У 50-х роках XX ст. російський вчений М. Жинкін висловив припущення, що породження мовлення ґрунтується на задумі, який пов'язаний з універсальним предметним кодом. Цей код існує на рівні мозкових структур і спільний для різних мов. Він склався у досвіді багатьох поколінь, і цей досвід передається дитині у процесі комунікації. Національні мови мають спільну генетичну структуру і різняться між собою лише деякими способами інтеграції цього коду. Опанувавши кодом, дитина починає говорити і розуміти мовлення. Цей процес починается з третього місяця життя дитини, коли завдяки гулінню і лепету формується фонематичний слух і моторні компоненти мовлення.
Важливу роль у породженні мовлення відіграє також слово, яке зберігається у пам'яті у вигляді фонемної' решітки, над якою надбудовується морфемна2 решітка. Ці решітки являють собою певним чином організовані елементи слів, що зберігаються у пам'яті людини. Остаточно слово формується лише у процесі мовленнєвого повідомлення.
Основними психологічними механізмами породження мовлення, за М. Жинкіним, є:
1. Механізм програмування мовленнєвого повідомлення. Це — побудова змістовного кістяка мовленнєвого висловлювання, тобто того, що людина хоче сказати. Для цього відбирається інформація, яку людина вважає важливою, і відсіюється другорядна.
2. Механізм побудови граматичної структури речення. На цьому етапі, по-перше, прогнозується загальна структура фрази, її граматична форма, підбираються найпотрібніші слова та звуки; по-друге, запам'ятовуються, зберігаються і реалізуються граматичні характеристики слів; по-третє, відбувається перебір граматичних конструкцій; по-четверте, породжуються граматичні конструкції.
3. Механізм пошуку потрібного слова. За семантичними і звуковими ознаками шукається потрібне слово. Після цього відбувається моторне програмування синтагми3.
1 Фонема - звук.
2 Морфема - частина слова.
3 Синтагма - інтонаційно оформлена одиниця мови, яка виділяється зі складу речення.
4. Механізм вибору звуків. Відбувається перехід від моторної програми до її «заповнення» звуками.
5. Механізм реального звучання мовлення. Комунікатор кодує інформацію, а реципієнт декодує, тобто переводить звуки мовлення у значення слів. Це забезпечує розуміння мовлення. Правильність розуміння мовлення стає очевидним лише тоді, коли реципієнт своїми висловлюваннями дає зрозуміти, що він прийняв та зрозумів повідомлення.
У своїй моделі породження мовлення М. Жинкін особливо наголошує на тому, що всі мовленнєві процеси необхідно розглядати не самі по собі, а у комунікативному акті. Лише врахування мовленнєвої комунікації, її мети та завдань дає можливість у всій глибині зрозуміти природу мовленнєвого процесу.
Для того, щоб правильно говорити, людина повинна сама себе чути. Це підтверджується дослідами з відтермінованим зворотнім зв'язком. Якщо людина читає текст вголос і водночас слухає себе через навушники, то у разі затримання зворотнього зв'язку на 200-400 мс в неї настає дискомфорт. Вона починає посилювати голос, заїкатися, повторювати вже прочитане. Тому спочатку втрачається прогноз щодо часу надходження нового речення, а далі гальмується здатність до інтеграції елементів мови.
Другим та третім етапами мовленнєвого спілкування є сприймання і розуміння мовлення. Легкість, з якою людинахприймає і розуміє сказане, це лише остання фаза складного процесу опрацювання мовленнєвої інформації, який складається з трьох рівнів:
1. Сенсорного рівня, на якому відбувається акустичний аналіз і синтез звуків. Здатність аналізувати та синтезувати звуки мовлення називають фонематичним слухом. У звичних умовах засвоєння рідної мови він розвивається у віці від 1 до 3 років, тобто упродовж сенситивного періоду розвитку мовлення. Фонематичний слух випереджає розвиток артикуляції. Дитина спочатку вчиться слухати те, що їй говорять, а вже потім — правильно говорити.
2. Перцептивного рівня — розпізнавання слів.
3. Смислового рівня, на якому завдяки аналізу і синтезу смислових характеристик мовлення встановлюється смисл речення і цілого повідомлення. Для того, щоб набути значення, слово по-
Розділ IV
