Пізнавальні процеси особистості. те, що завдання ще не виконано, дію ще не завершено

те, що завдання ще не виконано, дію ще не завершено. Саме ці зво­ротні сигнали спонукають людину до продовження активної діяльності.

Однією із сучасних теорій уваги є інформаційна теорія. У 70-х pp. XX ст. американський психолог Д. Канеман запропону­вав увагу розглядати як прояв розумового зусилля. Його модель уваги (див. рис. 25) включає активацію людини і доступні їй ре­сурси, постійні правила і діючі на даний момент інтенції', оцінку вимог до ресурсів уваги і форми діяльності людини. З точки зору моделі, загальна кількість ресурсів уваги є приблизно постійною, однак може змінюватися залежно від активації. Крім того, увага, яка приділяється виконанню конкретного завдання, може дещо зростати у разі ускладнення форми діяльності.

Рис. 25. Модель уваги (за Д. Канеманом, 1973)

' Іптпепція (від лат. intentio - прагнення) - спрямованість свідомості на певний об'єкт.

16.3. Види уваги та їхня класифікація

Увагу класифікують за декількома основами: за характером цілей діяльності, спрямованістю, формою організації, ступенем соціалізації, ступенем регуляції та орієнтацією на конкретні психічні процеси.

Залежно від характеру цілей діяльності увагу поділяють на ми­мовільну, довільну та післядовільну. Мимовільна увага (первинна, пасивна) — це такий вид уваги, коли людина не прикладає зусил­ля волі, щоб бути уважною, а також не ставить перед собою цілі бу­ти уважною. Це є простий і генетично первинний вид уваги, який даний людині від народження. В його основі — орієнтувальна діяльність людини.

Зосередження на предметах чи явищах у цьому випадку відбу­вається в результаті дії зовнішніх або внутрішніх чинників мимовільної уваги, до яких належать:

S інтенсивність подразника: будь-який достатньо сильний подразник, наприклад, сильний звук, яскраве світло, різкий запах тощо мимоволі привертає увагу людини;

S контрастність подразників: об'єкт більший (або менший) за величиною порівняно з оточуючими, початок чи припинення дії подразника мимоволі привертає увагу;

S новизна подразника: поки не вичерпаний елемент новизни, увагу можна підтримувати дотатньо довго;

S переривчастість подразника: подразник, який то з'являється, то зникає, то посилюється, то послаблюється, привертає увагу;

S рухомість подразника: подразник, що рухається, більше при­вертає нашу увагу, ніж нерухомий;

S структурованість подразника: до об'єднаних у цілісну струк­туру подразників увага привертається швидше і легше;

S відповідність подразника нашому внутрішньому стану: ми за­уважуємо те чи інше явище, коли воно стає співзвучним нашим почуттям, потребам, намірам тощо;

S інтерес до діяльності: чим вищий інтерес, тим більша зосере­дженість мимовільної уваги;

S суб'єктивна значущість подразника: чим більша суб'єктивна значущість впливу, тим сильніша мимовільна увага до нього;

Розділ IV