В прідприємствах України
______________________
Стратегічне управління В СРСР з'явилося значно раніше, ніж на Заході. Однак в умовах планово-централізованої економіки об'єктом стратегічного планування й управління було все народне господарство. Звідси й масштаби великих стратегічних програм: індустріалізація країни й створення військово-промислового комплексу, стратегія колективізації, післявоєнна стратегія швидкого відновлення господарства, будівництва «хрущеб» (стратегія рішення гострої житлової проблеми), будівництва Бама та ін. Ці стратегічні програми охоплювали або всю економіку, або окремі галузі й комплекси галузей і служили засобом рішення великих стратегічних проблем, не всі вони були прогресивними й успішно і вчасно реалізовувалися. Але досвід стратегічного планування в нашій країні існував і накопичувався.
Однак на рівні окремих підприємств досвід стратегічного управління в нас практично був відсутній, оскільки розвиток підприємств йшло в рамках реалізації стратегій систем більше високого рівня.
Забезпечення стабільної ефективної діяльності підприємств в довготривалому періоді в умовах постійного ускладнення зовнішнього середовища, посилення конкуренції, зміни технологій, появи різноманітних нових цілей тощо, - висуває на перший план вимогу пошуку нових підходів до управління вітчизняним підприємством, як суб'єктам господарювання. На сьогодні у світовій практиці таким підходом виступає стратегічний менеджмент - управлінський процес створення та підтримки стратегічної відповідності між цілями підприємства, його потенціалом і можливостями у зовнішньому середовищі.
Загальноприйняті характеристики стратегічного управління стосуються західних фірм, які функціонують в умовах розвинутих ринкових відносин. Тому перенесення досвіду стратегічного управління західних фірм на грунт вітчизняної економіки потребує детального врахування особливостей діяльності кожного підприємства в середовищі, що його оточує.
Доцільність формування стратегії та запровадження стратегічного управління в практику вітчизняних підприємств полягає в наступному:
- стратегія, відображаючи систему цінностей, погляди вищого керівництва підприємства, його бачення майбутнього, допомагає зорієнтувати персонал у потрібному напрямку;
- аналіз середовища підприємства, трактуючи вихідну ситуацію, визначає обмеження, які ним накладаються і можливості розвитку підприємства;
- сформована стратегія виступає інструментом координації, який забезпечує узгодження цілей, а у випадку виникнення протиріч сприяє досягненню компромісів, допомагає здійснювати діагностику діяльності підприємства, визначаючи причини відхилень між результатами та цілями (причини стратегічних розривів);
- наявність сформованої стратегії підвищуває адаптивну готовність підприємства до непередбачених змін, демонструючи зв'язок між функціональними підрозділами підприємства, сприяє обґрунтованому управлінню.
Використання стратегічного управління в практичній діяльності вітчизняних підприємств зіштовхується з колом проблем, які слід розглянути у трьох розрізах:
· проблеми макрорівня;
· проблеми, пов'язані з факторами безпосереднього оточення;
· внутрішні проблеми становлення стратегічного управління у підприємствах.
Проблеми макрорівня значною мірою гальмують розвиток кожного підприємства зокрема й економічне зростання в цілому. В основному тут наявна нестабільність у кожному із компонентів макрооточення: політичному, макроекономічному, соціальному, правовому й технологічному. Характерно те, то зміни в одному з них викликають ланцюгову реакцію і зумовлюють нестабільність інших.
Проблемою є те, що досі існує інерція централізовано-адміністративної системи, згідно з якою підприємства зберегли звичку орієнтуватися на вищі керівні структури й органи влади, а власної ініціативи не виявляють.
Суттєвою перепоною є відсутність розвинутого фондового ринку, недосконалість фінансово-банківської системи, а також тиск фіскальної політики держави і, в першу чергу, податкової системи, яка пригнічує ділову активність.
Повільність впровадження стратегічного управління в практику управління вітчизняних підприємств спричинює вплив факторів безпосереднього оточення. Вони пов'язані, по-перше, з тиском та обмеженнями, накладеними макросередовищем. По-друге, з відсутністю умов для існування реального конкурентного середовища. Особливістю ринків вітчизняних суб'єктів господарювання є, власне, недостатній вплив на формування конкуренції таких класичних факторів, як наявність і гнучкість бар'єрів для входження в ринок нових конкурентів, можливість появи продукції-замінників, здатність постачальників завищувати ціну, а покупців занижувати її.
На становлення стратегічного управління найвідчутніше впливають особливості й перешкоди внутрішнього середовища.
Перш за все, це проблема організації стратегічного управління в підприємствах. Практично на жодному вітчизняному підприємстві в нинішній час немає цілісних систем стратегічного управління, відпрацьованих технологічних схем розробки, реалізації й контролю стратегічних планів, хоча як показують дослідження, багато керівників підприємств і вищий управлінський персонал усвідомлюють необхідність таких систем.
Більшість керівників не вбачають потреби, необхідності у виробленні довгострокових стратегій, помилково вважаючи, що в сучасних динамічних умовах неможливо вирішувати перспективні питання розвитку. Хоча саме стратегічне управління є найважливішим засобом забезпечення успішного виживання підприємства в агресивному динамічному конкурентному середовищі, засобом його адаптації до змін в цьому середовищі.
Відсутність орієнтирів, місії і цільової спрямованості розвитку підприємства, можливості розпізнання впливу його зовнішнього оточення й адекватної реакції на нього, а також здатності адаптуватися чи навіть активно впливати на це середовище, робить підприємства безпомічними сьогодні і безперспективними на майбутнє.
Спостерігається неналежна методологічна база й недостатня теоретична підготовка керівників вищої ланки, що практикують у цій сфері. Зокрема, переважна більшість підприємств нині потребує методологічних і методичних розробок зі стратегічного управління. Для задоволення подібних потреб підприємства можуть скористатися послугами відповідних консалтингових фірм, хоча вони занадто дорогі. Підготовка фахівців у галузі стратегічного управління - тривалий процес, який потребує значних витрат.
Вирішення даної проблеми припускає:
· подолання психологічного бар'єра керівниками й фахівцями про можливість і необхідність використання стратегічного управління в діяльності підприємства;
· підвищення професійної компетенції менеджерів в області стратегічного управління;
· забезпечення відповідності організаційної структури підприємства його стратегії розвитку;
· зміна методів і підходів планування діяльності.
Для досягнення успіху необхідне не тільки знання теоретичних засад стратегічного управління. Необхідно, щоб першорядне значення мало стратегічне мислення у менеджерів, перевагами якого є:
· забезпечення спрямованості всієї організації на ключовий аспект «що ми намагаємося робити і чого домагаємося?»;
· спроможність менеджерів більш чітко реагувати на зміни, що з'являються, нові можливості і загрозливі тенденції;
· можливість для менеджерів оцінювати альтернативні варіанти розподілу ресурсів в стратегічно обґрунтовані і високоефективні проекти;
· можливість об'єднання рішення керівників усіх рівнів управління, пов'язаних зі стратегією;
· створення середовища, що сприяє активній діяльності і протидіє тенденціям, які можуть привести лише до пасивного реагування на зміни в бізнес-середовищі.
У більшості підприємств виникає проблема інформаційного забезпечення стратегічного процесу, яка вникає у зв'язку з маленькою доступністю для комерційних робочі інформації про стан факторів зовнішнього оточення. Існуючі інформаційні системи забезпечують керівників підприємств, в основному, інформацією, що орієнтується на внутрішнє середовище – технологію, організацію виробництва, фінансово-економічні показники. Інформація про зовнішнє середовище носить фрагментарний, несистемний характер.
Впровадження стратегічного управління потребує наявності певної інфраструктури, а саме — сучасної комп'ютерної мережі й створеної на її основі автоматизованої інформаційної системи, яка давала б можливість проводити моніторинг за змінами у зовнішньому і внутрішньому середовищах підприємства.
Для цього необхідно:
· визначити тип й обсяг необхідної для стратегічної діяльності інформації;
· розробити ефективну систему збору, обробки, використання й збереження інформації;
· створити умови для ефективного використання необхідної інформації при прийнятті стратегічних рішень.
Не зважаючи на те, що стратегічне управління є засобом успішного виживання у кризових умовах, на практиці стратегія поведінки більшості суб'єктів господарювання відсутня, що значною мірою сприяє погіршенню їх становища. Це можна пояснити насамперед намаганням керівників швидко вирішити питання фінансових результатів, інертністю мислення старих управлінських кадрів, відсутністю досвіду застосування стратегічного управління, а також незнанням і нерозумінням його суті, принципів, методів і прийомів.
Відсутність стратегії, як правило, проявляється у двох формах. По-перше, суб'єкти господарювання планують свою діяльність виходячи зі сталості зовнішніх умов. У цьому разі дотепер прийнято було складати довгострокові плани, де вказується, що і коли робити у далекій перспективі або які конкретні результати мають досягатися. Коли йдеться про стратегічне управління, то передусім потрібно визначити, що слід робити зараз, щоб досягти поставлених цілей у майбутньому. При цьому треба виходити з того, що як у зовнішньому оточенні, так і внутрішньому обов'язково відбуваються зміни. Тобто при стратегічному управлінні здійснюється погляд із майбутнього в теперішнє, визначаються певні заходи нині, щоб забезпечити бажаний стан у майбутньому.
По-друге, при нестратегічному управлінні розробка програмних дій ґрунтується лише на аналізі внутрішніх можливостей і потенціалі підприємства. При такому підході часто виникають ситуації, коли підприємства не в змозі досягти своїх цілей через те, що з часом змінюються умови як у безпосередньому оточенні (споживачі, постачальники, конкуренти та ін.), так і в макросередовищі (зміни в законодавстві, податковому кодексі, політиці уряду тощо).
Перелічені особливості значною мірою перешкоджають становленню стратегічного управління в практичній діяльності вітчизняних підприємств. Але це не означає, що від нього на нинішньому етапі слід відмовитися. Хід подій і зміна обставин свідчать, що до цього потрібно ставитися з максимальною увагою і добирати методологію стратегічного управління до практики управлінської діяльності залежно від конкретних умов. Тому, на нашу думку, для вітчизняних суб'єктів господарювання найдоцільнішим є поетапне становлення системи стратегічного управління. На першому етапі необхідно:
· чітке встановлення орієнтирів діяльності;
· визначення нових установок персоналу;
· установлення нової управлінської культури;
· використання окремих елементів стратегічного управління.
На другому етапі необхідно комплексне використання стратегічного підходу до управління, що забезпечить гнучку реакцію на зміни в зовнішнім середовищі. Для цього доцільно в організаційну структуру управління підприємством увести відділ стратегічного розвитку, функціями якого було б проведення стратегічного аналізу, визначення місії і стратегічних цілей, формування пакета альтернативних стратегій і вибір оптимальної за певними критеріями, а також спільна з іншими підрозділами підприємства робота щодо реалізації обраної стратегії. У такому підрозділі повинні працювати висококваліфіковані аналітики, які досконало б володіли теоретичними й прикладними аспектами стратегічного управління.
