Інфраструктурні ресурси Києва 3 страница

Фортеця мала троє воріт: Київські, Московські, Васильківські (залишки двох останніх збереглися).

В 1711 р. було прокладено дорогу, що з'єднала фортецю з Подолом.

Наприкінці XVII ст. в місті виросло чимало мурованих споруд. На кошти І. Мазепи збудовано собори в стилі українського бароко на території Братського і Микільського монастирів (обидва знищені в 1935 p.), церкву Всіх святих над Економічною брамою Печерської Лаври (1698), що збереглася до наших днів. Протягом 1698-1702 pp. навколо Києво-Печерського монастиря з оборонною метою зведено кам'яний мур. Він оточує все нагорне подвір'я головної частини монастиря площею в 10,5 га. Довжина муру — 1190 м, товщина стін — близько 3 м, висота — 7 м. На території Нижньої Лаври були споруджені церкви Різдва Богородиці (1696), Аннозачатіївська (1679) та Хрестовоздвиженська (1700). Поруч з Лаврою в 1696 р. побудовано Феодосіївську церкву (вул. Цитадельна, 4).

На території Видубицького монастиря збереглися Георгіївський собор і Трапезна, збудовані в 1696-1701 pp.

В XVIII ст. в місті пожвавилось цивільне будівництво. Численні архітектурні пам'ятки цього періоду і сьогодні прикрашають Київ. Зберігся навчальний корпус Києво-Могилянської академії на Контрактовій площі. Перший його поверх зведений у 1703 p., а другий надбудований Й. Шеделем у 1740 р. Вистояв двоповерховий будинок на вул. Костянтинівській, який називають будинком Петра І.

Багато київських будівель споруджено за проектами І. Григоровича-Барського, що був одним із зачинателів українського бароко. Ним побудовані церкви Миколи Притиски, Миколи Набережного, Покровську, на Подолі, приміщення бурси, магістратської хлібної лавки тощо.

В 1740-х pp. на Контрактовій площі грецькою громадою засновано грецький Свято-Катерининський монастир, підпорядкований безпосередньо монастиреві св. Катерини на Сінайській горі. Напередодні першої світової війни його архітектурний ансамбль був суттєво видозмінений. Споруджено п'ятиповерховий прибутковий будинок у стилі модерн (1912), що здавався монастирем в оренду, і багатоярусну дзвіницю(1914). З усього комплексу лише ці дві будівлі збереглися до наших днів.

У XVIII ст. розпочато зведення архітектурного ансамблю, ядром якого був Софійський собор. Протягом 1699-1706 pp. споруджено триярусну дзвіницю. Після землетрусу два верхніх яруси були розібрані і відбудовані Й. Шеделем у 1748 р. В середині XIX ст. був надбудований четвертий ярус. Й. Шеделем були побудовані також митрополичий будинок (1748) і брама Заборовського (колишній західний портал; 1746), яку можна оглянути лише з Георгіївського провулку. До цього періоду відноситься також спорудження трапезної, братського корпусу, приміщення бурси, консисторії.

Серед пам'яток архітектури XVIII ст., що збереглися до наших днів - Андріївська церква, зведена в 1747-1753 pp. І. Мічуріним за проектом Б.Ф. Растреллі.

Відбудова архітектурного ансамблю Лаври після пожежі 1718 р. здійснювалась у стилі бароко. На її території споруджувались також нові будівлі. Й. Шедель у 1744 р. збудував головну дзвіницю, висотою 96 м. Тоді ж були встановлені і перші куранти. У 1768, 1788 pp. встановлювалися нові годинники. Тепер працює четвертий, встановлений 13 грудня 1903 р.

Дзвіниці біля Дальніх і Ближніх печер побудовані С. Ковніром, що теж стояв біля витків українського бароко в архітектурі. На місці дерев'яних келій, що були знищені пожежею, збудовано кам'яний корпус (1722). Зведені митрополичі покої (1727). У 1745 р. С.Ковнір об'єднав різні частини, зведені на рубежі XVII—XVIII ст., у єдину споруду. Тепер у ковнірівському корпусі розташований Музей історичних коштовностей України.

У XVIII ст. за Києвом зберігалася слава значного ювелірного центру. В місті на цей час працювало більше 200 майстрів. Серед найвідоміших — І. Равич, якого вважають основоположником українського бароко в ювелірному мистецтві. Збереглося понад 60 його виробів, більшість яких експонується в Музеї історичних коштовностей.

У середині XVIII ст. в Києві розгортається будівництво палацово-паркових комплексів. Серед них — Кловський палац, споруджений П. Неєловим і С Ковніром (1756) в липовому гаю на місці давнього Кловського монастиря.

В цей самий період І. Мічуріним і П. Неєловим побудований Царський (государів) палац, що являв собою копію підмосковного палацу, спорудженого за проектом Б.Ф. Растреллі. Палац був дерев'яним, зведеним на кам'яному цоколі із кам'яними флігелями. Поруч було розбито великий парк і закладено фруктовий сад з виноградником. У 1819 р. другий поверх палацу був знищений пожежею, і з 1834 р. до кінця 1860-х років це приміщення орендувалось акціонерним товариством, що виробляло штучні мінеральні води. В головному корпусі було обладнано 10 кімнат для прийняття ванн, приміщення для виробництва і продажу мінеральних вод.

У флігелі були кімнати для приїжджих. У 1870 р. палац було відреставровано у зв'язку з приїздом до Києва імператора Олександра II. Тоді ж на честь імператриці Марії Федорівни палац одержав назву Марийського.

Наприкінці XVIII ст. в місті налічувалось біля 100 цегляних будівель, здебільшого церковних і монастирських. Житлових цегляних будинків було всього 12, а дерев'яних — 2692. Як і в попередні періоди подільський ринок був головним центром міської торгівлі різними товарами і продуктами.

На Подолі проводились великі ярмарки — Соборний (на другий тиждень після великого посту), Миколаївський (у травні) і Успенський (у серпні). У 1797 p., після входження Правобережної України до складу Київської губернії, із міста Дубно на Волині був переведений Хрещенський контрактовий ярмарок. Цей останній, у свою чергу, був переведений до Дубно зі Львова, що після першого поділу Польщі в 1772 р. відійшов до Австрії.

Київські контракти тривали три тижні (з 15 січня до 1 лютого). Тут можна було купити все. Для участі в ярмарку з'їжджалося до 5 тисяч чоловік, і значна їх частина — заради розваг. Під час ярмарку відбувались бали і концерти. У місті гастролювало багато відомих виконавців. Під час одного з таких ярмарків у Києві виступав знаменитий угорський композитор і піаніст Ференц Ліст. Серед гостей київського ярмарку в 1798 р. був принц Конде.

У XVIII ст. продовжувався розвиток промислів, передусім виноробства. Великим попитом користувалася продукція кондитерських підприємств, що знаходила збут не лише в Києві, Москві, Петербурзі, а й за кордоном. Найбільш відомими кондитерами були Балабухи і Григоровичі-Барські, на фабриках яких вироблялися славнозвісне сухе варення, пастила, цукати тощо.

На схилах Андріївської гори, від урочища Чортове бе-ремище (неподалік від фунікулера) і майже до самої Дитинки (над Гончарами і Кожум'яками), вирощували лікарські рослини для забезпечення сировиною аптеки міста, вивезення до Москви і Петербурга.

З XVIII ст. в Києві набуває розвитку виробництво шовку. На Подолі і у Кловській долині були закладені великі тутові сади. З 1725 р. на Подолі почав діяти державний шовковий завод.

Київ славився виробництвом художнього скла. На початку XVIII ст. тут було відкрито один із перших державних заводів кришталю.

У XVIII ст. продовжується розвиток мистецтв. З XVII ст. поруч з іконописом, яким переважно було представлене давнє українське малярство, починає розвиватися портретний

живопис. Відомий ряд ктиторських портретів (ктитор - покровитель монастиря чи церкви). В Кирилівській церкві збереглись портрети сотника Сави Туптало, а також Іно-кентія Монастирського, ігумена Кирилівського (1681-1697), зусиллями якого монастир із бідної обителі перетворився на другий за значенням серед усіх київських монастирів, поступаючись тільки Лаврі.

Портретний жанр набуває більшого поширення у XVIII ст. Художнім достоїнством виділяється портрет князя Дмитра Долгорукого роботи ієромонаха Самуїла (1769 p.). Майстром написані також портрети Н.Б. Долгорукої та її брата СБ. Шереметева, які пожертвували кошти на відновлення Трьохсвятительської церкви. Портрет княгині знаходиться в Чернігівському історичному музеї, а портрет СБ. Шереметева — в Національному художньому музеї в Києві. Тут експонуються й інші портрети цього періоду — київського міщанина Івана Гудими (1755), Наталії Розумихи, Василя Гамалії (1750-і pp.), Івана Сулими (бл. 1721 p.), Параски Сулими (бл. 1754 р.) та ін.

Значного розвитку набуло в Києві мистецтво гравюри. Відомими майстрами цієї справи були Антоній (Олександр) і Леонтій Тарасевичі, Інокентій Щирський та ін. Збереглось чимало гравюр того періоду, серед яких 40 гравюр з видами Києва (переважно Києво-Печерської Лаври), виконані Л. Тарасевичем для «Патерика Печерського».

Статус Києва у XVIII ст. був обумовлений наступом царського уряду на автономію України, що особливо посилився в період правління Петра І. Воєводи, а потім і губернатори (з 1708 р.) все частіше втручались у справи магістрату. Губернська канцелярія була прилучена до управління міським господарством. Управлінський апарат складався з російських чиновників. У 1754 р. було скасовано митниці між Росією і Україною, а Київ виведено з гетьманського підпорядкування. В 1775 р. Указом Сенату Київ було включено до складу Малоросійської губернії, а в 1780-1796 pp. пін був центром намісництва. З 1797 р. Київ було перетворено на центр новоствореної Київської губернії, що включала землі Правобережжя, переданого Росії після другого поділу Польщі. Крім того, він став головним містом Київського генерал-губернаторства.

Київ у XIX ст.

У 1802 р. спеціальною урядовою грамотою було підтверджено право Києва на самоврядування. Кияни вітали повернення місту магдебурзького права, яке, проте, було скасоване царським указом 1834 р. після польського повстання. На Київ поширилась дія єкате-рининського міського положення 1785 року. Замість магістрату була створена Дума. Виконавчі функції покладались на міську управу, очолювану міським головою.

Як і раніше, Київ залишався значним торговельним центром. Тут постійно розширювалась мережа торговельних закладів. Якщо в 1817 р. їх налічувалося 316, у 1846 р. — 846, то в 1890 р. — вже 4648. При цьому спостерігалось поглиблення їх спеціалізації: бакалійні (92), галантерейні (64), готового одягу (53), суконно-мануфактурні (52), взуттєві (23), булочні та кондитерські (22), тютюнові (14), книгарні (50) та ін. В Києві функціонувало дев'ять базарів: Олександрівський, Бессарабський, Галицький, Житній, Либідський, Львівський, Лук'янівський, Печерський, Сінний. Як і раніше, значна роль належала ярмарковій торгівлі. Щорічно в Києві проходило шість ярмарків. Найбільшим з них був Контрактовий, під час якого Київ відвідували 10-15 тисяч приїжджих, у тому числі представники іноземних фірм — з Австрії, Франції, Великої Британії та ін. У 1850-і роки він перетворився на головний ринок збуту цукру, торгівля яким набула біржового характеру.

З 1869 р. в Києві почала діяти торгова біржа для здійснення регулярного зв'язку між оптовими постачальниками товарів і покупцями — власниками постійних торговельних закладів. її спеціалізація передбачала операції з торгівлі цукром і хлібом. У 1873 р. за проектом О.Шілле було побудовано приміщення біржі по вул. Інститутській, 7. У біржовій залі часто проводились виставки, концерти. В 1885 р. біржу було переведено в будинок на розі Хрещатика та Інститутської вулиці. На його спорудження художник І. Айвазовський пожертвував 300 крб. від виставки своїх картин у біржовій залі (будинок зруйнований у роки Великої Вітчизняної війни). Старий же будинок біржі зайняв Київський земельний банк (нині клуб Кабміну).

Продовжував розвиватися транспорт. У 1823 р. на Дніпрі з'явився перший пароплав, а в 1838 р. було створено Дніпровську судноплавну кампанію, яка володіла 17 пароплавами. У 1858 р. було засновано «Товариство пароплавства по Дніпру та його притоках». У 1884 р. по Дніпру ходили 74 пароплави, а в 1900 р. — 208.

У другій половині XIX ст. в Києві помітно зросла кількість банків — як державних, так і комерційних. Зручність географічного положення міста була фактором, що зумовлював вкладення приїжджими підприємцями, в тому числі й іноземними, своїх капіталів.

На початку XIX ст. продовжувалася забудова вільних земель між Старим містом, Подолом і Печерськом. Територія міста розширювалась, поступово зливаючись із передмістями — Звіринцем, Куренівкою, Лук'янівкою, Сирцем та ін. З середини XIX ст. частина жителів Подолу стала переселятись у район між Кирилівською лікарнею і Куренівкою. Це пов'язано з частими весняними повенями на Дніпрі, які були для подолян справжнім стихійним лихом.

На початку XIX ст. забудова Києва здійснювалася за планом А. Меленського, який у 1799 р. був призначений міським архітектором і перебував на цій посаді протягом 30 років. Він — автор проектів багатьох житлових і громадських будівель, церков, споруджених в перші десятиліття XIX ст.: приміщення першого міського театру на Європейській площі, церкви-ротонди на Аскольдовій могилі, за його проектом на Поштовій площі на місці старого дерев'яного храму було зведено церкву Різдва Христового, в якій у 1861 році стояла домовина Т. Шевченка перед її відправленням до Канева. У 1802-1808 pp. з нагоди підтвердження Києву магдебурзького права за проектом архітектора А. Меленського було збудовано кам'яну каплицю, увінчану 18-метровою колоною з хрестом. Вона піднялася над Хрещатицьким джерелом, де, за переказами, князь Володимир хрестив 12 своїх синів. Здавна на цьому місці зводили невеликі дерев'яні каплички.

У радянські часи каплицю було знищено і перетворено на звичайну арку під колоною, джерело замкнено в колектор, хрест знято. І лише до тисячоліття хрещення Русі пам'ятник було відреставровано, встановлено хрест. Хоча каплиця не була відновлена, цілюще джерело не звільнено з бетонного ложа.

З 1780-х років панівним стилістичним напрямом в архітектурі Києва стає класичний. На відміну від попереднього періоду, будівництво культових споруд втрачає колишній розмах, а спорудження монастирів після секуляризації 1787 р. майже зовсім припиняється. Натомість активізується цивільне будівництво.

Значних руйнувань завдала Подолу пожежа 1811 року, яка протягом трьох днів знищила понад дві тисячі будівель, у тому числі ратушу, 12 церков, 3 монастирі: Братський, Петропавлівський, Фролівський. Густий дим, за свідченням окремих джерел, застилав обрій аж до Ніжина. Забудова Подолу після стихійного лиха здійснювалася за планом Вільяма Гесте, шотландця за походженням, автора проектів різних споруд у Василькові, Катеринославі, Черкасах. Цим проектом передбачалось розширення Контрактової площі (з 1869 — Олександрівська, в 1919-1990 pp. — Червона), на якій за проектом В. Гесте в 1815-1817 pp. зведено Контрактовий будинок у стилі класицизму. На другому поверсі розміщувався зал для концертів, у якому виступали відомі виконавці. Проектом передбачалось також спорудження нових будинків магістрату і міської пошти і з'єднання їх галереями з Контрактовим будинком.

В центрі площі ще в 1809 р. за проектом Луїджі Руска розпочато будівництво двоповерхового Гостинного двору — торговельного комплексу в формі замкненого прямокутника із внутрішнім службовим двором, до якого вело шість воріт. Тут планувалось розмістити 53 магазини. Після пожежі споруда була зведена як одноповерхова. До 1500-річчя Києва її було відновлено за кресленнями автора.

В місті збереглись будинки початку XIX ст., які мають архітектурну цінність. Це, зокрема, особняки С. Стрельбиць-кого (Покровська, 5) і Н.Сухоти (Покровська, 8) на Подолі.

В цей період у Києві розгорнулися роботи з будівництва і ремонту оборонних споруд на Печерську. В 1806-1812 pp. вони велись під керівництвом великого російського полководця МЛ. Кутузова, який тоді був київським військовим губернатором. У 30-і роки відновилось будівництво Печерської фортеці. Вона мала охопити весь Печерськ, але її спорудження не було завершено у зв'язку з кримською війною. До наших днів збереглось чимало фортифікаційних споруд. Це Васильківські укріплення на площі Лесі Українки. Від них залишились земляні вали, напівкругла (редут №1) і дві круглі башти — редут №2, де розміщувалась казарма для солдат (пізніше — політична в'язниця) і редут №3 — башта Прозоровського (генерала-фельдмаршала, похованого в церкві при башті). Збереглись також башти на вулиці Старонаводницькій, Печерському узвозі, над Кловським яром.

Госпітальні укріплення були споруджені на Черепановій горі (між вул. А. Барбюса, Щорса, Госпітальною та Еспланадною).

Поруч були зведені приміщення казарм — військових кантоністів (нині військовий інститут зв'язку) і саперного батальйону (Московська, 22).

Головний в'їзд у фортецю знаходився на місці вузького провалля між Печерськом і Липками (на перехресті вулиць Московської і І. Мазепи), де стояла «Казарма на перешийку», або «Нікольська брама», що частково збереглася до наших днів. Збереглись також дві підпірні стіни (одна з них -у Зеленому театрі) на печерських схилах.

Відомий військовий інженер Тотлебен розробив проект, [цо передбачав оточення Печерської фортеці полем земляних фортів. Споруджено було лише один Лисогорський форт (1872) неподалік від впадіння р. Либеді у Дніпро. Лиса гора — це підвищення між Теличкою (промзоною уздовж Дніпра між Видубичами, Звіринцем і Саперною слобідкою, в районі залізничної станції Київ-Московський) і Багриновою горою (уздовж проспекту Науки; назва відома з XI ст. і походить від селища Багринів). Лисою горою називають також «Чортове беремище» на території Володимирської гірки; Юрковицю (Юрківку) між Подолом, Щекавицею і Плоским підвищенням (район сучасних вулиць Нижньо-юрківської, Юрківської, О. Шмідта); місцевість між Ми-кільською слобідкою (масив Лівобережний, ліворуч від станції метро «Лівобережна») і Вигурівщиною.

Стара дорога, що з'єднувала Печерську фортецю і Поділ, перетворилась на довгу вулиця Олександрівську (з 1919 — Революції, з 1934 — Кірова, в 1955 відокремилась її частина на Подолі, як вул. Жданова. З 1991 — вулиці М. Грушевсь-кого і П. Сагайдачного). Олександрівський (Володимирський) узвіз виник на початку XVIII ст., коли була прорізана Михайлівська (Володимирська) гірка.

В 1837 р. В. Беретті розробив новий генеральний план, що визначав загальний вигляд центральних районів Києва. У відповідності з ним місто було поділено на шість адміністративних одиниць. Кожний район повинен був мати своє обличчя. Цей план поклав початок забудови міських пустирів за Золотими воротами і в районі Бессарабки. До середини XIX ст. біля Бессарабської площі була міська застава. Від неї уздовж Васильківського шляху у 1830-і роки простяглась одноповерхова забудова. Ці місця почали обживати кияни, виселені з Печерська у зв'язку із спорудженням фортеці. Район у долині Либеді стали називати «новою забудовою». Головними його вулицями були сучасні вулиці Велика Васильківська і В. Антоновича. В 1833 р. тут побудовано церкву князя Володимира (в районі нинішнього палацу «Україна»), що дала назву Володимиро-Либідській вулиці і Володимирському ринку.

З кінця XVIII ст. почав забудовуватися Хрещатик. Частина Хрещатого яру між майданом Незалежності і Європейською площею в давнину називалась Перевісищем і була місцем княжих полювань. Після XIII ст. її стали іменувати Євсейковою долиною. Решта яру називалась Пісками. Перший будинок зведено 1797 р. В 1807 р. на Хрещатику було вже 13 будівель, у тому числі перший київський театр і поштова контора.

Частина нинішнього майдану Незалежності була відома під назвою Козиного болота і у 1830-і pp. нагадувала «винокурну слобідку». Неподалік від стародавніх Лядських (Печерських) воріт був ставок, на якому споруджено греблю. Тут працював водяний млин. У 40-і роки на цій території функціонував Хрещатицький базар (Торг, Товкучка).

В 70-80-і роки на Хрещатику зводилися вже переважно триповерхові будинки з лавками, конторськими, банківськими приміщеннями на перших поверхах. Вулицю було покрито бруківкою. Поступово вона перетворилась на головну вулицю міста. В 1876 р. А. Шилле на Хрещатицькій площі (сучасний майдан Незалежності) побудував двоповерхове приміщення міської Думи в формі підкови. Воно було зруйноване в 1941 році.

На пустирі над Хрещатиком за проектом В.Беретті зведено будівлю університету Св. Володимира (1837-1842) у стилі класицизму. її стіни були пофарбовані в червоний колір, а чавунні бази і капітелі колон — у чорний. За одним із припущень, ця символіка може бути пояснена кольором стрічок ордена Св. Володимира. Прилеглу до університету територію, де жили викладачі і студенти, згодом почали називати «Латинським кварталом» (по аналогії з паризькою Сорбонною).

В 1842 р. на вул. Костьольній споруджено Олександрівський костьол, а на вул. Лютеранській в 1857 р. - кірху в готичному стилі.

Володимирський собор закладений з нагоди 900-річчя хрещення Русі, він будувався протягом 34 років (1862-1896). Серед художників, що розписували храм під керівництвом А. Прахова — М. Врубель, М. Нестеров, В. Замирайло, С Костенко, В. Котарбинський, Н. Пимоненко, П. Сведом-ський. Головні живописні роботи виконані В. Васнецовим. Серед них — 15 великих композицій («Хрещення Русі», «Хрещення Володимира» та ін.) і ЗО портретних фресок (портрети князя Володимира, княгині Ольги та ін.).

На площі між Софійським собором і Михайлівським монастирем за проектом К.Скаржинського в 1857 р. було споруджено будинок для присутствених місць.

У Верхньому місті протягом 1832-1848 pp. були знесені майже всі вали, що оточували давню київську фортецю, і прокладені нові вулиці — Володимирська, Михайлівська, Житомирська, Прорізна та ін. Всього протягом 1832-1850 pp. у місті з'явилося 36 нових вулиць і 4 провулки: Бульварно-Кудрявська, Дмитрівська, Павлівська, Річкова, Обсерватор-на, Несторівський провулок, Університетський бульвар; у різні періоди — Бібіковський, бульвар Шевченка, Кадетська (Фундукліївська, Леніна, Б. Хмельницького) та ін.

В 1817 р. місто прорізувало 49 вулиць і більше 100 провулків, наприкінці XIX ст. в Києві налічувалось вже 230 вулиць, сьогодні їх — 1830.

З 1869 р. «Комісія для перейменування вулиць і провулків Києва» в найменуванні і перейменуванні міських вулиць намагалась виходити з історичних, географічних, топографічних і народних назв. При цьому перейменування зводились до мінімуму. Це робилось у випадках наявності передусім подвійних чи навіть потрійних назв, а також при необхідності поділу надто довгих вулиць. Вулиці одержували свої назви від розташованих на них об'єктів, насамперед храмів (Борисоглібська, Покровська, Притисько-Микільська); імен видатних історичних осіб (Ольгинська, Оленів-ська, Ігорівська; населених пунктів, у напрямку яких пролягали ці вулиці (Васильківська, Житомирська, Московська, Овруцька); заняття населення, що проживало в даній місцевості в давнину чи на момент найменування. (Рейтарська, Стрілецька, Рибальська, Різницька); місцевих топонімів -назв річок, ярів, пагорбів (Дорогожицька, Кловська, Навод-ницька, Оболонська, Почайнинська, Жилянська тощо). На Лук'янівці вулиці, прокладені уздовж колишніх ярів, зберегли їх назви: Вознесенський яр, Чмелів яр, Вовчий яр, Чорний яр, Кмитів яр.

Наприкінці XIX ст. між Хрещатиком і Липками з'явився новий квартал. Після смерті професора університету Ф. Мерінга його величезна садиба (територія між сучасними Хрещатиком, Інститутською, Банківською і Лютеранською вулицями) перейшла у володіння однієї будівельної кампанії, якою тут були прокладені нові вулиці: Мерінгівська (Заньковецької), Миколаївська (Городецького), Ольгинська і Нова (Станіславського). На них виросли нові будинки, окремі з

яких збереглися. В цей період побудовано приміщення театру «Соловцов» (театр ім. І. Франка), готель «Континенталь» (у роки війни був зруйнований, а після відбудови в цьому приміщенні розмістилась консерваторія).

У 1896-1898 pp., по вул. Ярославів вал, зведено будинок з химерним силуетом, стрілчастими готичними вікнами і гострою баштою, увінчаною гострим шпилем. При парадному вході — латинський напис «Salve» («Привіт»). З 1916 р. власником будинку був «цукровий король» Л. Бродський.

В XIX ст. в Києві було зведено перші пам'ятники-монументи. 28 вересня 1853 р. відкрито пам'ятник князю Володимиру роботи відомого скульптора П. Клодта, автора багатьох скульптур у Петербурзі. Постамент був зведений А. Тоном, барельєф «Хрещення киян» виконаний В.І. Дему-том-Малиновським. Статуя орієнтована на Схід. На висоті 20,5 м у руках Володимира здіймається хрест. У 1895 р. в хрест були вмонтовані електричні лампочки. Тепер і в нічну пору він був помітний здалеку.

В 1863 р. московським меценатом В.Кокорєвим було подаровано 1000 карбованців на спорудження альтанки поблизу пам'ятника. І лише через 33 роки серед муніципальних паперів було виявлено фундаментальне свідчення про дарунок, який за цей час завдяки банківським відсоткам потроївся. На ці кошти в 1898 р. було споруджено відразу дві металеві альтанки: біля пам'ятника, на Михайлівській гірці, яку стали називати Володимирською, і у сквері поблизу Андріївської церкви.

В 1902 р. тут побудували дерев'яний павільйон із кам'яним порталом для панорами «Голгофа», яку створили австрійські художники Крігер і Фрош. Полотно мало довжину 93,8 м і висоту 12,9 м. Час від часу «Голгофу» демонстрували в інших містах, а на її місці експонували інші панорами релігійного чи батального змісту. Після 1917 р. павільйон став використовуватися для атеїстичних лекцій, а в 1934 р. був розібраний.

У 1872 р. на перехресті вул. Безаківської (Комінтерну) і Вібіківського бульвару зведено пам'ятник графу О. Бобринському, якого вважають засновником української цукрової промисловості. У Смілі ним відкрито першій в Україні цукровий завод. Зусиллями О. Бобринського Київ перетворився на «цукрову столицю світу». Кошти на спорудження пам'ятника були пожертвувані власниками київських цукрових заводів. Розташування пам'ятника поблизу від залізничного вокзалу пояснювалось тим, що граф був засновником і директором першої в Росії залізниці, яка з'єднувала Петербург і Царське Село, і здійснював управління гілкою залізниці, прокладеної між Києвом і Балтою. В 1926 р. статую було переплавлено в цехах заводу «Арсенал», а на графському постаменті зведено пам'ятник М. Щорсу (1954 p.).

В 1888 р. на Софійській площі відкрито пам'ятник Б. Хмельницькому. Його п'єдестал виконаний із граніту, що залишився після спорудження ланцюгового мосту.

В 1898 р. перед Університетом постав пам'ятник Миколі І, в період правління якого в місті з'явились університет, інститут шляхетних дівчат, гімназія, кадетський корпус. З 1939 р. на царському постаменті поставлений пам'ятник Т. Шевченку.

У середині XIX ст. на Хрещатику з обох його кінців побудовані готелі: на Бессарабці — двоповерховий готель, власником якого був архітектор Беретті; в ньому в 1846 р. зупинявся Т. Шевченко (пізніше тут містився готель «Національ», сьогодні це — приміщення кінотеатру «Орбіта»), і готель «Європейський», побудований Беретті на місці театру (тепер тут розташований Український Дім). На стику сучасних вулиць Лютеранської і Хрещатика був готель «Англійський». Готелі були також на Печерську («Лондон», «Зелений»), Подолі («Московський» по вул. Братській, 7).

В приміщенні готелю Михайлівського Золотоверхого монастиря на Трьохсвятительській вулиці сьогодні міститься Інститут філософії НАН України. В Києві функціонувало також 29 заїжджих дворів.

Жителям і гостям міста пропонували свої послуги також 7 кондитерських, 2 кав'ярні, 16 трактирів, 1 ресторан, 24 харчевні, 21 ковбасна, 29 винних льохів (у тому числі улюблений студентами погрібець із червоним вином і обов'язковим «Gaudeamus igitur» в стіні Києво-Могилянської академії).

Щорічно місто відвідували майже 80 тис. приїжджих, з них 50 тис. — прочани. Бідним прочанам дозволялось ночувати у церковних дворах. На той час у місті було 105 православних церков і 10 монастирів (8 чоловічих і 2 жіночих).

На середину XIX ст. міське населення досягло рівня XI ст. і становило 50 тис. чоловік. Крім того, в місті був розквартирований російський гарнізон у складі 14 тис. чоловік.

У другій половині XIX ст. збільшилось число фешенебельних готелів. З'явились «Бель-Вю», «Гранд-Отель», «Отель де Франс» на Хрещатику; «Метрополь», «Франсуа» на вул. Володимирській. У двоповерховому будинку по вул. Володимирській, 21 (на розі Софійської вулиці) містився готель «Древняя Русь» з однойменним ресторанчиком, що користувався популярністю. На протилежному боці на розі вулиці, у триповерховому будинку за номером 23 містився готель «Женева».

На вул. Володимирській, 16 розташовувався готель «Номери Чарнецького» (нині тут міститься посольство Узбекистану), в якому жили М. Врубель і М. Нестеров, запрошені для художнього оформлення Володимирського собору. В. Васнецов тоді проживав по вул. Володимирській, у будинках № 32, 36, 42.

По Володимирській, 36 розміщувався готель «Номери Ільїнської». В 1901 р. власником будинку став чех В. Вондрак, який надбудував (ще три поверхи) і перейменував готель на «Прагу». Під час першої світової війни в цьому готелі проживало чимало військовополонених чехів, серед яких був і Ярослав Гашек.

По вул. Золотоворітській, 6 у триповерховому флігелі поруч з особняком розміщувались мебльовані кімнати Є. Іваницького.

На вулиці Комінтерну (колишній Безаківській) збереглися приміщення колишніх готелів «Бристоль» (буд. 2) і «Франція» (буд. 27).По вул. Басейній, 1/2 досі стоїть будинок, у якому містився готель «Пале-Рояль» (пізніше «Великий слов'янський»).

В Києві багато місць, пов'язаних з життям відомих людей. Так, на вул. Басейній, 5 у дитинстві (до 1903 р.) жила Голда Меїр, донька київського столяра І. Мабовича, що стала прем'єр-міністром Ізраїлю. Поруч, у будинку №6, народився і жив відомий композитор Р. Глієр. На жаль, будинок не зберігся.