Емоційно-вольова сфера людини. що людина засвоїла конкретний вид діяльності

 

що людина засвоїла конкретний вид діяльності. Процес переходу від внутрішньої психічної до зовнішньої предметної дії називають екстеріоризацією. Наприклад, людина здійснює в практичній діяльності те, що запланувала. Іноді екстеріоризація настає у разі порушення внутрішніх компонентів діяльності, виникненні за-труднень у її виконанні. Тоді скорочені, автоматизовані компонен­ти діяльності розгортаються і починають контролюватися з боку свідомості. Так, якщо студент вміє виконувати вправу в голові, але на цей раз робить її в незвичній ситуації, наприклад, є дуже шумно або він є стомлений, для успішного завершення завдання резуль­тати проміжних дій записують у зошит.

Залежно від способу виконання, дії поділяють на рефлек­торні, інстинктивні, імпульсивні, мимовільні, довільні та вольові дії. Рефлекторні дії — це дії у відповідь на подразник, зумовлені діяльністю центральної нервової системи. Вони можуть бути бе­зумовно- та умовнорефлекторними. Безумовнорефлекторні дії є вродженими (наприклад, коли людина їсть дуже кислу цитрину, вона кривиться), умовнорефлекторні — набутими (наприклад, коли людина бачить цитрину, вона починає кривитися). Інстинк­тивні дії розглядаються як пристосувальні генетично фіксовані дії, зумовлені спадковістю. Вони здійснюються незалежно від контролю свідомості. Наприклад, інстинкт смоктання в дитини, самозбереження — в дорослої людини. Імпульсивні дії — це спон­танні, раптові, недостатньо усвідомлені дії. Вони безпосередньо підпорядковані потребам і емоціям людини. Наприклад, рапто­вий спалах гніву або роздратованості. Для мимовільних дій харак­терна відсутність мети і усвідомлених мотивів. Така дія безпосе­редньо не спрямована на свій кінцевий результат, а відбувається за рахунок інтересу до діяльності, суб'єктивної значущості ситу­ації, установки виконати дію тощо. Наприклад, мимовільне сприймання, пам'ять, увага тощо. Довільні дії, навпаки, характе­ризуються тим, що вони спрямовані на досягнення усвідомленої мети і виходять із усвідомлених мотивів. Наприклад, довільне сприймання, пам'ять, увага тощо. Цілі й задачі довільної дії зада­ються ззовні і можуть або прийматися, або не прийматися люди­ною. Вольові дії детальніше описані у § 16.4. «Вольові дії люди­ни».

Другим виявом зовнішньої організації діяльності є поведінка — система взаємопов'язаних несвідомих та свідомих (фізичних і психічних) дій людини, у яких виявляється суспільна природа лю­дини і які спрямовано на досягнення певної цілі. Вона здійснюється на основі прийнятих у даному суспільстві норм і правил. Специфічним видом розумово-вольової дії людини, у якій виявляється її характер і поведінка, є вчинок. Людиною вчинок сприймається і усвідомлюється як суспільний акт, у якому вира­жається ставлення до інших людей.

Дія складається з більш дрібних елементів поведінки — опе­рацій. Операція — це спосіб реалізації дії. Одна й та сама дія може виконуватися за допомогою не схожих одна на одну операцій. На­приклад, запам'ятати матеріал (дія) можна завдяки дуже різним способам (операції); розв'язати задачу (дія) можна, використову­ючи аналіз, узагальнення, класифікацію тощо (операції).

Засоби діяльності

Засобами, за допомогою яких здійснюється діяльність людини, є знання, уміння та навички. Це є продуктивні елементи діяль­ності. Знання — це сукупність відомостей людини про щось, її здатність орієнтуватися у системі соціальних відносин і діяти відповідно до обставин.

Уміння — це способи успішного виконання дії, що відповідають цілям та умовам діяльності. Уміння завжди спираються на знання. Так, перш ніж навчитися грамотно писати, необхідно знати основ­ні правила граматики. Людина може багато знати, але мало вміти. Уміння складають основу майстерності особистості.

Вдосконалені шляхом багаторазового вправляння компоненти вмінь, що виявляються в автоматизованому виконанні дій, назива­ють навичками. Автоматизація досягається за рахунок того, що зі свідомості виключаються окремі компоненти свідомої дії, завдяки яким ця дія виконувалась. Уміння та навички можна розглядати як різні рівні засвоєння людиною діяльності: спочатку в людини формуються уміння, а потім на основі цього — навички як автома­тизовані уміння. Уміння означають, що людина засвоїла знання і може їх застосувати на практиці, контролюючи кожен свій крок; навички означають, що уміння стали автоматизованими. При сформованій навичці немає необхідності кожен раз згадувати пра-

Розділ V

Емоційно-вольова сфера людини

 

вило чи спосіб дії, відкидаються зайві й непотрібні рухи, окремі рухи поєднуються, змінюється сенсорний контроль за ними і цен­тральна регуляція. Отже, більшу увагу можна звернути на якість виконання.

Згідно з іншим поглядом, уміння і навички — це різні дії. На­вички — це автоматизоване виконання простих дій, а оволодіння складною системою психічних і практичних дій, необхідних для доцільної регуляції наявних в людини знань та навичок, назива­ють уміннями. З цього випливає, що уміння — це свідоме викори­стання наявних знань та навичок для виконання складних дій.

Важливе значення для формування умінь і навичок мають вправи — багаторазове виконання певних дій з метою їхнього засвоєння, яке спирається на розуміння і свідомий контроль. Вправляння — це не просто багаторазове повторення однієї і тієї ж дії, а повторний розв'язок завдання, в результаті чого початкова дія удосконалюється і якісно видозмінюється. Зокрема, змінюють­ся взаємозв'язки між першою сигнальною системою (образами предметів і явищ) і другою (мовленням). Зміна цих взаємозв'язків потрібна для автоматизації виконання дій.

При формуванні навичок важливе значення має кількість вправ. Тривале, безперервне вправляння, так само, як і тривалі перерви у ньому, не сприяють успішному формуванню навичок. Наприклад, піаніст перед виступом може «переграти» твір, а може на тривалий час закинути вправляння. В обох випадках навичка буде частково втрачена.

На утворення навичок впливає певна поступовість тренувань. Найкращих результатів можна досягти при переході від повільно­го до швидкого темпу, від простішого до складнішого завдання. Навички послаблюються або порушуються, якщо людина над­мірно схвильована, перевтомлена, якщо в неї є патологічні зміни у роботі мозку. При цьому спочатку руйнуються найскладніші і пізніше оформлені навички, а наприкінці — простіші і раніше ут­ворені. Навчики тим швидше послаблюються, чим менше вони сформовані і закріплені.

Утворення нової навички спирається на вже набуті, заважаючи або покращуючи цьому утворенню. Це явище називають взаємо­дією навичок. Якщо одна навичка сприяє формуванню іншої,

мова йде про позитивне перенесення, або індукцію навичок. Напри­клад, якщо людина розуміє іноземну мову, але сама ще не вміє говорити, їй легше цьому навчитися, ніж якщо вона ніколи не розуміла цієї мови. Індукція навичок настає у разі, якщо система рухів однієї навички відповідає системі рухів іншої; одна навичка є засобом кращого засвоєння іншої; кінець однієї навички є почат­ком другої.

Якщо раніше вироблена навичка заважає утворенню нової, уповільнюючи її формування, відбувається негативне перенесен­ня, або інтерференція навичок. Наприклад, людина, яка квалі­фіковано набирає текст на друкарській машинці, починаючи працювати на комп'ютері, робить багато помилок і працює повіль­ніше. Це може бути пов'язано з тим, що у новій ситуації застосову­ються раніше вироблені прийоми дії, що і призводить до помилок. Отже, інтерференція навичок відбувається, якщо система рухів однієї навички суперечить або лише частково міститься у системі рухів іншої навички; початок і кінець послідовних навичок не уз­годжені між собою; коли при переході від однієї навички до іншої доводиться переучуватися. Тому завжди преучуватися важче, ніж відразу навчитися правильно.

Утворення навичок здійснюється нерівномірно. Можуть бути прискорення, затримання, тимчасові зниження показників. Най­частіше трапляються такі варіанти:

S Спочатку вправність виконання дій зростає повільно, а далі зростання прискорюється. Це свідчить про те, що напочатку процесу утворення навички людина має труднощі, переборення яких уповільнило її формування. Наприклад, новий матеріал ви­магає прикладання значних розумових зусиль, що потребує затрат часу. Після їхнього засвоєння подальше просування відбувається швидко. Такий хід засвоєння навички може бути зумовлений також інтерференцією навичок, відсутністю відповідного методу роботи, належної підготовки і недостатнім інтересом.

S На початку виконання дії спостерігається прискорення набу­вання вправності, а потім — уповільнення або припинення. При­скорення може бути наслідком індукції навичок, а наступне уповільнення — або порушенням основного правила формування навичок, а саме відсутністю поступового ускладнення вправ та

Розділ V