Пізнавальні процеси особистості. S установка: чим більша готовність до діяльності, тим краща увага;

 

S установка: чим більша готовність до діяльності, тим краща увага;

S потреби: те, що збігається з потребами особистості, насампе­ред привертає увагу;

•/ емоційна забарвленість подразника чи діяльності: подразник, який несе або позитивну, або негативну емоційну забарвленість, мимоволі викликає увагу;

■S вплив минулого досвіду: чим більше знань, навичок, звичок пов'язано з подією, до якої ми мали б виявити увагу, тим легше підтримувати мимовільну увагу.

Довільна увага (вторинна, активна) — це такий вид уваги, коли людина прикладає зусилля волі, щоб бути уважною, а також ста­вить перед собою мету бути уважною. Це вищий вид уваги порівняно з мимовільною, він формується протягом життя люди­ни і є результатом свідомої активності суб'єкта. Довільна увага пов'язана з вольовою регуляцією суперечливих мотивів, спону­кань та інтересів. Вольові зусилля слід прикладати періодично, інакше довільна увага згасає.

Вольові зусилля на предметах та явищах допомагають підтри­мувати наступні зовнішні та внутрішні чинники:

■S практичні дії: якщо у процес діяльності включені практичні дії, увагу підтримувати легше. Наприклад, лекцію легше уважно слухати, якщо одночасно її конспектувати;

S розуміння завдання: якщо завдання, яке виконується, люди­на розуміє, на ньому легше сконцентрувати увагу;

S формулювання питань: якщо формулюється питання щодо об'єкта діяльності, увагу підтримувати легше;

S інтерес до діяльності: чим вищий інтерес, тим більша зосере­дженість довільної уваги;

S успіх у діяльності: неуспішно виконане завдання продовжує привертати увагу;

S завершеність діяльності: незавершена діяльність сприяє підтриманню довільної уваги;

S інтелект людини: легше зосередити увагу тій людині, яка має вищий інтелектуальний розвиток;

■S словесна регуляція: підтримує довільну увагу словесне нага­дування самому собі про цілі діяльності;

•/ емоційна збудженість: якщо об'єкт уваги викликає помірне емоційне збудження, на ньому легше зосередити увагу. Якщо емоційне збудження не пов'язане з роботою, яка виконується, на­приклад, людину турбують її особисті проблеми, це послаблює довільну увагу;

S звичка людини: якщо людина звикла працювати зосереджено у різних умовах, її увагу легше підтримати довільно;

S вплив минулого досвіду: чим більше знань, навичок, звичок пов'язано з подією, до якої ми мали би виявити увагу, тим легше підтримувати довільну увагу;

S психічний стан людини: наприкінці робочого дня, а також в кінці тижня увага послаблюється.

Крім мимовільної та довільної уваги в життєдіяльності людини зустрічається ще один вид — післядовільна. Післядовільна увага (похідна первинна) — це такий вид уваги, для якого характерне зниження вольових зусиль при збереженні мети бути уважним. На перших етапах діяльності задіяна довільна увага, тобто потрібні зусилля волі для досягнення поставленої мети, а надалі в резуль­таті залучення внутрішніх чинників для підтримання мимовільної уваги вольові зусилля послаблюються. На цьому етапі довільна увага переростає у післядовільну.

Чинники післядовільної уваги є ті ж самі, що й для мимовільної та довільної. Основним із них є інтерес до діяльності. Іноді на цьо­му чиннику роблять надмірний акцент. У результаті післядовільну увагу зводять до зацікавленості, яка викликана особливостями об'єкта чи явища. Це є звужений погляд на природу цієї уваги, бо післядовільна увага — це такий прояв спрямованості особистості, коли сама діяльність переживається як потреба, а її результат є особистісно значимий для людини. У виникненні післядовільної уваги відіграє також роль звичка людини трудитися.

Розглянуті три види уваги у практичній діяльності людини є взаємопереплетені, і їх вважають трьома ступенями розвитку уваги.

Залежно від спрямованості (особливостей об'єкта уваги, харак­теру дії) вирізняють зовнішню та внутрішню увагу. Зовнішню ува­гу (сенсорну, перцептивну) зосереджено на об'єктах та явищах зовнішнього світу, наприклад, на певних предметах, роботі тощо. Цей різновид уваги є необхідним для успішного сприймання

Розділ IV