Наукові ступені і вчені звання.
1. Науковими ступенями є:
– кандидат наук;
– доктор наук.
Наукові ступені присуджують спеціалізовані вчені ради на підставі прилюдного захисту дисертацій. Рішення спеціалізованих вчених рад про присудження наукових ступенів затверджуються Вищою атестаційною комісією України.
2. Вченими званнями є:
– старший науковий співробітник;
– доцент;
– професор.
Вчене звання старшого наукового співробітника присвоюється на основі рішення Вченої (наукової, науково-технічної, технічної) ради, яка діє в системі міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади або установи, присвоює Вища атестаційна комісія України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Вчене звання доцента або професора присвоюється на основі рішення Вченої (наукової, науково-технічної, технічної) ради, яка діє в системі міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади або установи, присвоює спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у галузі освіти і науки у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Семінар
Факультет романо-германської філології, 1 курс, група В,
27 осіб (з них 25 дівчат і 2 хлопців)
Тема: Інкорпорація України до складу Російської держави
(кінець ХVІІ – ХVІІІ ст.)
План:
1. Гетьман Іван Мазепа, його політика.
2. Україна за останніх володарів булави.
3. Запорізька Січ у ХVІІІ ст. Історична доля українського козацтва.
4. Українська культура “пропащого часу”. Г. Сковорода.
Література:
1. Важкий шлях: перша половина ХVІІІ ст. / Упорядник і авт. передмови В.М. Горобець. – К.: Україна, 2002. – 384 с.
2. Грицак Я.Й. Нарис історії України: формування української модерної нації ХІХ-ХХ ст.: (Навчальний посібник для учнів гуманітарних гімназій, ліцеїв, студентів історичних факультетів вузів, вчителів). – К.: Генеза, 1996. – 360 с.
3. Іван Мазепа / Упоряд. і передмова В.О. Шевчука. – К.: Веселка, 1992. – 132 с.
4. Мацьків Т. Гетьман Іван Мазепа в західноєвропейських джерелах 1687-1709. – Мюнхен, 1988. – 286 с.
5. Острогорский М. Учебник русской истории. для средних учебніх заведений и городских училищ. – Изд-е. 29-е. – Петроград: Тип. Тренке и Фюсно, 1917. – 176 с.
6. Реєнт О.П. Українські землі після ліквідації Гетьманщини і поділів Польщі // Історія України. – 2003. – №43. – С.8-10.
7. Смолій В.А. Іван Мазепа // Визначні особистості в історії України: У 2-х ч. / Упоряд. Т. Ковтунович. – К.: Ред. загальнопед. газ., 2004. – Ч.1. – С.115-127.
8. Становлення української державності в ХVІІ ст.: Богдан Хмельницький та його спадкоємці / За заг. ред. М.І. Бушина. – К.: Вища школа, 1998. – 272 с.
9. Яковенко Н. Нарис історії середньовічної та ранньомодерної України. – 3-тє вид., переробл. та розш. – К.: Критика, 2006. – 584 с.
Проблемні питання до семінарського заняття:
1. Українським політичним лідерам доби Руїни, а найперше гетьману І. Мазепі, українські історики часто дорікали про “нелюбов” народу через їхню політику в інтересах козацької старшини, а не широких верств населення. Багато хто з фахівців схильний робити висновки, що це була чи не основна причина відсутності народної підтримки (вузька соціальна база) українських державників у вирішальні періоди історії. Чи поділяєте ви ці погляди, зважаючи, що питання про “любов народу” до І. Грозного, Петра І, Катерини ІІ взагалі є риторичним, проте це ніскільки не применшує їх “величі” в очах російських дослідників?
2. Зважаючи на всю спадщину 22-річного правління, якою мірою можна серйозно говорити про політику І. Мазепи саме як про діяльність, спрямовану на захист національних інтересах України?
3. Чи згідні ви з думкою, що основною помилкою (прорахунком) політики І. Мазепи була відсутність волі до консолідації українського суспільства (бажання сприяти ствердженню ранньомодерної української нації)? У відповіді постарайтеся врахувати всі обставини історичних умов, у яких прийшлося діяти гетьману.
4. Як ви оцінюєте роль української інтелектуальної (церковно-релігійної, культурної, духовної) еліти в подіях української історії ХVІІІ ст.?
Це був час, коли “нещасна, зацькована, зашарпана
нації тільки те й робила, що огризалась на всі боки:
од поляків, росіян, татар, шведів…”.
Володимир Винниченко
Мета семінарського заняття:
навчальна: з’ясувати одну з ключових тенденцій еволюції українського суспільства (інкорпорації), яка зовні ледь помітно, але від того не менш переконливо позначалася на запитах, інтересах, думках, віруваннях, страхах, сподіваннях пересічних українців “пропащого часу” (кінець ХVІІ – ХVІІІ ст.);
розвиваюча: на основі відтворених студентами знань і запропонованих викладачем науково-пізнавальних проблем вдосконалювати вміння робити узагальнюючі міркування та оціночні судження;
виховна: формувати у студентів прагнення професійної досконалості та глибокі патріотичні почуття.
Тип семінарського заняття: комбінований (поєднання евристичної бесіди, читацької конференції та диспуту).
Методи: пояснювально-ілюстративний, репродуктивний, проблемний виклад (фрагментарно), частково-пошуковий (фрагментарно).
Термінологія: основна – інкорпорація, ідентичність (релігійна, етнонаціональна);
на повторення – держава, політика, козацтво, “пропащий час”.
Організаційна частина семінарського заняття: (до 5 хвилин): вітання, з’ясування загальної обстановки в аудиторії (у т.ч. причин відсутності окремих студентів), відповіді на запитання, вступне слово (особливості семінарського заняття, акцент на домашній підготовці).
Основна частина семінарського заняття:
Переходимо до першого питання.
