевненість в собі. Своєрідною формою самомобілізації під час небезпеки є стан бой­ового збудження. Цей стан має позитивне емоційне забарвлення — людина відчуває насолоду від переживання небезпеки. До станів самомобілізації відносять також стан зібраності (наприклад, уважність, зосередженість) та рішучості (стан, який характеризує готовність людини почати здійснювати прийняте рішення, ініціювати дію у ризикованій ситуації, навіть у випадку не­приємних наслідків). Нарешті, ще однією формою самомобілізації є стриманість. Це такий психічний стан, коли поведінка людини підкоряється розумному контролю.

Суб'єктивними засобами самостимуляції є самосхвалення, са-мопідбадьорювання, самонакази, самопереконання, уявлення емоційно позитивних ситуацій, які переживались колись, згаду­вання минулих успіхів та прикладів інших людей, почуття обов'язку та власної гідності, сорому, самолюбства тощо.

Ступінь сформованості вольової регуляції залежить від вольо­вих якостей людини. Вольові якості особистості — це відносно стійкі, незалежні від конкретної ситуації риси особистості, що засвідчують рівень свідомої саморегуляції поведінки. В людини є базальні та системні вольові якості. До базальних вольових якос­тей (первинних) належать:

■/ енергійність — здатність зусиллями волі швидко активізува­тися до необхідного рівня;

S терплячість — уміння підтримувати інтенсивність своєї діяльності на заданому рівні за умов виникнення перешкод;

■S витримка — здатність вольовими зусиллями швидко гальмувати дії, почуття та думки, що заважають здійсненню прийнятого рішення;

S сміливість — здатність при небезпеці зберегти стійкість психічної діяльності.

Розділ V

Емоційно-вольова сфера людини

 

Системні вольові якості (вторинні) особистості складніші. До них належать:

S цілеспрямованість — уміння людини керуватися у своїх вчинках стійкими цілями, зумовленими її переконаннями;

■S наполегливість — уміння постійно та тривало досягати своєї мети;

■S принциповість — уміння людини твердо і усвідомлено дотри­муватися певних поглядів, ідей, переконань, які визначають норму її поведінки, за умови, що відстоювання цих принципів загрожує людині певними неприємностями;

S самостійність — уміння обходитись у своїх діях без чужої до­помоги, а також критично ставитись до чужих впливів;

S ініціативність — уміння знаходити нові, нестандартні рішен­ня та засоби їхнього здійснення;

S рішучість — уміння приймати обдумані рішення, послідовно втілювати їх у життя;

S організованість — уміння людини керуватись у своїй по­ведінці чітко зазначеним планом.

Вольові якості особистості оцінюють за такими параметрами: сила, стійкість, широта і спрямованість. Сила вольової якості ви­являється рівнем прояву вольового зусилля. Головною ознакою стійкості є сталість прояву вольового зусилля в однотипних ситу­аціях. Широта вольової якості визначається через кількість діяль­ностей, в яких вона чітко виявляється. Спрямованість визна­чається напрямом дії вольової якості.

18.7. Розвиток сили волі

Сукупність позитивних (базальних та системних) вольових якостей утворює силу волі особистості. При цьому прояв одних вольових якостей зовсім необов'язково передбачає наявність інших. З'ясовано, що людям із сильною волею властивий високий рівень мотивації досягнення, тобто їм характерна наполегливість у досягненні своєї мети, прагнення до поліпшення результатів, неза­доволеність досягнутим, намагання досягти свого. Вони завжди шукають ситуацію, де могли би перевірити свої можливості, впев­нені в успішному завершенні справи, готові взяти на себе відповідальність, рішучі в екстремальних ситуаціях, не втрачають рівноваги в умовах змагання.

Розвиток сили волі передбачає утворення та зміцнення вольо­вих якостей людини, формування вольових зусиль і контроль лю­диною за своєю поведінкою. Значну роль у цьому процесі відіграє моральний компонент. Звідси випливає, що одним із шляхів формування вольової сфери людини є її моральне виховання.

У формуванні волі спостерігається статева диференціація. Так, дівчатам швидше, ніж хлопцям даються самонакази, самостійність дій, рішучість і наполегливість, вони легше долають впертість. Однак, вони відстають від хлопців у розвитку сміливості, принци­повості та мужності. Для самовиховання волі дівчата обирають витримку, а хлопці — сміливість.

Різні вольові якості формуються різними шляхами. Утворенню наполегливості і цілеспрямованості допомагає вміння доводити до кінця доступні завдання. Цьому може сприяти конкретизація цілі і перспектив діяльності; різноманітність засобів, форм і методів прове­дення занять; дотримання принципу доступності; застосування ефек­ту суперництва; усвідомлення людиною обов'язку і відповідальності.

Успіх у вихованні дисциплінованості залежить від того, наскільки чітко сформульовані вимоги. Для корекції недис­циплінованості можна залучити таких осіб до різних видів діяль­ності з урахуванням їхніх інтересів і цінностей; дати їм змогу проявити ініціативу у цих справах; зміцнити їхню віру в свої сили; застосувати методи довіри, переконання і позитивного підкріп­лення; використати думку лідерів щодо порушників.

Формування самостійності вимагає необхідний рівень знань та умінь у даному виді діяльності; контролю з боку порадника, але без надмірного його тиску або гіперопіки; інтерес людини до дано­го виду діяльності.

Основним шляхом розвитку рішучості є створення умов зма­гання; підвищення впевненості у своїх силах; тренування з багато­разовим повторенням проблемної ситуації, тобто такої, де необ­хідно прийняти рішення в умовах вибору, при дефіциті інформації тощо. Цьому сприяє виконання небезпечних вправ, наприклад у спорті. Слід зазначити, що надто велика мотивація дії і відпо­відальність знижують рішучість.

Розвиток волі не має стати самоціллю, де все життя перетво­рюється в суцільне виконання примусових завдань. Рівень вимог

Розділ V