Наведене роз’яснення ПВС України дещо неконкретне, оскільки не дає однозначної відповіді на запитання, що слід розуміти під одержанням хабара. У наведеному роз’ясненні ПВС України відповідь на це запитання дається вживанням формулювання «коли службова особа прийняла хоча б частину хабара», але таке формулювання потребує визначення змісту (значення) терміну «прийняття», моменту його завершення.
При цьому можлива безліч варіантів передачі службовій особі предмета хабара, наприклад, коли фактично передаються не гроші чи майно, а документи, які дають право на їх (грошей, майна) одержання – банківські платіжні картки, оплачені товарні (касові) чеки на одержання певних товарів, або ж передаються документи, які надають право на одержання грошових коштів, нарахованих як певні виплати (заробітна плата, премії, дивіденди тощо). З якого моменту у подібних випадках хабар (неправомірна вигода) чи його частина мають вважатись одержаними?
Очевидно, що одержанням хабара має визнаватись як одержання самого предмета хабара, так і одержання документів, які надають право на його одержання.
Одержанням хабара має вважатись і одержання певних предметів, наприклад, ключів, які надають можливість вилучити предмет хабара із певних сховищ, зокрема із банківських, поштових скриньок, камер сховищ, приміщень, або ж повідомлення кодів сейфів, камер сховищ, банківських скриньок тощо.
Послуги, як предмет хабара, можуть надаватись як до вчинен-
ня службовою особою певних дій з використанням свого службо-
вого становища, так і після вчинення відповідних дій. Тому вини-
кає запитання, чи є одержанням хабара досягнення домовленості
між хабародавцем і хабароодержувачем про надання останньому
певних послуг, наприклад, сексуальних, після вчинення ним пев-
них дій?
Необхідність чіткого визначення моменту закінчення злочинів давання чи одержання хабара обумовлена тим, що покарання за готування до злочину та замах на злочин, призначається, згідно з частинами 2, 3 ст. 68 КК, у розмірі, що не може перевищувати половини (при готуванні) чи двох третин (при замаху) строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК.
ПВС України роз’яснює, що свідоме створення службовою особою обставин і умов, що зумовлюють пропонування чи одержання хабара, з метою викрити того, хто його дав або одержав (провокація хабара), є закінченим злочином з моменту вчинення зазначених дій незалежно від того, чи було дано або одержано хабар (абз. 1 п. 23) Постанови ПВС України «Про судову практику у справах про хабарництво». ПВС України також роз’яснює, що якщо з тією ж метою викрити того, хто дав або одержав хабар, службова особа організувала давання чи одержання хабара, підбурювала до цього того, хто його дав чи одержав, або сприяла їм у цьому, її дії слід розцінювати ще й як співучасть у хабарництві та додатково кваліфікувати за відповідними частинами статей 27 і 369 чи статей 27 і 368 КК, а те, що давання або одержання хабара відбулось у зв’язку з провокацією, не виключає відповідальності того, хто його дав або одержав (абзаци 2, 3 п. 23 постанови).
Провокування службовою особою іншої особи надати неправомірну вигоду саме цій службовій особі, на мій погляд, охоплюється складом злочину, передбаченого ст. 370 КК, оскільки метою вчинення такого провокування є викриття особи, яка надала неправомірну
вигоду.
Розділ 5
Напрями вдосконалення
кримінального антикорупційного законодавства України в аспекті його приведення у відповідність
до стандартів Кримінальної конвенції про боротьбу
з корупцією Ради Європи, рекомендацій GRECO,
що містяться в оціночному звіті по Україні.
Інкримінації (ETS 173 i 191 GPC2) (тема 1)
третього раунду оцінювання
та узгодження змісту його норм
зі стандартами Закону України від 15 листопада 2011 р.
Кримінальна конвенція про боротьбу з корупцією містить виключний перелік злочинів, які або повинні бути без будь-яких застережень визнані злочинами національним законодавством держав-учасниць, або ж державам-учасницям рекомендується розглянути питання щодо визнання/невизнання злочинами окремих з них, тобто державам-учасницям надано право не визнавати повністю або частково у своєму національному законодавстві кримінальними злочинами окремі з тих, що визначені як такі у конкретних статтях Конвенції.
У цілому слід констатувати, що антикорупційні закони від 7 квітня 2011 р., і, насамперед, Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні право-
порушення», не досягли мети, яка ставилась перед ними,– адаптувати національне антикорупційне законодавство до європейських стандартів, передбачених, передусім, Кримінальною конвенцією про
боротьбу з корупцією Ради Європи. Такий висновок зроблений і GRECO (Групою держав проти корупції) в Оціночному звіті по Україні Інкримінації (ETS 173 і 191 GPC 2) (Тема 1), затвердженому GRECO на 52-му Пленарному засіданні (Страсбург, 17–21 жовтня 2011 р.), оприлюдненому Міністерством юстиції України у листопаді 2011 р. У Висновках Звіту зазначається, зокрема, що: «Законодавчу базу України щодо криміналізації хабарництва та зловживання впливом було змінено у квітні 2011 року з метою приведення національного законодавства у відповідність із Кримінальною конвенцією проти корупції (ETS 173) та Додаткового протоколу до неї (ETS 191). Однак не зважаючи на деякі удосконалення <…> Закон № 3207-VІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення» не зміг досягти своєї мети. Дані зміни є неповними і в деяких аспектах вони додали
заплутаності до термінології, яка застосовується у законодавчих положеннях щодо протидії і корупції. Беручи до уваги серйозність проблеми корупції в Україні, критичним є збереження за рефор-
муванням законодавства статусу найвищого пріоритету у політич-
ній діяльності та усунення прогалин, які залишилися. Більш того, мають бути вжиті заходи із активізації та удосконалення засто-
сування кримінального законодавства, яке має певні суперечності, як зазначено у цьому звіті, і чия ефективність підривається існу-
ванням паралельної системи адміністративних корупційних правопорушень».
Останній висновок, на мій погляд, є необґрунтованим. Як мною зазначалось, українським законодавцем адміністративна відповідальність за корупційні правопорушення встановлена за діяння, рекомендацій щодо визнання яких злочинами Кримінальна конвенція про боротьбу з корупцією не містить. Більшість із таких правопорушень є порушенням обмежень, установлених для суб’єктів відповідальності за корупційні правопорушення Законом «Про засади запобігання і протидії корупції» від 7 квітня 2001 р.
Аналіз змін до Кримінального кодексу, внесених Законом № 3207-VI від 7 квітня 2011 р., свідчить про те, що український законодавець фактично імплементував у національне кримінальне законодавство менше рекомендацій (стандартів) Кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією, ніж залишив без уваги. Значна ж частина положень (рекомендацій) Кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією українським законодавцем не врахована.
Фактично враховані лише такі рекомендації:
1) суб’єктами відповідальності за корупційні злочини – службовими особами визнані посадові особи іноземних держав, члени іноземних представницьких органів, посадові особи міжнародних організацій, члени міжнародних парламентських асамблей та судді і посадові особи міжнародних судів (ч. 4 ст. 18, п. 2 примітки до ст. 364 КК); рекомендації щодо визнання яких суб’єктами корупційних злочинів містяться у, відповідно, статтях 5, 6, 9, 10, 11 Кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією;
2) криміналізовано (визнано злочином) зловживання впливом (ст. 3692 КК), рекомендація щодо визнання злочином якого міститься у ст. 12 Кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією;
3) визнано злочином пропозицію хабара (пропонування неправомірної вигоди), рекомендації щодо визнання злочином якого містяться у статтях 2, 4, 5, 6, 7, 9, 10, 11 Кримінальної конвенції про боротьбу
з корупцією, однак не враховані рекомендації цієї Конвенції щодо
визнання злочинами умисного обіцяння будь-яким посадовим особам, а у приватному секторі – будь-яким особам, які працюють на приватних підприємствах на будь-якій посаді, неправомірної вигоди, а також щодо визнання злочином прийняття посадовою особою пропозиції чи обіцянки надання їй неправомірної вигоди.
Як зазначалось, Кримінальна конвенція про боротьбу з корупцією рекомендує визнати суб’єктами корупційних злочинів усіх дер-
жавних службовців та всіх працівників приватних підприємств, які працюють на них на будь-якій посаді, а не лише керівників таких підприємств. Такі особи чинним національним кримінальним зако-
ном визнаються суб’єктами корупційних злочинів лише у разі, якщо
вони мають правовий статус службових осіб. Таким чином, зазначені рекомендації (стандарти) Кримінальної конвенції про боротьбу
з корупцією національним законодавчим органом фактично не враховані.
Крім того, згідно зі ст. 14 Кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією кожна Сторона вживатиме таких законодавчих та інших заходів, які можуть бути необхідними для встановлення відповідальності у своєму національному законодавстві, що передбачає кримі-
нальні чи інші санкції за умисні дії чи бездіяльність у вигляді вчинення виписування чи використання рахунку або будь-якого іншого облікового документа чи запису, що містить недостовірну чи неповну інформацію, та за незаконне неоформлення запису про сплату з метою вчинення, приховування чи маскування злочинів, згаданих у стат-
тях 2–12 Конвенції. Без конкретизації, на мій погляд, можна вважати, що наведена рекомендація Конвенції в національному законодавстві врахована.
На мій погляд, законодавчого врегулювання потребують, насамперед, положення Кримінального кодексу України, зокрема його положення щодо криміналізації діянь, які відповідно до Кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією повинні бути визнані національним кримінальним законодавством злочинами, про що йдеться і у Висновках Оціночного звіту по Україні Інкримінації (ETS 173 і 191 GPC 2) (Тема 1), затвердженого GRECO на 52-му Пленарному засіданні (Страсбург, 17–21 жовтня 2011 р.). Водночас до Кримінального кодексу необхідно також внести цілий ряд змін (доповнень) з метою конкретизації ознак складів корупційних злочинів, зокрема у КК необхідно дати визначення значення (змісту) термінопонять «публічні послуги», «особа, яка здійснює професійну діяльність, пов’язану з наданням публічних послуг», «переваги», «пільги», а також внести редакційні і змістовні уточнення до деяких статей КК, зокрема до статей 3641, 3651, 3652, 3683, 3684. Потребують змін і окремі норми КУпАП з метою узгодження їх положень з відповідними нормами КК. Крім того, у зв’язку із внесенням змін до санкцій статей 3641, 3651, 3652, 3683 та 3684 Законом «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо гуманізації відповідальності за правопорушення у сфері господарської діяльності» від 15 листопада 2011 р. № 4025-VІ, який набрав чинності 17 січня 2012 р., з метою узгодження положень, насамперед концептуальних, цього Закону із нормами чинного КК. Очевидно, необхідно виділити як окремі самостійні склади злочинів «службова недбалість» та «службове підроблення», вчинених службовими особами юридичних осіб приватного права, а також викласти у новій редакції статтю 354 КК, про що говорилось раніше.
Буквальне системне, логіко-граматичне тлумачення норм Кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією, в яких формулюються склади злочинів давання і одержання хабара (статті 2, 3, 7, 8), дає підстави для висновку, що види і розміри покарань для осіб, які одержують хабар (визнаються суб’єктами одержання хабара), не повинні залежати від їх юридичного статусу і юридичного статусу юридичної особи, працівниками якої вони є, тобто, зокрема, покарання для всіх працівників юридичної особи приватного права, незалежно від того, є вони рядовими працівниками чи службовими особами, має передбачатись однакове, оскільки суб’єктами злочину одержання хабара у приватному секторі згідно зі ст. 8 Конвенції, мають визнаватись будь-які особи, які обіймають керівні посади у приватних підприємствах або працюють на них на будь-якій посаді. Такий висновок підтверджується
і позицією GRECO з цього питання, яка висловлюється в Оціночному звіті, і в рекомендаціях щодо внесення змін до Кримінального кодексу України, які надаються GRECO.
Приведення положень Кримінального кодексу України у відповідність зі стандартами Кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією Ради Європи з урахуванням рекомендацій – вимог Гру-
пи держав проти корупції (GRECO), що містяться в Оціночному звіті по Україні Інкримінації (ETS 173 і 191 GPC 2) (Тема І) Третього раунду оцінювання, затвердженому GRECO на 52-му Пленарному засіданні (Страсбург, 17–21 жовтня 2011 р.) і оприлюдненому Мі-
ністерством юстиції України у листопаді 2011 р., можливе трьома шляхами:
1. Доповненням ст. 3683 КК України новими складами злочинів, які визнаються злочинами Конвенцією, але не передбачені ст. 3683 КК, щодо визнання суб’єктами одержання хабара у приватному секторі будь-яких працівників приватних підприємств, які працюють на них на будь-якій посаді. Цей варіант може бути реалізований або:
1) доповненням: а) диспозиції ч. 1 ст. 3683 КК після слів «незалежно від організаційно-правової форми» словами «або будь-якій особі, яка працює у такій юридичній особі на будь-якій посаді», та б) диспозиції ч. 3 ст. 3683 КК після слів «незалежно від організаційно-правової форми» словами «або будь-якою особою, яка працює у такій юридичній особі на будь-якій посаді», або 2) доповненням КК ст. 3685, в якій би передбачалась відповідальність за комерційний підкуп будь-якого працівника юридичної особи приватного права;
2. Внесенням змін до Закону «Про ратифікацію Кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією» від 18 жовтня 2006 р. № 206-VІ – у ньому необхідно зробити, відповідно до ст. 37 Конвенції, заяву чи застереження щодо невизнання у національному законодавстві повністю або частково кримінальними злочинами, злочинів, зазначе-
них у статтях 4, 6–8, 10 і 12 Конвенції. Зокрема, зробити засте-
реження, що суб’єктами одержання хабара у приватному секторі визнаються не будь-які працівники підприємств (юридичних осіб) приватного права, а лише ті з них, які мають юридичний статус службових осіб;
3. Поєднанням елементів першого і другого варіантів. Такий шлях, на мій погляд, є найбільш виваженим і обґрунтованим.
При цьому слід враховувати, що окремі стандарти (рекомендації) Кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією є обов’язковими (імперативними) для їх імплементації у національне кримінальне законодавство, зокрема щодо визнання суб’єктами корупційних злочинів усіх державних службовців, а не лише тих, які мають юридичний статус службових осіб.
Обов’язковими ознаками складів злочинів одержання хабара, сформульованих у ст. 3 Кримінальної конвенції про боротьбу з коруп-
цією, є:
1) діяння як ознака об’єктивної сторони може виражатись, у: а) вимаганні будь-якої неправомірної переваги; б) одержанні будь-якої неправомірної переваги; в) прийнятті пропозиції чи обіцянки надання будь-якої неправомірної переваги. Таким чином злочин є закінченим з моменту або фактичного одержання будь-якої неправомірної переваги, або з моменту її вимагання, прийняття пропозиції чи обіцянки (надання згоди на одержання будь-якої неправомірної переваги, яку пропонують чи обіцяють надати);
2) неправомірна перевага може одержуватись як самою посадовою особою, так і іншими (будь-якими) особами;
3) одержання неправомірної переваги обумовлюється метою виконання чи невиконання посадовими особами своїх службових обов’язків.
Заміна у санкціях статей 3641 та 3651 основних покарань, які у них альтернативно передбачались до набрання чинності Законом від 15 листопада 2011 р. № 4025-VІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо гуманізації відповідальності за правопорушення у сфері господарської діяльності», на єдине безальтернативне основне покарання у виді штрафу створило парадоксальну ситуацію – за умисні дії у вигляді зловживання повноваженнями
або перевищення повноважень, учинене службовою особою юридичної особи приватного права, покарання буде більш м’яким, ніж за допущену нею службову недбалість чи вчинене службове підроблення. Це обумовлює необхідність доповнення КК статтями 3661 та 3671, в яких слід передбачити відповідальність, відповідно, за службове підроблення та за невиконання або неналежне виконання службовою особою юридичної особи приватного права своїх службових обов’язків.
Крім того, у статті 354 слова «працівником державного» слід замінити словами «працівником органу державної влади чи місцевого самоврядування, державного або комунального», а після слів «яке він займає» доповнити словами «в органі державної влади чи місцевого самоврядування».
Законом № 3206-VІ від 7 квітня 2011 р., як і Законом № 1506-VI від 11 червня 2009 р., перелік видів діяльності, який додатково дозволяється зазначеним особам (ч. 1 ст. 7 Закону № 3206-VІ), розширений – їм дозволяється займатися також оплачуваною діяльністю у вигляді медичної практики, інструкторської та суддівської практики зі спорту. Таке розширення дозволеної діяльності узгоджується із положеннями Конституції України, тому розширення дозволених видів оплачуваної діяльності, в тому числі і у вигляді підприємницької, для осіб, зазначених у п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону № 3206-VІ, є конституційним.
Кримінальний кодекс України доцільно доповнити статтею 3693, у якій передбачити кримінальну відповідальність за підкуп «публічної» службової особи – пропозицію або надання такій особі неправомірної вигоди, диференціювавши відповідальність за такі дії по аналогії із нормою, якою передбачена відповідальність за пропозицію або давання хабара (ст. 369 КК).
У прийнятому у першому читанні 12 грудня 2006 р. за основу проекті Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення» склад злочину «Незаконне збагачення» у частині першій ст. 3681, був
сформульований у такій редакції: «1. Отримання у власність службовою особою благ або оформлення передачі, надання таких благ її близьким родичам у значних розмірах, законність походження яких не підтверджена у встановленому законом порядку (незаконне збагачення)».
Зверну увагу на те, що норма, яка була сформульована у ст. 3681 КК як в редакції Закону від 11 червня 2009 р. № 1508-VI, так і сформульована у ст. 3682 КК в редакції Закону № 3207-VІ, а також в редакціях, у яких вона була викладена у проекті Закону, прийнятому за
основу в першому читанні 12 грудня 2006 р., та у редакції, в якій її пропонувалось викласти проектом Закону № 6130, суттєво відрізняється за змістом від правопорушення «незаконне збагачення», сформульованого у ст. 20 Конвенції ООН проти корупції, якою державам-учасницям рекомендується, за умови дотримання своєї конституції та
основоположних принципів своєї правової системи, розглянути
можливість (виділено мною.– П. А.) вжиття таких законодавчих та інших заходів, які можуть бути необхідними для «визнання злочином умисне незаконне збагачення, тобто значне збільшення активів державної посадової особи, яке перевищує її законні доходи і які вона не може раціонально обґрунтувати». У Кримінальній конвенції про боротьбу з корупцією Ради Європи 1999 р. подібної рекомендації не міститься. Наведена рекомендація Конвенції ООН проти
корупції містить не імперативний (обов’язковий), а рекомендаційний характер, тобто держави-учасниці не обов’язково повинні криміналізувати зазначені діяння (визнати їх злочинами у національ-
ному кримінальному законодавстві), але вони повинні розглянути
питання про можливість визнання їх такими. Український законо-
давець склад злочину «незаконне збагачення» у ст. 3681 КК в редакції Закону № 1508-VI від 11 червня 2009 р., в якій він був сфор-
мульований, і у ст. 3682 КК в редакції Закону № 3207-VІ, дещо по-іншому, у системному зв’язку з іншими корупційними злочинами, сформулював склад злочину «незаконне збагачення», що є досить вдалим.
Згідно зі ст. 20 Конвенції ООН проти корупції незаконне збагачення пропонується визнати злочином за умови, якщо: 1) одержання (набуття) державною посадовою особою у власність активів (грошових коштів, майна, майнових прав), розмір (сума) яких перевищує доходи такої особи, може бути як законним, так і незаконним. У разі, якщо доходи одержані незаконним шляхом, способи їх одержання мають діставати самостійну кримінально-правову оцінку; 2) трапляється невідповідність наявних в особи активів її законним доходам – активи перевищують законні доходи; 3) таке перевищення є значним, тобто його розмір є великим; 4) особа не може підтвердити способом, передбаченим законом (документами, показаннями свідків тощо), законність набуття нею зазначених активів. Підтвердження законності набуття активів може бути здійснене шляхом надання документів, показаннями свідків тощо. Зокрема, ст. 719 ЦК передбачено, що договір дарування предметів особистого користування та побутового призначення може бути укладений усно, а договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. У письмовій формі укладається договір дарування рухомих речей, які мають особливу цінність, а передавання такої речі за усним договором є правомірним, якщо суд не встановить, що обдаровуваний заволодів нею незаконно. У письмовій формі укладається і договір дарування валютних цінностей на суму, яка перевищує п’ятдесятикратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. При цьому такий договір підлягає нотаріальному посвідченню.
Прийняття пропозиції викладення частини першої ст. 3681 в редакції, в якій вона пропонувалась авторами проекту Закону № 6130
і була сформульована у прийнятому 12 грудня 2006 р. проекті Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо відповідальності за корупційні правопорушення» у першому читанні за
основу, у системному взаємозв’язку зі змінами, які пропонувалось внести до КК України проектом Закону № 7487, означало би фак-
тичну декриміналізацію незаконного одержання службовою особою неправомірної вигоди для себе чи для близьких родичів, переведення цього правопорушення у вид адміністративного правопорушення, незалежно від розміру одержаної особою неправомірної вигоди,
що потребувало б унесення змін до статей 1722 та 1723 КУпАП, а саме виключення із них вказівки на розмір одержаної, запропонованої
чи наданої неправомірної вигоди. Тому така пропозиція була неприйнятною. Більш вдалим був варіант, який був обраний законо-
давцем у Законі № 1508-VI, і який пропонувався проектом Закону
№ 7487.
Проектом Закону № 7487, прийнятим у першому читанні, пропонувалось доповнити КПК України статтею 271, якою передбачити, що якщо діянням, передбаченим статтями 3641, 3651 та 3652 КК України, завдано шкоди виключно інтересам юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми (виділено мною.– П. А.), порушення кримінальної справи здійснюється за заявою власника (співвласника) цієї юридичної особи чи за його згодою. Ця пропозиція в такій редакції системно не узгоджувалась із положеннями статей 3641, 3651 та 3652 проекту щодо ознак суб’єкта передбаче-
них ними складів злочинів – такими пропонувалось визнати службових осіб юридичних осіб приватного права, що фінансуються за рахунок державного, місцевого бюджетів, а не будь-яких інших юридичних осіб приватного права. Таким чином, ст. 271 КПК України
за умови, що положення проекту Закону щодо ознак (правового статусу) суб’єктів злочинів, передбачених статтями 3641, 3651 та 3652 КК України не зазнали би змін, після слів «незалежно від організаційно-правової форми», необхідно було б доповнити словами «що фінансуються за рахунок державного, місцевого бюджетів». Тому законодавець логічно і обґрунтовано виключив зі статей 3641, 3651 та 3652 КК України слова «що фінансуються за рахунок державного, місцевого бюджетів» що узгодило їх положення із положеннями ст. 271 КПК України.
Як зазначалось Кримінальною конвенцією про боротьбу з корупцією рекомендується встановлення кримінальної відповідальності за: 1) умисне вчинення вимагання чи одержання прямо чи опосередковано будь-якої неправомірної переваги будь-якими посадовими особами, в тому числі будь-якими державними службовцями для них особисто чи для інших осіб, або прийняття пропозиції чи обіцянки надання такої переваги з метою виконання чи невиконання ними службових обов’язків (ст. 3); 2) умисне вчинення під час здійснення підпри-
ємницької діяльності вимагання чи одержання прямо чи опосередковано будь-якими особами, які працюють на приватних підприємствах на будь-якій посаді, будь-якої неправомірної переваги чи обіцянки такої вигоди для них особисто чи для інших осіб або прийняття пропозиції чи обіцянки отримання такої переваги з метою заохочення їх до виконання чи невиконання наданих їм повноважень на порушення їхніх обов’язків (ст. 8).
Чинний кримінальний закон визнає державних службовців та працівників приватних підприємств суб’єктами корупційних злочинів за умови (у разі), що такі особи мають правовий статус службових осіб. Частково кримінальна відповідальність державних службовців, які не є службовими особами, за одержання неправомірної вигоди передбачена ст. 354 КК.
Оскільки Верховна Рада України ратифікувала Кримінальну конвенцію про боротьбу з корупцією без будь-яких заяв і застережень, то Україна, тим самим, взяла на себе зобов’язання криміналізувати (визнати злочинами) одержання неправомірної вигоди будь-якими державними службовцями і будь-якими працівниками приватних підприємств, які працюють на них у будь-якій ролі, за наявності підстав,
зазначених у статтях 3, 8 Конвенції.
Як зазначалось, GRECO рекомендує Україні:
– внести зміни до чинного кримінального законодавства у частині, яка стосується хабарництва у приватному секторі, щоб коло суб’єктів відповідальності чітко включало в себе усі категорії
осіб, які обіймають керівні посади у приватних підприємствах або
працюють на них на будь-якій посаді, як це передбачено статтями 7 та 8 Кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією (ETS 173) (пункт 60);
– доповнити положення Кримінального кодексу у частині, що стосується активного та пасивного хабарництва та зловживання впливом такими поняттями як «обіцянка», та «витребування» вигоди та «прийняття пропозиції чи обіцянки» (пункт 63);
– підвищити у послідовний спосіб кримінальні санкції за базові злочини активного та пасивного хабарництва у публічному та приватному секторах, які передбачені частинами першими відповідних статей щоб забезпечити їхню повну відповідність зі ст. 19, ч. 1 Кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією (ETS 173) (пункт 69).
З метою виконання наведених стандартів (рекомендацій) Кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією та рекомендацій GRECO, Кримінальний кодекс необхідно доповнити статтями, в яких слід передбачити відповідальність державних службовців, які не є службовими особами, та будь-якими працівниками юридичних осіб приватного права, які не є службовими особами, за одержання неправомірної вигоди.
З метою приведення антикорупційного законодавства України у відповідність до стандартів Кримінальної Конвенції про боротьбу з корупцією мною розроблені Пропозиції щодо внесення змін до Закону № 3206-VІ від 7 квітня 2011 р. «Про засади запобігання і протидії корупції в Україні», Кримінального кодексу України та Кодексу України про адміністративні правопорушення, який буде направлений до Верховної Ради України.
Зазначу, що аналогічні за змістом пропозиції щодо внесення змін до проекту Закону № 7487 від 17 грудня 2010 р. «Про засади запобігання і протидії корупції в Україні», прийнятого Верховною Радою України у першому читанні за основу 23 грудня 2010 р., при підго-
товці його до розгляду у другому читанні мною направлялись до Верховної Ради України і були внесені до Порівняльної таблиці поправок до проекту Закону, підготовленого до другого і повторного другого читання, але, в підсумку, не були сприйняті і враховані Верховною Радою України при розгляді проекту Закону № 7487 у повторному та повторному другому читаннях.
У Верховній Раді України 7 грудня 2011 р. був зареєстрований проект Закону «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо гармонізації національного кримінального законодавства із Конвенцією ООН проти корупції», реєстр. № 9533-д, внесений народним депутатом України В. Д. Швецем, яким пропонувалось у диспозиції частини першої ст. 365 КК слова «якщо вони завдали істотної шкоди охоронюваним законом правам, інтересам окремих громадян, державним чи громадським інтересам, інтересам юридичних осіб» замінити словами «якщо воно вчинене з метою одержання неправомірної вигоди для самої себе чи іншої фізичної або юридичної особи у значному розмірі», а також доповнити ст. 365 КК приміткою, у якій пропонувалось дати визначення поняття неправомірної вигоди і кількісного виразу її значного розміру – сума, що перевищує сто неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Проте зазначений проект закону Верховною Радою України був відхилений і знятий з розгляду.
