Акт злуки УНР і ЗУНР від 22 січня 1919 р., його історичне значення

18 жовтня 1918 р. у Львові виникла Українська Націонольна Рада з депутатів австрійського парламенту, крайових сеймів Галичини та Буковини. Вона ухвалила резолюцію про утворення в майбутньому на українських землях, що перебували в складі Австро-Угорщини, Української держави. 28 жовтня у Кракові виникла польська Ліквідаційна комісія, яка заявила про намір перебрати владу у всій Галичині у свої руки. 1 листопада Головний польський штаб наказав військовим частинам, які складались з поляків, присягнути на вірність Польщі.
Саме тому, в ніч на 1 листопада 1918 р. уЛьвові відбулось повстання українських частин, якими керував сотник українських січових стрільців Дмитро Вітовський. Польські військові сили були захоплені зненацька. Але незабаром вони оговтались і вже в другій половині дня в південно-західній частині міста почались бої. В ході військових сутичок з ворогом, галичани розпочали творення своєї держави. 9 листопада сформовоно уряд — Державний Секретаріат на чолі з Костем Левицьким, до якого увійшло ще 11 секретарів. 13 листопада Українська Націонольна Рада затвердила «Тимчасовий основний закон», який дав назву новоствореній державі — Західно-Українська Народна Республіка.
20 листопада з Перемишля до Львова прибуло 6 польських військових ешелонів. Вранці 21 листопада польські війська перейшли у наступ по всьому фронту у Львові. Українське командування прийняло рішення залишити Львів. Уряд ЗУНР переїхав до Тернополя, а пізніше — до Станіслава. 22-26 листопода відбулись вибори до Української Народної Ради. Президентом ЗУНР став Євген Петрушевич.
У важких умовах в цей час опинились українці Буковини, які 3 листопада на всенародному віче у Чернівцях заявили про возз’єднання з Україною. Проте вже 6 листопода в Буковину вступили румунські війська.
В січні 1919 р. перша сесія Української національної ради у Станіславі проголосила об’єднання ЗУНР з УНР в єдину державу. До Галичиии прибула місія Антанти, щоб припинити польсько-українську війну. За умовами перемир’я до Польщі мали відійти Львів та Бориславський нафтовий район. Але військові дії продовжувалися. В березні 1919 р• Українська Галицька Армія, реорганізована на зразок регулярних армій (3 корпуси, по 4 бригади в кожному), втратило ініціативу. Нові умови перемир’я не змогли задовольнити Польщу, яка бажала повної окупації Галичини.
В травні в наступ проти УГА перейшли польські дивізії армії, які прибули з Франції. Під тиском переважаючих сил УГА відступила в трикутник: Збруч, Дністер, залізниця з Гусятина через Чортків на Заліщики. В цей час президенту ЗУНР було надано диктаторські повноваження, командуючим УГА, призначено колишнього царського генерала Олександра Грекова. 7 червня УҐА перейшла в наступ. В ході т.з. Чортківської офензиви була визволена значна територія Галичини. Проте сили були нерівними: 40-45 тисячам вояків УГА протистояла 100-тисячна польська армія. Наступ було зупинено, ворог перейшов в контрнаступ. 16 липня війська УГА разом з урядом відступили на східний берег р.3бруч - на територію УНР.
1 листопадо 1918 р. перемогло національне повстання у Львові. Лідери повстання відразу зіткнулися з проблемою відсічі польській агресії, яку підтримали держави Антанти. На початку листопада галицьке керівництво вислало до Київа повноважного представника (0сипа Назарука) для укладання угоди з гетьманом Скоропадським. Той схвально віднісся до галичан, і на прохання про допомогу запропонував направити "для маневрів" поблизу Збруча полк січових стрільців, які на той час перебували у Білій Церкві. Січовики мали "самостійно" перейти кордон і влитися до складу галицької армії. Це повинно було робитися для того, щоб уникнути міжнародних ускладнень. Але січові сгрільці відмовилися піти на допомогу Галичині, оскільки в цей час готувалося антигетьманське повстання, в якому їм мала належати головна роль.
9 листопада Українська Національна Рада (УНРада), як найвищий орган влади в Галичині, в наказі Держовному секретаріату дала завдання "поробити потрібні заходи для з’єднання всіх українських земель в одну державу’’.
1 грудня 1918 р. у Фастові представники ЗУНР та УНР уклали "Передвступний договір... між Українською Народною Республікою і Західноукраїнською Народною Республікою про маючу наступити злуку обох українських держав в одну державну одиницю". Статті цього договору містили основи майбугньої злуки обох держов. Західноукраїнські землі повинні були отримати територіальну автономію у складі об’єднаної держави.
Вже на першому засіданні УНРади в Станіславі 3 січня 1919 р. було ухвалено "Передвступний договір" та доручено урядові завершити процес об’єднання. На цьому засіданні Євген Петрушевич заявив: "Від сьогоднішнього дня існує тільки одна Українська Народна Республіка". УНР сформувала делегацію для поїздки в Київ.
22 січня 1919 р. в Києві на Софіївському майдані було проголошено возз’єднання УНР та ЗУНР в єдину соборну державу («акст злуки»). Наступного дня було оголошено відповідні постанови Трудового Конгресу. 3 цього часу ЗУНР дістає назву — Західна Область УНР (ЗОУНР). Але через воєнний час практичне об’єднання обох державних організмів відкладалося на майбутнє. Це питання остаточно мали вирішити Всеукраїнські Установчі Збори.
Наприкінці січня 1919 р. Директорія отримала нові повноваження від Трудового Конгресу та нового, шостого члена, яким став президент ЗУНР Євген Петрушевич.
Спроба возз’єднання двох українських держав залишилася декларацією. Польські війська методично витісняли армію ЗУНР з території Галичини. Існування УНР також ставало дедалі більш проблематичним з огляду на вторгнення радянських військ.
Фактично керівництво як УНР так і ЗУНР надалі продовжували діяти на власний розсуд. Лише на міжнародній арені були випадки плідної співпраці (спільні делегації, спільні звернення до міжнародної громадськості. Між лідерами обох держав існували протиріччя та взаємні підозри.