Між образами пам'яті та уявою також існують тісні взаємозв'язки. Якщо основне призначення пам'яті у тому, щоб якомога точніше зберегти минулий досвід людини, то основне призначення уяви, навпаки, перетворити минулий досвід, існуючі у пам'яті образи. Особливо яскраво це спостерігається у дитинстві, коли реальний і вигаданий світ іноді плутаються. Розвиваючись, уява все чіткіше відокремлюється від пам'яті. Зі всіх видів пам'яті найсуттєвішою основою уяви є образна і емоційна пам'ять. Чим багатший зміст образної пам'яті і чим активніше людина може оперувати ЇЇ образами, тим кращі умови для розвитку уяви. Зміст емоційної пам'яті, в свою чергу, активізує образи уяви.
Важливою психологічною умовою актуалізації уяви є такий психічний процес, як увага. Вона регулює діяльність уяви, підвищуючи її ефективність та пізнавальний рівень.
Суперечливим є зв'язок між уявою і мисленням. І мислення, і уява спираються на досягнутий досвід і йдуть до пізнання суб'єктивно нового. Однак, у мисленні відображені реально існуючі об'єкти та явища, а в уяві — реально не існуючі. Уява, будучи основою наочно-образного мислення людини, допомагає у тих випадках, коли практичні дії або неможливі, або недоцільні. У випадку мислення проблемна ситуація більш визначена, а у випадку уяви — менш визначена. Отже, уява включається на тому етапі пізнання, коли невизначеність ситуації достатньо велика і знання ще не оформились у логічну категорію. У цьому і полягає її цінність — вона дає змогу прийняти рішення та знайти вихід з проблемної ситуації навіть у разі відсутності потрібної повноти знань, які необхідні для мислення. Це дає змогу «перестрибнути» через якісь етапи мислення і, незважаючи на дефіцит інформації, уявити собі кінцевий результат. У цьому полягає і слабкість такого способу розв'язання проблеми: намічені шляхи нерідко є недостатньо чіткими та точними.
Уява і творчість являють собою особливу єдність, адже уява є основним психологічним механізмом творчого процесу. Творчий процес є синтезом пізнавальної, емоційної і вольової сфер людини і тісно пов'язаний з такими особливостями особистості, як здібності, характер та інтереси. Однак уява, зокрема творча уява, є фокусом, довкола якого обертаються ці процеси і властивості у
творчій діяльності людини. Уява відіграє провідну роль у їхньому поєднанні.
Розрізняють наукову, технічну, літературну, художню, музичну та інші різновиди творчості. Провідну роль у науковому творчому процесі відіграє мислення. Після того як уява дала поштовх науковій думці, факти слід перевірити за допомогою строгих логічних міркувань. Уява може лише тимчасово компенсувати існуючі пробіли. Яскравим прикладом, який демонструє роль уяви у науковій творчості, є створена Д. Менделєєвим періодична таблиця елементів. Дещо по-іншому відбувається технічна творчість, її специфіка полягає у тому, що вона, спираючись на результати наукової творчості, в кінцевому результаті створює матеріальну цінність. Ідеальний продукт творчості тут знаходить своє технічне оформлення. Головним джерелом літературної творчості є спостереження і фантазія. Важливим моментом для письменників є здатність проникнути в психіку іншої людини, зрозуміти її емоційний стан і достовірно це передати у задуманому сюжеті. Порівняно з науковцями та інженерами, літератори менш обмежені точними даними і фактами. Від самого початку роботи над твором вони, зазвичай, спираються на свою уяву. Логіка фактів тут підкорена логиці сюжету і поведінці героїв. Однак логіка ситуації і образу мають бути збережені. Особливістю художньої творчості, наприклад, живописця, скульптора, у тому, що вона проникнута фантазією і спирається на яскраві зорові образи. Музична творчість композитора і виконавця вирізняються домінуванням слухових образів уяви.
Творчість не є суцільним і неперервним процесом. У ній періоди підйому чергуються зі спадом і застоєм. Найвищим кульмінаційним творчим станом є натхнення, під час якого пізнавальна і емоційна сфери злиті у єдине ціле і спрямовані на розв'язання творчих завдань. У стані натхнення людина може розв'язати проблему, над якою працювала тривалий час: він характеризується емоційним підйомом, ясністю думки, зняттям внутрішнього напруження. Його тривалість — від декількох годин до декількох днів. Натхнення — це нагорода за велику попередню працю.
Крім психічних процесів уява також пов'язана з різноманітними психічними станами людини, зокрема станом психологічної
Розділ IV
Пізнавальні процеси особистості
установки, емоціями та станом сну. Виявляється, що творча уява активізується, якщо людина має установку на творчий процес. Емоційні стани людини прискорюють створення образів уяви, зокрема творчої уяви. Вони також допомагають реалізувати низку функцій уяви (наприклад, емоційну, захисну тощо). Виявлено, що найбільші злети уяви у побуті відбуваються у хвилини хвилювання. Зв'язок уяви зі станом сну виявляється у снах-фантазіях (на відміну від снів-спогадів, у яких актуалізуються сліди пам'яті). Нарешті, уява є дієвим діагностичним засобом особистісних якостей людини. Цей факт відображений в особистісних проективних тестах.
15.2. Функції уяви
Уява виконує низку вижливих функцій в життєдіяльності людини.
Основна функція уяви антиципуюча (від лат. anticipo — наперед засвоюю, сприймаю заздалегідь). Вона дає змогу людині ще до початку своєї діяльності передбачити її результат, а відтак спрог-нозувати і спланувати майбутні події. Ця функція часто реалізується при мовленнєвому спілкуванні: доповідач прогнозує реакцію співбесідника та завчасно реагує на неї. Застосовують її і в ідеомоториці, коли людина уявляє собі ті рухи, які ніби-то виконує. Незважаючи на відсутність реальних рухів, при ідеомоторному акті виникає відчуття руху і зорові образи. До цього часто вдаються спортсмени, танцюристи, піаністи, щоби вдосконалити свої навички.
Пізнавальна функція полягає у тому, що перетворюючи отриману інформацію, людина легше та ефективніше пізнає навколишній світ у середовищі з дифіцитом інформації.
Емоційна (афективна) функція уяви посилює емоційний тонус людини, а це підвищує ефективність діяльності. Особливе значення ця функція набуває в роботі акторів і письменників, коли необхідно перевтілитись у певний персонаж.
Захисна функція є важливою передумовою психічного та фізичного здоров'я і внутрішнього задоволення людини. Через уявну ситуацію може також відбутися розрядка напруження та своєрідне символічне розв'язання конфліктів, які важко вирішити реальними практичними діями. Завдяки уяві ми можемо подумки перенести-
ся у минуле і по-новому «програти» події, що вже відбулись, або у майбутнє і уявно пережити те, що наяву неможливе. Нездатність фантазувати і мріяти може призвести до нервово-психічних розладів, нудьги, алкоголізму, наркоманії, самогубства.
Регулююча функція забезпечує упорядкування діяльності. За її допомогою людина управляє багатьма психофізіологічними станами організму, налаштовує його на майбутню діяльність. За допомогою уяви і вольових зусиль людина може змінити ритм дихання, частоту пульсу, тиск, температуру тіла тощо. Ці можливості складають основу аутотренінгу, який застосовують з метою саморегуляції, а також основу практики психотерапевтичного впливу.
Контрольно-коригуюча функція допомагає виправити недоліки та помилки в діяльності людини, а також вдосконалює засоби виконання роботи.
Естетична функція призначена для відбору в літературно-художній творчості засобів зображення характерів, психічних станів, картин природи тощо.
Функція перевтілення сприяє перетворенню людини у своїх героїв з метою надати їм особливо яскравих властивостей. Це часто реалізується у мистецтві, літературі, музиці.
15.3. Основні теоретичні підходи до вивчення уяви
У ході історичного розвитку психології як науки помітно змінювалось ставлення до уяви як наукової проблеми. Однією з перших концепцій уяви є концепція римського філософа Лукреція Кара (бл. 99-55 р. до н. є). Він вважав, що виникнення уяви є наслідком випадкових комбінацій образів. Уява, на його думку, нічого нового не створює, а лише незвичним способом поєднує звичні уявлення. Свій подальший розвиток цей погляд знайшов в асоціанізмі.
Вже у XVII ст. філософія раціоналізму (Декарт, Спіноза та ін.) пов'язала уяву з зовсім іншою психічною діяльністю людини — логічним мисленням. При цьому ці дві психічні реальності протиставлялись одна одній. Зазначимо, що Декарт вбачав в уяві джерело помилкових умовисновків. Подібні погляди на уяву висловлювали великі вчені Паскаль та Ньютон. Вони уяву розглядали взагалі як
Розділ IV
Пізнавальні процеси особистості
антипод розуму. Такі погляди започаткували переконання, згідно з яким існує антогонізм між інтелектом людини та її уявою.
Асоціативна психологія, яка інтенсивно розвивалась у XVII-XIX ст., тісно пов'язала уяву з творчою діяльністю людини. Як наслідок у середині XIX ст. з'явилася низка монографій та статей, присвячених творчій діяльності людини в галузі математики, фізики, механіки, літератури, живопису та музики. У цих працях уява аналізується як необхідний компонент та умова творчості.
У психоаналітичній концепції (кінець XIX — початок XX ст.) було звернуто увагу на одну з найбільш проігнорованих форм уяви — сновидіння. 3. Фройд довів, що сновидіння не можна звести до випадкових розрядів нервової енергії; вони наділені певним психологічним змістом і виконують важливу біологічну функцію, являючи собою ілюзорне виконання наших бажань. Образи сновидінь мають цілком реальні джерела: як зовнішню реальність, так і психічне життя людини, нерідко саме неусвідомлене життя. У них виражаються і задовольняються важливі життєві потреби людини, які через різноманітні причини не можна реалізувати у реальному житті. Крім сновидінь психоаналітики також досліджували уяву, відображену в творах мистецтва.
На підставі різних теоретичних концепцій у сучасній психології висунуто декілька гіпотез щодо психологічих механізмів уяви: рекомбінації, випадкових знахідок, впізнавання творчих ідей і синестезії.
Гіпотеза рекомбінації, або перестановки, психологічні механізми уяви пояснює перегрупуванням образів сприймань та пам'яті. Спочатку відбувається бісоціація образів пам'яті, в результаті чого окремі образи звільняються від звичних перцептивних зв'язків. Після того, як звичні стереотипні зв'язки розірвались, встановлюються нові та незвичні. Саме таке поєднання непоєднуваних явищ і становить відмінну ознаку творчості. Тому для того, щоб розвивати уяву, слід уникати традиційних зв'язків між предметами.
Звертаючись до фактів історії науки, можна навести приклад рекомбінації. Це — теорія еволюції Дарвіна, яка народилась з поєднання двох незалежних і відомих до Дарвіна ідей: ідеї боротьби за існування Мальтуса та принципу штучного відбору, який застосовують для виведення нових пород свійських тварин.
Гіпотеза випадкових знахідок припускає, що образи уяви утворюються випадково. Цю гіпотезу підтверджують відомі в історії науки приклади наукових винаходів. Так, відомий хімік Шееле працював над виділенням магнезії, а несподівано для себе відкрив хлор, про існування якого не підозрював; К. Бернар проводив досліди з метою довести, що цукор у печінці руйнується, а несподівано відкрив зворотнє. Отож, нові ідеї виникають випадково. Слід зазначити, що представники цієї гіпотези підкреслюють необхідність йти назустріч випадковості й застосовувати всі необхідні заходи для збільшення ймовірності сприятливого випадку.
Гіпотеза впізнавання творчих ідей полягає у тому, що образи уяви, а ширше — творчі ідеї, утворюються в результаті того, що людина з множини зовнішніх вражень виділяє найпридатніші для цього завдання. Основне полягає у тому, що нам слід бути схильними до сприйняття нових незвичних образів.
Гіпотеза синестезії спирається на те, що при дії певного подразника можуть виникнути такі образи, які безпосередньо не пов'язані з якістю діючого подразника. В результаті виникають якісно нові відчуття. Наприклад, так званий кольоровий слух. Гіпотезу синестезії підтверджують наступні факти: фантазію Дарвіна стимулювала музика, на уяву Вагнера позитивно впливали яскраві кольори.
15.4. Види уяви та їхня класифікація
Існує декілька основ для класифікації видів уяви: за змістом, характером психічної активності, характером цілей діяльності, ступенем реальності, ступенем новизни й оригінальності, просторовими характеристиками об'єктів, характером образів, провідною роллю психічних процесів.
За змістом вирізняють художню, наукову, технічну та інші подібні види уяви. Характерним для художньої уяви є перевага тих чи інших чуттєвих образів (наприклад, зорових, слухових тощо), їхня надзвичайна яскравість і детальність. Наукова уява виявляється під час планування наукового дослідження, у формулюванні гіпотез, у побудові нової теорії. Особливо важливу роль вона відіграє на ранніх стадіях вивчення наукової проблеми, однак на наступних етапах пізнання слід підключати строго наукове
Розділ IV
Пізнавальні процеси особистості
мислення. Для технічної уяви характерне створення образів просторових відношень у вигляді геометричних фігур та споруд.
За характером психічної активності виділяють активну та пасивну уяву. Образи активної уяви спонукають людину до діяльності й знаходять реальне втілення у житті. Вона контролюється волею і може бути відтворюючою і творчою. Пасивна уява не спонукає людину до діяльності й не знаходить реального втілення у житті. У цьому випадку відбувається втеча від життєвих реалій, важких умов, нерозв'язаних задач. Заплановані програми не реалізуються часто через те, що вони не можуть бути реалізованими. Пасивна уява може виникати як ненавмисно, так і навмисно. Ненавмисні образи виникають, наприклад, під час сновидінь, у стані афекту, при патологічних розладах свідомості (наприклад, галюцинації). Образи пасивної уяви, викликані навмисно, і не пов'язані з зусиллям волі, яка скеровувала б їхнє втілення у життя, називають маренням. У мареннях відображено незадоволені потреби людини. Значна частота марень свідчить про певні проблеми у розвитку особистості.
Залежно від характеру цілей діяльності уяву поділяють на мимовільну та довільну. Мимовільна уява виникає в тих випадках, коли образи уяви з'являються без заздалегідь поставленої мети і для цього не прикладаються зусилля волі. Вона активізується потребами і почуттями людини і формується під час читання художніх творів, в результаті творчої діяльності, під час намагання зрозуміти зміст сприйнятого, в емоційно забарвленій ситуації. Довільна уява скеровується спеціальною метою створити образ того чи іншого об'єкта, і людина для цього прикладає зусилля волі. Наприклад, викладач, пояснюючи матеріал, просить уявити за описом ситуацію досліду чи певну історичну подію.
За ступенем реальності вирізняють реалістичну та фантастичну уяву. У реалістичній уяві відображається об'єктивна дійсність; у фантастичній відображення дійсності відхиляється від реальності.
За ступенем новизни й оригінальності (характером діяльності людини) виокремлюють репродуктивну та творчу уяву. Репродуктивна (відтворююча) уява є процесом створення людиною образів нових предметів чи явищ на підставі опису, креслення, карти, схеми, графічного чи музичного зображення, моделі тощо. Вона є
необхідним компонентом навчальної діяльності. Неможливо засвоїти географію, фізику, хімію чи біологію, не уявивши вигляду ландшафту чи хіміко-фізичні процеси, які відбуваються в організмі. Якщо уява включається в творчу діяльність людини, допомагаючи створити нові, оригінальні образи, її називають творчою уявою. Вона відхиляється від звичного потоку асоціацій і підкоряється тим емоціям, думкам, прагненням, які наявні у конкретний момент у психіці людини. Цінність творчої уяви визначається двома показникам: по-перше, наскільки близька до об'єктивної реальності; по-друге, наскільки нові та оригінальні її образи. Якщо уява одночасно не відповідає цим двом умовам, вона є творчо безплідною. У практичній діяльності людини репродуктивна і творча уява взаємопов'язані: творча включає елементи репродуктивної, а репродуктивна — творчої.
Залежно від просторових характеристик об'єктів, які уявляються, існує просторова та непросторова уява. У просторовій уяві вибудовуються образи, які мають чіткі просторові характеристики, наприклад, різноманітні геометричні тіла, деталі машин тощо. У непросторовій уяві виникають образи явищ, які не мають чітких просторових характеристик, наприклад, відображаються переживання, звуки тощо.
За характером образів, якими оперує людина, розрізняють конкретну уяву, у якій домінують конкретні образи, та абстрактну уяву, у якій перевагу мають абстрактні, вищою мірою узагальнені образи, наприклад, символи, схеми.
На підставі провідної ролі психічних процесів розрізняють інтелектуальну та емоційну уяву. В інтелектуальній уяві провідну роль відіграють пізнавальні процеси. Діяльність уяви у цьому випадку синтезована з роботи мислення. В емоційній уяві характер образів регулюється почуттями людини (моральними, естетичними тощо). Під впливом емоцій та почуттів у людини часто виникає бажаний образ. Нерідко це стає причиною гірких розчарувань закоханих.
Особливим видом уяви, який знаходить свій вияв у створенні образів бажаного майбутнього, є мрія. Мрія виникає тоді, коли людина не може протягом певного часу перейти безпосередньо до дій, спрямованих на задоволення її прагнень, потреб, інтересів.
Розділ IV
Пізнавальні процеси особистості
У своїх мріях людина випереджає реальний хід подій, уявляє здійсненим те, чого вона прагне.
Мріяти означає створювати образи майбутнього, приємні для нас, образи того, що людина хотіла б здійснити, однак в даний момент не може. Існують реальні та нереальні мрії. У випадку реальних мрій людина повинна чітко уявляти собі зміст діяльності і шляхи досягнення мети. Реальні мрії завжди активні і є спонукальною силою, мотивом діяльності, результат якої з певних причин виявився відтермінованим. Для нереальної мрії характерний лише її зміст; шляхи ж реалізації мрії або відсутні, або неможливі. Нереальні мрії практично невіддільні від марення і дають змогу компенсувати життєві проблеми людини в плані уяви.
Мрія відіграє дуже велику роль у житті людини. Особливо велике її значення у творчості, де мрія виступає спонукальною силою. Значна, але не завжди помітна роль мрії в практичній виробничій діяльності людини. Здійснена мрія викликає нову потребу, а нова потреба породжує нову мрію. Так забезпечується прогрес людства.
15.5. Прийоми створення образів уяви
Образи уяви створюються людиною внаслідок перетворення теперішніх і минулих її вражень від об'єктивної дійсності. Відомі наступні типові прийоми створення образів уяви: аглютинація, доповнення, комбінування, гіперболізація, акцентування, літота, якісне перетворення, типізація, схематизація, перенесення, аналогія та реконструювання.
Аглютинація (від лат. agglutinatio — склеювання) — це створення образів шляхом поєднання якостей, властивостей, частин різних об'єктів в єдине ціле. Цей прийом знайшов широке застосування в давньогрецькій міфології, народній творчості, мистецтві, літературі, науково-технічному винахідництві. Так, образ русалки виник шляхом поєднання в уяві голови і тулуба жінки з хвостом риби; образ кентавра — голови людини з тулубом коня. Результатом аглютинації є аеросани, тролейбуси тощо.
При доповненні образ одного об'єкта береться за основу, до якої приєднуються елементи, взяті з образів інших об'єктів. Таким способом було створено, наприклад, радіоприймач із програвачем.
Комбінування є складнішим прийомом створення нових образів. Суть його полягає у переробці уявлень двох або низки об'єктів. Комбінування потребує попереднього глибокого вивчення тих об'єктів, із уявлень яких має створитися новий образ. При цьому поєднуються не випадкові, а лише певні ознаки. Такий прийом характерний для творчості музикантів, художників, письменників тощо.
Гіперболізація полягає у значному рівномірному перебільшенні у нашій уяві всіх частин образів об'єктів чи явищ (наприклад, велетні, циклоп, Котигорошко тощо) або у збільшенні кількості частин предмета (наприклад, стоголові чудовиська). Завдяки цьому створені образи певною мірою відходять від реальної дійсності. Цей прийом широко застосовують у міфології, народній творчості, художній та науково-фантастичній літературі.
Якщо перетворення відбувається у напрямку нерівномірного перебільшення лише окремих частин та ознак об'єктів чи явищ, його називають акцентуванням. У цьому випадку виділяють лише найхарактерніші ознаки предметів чи явищ з метою звернути на них увагу. Цей прийом широко застосовують у карикатурі і сатирі.
Літота — це рівномірне зменшення об'єктів чи явищ в уяві людини (наприклад, хлопчик-мізинчик, карлики, Дюймовочка тощо).
При якісному перетворенні образи уяви, залишаючись, по суті, попередніми, набувають іншого зовнішнього вигляду, який не відповідає природі об'єкта чи явища. Наприклад, перетворення героя казки в тварину чи неживий предмет, перетворення в міфології німфи Дафни в лаврове дерево, донь велетня Алона в джерело. Особливістю такого перетворення є його раптовість, різка якісна зміна та набуття нових якостей.
Типізація як прийом створення образів уяви є однією з форм узагальнення, яка полягає у виділенні в образах предметів і явищ суттєвого і того, що регулярно повторюється. Другорядні ознаки упускають. Особливо часто типізація застосовується у художній творчості при створенні письменником художніх типів на основі десятків прототипів.
У результаті схематизації подібності між образами об'єктів та явищ постають на перший план, а відмінності згладжуються.
Розділ IV
Пізнавальні процеси особистості
| уяви демонструють багатогранність і різноплановість цього пізнавального психічного процесу. |
При перенесенні новий образ створюється в результаті перенесення ознак одних об'єктів на інші, яким ці ознаки не властиві. Так виникли образи розмовляючих тварин і птахів, жива та мертва вода тощо.
Шляхом аналогії вибудовується образ, частково схожий на реально існуючий предмет чи явище. Цей прийом утворив основу для спеціальної галузі знань — біоніки. Біоніка виокремлює певні властивості живих організмів як біологічних моделей для інженерів. За аналогією з органами орієнтації кажанів створили локатори, з птахами — літаки, і рибами — підводні човни.
Реконструювання — це відтворення цілого об'єкту за його елементами. Наприклад, відтворення обличчя за останками, архітектурної споруди — за розвалинами.
15.6. Індивідуальні відмінності уяви
Уява є індивідуально своєрідним психічним процесом. Люди між собою відрізняються за широтою, змістовністю, швидкістю, легкістю і силою образів уяви, за їхньою яскравістю, реалістичністю і дієвістю, а також за домінуванням тих чи інших образів уяви.
Широта та змістовність уяви залежать від потреб, інтересів, видів діяльності людини, її знань та життєвого досвіду. Чим ширше коло потреб та інтересів людини, чим багатший її досвід та знання, тим багатша уява за широтою та змістом.
Образи уяви можуть з'являтися з різною швидкістю та легкістю. Перше певною мірою залежить від темпераменту людини, друге — від досвіду роботи в певній галузі, а також від домінування в людини образів чи понять.
Сила та яскравість образів уяви пов'язані з емоціоними рисами людей; реалістичність та дієвість визначаються наближенням до об'єктивної дійсності і тим, наскільки уява впливає на наші плани і наміри. Домінування тих чи інших образів уяви виявляється у тому, що людина з розвинутою музичною фантазією всі свої враження швидко перетворює в яскраві слухові образи. Уява людини, що працює в галузі техніки, характеризується створенням передусім ясних зорових образів. Для уяви актора характерним є використання слухових, зорових та рухових образів уяви. Дотикова уява слугує людям, які втратили зір. Індивідуальні відмінності
$ * * * *
Уява — це психічний процес створення людиною на основі її попереднього досвіду образів об'єктів та явищ, які вона безпосередньо не сприймає і не сприймала. Цей процес властивий лише людині; він з'являється на тому етапі пізнання, коли невизначеність ситуації достатньо велика і знання ще не оформились у логічну категорію. Уява є основним психологічним механізмом творчого процесу. Розрізняють наукову, технічну, літературну, художню, музичну та інші різновиди творчості.
Уява виконує низку вижливих функцій в життєдіяльності людини: антиципуючу, пізнавальну емоційну, захисну, регулюючу, контрольно-коригуючу, естетичну, перевтілення.
Найбільш відомі теоретичні підходи до вивчення уяви розроблялись у філософії раціоналізму, асоціативній психології та психоаналізі. На підставі різних теоретичних концепцій були висунуті гіпотези рекомбінації, випадкових знахідок, впізнавання творчих ідей і синестезії, які по-різному пояснювали психологічні механізми уяви.
Уяву класифікують за змістом (художня, наукова, технічна та інші види), характером психічної активності (активна та пасивна), характером цілей діяльності (мимовільна та довільна), ступенем реальності (реалістична та фантастична), ступенем новизни й оригінальності (репродуктивна та творча), просторовими характеристиками об'єктів, які уявляються (просторова та непросторова), характером образів, якими оперує людина (конкретна та абстрактна), провідною роллю психічних процесів (інтелектуальна та емоційна). Образи пасивної уяви, викликані навмисно, і не пов'язані з зусиллям волі, яка би скеровувала їхнє втілення у життя, називають маренням. Уяву, яка знаходить свій вияв у створенні образів бажаного майбутнього, називають мрією.
Відомі наступні типові прийоми створення образів уяви: аглютинація, доповнення, комбінування, гіперболізація, акцентування, літота, якісне перетворення, типізація, схематизація, перенесення, аналогія та реконструювання.
Розділ IV
Пізнавальні процеси особистості
Індивідуальними відміностями уяви є широта, змістовність, швидкість, легкість і сила образів уяви, їхня яскравість, реалістичність і дієвість, а також домінування тих чи інших образів уяви.
Список літератури
1. Беркенблит М., Петровский А. Фантазия и реальность. - М.:
Политиздат, 1968. - 128 с.
2. Выготский Л. С. Воображение и его развитие в детском возрасте //
Выготский Л. С. Собр. соч. - В 6 т. - Т. 2. - М.: Педагогика 1982. - С. 436-442.
3. Исагулов 3. И. Воображение и его роль в литературно-художествен-
ном творчестве. - Алма-Ата, 1971. - 34 с.
4. Короленко Ц. П., Фролова Г. В. Чудо воображения: Воображение в
норме и патологии. - Новосибирск: Наука, 1975. - 209 с.
5. Натадзе Р. Г. Воображение как фактор поведения. - Тбилиси-
Мецниереба, 1972. - 184 с.
6. Розет И. М. Психология фантазии: Экспериментально-теоретичес-
кое исследование внутренних закономерностей продуктивной умственной деятельности. Изд. 2-е. - Минск: Университетское 1991. - 339 с.
7. Рубинштейн С. Л. Основы общей психологии. — В2т. — Т. 1, — М-
Педагогика, 1989. - С. 344-359.
8. СмольськаЛ. М. Західні підходи в дослідженнях творчості // Прак-
тична психологія та соціальна робота. — 2004. - № 3. - С. 61-66.
9. Страхов И. В. Психология воображения. - Саратов, 1971 -
С. 3-70.
Увага
16.1. Поняття про увагу та її основні функції.
16.2. Основні теоретичні підходи до вивчення уваги.
16.3. Види уваги та їхня класифікація.
16.4. Основні властивості уваги.
16.1. Поняття про увагу та її основні функції
Щохвилини людина отримує безліч різноманітної інформації. Щоб не загубитися у цьому потоці, її слід фільтрувати: щось одне відбирати і спрямовувати на це свою свідомість, а щось інше пропускати. У такій вибірковості і полягає основна сутність уваги. Увага — це пізнавальний психічний процес, який полягає у спрямованості та зосередженості психічної діяльності на певних об'єктах та явищах, зовнішніх або внутрішніх, при одночасному відволіканні від інших.
Увага не є самостійним психічним процесом. Будучи однією із сторін іншого психічного процесу (наприклад, сприймання, пам'яті чи мислення), вона виявляється лише як спрямованість на щось і зосередженість на чомусь. Крім того, увага не має свого окремого специфічного продукту. Результатом її функціонування не є ані образи, як це характеризує відчуття та сприймання, ані уявлення, як це властиво пам'яті, ані поняття, судження чи умовиди, які виникають у процесі мислення. Замість того увага є необхідною умовою якісного виконання будь-якої діяльності. Наприклад, якщо ми запам'ятовуємо матеріал, будучи посилено уважними, число повторень зменшується, причому відсутність уважності не компенсується збільшенням кількості повторень. Завдяки увазі людина під час сприймання має змогу розрізнити деталі зображення; під час запам'ятовування — втримати необхідну інформацію у короткотривалій і оперативній пам'яті для подальшої передачі у довготривалу; у мисленні увага є необхідним чинником доведення процесу розв'язання задачі від початку до кінця.
Таким чином, без зв'язку з іншими психічними процесами і незалежно від них увага існувати не може. Сама по собі нічого не створюючи, вона є ніби прожектор, який спрямовано на вже існуючий образ чи поняття.
Розділ IV
