Стратегічне управління являє собою процес, що визначає послідовність дій організації з розробки та реалізації стратегій.
Стратегія – це набір політик, процедур і підходів до бізнесу для забезпе-
чення довгострокового успіху.
Стратегія підприємства складається з таких взаємозв’язаних завдань:
1. Визначення сфери діяльності підприємства і формування стратегічних напрямків.
2. Постановка стратегічних цілей і завдань для їх досягнення.
3. Формування стратегії для досягнення намічених цілей і результатів діяльності виробництва.
4. Реалізація стратегічного плану.
5. Оцінка результатів діяльності, у разі необхідності зміна стратегічного плану або методів його реалізації.
Економічна стратегія – це сукупність управлінських дій, спрямованих на
підвищення ефективності операційної, інвестиційної, фінансової та інших видів діяльності підприємства.
Стратегічне управління – це:
1) багатоплановий, формально-поведінковий управлінський процес, який допомагає формулювати і виконувати ефективні стратегії щодо досягнення встановлених цілей, які сприяють балансуванню відносин між організацією, включаючи її окремі частини, та зовнішнім середовищем;
2) система форм, методів, моделей і прийомів, що застосовуються в організації для визначення та реалізації цілей і стратегій, що використовуються для забезпечення адаптації підприємства до змін зовнішнього середовища;
3) реалізація концепції, в якій поєднується цільовий та інтегральний підходи до діяльності підприємства, що дає змогу встановлювати цілі розвитку, порівнювати їх з наявними можливостями (потенціалом) підприємства та приводити їх у відповідність за рахунок розробки й реалізації системи стратегії.
Мета стратегічного управління – визначення місії, цілей і стратегії, розробка та забезпечення виконання системи планів як інструментів реалізації стратегічних орієнтирів щодо удосконалення підприємства та його окремих підсистем, які є основою забезпечення його конкурентоспроможності існування в довгостроковій перспективі.
Усі управлінські рішення, що приймаються менеджерами, можуть бути умовно поділені на декілька видів: організаційні (запрограмовані або незапрограмовані), компромісні, інтуїтивні, рішення, що базуються на судженнях, раціональні рішення.
Організаційне рішення – це вибір, який має зробити керівник для того, щоб виконати покладені на нього обов’язки. Мета організаційного рішення полягає у забезпеченні просування підприємства до поставлених стратегічних цілей.
Серед організаційних рішень можна виділити запрограмовані і незапро-
грамовані. Перші з них мають найвищий рівень структуризації. Наприклад, фі-
нансовий директор приймає рішення про інвестування надлишку готівки у ті
цінні папери, які забезпечують найвищий рівень доходності. В цьому випадку критерій вибору є запрограмованим, оскільки саме таке, а не інше, рішення повинен прийняти фінансовий директор для того, щоб добре виконати покладені на нього обов’язки.
Незапрограмовані рішення мають низький рівень структуризації і приймаються тоді, коли важко передбачити усі наслідки.
На практиці переважна більшість стратегічних рішень є запрограмова-ними, що певною мірою полегшує аналіз ризику, оскільки при цьому добре видно результати всіх попередніх рішень, можна адекватно оцінити логіку мислення людини, яка приймає стратегічне рішення.
У багатьох випадках управлінське рішення за своєю природою є компромісним рішенням – тобто вибором такої альтернативи, що мінімізує потенційні ризики (негативні наслідки). Наприклад, фінансовий директор може погодитися знизити ставку оголошених дивідендів для того, щоб профінансувати рекламну компанію фірми, пов’язану з проштовхуванням нового товару. Без сумніву, подібне рішення може призвести до тимчасового погіршення фінансових показників, але у стратегічному аспекті принесе більше користі, ніж завдасть шкоди.
Отже, самі компромісні рішення мають на меті зменшення ризику до най-
нижчої можливої межі, тобто потенційно є найменш ризиковими.
У процесі прийняття управлінських рішень велике значення має вплив психологічних факторів. Керівники часто приймають інтуїтивні рішення – тобто вибір, зроблений лише на підставі відчуття того, що він правильний. Якщо інтуїтивні моменти присутні у процесі прийняття стратегічних рішень, то оцінити його ризик досить важко. У будь-якому випадку інтуїтивне рішення вважається набагато ризикованішим, ніж рішення, побудоване на судженнях, - вибір, обумовлений знаннями або накопиченим досвідом.
Найвищий пріоритет з погляду ефективності мають раціональні рішення,
які обгрунтовуються за допомогою об’єктивного аналітичного процесу і не за-
лежать від минулого досвіду, як рішення, що побудовані на судженнях.
Якщо узагальнити вимоги, які висуваються до стратегічних управлінських рішень, їх можна сформулювати так: найважливішим критерієм є якість управлінського рішення.
Якість управлінського рішення – це сукупність параметрів рішення, що відповідають визначеній меті управління і забезпечують реальність її досягнення.
Якість управлінського рішення може оцінюватися за такими параметрами:
показником ентропії, тобто кількісної невизначеності проблеми. Якщо проблема формулюється тільки якісно, без кількісних показників, то ентропія наближається до нуля. Якщо всі показники проблеми вимірюються кількісно, показник ентропії наближається до одиниці;
ступенем ризику вкладення інвестицій;
імовірністю реалізації рішення з показників якості, витрат і термінів здійснення;
ступенем адекватності (або ступенем точності прогнозу, коефіцієнта апроксимації) теоретичної моделі фактичним даним, на підставі яких вона була розроблена.
Якість стратегічного управлінського рішення залежить від багатьох факторів, першим з яких є правильно сформульована проблема, яка, в свою чергу, визначається стратегією підприємства. У той же час стратегія не може вважатися єдиним визначальним чинником у процесі прийняття стратегічного управлінського рішення, оскількі початкові рішення часто змінюються залежно від конкретної ситуації.
Перед прийняттям управлінського рішення менеджер повинен визначити перелік альтернативних способів вирішення проблеми. Вибір оптимальної альтернативи та її оцінка на стратегічному рівні управління має здійснюватися або самим менеджером, або експертами – аналітиками.
Процес прийняття рішення вимагає логічного і впорядкованого, тобто си-
стемного підходу, оскільки менеджери приймають рішення, які пов’язані з пев-
ними зобов’язаннями і необхідністю втілення їх у життя.
З усіх доступних альтернатив менеджеру необхідно вибрати рішення, яке дозволить досягнути певної стратегічної мети найкоротшим шляхом, тобто з найбільшими вигодами і найменшими витратами. Альтернативність управлінських рішень може мати різну форму:
стандартне рішення, при прийнятті якого існує фіксований набір альтернатив;
бінарне рішення (“так” або “ні”);
багатозначне альтернативне рішення (існує дуже широкий, іноді необмежений, принаймі теоретично, вибір альтернатив);
інноваційне (новаторське) рішення, коли потрібно діяти, але прийнятних альтернатив немає.
Метою системного підходу до прийняття стратегічних рішень є підвищення ступеня об’єктивності і забезпечення врахування всіх важливих даних у комплексі. Якщо причинно-наслідковий аналіз є дедуктивним процесом, який змушує менеджера чи аналітика збирати дані, а потім “фільтрувати” їх шляхом критичного виключення, то процес прийняття стратегічних управлінських рішень вимагає створення цілої бази даних, яка потім використовується для відсівання та виключення небажаних альтернатив.
Як приклад можна викласти основні дії в процесі прийняття управлінсь-
ких рішень: формулювання завдання, визначення критеріїв, визначення можливих альтернатив, порівняння альтернатив, визначення ризику та його оцінка, прийняття рішення.
Таким чином, для прийняття стратегічних управлінських рішень необхідно володіти всіма методами його розробки й критеріями визначення якості управлінського рішення.
