Система управління на основі ранжування стратегічних завдань

Дана система заснована на ранжируванні стратегічних завдань за пріоритетністю й терміновістю рішення.

Стратегічне завдання – це майбутня подія усередині фірми або в її зовнішньому середовищі, реакція на яку не була передбачена планом і яка може істотно вплинути на результати діяльності фірми.

Існує три джерела виникнення стратегічних завдань:

· тенденції змін у зовнішньому середовищі;

· тенденції розвитку самого підприємства;

· тенденції зміни показників діяльності підприємства.

Рішення стратегічного завдання може бути бажаним або необхідним.

Бажаним, якщо в зовнішньому середовищі з'являються нові можливості або проявляються сильні сторони фірми, які можна використовувати з вигодою; необхідно, коли виникає зовнішня погроза або проявляються слабкі сторони фірми, що негативно впливають на результати її діяльності.

Загальна схема управління на основі ранжування стратегічних завдань представлена на рис.3.1.

За ступенем терміновості рішення виділяють 4 категорії стратегічних завдань:

1. Найбільш термінові й важливі стратегічні завдання, які потребують негайного розгляду.

2. Завдання середньої терміновості.

3. Нетермінові, але важливі завдання, що вимагають постійного контролю.

4. Завдання, які є фіктивною тривогою.

Категорія завдання встановлюється за ступенем впливу події, імовірності її появи й швидкості відповідної реакції.

Швидкість відповідної реакції вважається:

високою – якщо фірма повинна негайно реагувати на подію;

середньою – якщо відповідну реакцію можна відкласти до чергового циклу планування;

низькою – якщо відповідну реакцію можна відкласти на невизначено довгий строк.

Ступінь впливу події й імовірність її появи визначається експертним шляхом.

Якщо вплив несуттєвий (наприклад, не більше +,- 3 бали за 10- бальною шкалою) та ймовірність появи низька, то завдання виключається з переліку стратегічних завдань.

Якщо вплив істотний й швидкість реакції середня, то завдання є середньої терміновості й підлягає включенню до чергового циклу планування.

Якщо вплив істотний й швидкість реакції низька, то це завдання нетермінове, але важливе й підлягає подальшому спостереженню.

Якщо вплив істотний й швидкість відповідної реакції висока – це найбільш термінове й важливе стратегічне завдання.

Після ранжирування стратегічних завдань здійснюється їхній розподіл по структурних підрозділах.

Для рішення важливих і термінових проблем у режимі реального часу створюються цільові групи або негайно задіються існуючі підрозділи. Серед таких проблем можуть бути й надтермінові, які почнуть проявляти себе раніше, ніж фірма здійснить свою реакцію. Для рішення надтермінових проблем використовуються надзвичайні заходи. Застосування даної системи стратегічного управління забезпечує наступні можливості й переваги:

• передбачення подій;

• швидкість реакції;

• сумісність із більшістю оргструктур.

 

3 етап – ОЦІНКА НАСЛІДКІВ РІШЕННЯ СЗ

Проблема включається до чергового циклу планування

1 етап – ВИЯВЛЕННЯ СЗ

2 етап – РАНЖУВАННЯ СЗ

Розрив між цілями і реальними показниками

Проблема виключається з переліку стратегічних задач

Небезпека втрат і нові можливості

Сильні і слабкі сторони фірми

Тенденції змін у внутрішньому середовищі

Тенденції змін у зовнішньому середовищі

Рисунок 3.1 - Система стратегічного управління на основі ранжування стратегічних задач.

 

У той же час ця система має ряд недоліків, що обмежують її самостійне використання й труднощі, що створюються при впровадженні й застосуванні:

• реагує лише на окремі відхилення від тенденцій і не дає керівництву можливості заново обміркувати й переглянути стратегії - ця робота залишається за стратегічним плануванням;

• небажання вищих керівників реагувати на незвичні проблеми істотно позначається на ефективності її застосування;

• навіть при негайному реагуванні не завжди вдається запобігти втратам від швидких змін.