Флегматичний тип темпераменту 6 страница

90. Психологія судді.

Суддя — посадова особа відповідного суду, носій судової влади. Це та особа, яка уповноважена виносити судові рішення від імені держави'. З цим пов'язані її підкорення тільки закону, заборона впливу на неї в будь-який спосіб. Професія судді є найбільш складною серед юридичних професій. Це пов'язано з необхідністю приймати важливі і відповідальні рішення, визначати долі інших людей, їхню винність чи невинність. Суд повинен перевірити пред'явлені докази, «зважити» їх і ухвалити відповідне рішення. Йдеться про професійні якості судді, наявність відповідного досвіду, вміння розбиратися у життєвих ситуаціях. Саме з цим пов'язано віковий ценз судді — не молодше двадцяти п'яти років. Необхідний також і стаж роботи у галузі права — не менше трьох років. Судді у змагальному процесі (обвинувачення — захист) належить регулююча роль, яка полягає у створенні ділової обстановки судового процесу, визначенні і регулюванні спілкувань, усуненні різко конфліктних стосунків, зниженні надмірного емоційного збудження учасників. Суддя має характеризуватися високими моральними параметрами, прагненням до справедливості. Необхідний індивідуальний підхід до кожної людини, поважне ставлення до її особистості. Правосуддя зачіпає долі багатьох людей. Судити потрібно справедливо, з урахуванням усіх обставин справи. Суддя має бути об'єктивним. Професійна діяльність судді передбачає чіткий добір осіб на ці посади, вироблення своєрідних критеріїв відповідності. У психологічній літературі пропонувалося розробити професіограму судді (необхідний набір якостей залежно від виконуваної діяльності). Стосовно діяльності судді виділяють такі сторони (В. Васильєв): соціальну (висока відповідальність за свою діяльність, неупередженість тощо); реконструктивну (загальний і спеціальний інтелекти, пам'ять, уява, аналітичне мислення, інтуїція судді та ін.); комунікативну (чуйність, емоційна стійкість, уміння слухати і розмовляти та ін.); організаційну (воля, зібраність, цілеспрямованість, наполегливість тощо); посвідчу-вальну (загальна і спеціальна культура письмової мови, навички в складанні письмових документів та ін.).

91.Психологія судового процесу.

Основна і виняткова функція суду — вирішення справи по суті. Суд здійснює правосуддя у формі розгляду і вирішення кримінальних, цивільних, господарських, адміністративних та деяких інших категорій справ у встановленому законом процесуальному порядку. Психологічні особливості процесуальної діяльності суду пов'язані з такими обставинами: 1) чітким порядком розгляду справ у суді (точна правова регламентація процедури); 2) стадійністю здійснення діяльності (процес проходить декілька точно визначених етапів); 3) активністю різних учасників процесу (прокурора, захисника, цивільного позивача, цивільного відповідача та ін.); 4) зовнішніми умовами, в яких відправляється правосуддя (зал судового засідання, технічне оснащення процесу, наявність атрибутики тощо). У плані психології важливе значення має така частина судового розгляду, як судове слідство, в якій суд за участю підсудного, захисника, потерпілого та обвинувача безпосередньо досліджує докази, зібрані на стадії досудового слідства і пред'явлені суду учасниками судового розгляду або повідомлені самим судом. Під час судового слідства головуючий, обвинувач, захисник, суддя допитують підсудних, свідків, заслуховують висновок експерта, оглядають речові докази, оголошують протоколи та інші документи.

92. Психологія прийняття рішення судом.

У психології прийняття рішення розглядається як вольовий акт формування дії, спрямованої на досягнення мети. Процес прийняття рішень засновано на переконаності діяти відповідним чином. Складність прийняття рішень може бути пов'язана зі ступенем невизначеності ситуації, що припускає настання неоднозначних наслідків — позитивних чи негативних. Прийняття рішень судом має ґрунтуватися на внутрішньому переконанні. Зокрема, у кримінально-процесуальному законодавстві встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ст. 323 КПК України). Таке переконання становить усвідомлену потребу особи, використання нею власних думок, поглядів і знань. При прийнятті рішень на основі внутрішнього переконання не допускається жодних сумнівів. При прийнятті рішення суддею повинні бути виключені сторонні, сугестивні впливи. Тому суддям законодавчо забороняється вступати в будь-які стосунки на цій стадії. Так, вирок постановляється в окремому приміщенні — нарадчій кімнаті. Існує таємниця наради суддів. Під час наради і постановления вироку в нарадчій кімнаті можуть бути лише судді, які входять до складу суду в певній справі.

93. Психологія особи підсудного.

Підсудний — важливий учасник судового розгляду; особа, яку судять. Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду (ст. 62 Конституції України). Під час судового розгляду не можна ставити знак рівності між підсудним і злочинцем. У суді може і повинна перевірятися версія невинуватості підсудного. Поведінка підсудного у суді зумовлена його індивідуально-психологічними особливостями, ставленням до пред'явленого обвинувачення, оцінкою власних дій (протиправних, аморальних, правомірних). Важливе значення у плані поведінки мають минулий соціальний досвід, перебування у слідчому ізоляторі, наявність судимостей тощо. Поведінка підсудного на суді пов'язана з позицією, що обирається ним. Обрання позиції зумовлене безліччю чинників, серед яких важливе значення мають: 1) правосвідомість підсудного; 2) вплив умов життя і виховання; 3) ступінь доведеності вини; 4) реальність покарання за вчинене діяння. Психічна діяльність підсудного залежить від його процесуальної ролі у суді, заінтересованості у результатах справи. Тому поведінка підсудного і обрання ним відповідних позицій зумовлені пануванням оборонної (захисної) домінанти (осередок збудження, що надає поведінці тієї чи іншої спрямованості). Поведінка підсудного у суді є мінливою. З бо-ку підсудного може виявлятися як активність, так і пасивність. У процесі судового слідства типовими позиціями підсудного є: 1) відмова від спілкувань (відмова від давання показань); 2) зміна позиції, якої підсудний додержувався раніше на досудово- му слідстві (заяви про те, що до нього застосовувалися методи недо- зволеного впливу, показання одержано під примусом); 3) стабільне заперечення вини; 4) визнання вини і каяття у вчиненому злочині (визнання вини може характеризуватися і самообмовою з різних мотивів). Інтереси підсудного диктують необхідність активно здійснювати своє право на захист. У разі відмови підсудного від спілкування (повідомлення будь-якої інформації) суду необхідно з'ясувати причину такої відмови (психологічний стан особи, змова зі співучасниками, усвідомлення доведеності вини). Суду слід ураховувати те, що підсудний перебуває у певному психічному стані. Найчастіше йдеться про такі стани: 1) фрустрація, коли підсудний не бачить виходу із ситуації, що склалася, у нього наявні труднощі, перешкоди, що виникли на шляху до досягнення мети (об'єктивні чи такі, що сприймаються суб'єктивно). Стан фрустрації може зовнішньо проявлятися у відмові від спілкування, розпачі, демонстрації безвихідності. Невід'ємне право підсудного — останнє слово. Суд не вправі обмежувати тривалість останнього слова підсудного певним часом (ст. 319 КПК України). 2) страх як емоція, що виникає у підсудного при загрозі його існуванню, зміні життєдіяльності, покаранню (джерело небезпеки може бути дійсним чи уявним). У підсудного можуть виявлятися різні види страху (тривога, страх, переляк, фобії, жах тощо); 3) стрес у підсудного виникає у відповідь на різні екстремальні впливи. Стрес охоплює широке коло психологічних станів людини. У психології розрізняють фізіологічний та психологічний (останній поділяється на інформаційний і емоційний) стреси. Виникненню стану стресу в підсудного можуть сприяти різні причини: повідомлення нової інформації на судовому засіданні тими або іншими учасниками; неадекватна поведінка інших учасників, реакція присутніх у залі, звернення до підсудного та ін. Виникнення у підсудного психічних станів пов'язане зі ступенем впливу на нього у суді, рівнем його толерантності (стійкістю до реагування на який-небудь несприятливий чинник). Психологічний вплив на підсудного справляють сама процедура судового засідання, реагування присутніх на його слова, відповіді, дії, поведінку.

94. Психологічні основи очної ставки у суді.

Психологічна сутність очної ставки в суді полягає у тому, що тут наявний поперемінний допит (спілкування) раніше допитаних осіб з метою усунення істотних суперечностей в їхніх показаннях під час судового засідання. Істотні суперечності усуваються в присутності багатьох осіб, у ході відкритого судового засідання. Є відмінності між очною ставкою в суді і очною ставкою на досу-довому слідстві. Так, кількість учасників на досудовому слідстві — дві особи. У суді очна ставка може проводитися і між більшою кількістю учасників (раніше допитаних осіб). Спілкування під час очної ставки в суді має складний характер. Це пов'язано з особливостями змагального процесу, різними інтересами обвинувачення і захисту. Ускладнюється також інформаційний обмін між особами, які спілкуються, суду (судці) стає важче виконувати регулюючу функцію у процесі одержання інформації, підвищується ступінь тактичного ризику, загострюються конфліктні стосунки. Все це вимагає певних психологічних правил проведення очної ставки в суді, упорядкування спілкування з метою усунення суперечностей. В юридичній літературі містяться пропозиції щодо проведення «кругових» і «комбінованих» очних ставок. Кругова очна ставка передбачає таке спілкування, коли з тієї самої обставини послідовно ставиться запитання декільком особам. Така очна ставка здійснюється нібито за колом. Позитивним у цьому є те, що виникає певна послідовність дій. Причому важливим у психологічному аспекті є визначення черговості допитуваних. У деяких випадках доцільним є провадження комбінованої очної ставки, коли в судовому засіданні проводиться декілька очних ставок одна за другою (декілька парних очних ставок). У цьому разі психологічні відносини ускладнюються. Суду потрібна відповідна попередня підготовка (планування судової діяльності). Необхідність проведення очної ставки в суді може виникати у разі зміни показань тих чи інших осіб, повідомлення інформації, що відрізняється від тієї, яка була надана на досудовому слідстві. Слід завжди визначати доцільність проведення очної ставки, пам'ятати, що існують також інші способи усунення суперечностей. Наявність суперечностей у показаннях, раніше даних тими чи іншими особами, передбачає існування конфліктних стосунків (деякі особи можуть умисно повідомля-ти неправдиві відомості). Очна ставка таких осіб може не тільки зашкодити усуненню істотних суперечностей, а й загострювати конфліктну ситуацію. Суд уже має різні докази у справі. Він повинен перевіряти наявні, а не збирати нові докази. Існування ж взаємовиключних показань свідчить про те, що вони можуть суперечити й іншим даним. Очна ставка у суді — це емоційне спілкування. Під час очної ставки здійснюється взаємодія осіб, які беруть у ній участь. Тут важливу роль відіграють не тільки вербальне повідомлення відповідей на поставлені запитання, а й манери поведінки, інтонація, жести, міміка та ін.

95. Психологічні основи судового огляду.

Кримінально-процесуальний закон називає такі види судового огляду: огляд речових доказів, огляд документів та огляд місця події. Причому огляд речових доказів і огляд документів — це судові дії, які трапляються часто. Значно рідше проводиться огляд місця події. Таке становище пов'язане з об'єктивними обставинами. У ст. 315 КПК України зазначено, що суд, визнавши необхідним оглянути місце події, проводить огляд з участю прокурора, підсудного, його захисника, потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача та їх представників, а коли цього вимагають обставини справи, — то й з участю свідків і експертів. Судовий огляд місця події характеризується такими ознаками: 1) проводиться через значний проміжок часу після вчинення злочину; 2) виконує перевірочну функцію; 3) в його проведенні бере участь розширений склад учасників (увесь склад суду). Психологічна сутність огляду місця події полягає в безпосередньому сприйнятті складом суду результатів події злочину. Таке сприйняття дає змогу уявити характер і обсяг змін, викликаних злочином; зіставити показання підсудного, потерпілого і свідків; усунути суперечності, пов'язані з обстановкою злочину. Психологія судового огляду місця події полягає у специфічному моделюванні події злочину. В цьому разі фактично наявна «потрійна» розумова модель: а) розумова модель досудового слідства, матеріалізована у протоколі огляду місця події (слідчої дії), обвинувальному висновку та ін.; б) розумова модель, створена суддею у процесі судового слідства (за результатами різних судових дій); в) розумова модель, що формується після прибуття складу суду на місце події.

96. Психологія перехресного допиту.

Перехресний допит — це специфічний вид судового допиту. У судовому засіданні правом ставити запитання допитуваним наділені судді, прокурор, захисники, експерти, цивільний позивач, цивільний відповідач та їхні представники, а також підсудний і потерпілі. Допит є перехресним тільки тоді, коли до нього включаються рівноправні учасники кримінально-процесуальної діяльності. Кожен учасник судового розгляду має право ставити допитуваному додаткові запитання для з'ясування чи доповнення відповідей, даних на запитання інших осіб. Кожного свідка можна додатково допитати або передопитати в присутності інших уже допитаних свідків або на очній ставці (ст. 304 КПК України). Перехресному допиту можуть бути піддані всі учасники процесу (підсудні, свідки, потерпілі, цивільні позивачі і цивільні відповідачі, а також експерти), що допитуються у судовому засіданні. Такий допит справляє сильний вплив на психіку допитуваного. Він передбачає одночасний допит кількома учасниками процесу однієї особи відносно одних і тих самих обставин. Особлива роль у перехресному допиті належить суду, який повинен виконувати регулятивну функцію. Слід зазначити, що перехресному допиту притаманні деякі негативні риси: 1) спостерігається різне процесуальне становище учасників судового розгляду, існує складне переплетення інтересів, відбувається різна оцінка доказів; 2) зростає небезпечність добросовісної помилки допитуваного (фантастичні нашарування, сугестивні впливи, конформність та ін.); 3) учасники допиту ставлять заборонені запитання допитуваному (навідні, провокуючі), які суду важко миттєво ви-членувати в процесі спілкування; 4) здійснюється постановка однотипних запитань, повторюються однакові запитання декілька разів; 5) особи, що допитують, застосовують різну тактику (переслідування різних цілей, прагнення до протилежних результатів).

97. Предмет кримінальної психології.

Кримінальна психологія – галузь юридичної психології, яка вивчає

психологічні механізми правопорушень і психологію правопорушників,

психологічні проблеми утворення, структури, функціонування і розпаду

злочинних груп. Кримінальна психологія вивчає закономірності, пов’язані

з формуванням злочинної установки, утворенням злочинного умислу,

підготовки і здійснення злочину, а також, створенням злочинного

стереотипу поведінки. Вона досліджує особу злочинця і злочинної групи, а

також психологічні шляхи впливу на цю особу і групу. Кримінальна

психологія також вивчає психологічні закономірності поведінки особи в

криміногенній ситуації і розробляє рекомендації по профілактиці

злочинності, досліджує психологічні аспекти необережної злочинності.

 

 

98. Психологія особи злочинця. Класифікація злочинних типів.

Особа злочинця у кримінологічному вимірі являє собою сукупність соціально значимих властивостей, зв'язків і відносин, які характеризують людину, винну в порушенні кримінального закону, в поєднанні з неособистими умовами та обставинами, що впливають на злочинну поведінку.Характеризуючи особу злочинця, кримінологи традиційно класифікують чотири групи ознак:1) соціально-демографічні;2) кримінально-правові;3) статусно-рольові;4) морально-психологічні.Статусно-рольові характеристики репрезентують реальне місце та суб'єктивні переваги особи у психологічно структурованому середовищі, її ставлення до різних ролей та індивідуальний стиль виконання ролей. Фактично йдеться про соціально-психологічну характеристику особистості, яка вчинила злочин.Морально-психологічні ознаки представлені переконаннями, установками, ціннісними орієнтаціями особи, особливостями її інтелектуальної, емоційної, вольової сфер.Для юридичної психології, зокрема кримінальної, суб'єкт злочину — це завжди особистість. Спробу дослідити злочинні типи (соціально-психологічні типи) зробив італійський лікар-психіатр Чезаре Ломброзо, який вивчав представників місць позбавлення волі і своєрідність татуювань на їхньому тілі. Ч. Ломброзо і його послідовник Е. Феррі розрізняли такі типи злочинців: 1) природжених; 2) «злочинців унаслідок божевілля», психопатів та інших, які страждають на психічні аномалії; 3) злочинців із пристрасті; 4) випадкових; 5) звичних. Патріарх антропологічної школи кримінального права Ч. Ломброзо стверджував, що злочинний тип особистості можна розпізнати (діагностувати) за специфічними фізичними і психічними ознаками (ця школа виникла у 70-80-х роках XIX ст.). Заслуговує на увагу класифікація особистостей, запропонована психологом О. Лазурським. При визначенні типів він виходив з: 1) природних психологічних можливостей; 2) особливостей соціального пристосування особистості до дійсності, причому відповідно до цих ознак встановив три рівні особистостей: нижчий, середній та вищий. Цікавою є пропозиція О. Ковальова розрізняти основні типи особи злочинців залежно від ступеня кримінальної «зараженості» особистості. За цим критерієм автор виділяє: 1) глобальний злочинний тип (тип з повною злочинною «зараженістю»). Цей тип антисоціальний. Він негативно ставиться до праці і людей. Представники цього типу не мислять життя поза злочинами, що їм обіцяють основні радощі. 2) парціальний тип, тобто з частковою кримінальною «зараженістю». Особистість цих людей нібито роздвоєна, у ній уживаються риси нормального соціального типу і риси злочинця; 3) передкримінальний тип. Ці люди мають такі морально-психологічні властивості, які у певній ситуації, якщо вони опиняються в ній, неминуче вчиняють злочин. За змістом ціннісно-орієнтаційної спрямованості особистості розрізняються такі групи злочинців: 1) злочинці з антисоціальною корисливою спрямованістю (корисливо-господарська підгрупа злочинців; злодії, шахраї); 2) злочинці з антисоціальною корисливо-насильницькою спрямованістю (особи з корисливими посяганнями, поєднаними з насильством над особою); 3) злочинці з антигуманною, агресивною спрямованістю (особи з дуже зневажливим ставленням до життя, здоров'я та особистої гідності інших людей).

99. Психологія окремих категорій злочинців.

При вивченні окремих категорій злочинців велику увагу приділяють насильницькому типу злочинця (хуліган, ґвалтівник, вбивця). У літературних джерелах робилися спроби встановити найбільш загальні риси насильницьких злочинців: 1) егоїзм. 2) тісно пов'язана з егоїзмом (а нерідко і прямо ним обумовлена) зневага до інтересів і думок окремих членів суспільства, у тому числі навіть найближчих цій людині; 3) відсутність здатності, а часто і бажання поставити себе на місце потерпілого, звідси — відсутність почуття жалю до потерпілого, високий чи низький ступінь жорстокості; 4) переважно афективний характер поведінки, при якій бажання, що виникають в особи, потреби і спонукання відразу ж реалізуються, у тому числі злочинним шляхом.Для насильницьких злочинців характерний низький рівень загальної культури та освіченості. Розрізняють випадкових злочинців і стійкий («злісний») тип насильницького злочинця. Для злісного типу характерна агресивна спрямованість особистості, прагнення розв'язати конфлікт шляхом застосування фізичної сили, жорстокості. Особливий тип насильницького злочинця — вбивця. Існують різні типи вбивць: «випадкові» вбивці, сексуальні вбивці, вбивці-хулігани, вбивці-терористи, вбивці-найманці (кілери) та ін. Позбавлення життя іншої людини має серйозні психологічні наслідки для особи, яка його вчинила. Процес економічних перетворень, розвиток ринкових відносин пов'язані з проникненням шахрайства в усі сфери суспільства. З погляду психології більшість шахраїв мають добру уяву, їм притаманні сугестивний вплив і вміння переконувати. До особистих якостей і властивостей шахрая належать його хитрість, облудність, уміння привертати до себе оточуючих, знання способів підроблення документів. За своїм зовнішнім виглядом це звичайно солідні люди, які «вміють себе подати», мають певні знання у галузі психології, досить добру спостережливість і швидко реагують на обстановку, що змінюється.

100. Психологія організованої злочинної групи.

Характерною особливістю організованої злочинності є створення основної злочинної групи, яка має високий рівень саморегуляції і ієрархічну структуру, що включає три звена, а вряді випадків и більш високий рівень керування, руководства, підлеглості та розподіл функцій між своїми членами. В майже усіх випадках ці злочинні организації мають пірамідальну структуру на вершині якої знаходиться основний лідер, а в безпосередньому її оточенні невелика група осіб, що приймає основні рішеня. Для злочинних груп характерні наступні ознаки (виражені в більшій чи меньшій мірі в залежності від рівня їх організованості).Організованість – наявність чіткої, строгої ієрархічної структури, жосткої дисципліни, підлеглості низчого звена висшему.Стійкість – довготривалий й стійкий злочинний зв'язок та можливість відновлюватися після її (цілком або частково) виявлення та застосування заходів кримінального впливу.Згуртованість – ступінь зв’язку, единенія членів. Організована злочинна група — це реальне неформальне стійке об'єднання трьох та більше осіб, яке створене і функціонує з метою професійного вчинення злочинів за попередньою змовою, життєздатне на основі кримінальної організованості та корупційних зв'язків. Суспільна небезпека організованої злочинності вища в порівнянні з індивідуальними злочинами, що зумовлюється кількома психологічними і соціально-психологічними факторами, а саме: скоєння злочину в умовах групи психологічно полегшується, відчувається вплив інших членів групи; організована злочинність відрізняється просторовим розмахом (нерідко охоплює цілі регіони, галузі господарства) і масштабом злочинного діяння (розкрадання в особливо великих розмірах, контрабанда і т. п.); є можливість залучення в злочинну діяльність нових осіб, у тому числі державних службовців і неповнолітніх; справляється певний вплив на діяльність злочинної групи і психічне антисоціальне зараження.

101. Особа засудженого. Відношення засудженого довизначеної судом міри покарання.

Особистість людини,у тому числі і засудженого,може бути правильно зрозуміла лише на основі всебічного охоплення всіх її зв’язків,усього того,що її оточує й що з нею взаємодіє.Формування особистості засудженого,його ціннісних орієнтацій проходить під суперечливим впливом різних факторів:з одного боку,важлива роль у цьому процесі належить соціальним інститутам(суспільству,професійним і іншим групам,ЗМІ),з іншого боку,на особистість впливають спадкові задатки,анатомо-фізіологічні,психічні і інші властивості,якості людини. Слід зазначити, що більшості ув'язнених при­таманні специфічні емоційні стани — недовірливість, підозріливість, тривожність, дратівливість, збудливість, агре­сивність, а також пригніченість, почуття власної неповноцін­ності і т. ін. Вони викликаються наступними чинниками: 1) ізоляцією від суспільства і розміщенням у замкненому сере­довищі, 2) обмеженням у задоволенні потреб, у першу чергу білогічних, через тотальну регламентацію поведінки, 3) при­мусовим включенням до одностатевих соціальних груп. Ряд засуджених вважає, що застосоване до них покарання — приносить їм користь, а кара сприяє позбавленню від мук сумління призводить до морального очищення, а особливо небезпечні злочинці у місцях позбавлення волі почувають себе там значно краще, ніж на волі.

102. Особливості психіки людини, яка відбуває покарання в місцях позбавлення волі.

У перші місяці спостерігається найбільше виявів агресії, що призводить до самокаліцтва. Потім настає заспокоєність, яка мовою відомчих документів називається «початком ви­правлення і перевиховання». Психологи ж називають цей стан «психічним паралічем», коли людина ніби вклякає, пори­нувши в тужливе очікування того, що ж буде з нею далі. Згасання нервово-психічних проявів робить механізми поведінки неврегульованими, а спалахи агресії ще менш передбачуваними. Частішають ви­падки самогубства, причиною якого є втрата сенсу життя. У періоди перед звільненням занепокоєність посилюється, а внутрішня напруга зростає. Здавалося б, мусить бути навпа­ки: наближення очікуваної волі має приносити відчуття задо­волення та умиротвореності. Працівники місць позбавлення волі знають, що найнебезпечніший період у житті ув'язне­них — останні місяці перед звільненням. Часто засуджені у цей період навіть намагаються тікати, що іде всупереч усяко­му здоровому глузду. Психологи називають це явище виник­нення нездоланного страху перед моментом досягнення дав­но очікуваної мети «ефектом уникнення об'єкту». Засуджений розуміє, що свобода може перетворитися для нього у тяжке випробування: як зустрінуть його родина та колишні друзі, чи буде можливість знайти роботу та житло, як поставиться до нього оточення? Типовим станом у місці позбавлення волі є туга за домом, за свободою, за улюбленими людьми, що назовні виражається в ціпенінні. Під впливом туги може розвиватись дратівливість і підвищена збудливість. Як правило, в умовах позбавлення волі і багатьох благ, якими користуються всі громадяни відбувається суттєве переосмислення засудженим багатьох минулих стосунків та інтересів. Він починає цінититі стосунки і блага, які раніше ним взагалі не помічались або навітьвикликали роздратованість. Цілком інакше в тих умовах він згадуєстосунки товаришів по роботі, взаємостосунки в сім'ї. У зв’язку з цимвідбувається переоцінка свого ставлення до людей. 103.Мікроколективи засуджених в місцях позбавленняволі. Більшість засуджених розуміють, що суспільство бачить у них перш за все злочинців, що порушили закон, тобто усвідо­млюють себе як людей зі схожою долею. Між «нами» — ув'яз­неними та «ними» — вільними пролягає невидима межа. При­чому якщо у колоніях загального режиму, де відбувають пока­рання вперше засуджені, усвідомлення «ми» ще відсутнє, хоча досить яскраво виражене розуміння існування «вони», то у ко­лоніях особливого режиму, де утримуються особливо небез­печні рецидивісти, в їх свідомості чітко зафіксована спільно­та, з якою вони себе ідентифікують. Така консолідація підтримує засуджених, додає їм душевної рівноваги. Разом із тим, во­на посилює відчуженість засуджених від суспільства, усклад­нює подальшу їх адаптацію до нормального життя.Групи: 1) групи з позитивною спрямованістю; 2) групи з невизначеною спрямованістю; 3) групи з негативною спря-мованістю. Основою формування кожного типу мікрогруп є найбільш привабливі для їх учасників особливості засуджених. У групах з позитивною спрямованістю їх члени пов'язані духовними інтересами, спільністю смаків і особистою симпатією. Більш глибокими підставами формування мікрогрупи тут є працьовитість і ретельність. Члени груп з позитивною спрямованістю пов'язані також прагненням до навчання, що може виявлятися як бажання одержати загальну освіту, набути певну професію або суміжну спеціальність. Ініціатива у цьому виходить не від адміністрації установи, а від самих засуджених. Такі групи справляють величезний виховний вплив не тільки на своє середовище, а й на колектив, у якому вони визначили своє позитивне прагнення. Підставами для формування груп з невизначеною спрямованістю, що при відповідних умовах може стати як позитивною, так і негативною, можуть бути: а) національні ознаки; б) матеріальні інтереси (разом харчуються, діляться посилками); в) професійні інтереси (особи однієї або подібних професій); г) схожі долі (невдачі у сімейному житті); ґ) вік (літ- ні або молодь одного віку, пов'язана прагненням до розваг і зухвалих випадів). Такі групи характеризуються низькою стійкістю, становлять значну складність для виховного впливу на їх членів. Нестійкість прагнень, відсутність твердої установки на перевиховання, недостатня спаяність, відсутність референтів, що комплексом своїх характеристик можуть впливати на них, вимагають індивідуального підходу до таких формувань і обрання нетрадиційних методик виховного впливу на засуджених. Підставами для формування груп з негативною спрямованістю є: а) негативне ставлення їх членів до будь-яких форм виховного впливу; б) гіперболізація уявлень про власну значущість, почуття «власної гідності»; в) прагнення до типових порушень режиму і підвищена у зв'язку з цим конфліктність; г) однотипність вчинених ними злочинів або співучасть в одному злочині. Перелічені підстави не мають ви- черпного характеру, можуть виникнути й інші приводи для створення таких формувань.