Цей клас включає створення телевізійними каналами повного пакета програм на основі придбаних програмних компонентів (наприклад, художніх або документальних фільмів тощо), програмних компонентів власного виробництва (наприклад, місцеві новини, репортажі в прямому ефірі), або комбінування обох видів компонентів.
Повний пакет телепрограм може або транслюватися їх виробником, або вироблятися з метою їх передавання іншим одиницям, таким як компанії, що надають послуги кабельного телебачення або провайдерам супутникового телемовлення, для подальшого поширення глядачам.
Програми можуть бути загального або спеціалізованого формату (наприклад, такі як новини, спортивні, навчальні або молодіжні передачі).
Цей клас включає створення програм, вільно доступних користувачам, а також програм, доступних тільки на основі передплати. Сюди також відносять створення програм для каналів, що демонструють відео на запит.
Монолог — компонент художнього твору, що становить мовлення, яке звернене до самого себе.
Діало́г — двосторонній обмін інформацією між двома людьми у вигляді питань та відповідей.
Полілог - це дискусія, бесіда трьох і більше учасників.
20 Екранна творчість. Жанри телевізійних програм.
Телевізі́йний жанр — це широке поняття, яке включає в себе засоби відображення навколишнього світу на телеекрані з допомогою нарису, інтерв'ю, репортажу,телеспектаклю, художнього фільму, багатосерійного телефільму і т. д. Сучасна система телевізійних жанрів об'єднує різні жанри журналістики, мистецтва, наукової популяризації, форми розваги та навчання — починаючи від ток-шоу, телепередач і навчальних програм до мильних опер, теленовел і розважальних шоу.
Нині вже можна констатувати: в Україні існує сучасне телебачення, і його продукт мало чим поступається світовим медійним стандартам. Така обставина, звісно, тішить, але й зобов'язує.
За спостереженнями телевізійних менеджерів, останнім часом українська аудиторія помітно втрачає інтерес до програм московських телеканалів, які транслюються здебільшого комерційним ТБ. Помічено, що деякі рейтингові проекти російських партнерів у нас провалюються. Раніше така ж доля спіткала американський медіапродукт; у результаті голівудське "кіномило" з'являється тепер на наших телеекранах рідше і не дає значного рейтингового ефекту.
Аналіз сучасних творчих новацій у телеефірі здійснюється переважно на рівні телекритики. Телевізійні експерти відстежують помітні формати (здебільшого інформаційні) і завдяки пресі та інтернету оприлюднюють свої міркування. Експертний рівень цікавий багатим емпіричним матеріалом, однак тут недостатньо висвітлюються причинно-наслідкові зв'язки проблеми.
Стилістика сучасного телеефіру нагадує видовище. Навіть статичні за своєю жанровою логікою випуски новин тяжіють до моделювання інформаційного дійства. Його режисери прагнуть, щоб глядач уявно проник в інформаційну картину дня, підсвідомо відчув його пульс. Елементи видовища збагатили також телевізійну публіцистику, утворивши, по суті, новий жанровий формат, який має характер шоу. Політичний чи культурний дискурс стає тут до певної міри грою, у яку віртуально втягується й аудиторія. Ток-шоу та близьке до нього реальне шоу помітно впливають сьогодні на формування обличчя телебачення. Тому саме ці відносно нові жанрові формати є головними об'єктами аналізу пропонованої публікації.
Почнемо з ток-шоу, що має неабияку популярність серед глядачів. Політичні, розважальні, інтелектуальні... Сучасний авторитетний телеканал виробляє по кілька ток-шоу, охоплюючи провідні сфери суспільного та громадського життя. Їх диференціюють відповідно до видів аудиторії, ідеологічних цілей, а також маркетингових завдань. Так, у денному ефірі переважають ток-шоу для домогосподарок, шкільної та студентської молоді. Опівночі – для інтелектуалів. У цьому випадку менеджери свідомо йдуть на збитковість програмного виробництва, адже нічна аудиторія нечисленна і залучити достатньо реклами для самоокупності важко. Зате можна мати інший зиск – іміджевий. Вдало продумана тема і ретельно підібраний гурт учасників її обговорення можуть шляхом резонансу (наприклад, цитування цікавих і нестандартних думок у пресі) надати телеканалу вигідного образу-осередку інтелектуальної еліти; тобто формується імідж інтелігентного і стильного ТБ.
Телевізійні критики досить прискіпливо оцінюють надто розважальні ток-шоу. Однак це не знижує їх високий рейтинг. Суперечність між оцінками телекритики та смаками глядача, очевидно, мотивована недостатнім розумінням ролі й суті популярного жанру.
Ток-шоу – це насамперед діалог. Його сила в полемічності. Найціннішим у ньому, як вважає В. Здоровега, є прагнення знайти зерно істини, певний повчальний момент, спільний знаменник у результаті зіткнень різних поглядів [2]. Для розуміння суті ток-шоу важливою є думка журналістів-практиків, які безпосередньо творять цей продукт. Автор систематизував газетно-журнальні фрагменти з їхніх виступів, долучивши міркування телекритиків, і спробував не лише кинути світло на філософію жанру, а й проаналізувати практичний досвід. Ось деякі висновки:
1. Принадність ток-шоу зумовлена ілюзією причетності аудиторії до обговорення актуальної проблеми. Стежачи за дійством, глядач підсвідомо асоціює себе з учасниками діалогу: "я теж міг би так висловитися"; "ні, не згоден з такою думкою"... Студійна масовка створює ефект віртуальної присутності під час запису програми. Ніби зникає невидима перепона, що розділяє глядача й диспутантів. Тому запрошені на запис "волонтери" мають проходити коректний і негласний відбір (частіше вживається нині модне іншомовне слово "кастинг") з метою продуманого розміщення гостей, щоб виникало відчуття зацікавленої атмосфери. Тут ще й має значення вміння режисерів та операторів вихоплювати зосереджені й вдумливі вирази обличчя для підсилення відчуття співпереживання.
2. Телевізійне ток-шоу задовольняє потребу аудиторії в спілкуванні. Адже не завжди у своєму середовищі щастить зустріти цікавого співбесідника, з яким можна обговорити щось актуальне чи поділитися наболілим. Ток-шоу дає таку можливість, щоправда віртуальну. Комунікативний аспект жанру має надзвичайно велике суспільне значення. Завдяки йому ТБ може привертати увагу громадськості до важливих суспільно-політичних проблем, впливати на суспільні процеси, формувати громадську думку. По суті, ток-шоу замінює сумнозвісне перешіптування на домашній кухні, добре відоме за радянських часів. Отже, комунікативність жанру сприяє демократизації суспільства. Спостерігаючи за телевізійним диспутом, глядач прилучається до культури спілкування, стає розкутим під час висловлення своїх думок. У його свідомості виникає розуміння цінності консенсусу й можливості його досягнення.
3. Нерідко автори надають програмі певної скандальності, створюючи подекуди диявольський театр абсурду. Телекритика, як правило, осуджує це: мовляв, у глядачів виховуються не кращі людські чесноти, зокрема цинізм, дволикість, лукавість тощо; тим самим ТБ легалізує, виправдовує їх існування в повсякденності. Психологи ж пояснюють популярність скандальної ознаки ток-шоу підсвідомим прагненням аудиторії грати роль судді. Тобто пересічному глядачеві імпонує позиція стороннього спостерігача за тією чи іншою життєвою колізією. Звісно, це може нагадувати й добре відоме побутове пліткування або ж балаканину на дозвіллі. З іншого боку, чужа драматична ситуація змушує замислитися над певними життєвими цінностями, скорегувати свою поведінку. Чи не в цьому полягає сутність стандарту "ТБ з людським обличчям", про який полюбляють розмірковувати телевізійні менеджери? Загалом, скандальність у ток-шоу – питання неоднозначне; очевидно, все тут залежить від рівня етики й естетики авторів.
Отже, популярний на ТБ жанр – не забаганка менеджерів, а соціально й психологічно мотивоване явище, ознака поглиблення комунікативності суспільства.
Однак активне поширення ток-шоу в телевізійному ефірі призвело до певної його девальвації. Водночас це змусило авторів та продюсерів нарешті зайнятися пошуком тематичної й стильової відмінності. Стало очевидно, що кожна програма повинна охоплювати лише певний тематичний сегмент, добувати собі повноцінний бренд. Глядач має уже наперед знати, що може очікувати саме від цього ток-шоу, легко впізнавати його стилістику. Слід зазначити, що й донині багатьом діалогічним програмам бракує свого почерку і системності висвітлення тем.
Окрім сценарної безконфліктності, ще однією вадою ток-шоу є поверхове висвітлення теми. Нерідко спостерігається явне ковзання по її суперечливих фрагментах. Не завжди автори здатні чітко резюмувати обговорення. Та попри все, формат є вельми перспективним і гідним уваги журналістів.
Інший популярний жанр – реальне шоу (realty show) – запозичено в науковців-психологів. Телевізійники лише винесли в ефір те, що досліджувалося з науковою метою, додавши режисерського антуражу. Відомо, що свого часу британська медіакорпорація Бі-бі-сі замовила вченим експеримент на виявлення психологічних змін людини в екстремальних умовах. Групу добровольців було розділено на "ув'язнених" та "наглядачів" і взято під нагляд в обмеженому лабораторному просторі, що нагадував в'язницю. Експеримент припинили достроково, бо "наглядачі" надто вжилися у свою роль і почали вдаватися до відвертого садизму. Однак така рольова гра дала можливість кинути світло на природу влади. Але чому еволюція людської психології має бути лише об'єктом наукового аналізу? – задумалися тоді продюсери. Як під впливом обставин змінюється людина? – корисно знати кожному, щоб упередити певні життєві конфлікти та колізії. Ось приблизно так виник жанр реального шоу.
Його філософія ґрунтується на бажанні проникнути крізь межу, яка відокремлює приватне від публічного. Власне, цим реал-шоу близьке до документального кіно. Жанр став однією з ознак поняття "інформаційне суспільство", яке сприяє руйнації приватних обмежень. Отже, не слід розглядати "реальне ТБ" як підглядання крізь шпаринку. Воно є своєрідною моделлю суспільства, що віддзеркалює соціум. У цьому ключі яскравим був проект телеканалу "Інтер" під назвою "Весілля". Аудиторія спостерігала за справжнім весільним дійством: з народним колоритом, розмовами про життя, про витрати на застілля, де і на що житимуть молодята тощо. Тим самим ініціювалася масштабна дискусія про болючі життєві проблеми. Тобто жанр сприяє саморегуляції суспільної думки, і в цьому полягає його значущість.
Однак є й зворотний бік медалі. "Реальне ТБ" до певної міри легалізує непривабливі ознаки людської психології: дволикість (коли герої позаочі, перед телекамерою, осуджують партнера, демонструючи синдром Іуди), цинічний прагматизм (жертвування певними людськими чеснотами заради виживання) тощо. Водночас інтрига, що розвивається в річищі антитези герой-антигерой, спонукає до роздумів. Ми ніби опиняємося перед невидимим дзеркалом: ось такі ми, цинічні й дволикі; подобається? Тобто жанр реального шоу спонукає до осмислення самого себе, дає можливість власного вибору. А це справляє ефективніший вплив, ніж банальне моралізування.
Феномен популярності реал-шоу, вважає Б. Потятиник, нагадує нам про непозбутній потяг людини до видовищ, де страждання і радість не вигадані сценаристом, режисером та актором, а цілком "справжні". Таке шоу може й проявляти ті риси, про які ми навіть не здогадувалися [4].
Загалом, жанр до певної міри суперечливий, але й дуже цікавий з огляду на можливості творчої самореалізації.
Наближення якості вітчизняного телеефіру до світових стандартів оптимізує розв'язання досі актуальної для України проблеми інформаційної безпеки. Назріла потреба перегляду загальнонаціональними телеканалами своїх творчих концепцій з метою адекватного висвітлення українських реалій. Стратегія виживання має змінитися на стратегію розвитку.
Успішний розвиток вітчизняного ТБ тісно пов'язаний з його жанровим різноманіттям. Упровадження сучасних жанрових новацій сприяє масовості телевізійного продукту. Видовищність, діалогічність та інші аспекти стилістики ТБ значно розширюють глядацьку аудиторію, що, в свою чергу, зміцнює вплив телеефіру на суспільну свідомість.
Жанрові новації підвищують конкурентоспроможність будь-якого телеканалу. Отже, їх науковий аналіз є актуальною справою як для менеджерів, так і журналістів.
2 1 Трансформація ролі диктора в сучасному телевізійному світі.
Диктор — ведучий новин, розважальних програм та інших видів подачі різної інформації у засобах масової інформації: на радіо, на телебаченні або при коментуванні будь-яких подій.
Дуже часто професію «диктор» асоціюють з коментатором. Це неправильно, оскільки професія диктора ближча доведучого. Адже диктор так само веде програму і новини, начитує тексти рекламного характеру.
Сам термін «диктор» походить від латинського dictore «часто говорити, повторяти». Особливо популярною і поважною ця професія була в першій половині XX століття. Тоді єдиним технічним джерелом новин було радіо.
Професія диктор отримала поштовх до розвитку в першій половині 20-го століття в якості радіодиктора. Мільйони людей, затамувавши подих, слухали, як дикторирозповідають про такі речі, як економіка, беруть інтерв'ю у відомих людей і навіть,читають книги. У ті, не розбещені технічними пристроями роки, радіо для людейзамінювало вікно у світ. Недивна тому любов, яку слухачі відчували до провіднимрадіоновин. Наприклад, відомий диктор СРСР Левітан, користувався всенароднимобожнюванням, і був завалений листами подяки. Сьогодні, на радіо ця професіяперестала існувати у своєму первісному вигляді, зате з'явився новий вид радіоведучих - діджеї. А професія диктор впевнено освоїла телебачення. І відразу ж збільшилися вимоги, пропоновані дикторам. Так, для роботи на радіо був не важливий зовнішній вигляд,доглянутість. Головне - гарний голос, чітка дикція, контроль дихання. Для роботи нателебаченні цього мало. На диктора дивляться і дорівнюють мільйони телеглядачів, тому, виглядати він повинен ідеально.
Диктор - дуже цікава творча професія, яка, на перший погляд, не вимагає особливих навичок, крім як чітко і красиво говорити. Але бути диктором - це значить щодня працювати над собою, вдосконалювати ораторська майстерність, стежити за тим, щоб мова була грамотною і чистою.
22 Сучасні тенденції розвитку професіі «диктор, телеведучий». Створення поліпрофесій.
Веду́чий — співробітник ЗМІ (не обов'язково штатний), який працює в кадрі на телебаченні (телеведучий) або радіоефірі (радіоведучий), персоніфікуючи інформацію, що йому подають.
Одне з шести амплуа тележурналіста; інші п'ять: репортер, інтерв'юер, коментатор, оглядач, шоумен. Ключове значення в цій професії має досвід (практика), а не теоретична підготовка. Для телеведучих одним з найбільш важливих параметрів при влаштуванні на роботу є зовнішність. Для ведучих радіопередач — дикція.
Зараз у чистому вигляді не існує професії диктор,вона модернізувалась разом із суспільством. Сьогодні диктор має бути фахівцем у певних галузях, вміти підтримати дискусії, монтувати відео матеріал,бути режисером та журналістом.
Роботи телеведучих мають складатися з 3 чинники:
1.Бути змістовними
2.Психологічними.
3.Добре організованими.
Сучасні тенденції телебачення: посилення політично-соціальної ролі журналіста,комерціалізація телебачення,найголовніше це не зажди зміст, а рейтинги.
Обличчя каналу-люди,працівники мас медіа, яких асоціюють з певним каналом.
Від цільової аудиторії залежить контент каналу. Контент - зміст програм, який підпорядковується форматом. Формат – концепція мовлення,що включає в себе ідею програмної політики.
Складові успішного телеведучого:
- Вміння імпровізувати,аналізувати
- Має бути відповідальним
- Вміння грамотно й чітко говорити.
- Вміти організовувати роботу у творчій групі
- Бути комунікабельним
- Вміти працювати із текстом сценарію,тощо.
Коментатор — у газеті, журналі, на радіо й телебаченні автор коментарів з певного кола подій (суспільно-політичних, спортивних тощо). В редакторському апараті посаду коментатора звичайно займає професійний журналіст, який спеціалізується у даній області; функції коментатора виконує також оглядач. Як коментаторів часто залучають позаштатних спеціалістів у певній області.
Журналіст (новинар) — особа, яка займається збором, створенням, редагуванням, підготовкою та оформленням інформації для редакції зареєстрованого засобу масової інформації, що пов'язаний з нею трудовими чи іншими договірними відносинами, — або займається такою діяльністю за власною ініціативою. Журналіст — це дзеркало суспільства, він повинен відображати дійсність. Покликання журналіста — приносити користь людям, захищати їх інтереси й вносити світло в темряву необізнаності.
Шоумен (від англ. show — показувати і man — людина) — ведучий, або інколи й організатор шоу. Ведучий музичних видовищних розважальних програм, переважно на телебаченні. Зараз поняття «шоумен» часто використовують для позначення тамади, зокрема на весіллях. Він створює веселу, легку атмосферу свята, проводить конкурси, володіє увагою учасників чи глядачів.
23 Жанри інформаційно аналітичних телепрограм
24 Телевізійні професіі. Оглядач. Коментатор.
Журналістські професії на телебаченні. Телерепортер. Коментатор. Оглядач. Інтерв’юер. Модератор. Шоумен. Ведучий інформаційної програми.
Оглядач - це фахівець у якій-небудь області, який веде персональну телепередачу, висловлюючи особисті судження, розкриваючи зміст показуються відеофрагментів, розмовляючи з гостями студії. Як правило, це людина з багатим життєвим досвідом: мандрівник, що об'їхав всю земну кулю, або космонавт, заслужений лікар або видатна балерина. Зрозуміло, вони повинні чудово говорити про справу свого життя, це неодмінна ознака інтелігентної людини. Потрібно ще «почуття камери» - вміння спілкуватися з невидимою аудиторією, «талант популяризатора» - здатність просто розповісти про складне. За традицією журналіст виконує функції оглядача найчастіше в тих випадках, коли мова йде про події в політичному житті країни та світу. Телебачення нерідко запрошує на цю роль когось із видних газетних публіцистів, таких, як Генріх Боровик, Олександр Бовін, Станіслав Кондрашов.
По-перше, оглядач відрізняється від коментатора умінням створювати сценарії складної передачі «журнального» типу і вести спілкування в студії (іноді назва передачі включає в себе ім'я оглядача: «Вечір з Борисом Ноткин»). По-друге, оглядач намагається бути вище політичних пристрастей на відміну від політично заангажованого коментатора. Він, швидше енциклопедист, ніж пропагандист і агітатор.
Коментар - це точка зору на факти, але не самі факти. У ролі коментатора виступає досвідчений журналіст, який володіє історією питання, що спеціалізується на даній темі, що має моральне право виступати з прогнозами і оцінками. Але і він прагне згадати про існування інших точок зору, можливо, піддавши їх сумніву або критиці. Отже, коментатор з'являється в новинній програмі (або після неї), коли необхідно роз'яснити-яку складну політичну проблему, поставити тільки що повідомлений в новинах факт в певний історико-політичний контекст.
Не всі телевізійні організації можуть дозволити собі дороге задоволення містити власних коментаторів. Багато телестанцій воліють запрошувати для коментування подій видних публіцистів, політологів чи інших фахівців, які не працюють безпосередньо на телебаченні. По тому ж шляху йшла і вітчизняна інформаційно-аналітична телепрограма «Підсумки» (1992-1993). Вважається, що коментар повинен полегшити слухачеві формування власної думки.
