Флегматичний тип темпераменту 3 страница

2. Пред’явлення речових доказів, що збуджують асоціації і допомагають відновити у пам’яті забуті обставини.

3. Допит на місці події.

Суб’єктивні чинники, що впливають на запам’ятовування:

1. Особливості формування та типи пам’яті;

2. Інтерес особи до інформації, що зберігається у пам’яті;

3. Фізичний та психічний стан людини в момент запам’ятовування (явища амнезії).

Об’єктивні чинники, що впливають на запам’ятовування:

1. Час, який сплинув з моменту сприйняття інформації до моменту її відтворення;

2. Обсяг іншої, не пов’язаної із злочином інформації, що отримується людиною із різноманітних джерел, наприклад, в ході її професійної діяльності.

Враховуючи зазначені чинники допит свідків-очевидців необхідно проводити негайно після вчиненого злочину. Виключенням з цього правила є явище ремінісценції, тобто відстроченого відтворення, коли особа пригадує окремі факти не одразу після обставин злочину, а через деякий час – 3-5 днів. Це доволі часто відбувається з потерпілими або очевидцями, що пов’язано з явищем стресу. Особі потрібен певний час для релаксації та адаптації.

53. Відтворення як стадія формування показань.

Відтворення є третьою стадією формування показань, яка складається з двох психічних процесів:

1. Пригадування;

2. Словесного оформлення.

Відтворення інформації в судово-слідчій практиці відбувається в ході проведення допиту. Цю інформацію можна класифікувати таким чином:

1. За функціональним призначенням:

- Доказова;

- Тактична.

2. За характером вираження:

- Змістовна. Є завжди доказовою і викладається усною або письмовою мовою;

- Мімічна. Є засобом доповнення і уточнення змістовної інформації, оскільки обличчя людини відображує її відношення, реакції на різного роду подразники. Наприклад, сформульовані запитання, пред’явлені докази. Особливого значення мімічна інформація набуває за рахунок існування еталонних виразів основних емоцій – страху, радості, гніву, здивування та інших;

- Конклюдентна – це сукупність своєрідних жестів, що свідчать про мовчазну згоду або відмову (похитування головою, підморгування);

- Паралінгвістична – це жести і тілорухи, що супроводжують мову;

- Інформація, що характеризує довільні і мимовільні реакції у допитуваного. Довільні реакції – це реакції. Що усвідомлюються та контролюються вольовими зусиллями допитуваного (потирання рук, постукування пальцями, кручення ґудзиків та інше). Мимовільні реакції – це неконтрольовані реакції, що проявляються рефлекторно, як вираз психічної напруги (почервоніння, поблідніння, тремтіння рук і так далі). Пріоритетність мають мимовільні реакції.

3. За характером викладення:

- Вільно викладена;

- Отримана в результаті спонукання.

Суб’єктивні чинники, що впливають на відтворення:

1. Фізичний та психічний стан допитуваного.

2. Рівень інтелекту і вміння викладати свої думки.

Об’єктивні чинники:

1. Обстановка допиту (порядок виклику, перша зустріч);

2. Рівень професійної підготовки слідчого, вміння встановлювати психологічний контакт;

3. Застосування слідчим заборонених засобів впливу, наприклад, постановка навідних запитань.

4. Складання так званих «стилізованих протоколів».

54. Види пам'яті Поняття ремінісценції

Залежно від того, що сприймається, пам’ять людини поділяється на декілька видів:

1. Сприйняттю дії, рухів відповідає моторна (рухова пам’ять);

2. Сприйняттю зоровому — зорова пам’ять;

3. Слуховому — слухова;

4. Дотику разом із зоровим і слуховим — наочно-образна пам’ять;

5. Запам’ятовуванню логічних зв’язків — словесно-логічна;

6. Переживанням, почуттям — емоційна пам’ять.

Усі перелічені види пам’яті рідко зустрічаються в людини у чистому вигляді. Є люди, які запам’ятовують краще на слух, ніж за допомогою органів зору. Часто запам’ятовування є результатом лише зорового сприйняття, причому деталізація досягає такого рівня, що людина може, наприклад, автоматично назвати сторінку і рядок книги, де викладене те чи інше положення. Відома спеціальна пам’ять людей у якій-небудь галузі: феноменальне запам’ятовування чисел, кольорів тощо. В психології таке явище називається ейдетизмом (від грец. είδος — форма, вигляд: здатність відтворювати надзвичайно яскравий наочний образ предмета через тривалий час після припинення його сприйняття), а пам’ять — ейдетичною.

Також, пам’ять можна поділити на такі типи:

1. Довгострокова і короткострокова (буферна);

2. Уявна та логічна;

3. Зорова, слухова, механічна;

4. Емоційна пам’ять

Існують загальні правила, згідно з якими у зв’язку з процесом забування допит необхідно проводити якнайшвидше після події. Проте слід пам’ятати і про явище ремінісценції — поліпшення відтворення запам’ятовуваного матеріалу через деякий проміжок часу після його заучування. Треба також пам’ятати і про різні порушення пам’яті, що виникають при різних локальних ураженнях головного мозку — амнезії (ретроградній і антероградній).

55. Види психічних станів людини і їх вплив на формування показань

Психічний стан - це своєрідність психічної діяльності, обумовлена її змістом і ставленням людини до цього змісту.

Психічні стани є стійкою інтеграцією всіх психічних проявів людини при певній його взаємодії з дійсністю. Психічні стани виявляються в загальній організованості психіки.

Психічний стан - це загальний функціональний рівень психічної активності в залежності від умов діяльності людини і її особистісних особливостей.

Психічні стани можуть бути короткочасними, ситуативними і стійкими, особистісними.

Усі психічні стани підрозділяються на чотири види:

1. Мотиваційні (бажання, прагнення, інтереси, потяги, пристрасті).

2. Емоційні (емоційний тон відчуттів, емоційний відгук на явища дійсності, настрій, конфліктні емоційні стани - стрес, афект, фрустрація).

3. Вольові стани - ініціативності, цілеспрямованості, рішучості, наполегливості (їхня класифікація пов'язана зі структурою складної вольової дії).

4. Стани різних рівнів організованості свідомості (вони виявляються в різних рівнях уважності).

Найбільш розповсюдженими мотивами поведінки допитуваного можна вважати такі:

1. Страх перед можливим викриттям і покаранням.

2. Страх позбавитись волі, звичного способу життя, опинитись серед ув’язнених;

3. Боязнь втрати досягнутого соціального, службового, матеріального стану.

4. Переживання розлучення з близькими та рідними.

5. Прагнення приховати співучасників.

6. Упевненість у неможливості успішного розкриття та розслідування злочину.

Серед чинників, що визначають мотивацію поведінки особливого значення набуває «захисна домінанта».

Домінанта (за Ухтонським) – це пануючий в даний момент осередок збудження в мозку людини, який здатний гальмувати роботу інших нервових центрів.

Домінанта виникає у людей у зв’язку з подіями, обставинами у їх житті за наслідки яких вони переживають.

На підставі домінанти злочинець може неодноразово повертатися до події злочину, обдумувати можливі несприятливі наслідки. Під впливом домінанти злочинець намагається здійснити дії, які на його думку сприятимуть його безпеці, нададуть можливість уникнути викриття та покарання. В той же час, відбувається все навпаки, саме ці дії привертають увагу правоохоронних органів, надають підстави зробити припущення про його причетність до вчинюваного злочину. Такі дії отримали назву «побічно доказова поведінка» (уликовое поведение), до яких можна віднести:

1. Невмотивований раптовий від’їзд з місцевості, де було вчинено злочин;

2. Проявлення підвищеної зацікавленості до процесу розкриття злочину;

3. Розповсюдження свідомо вигаданих чуток щодо особи злочинця;

4. Здійснення спроби домовитись, підкупити потерпілих, свідків чи їх родичів;

5. Суттєва зміна звичних стереотипів поведінки та способу життя;

6. Повернення, інколи неодноразове, на те місце, де було вчинено злочин.

56. Психологічний контакт поняття і шляхи встановлення

Психологічний контакт між суб’єктами спілкування в кримінальному судочинстві відрізняється за формою і змістом від контакту в інших сферах діяльності. Ці особливості зумовлені такими чинниками:

1. Особливим процесуальним режимом, у рамках якого здійснюється спілкування;

2. Відсутністю паритетності у сторін спілкування і наявності одностороннього лідерства з боку слідчого;

3. Можливістю протиборства, протистояння учасників допиту.

Психологічний контакт у кримінальному судочинстві – це такий рівень взаємовідносин між суб’єктами, в основі якого лежить правильний психологічний підхід, який дозволяє отримати від допитуваного максимально об’єктивну і повну інформацію.

Етапи встановлення психологічного контакту:

1. Пошук інформації відносно особи допитуваного (звернення уваги на позитивні властивості).

2. Вибір засобів і способів входження в контакт, серед яких можна виділити такі:

- Звернення до логічного мислення, чуття, розуму допитуваного;

- Стимулювання у допитуваного зацікавленості в дачі показань. Треба пояснити, що показання людини – це засіб її захисту, так як у противному випадку слідчий буде використовувати докази, отримані з інших джерел;

- Вплив на емоційно-вольову сферу допитуваного, звернення до його позитивних якостей;

- Вплив на особу допитуваного позитивними властивостями слідчого (об’єктивність, справедливість, принциповість, доброзичливість);

- Використання спільних із допитуваним життєвих та інших інтересів.

57. Використання закономірностей темпераменту для встановлення психологічного контакту

Тип темпераменту необхідно враховувати в діяльності юриста (слідчого, прокурора, судді, адвоката та ін.) у процесі спілкування з різними категоріями людей, вміти його діагностувати з метою визначення оптимального режиму взаємодії, встановлення психологічного контакту, обрання способів впливу на особистість. Залежно від типу темпераменту особа по-різному може реагувати на той чи інший подразник, по-різному сприймати та оцінювати сприйняте.

У ході комунікативної діяльності по встановленню психологічного контакту можуть заважати так звані бар’єри спілкування (змістовні і психологічні). Так, одним із таких бар’єрів, згідно з І. М. Юсуповим є бар’єр темпераменту (непоінформованість про тип темпераменту може зруйнувати діалог, що розпочався).

В цьому плані важливим є аналіз особистості з таких позицій:

- товариськість (товариський, нетовариський, малотовариський, замкнутий; обережний - рішучий; соромливий - несоромливий; проявляє схильність до лідерства - схильність до лідерства не проявляє);

- емоційність (незворушний - ранимий, спокійний - дратівливий, оптимістичний - песимістичний).

Враховуючи закономірності темпераменту особи слідчий повинен обирати той чи інший арсенал психологічний засобів впливу.

58. Паралінгвізми і їх роль в діагностиці стану особистості.

Паралінгвістична інформація – це жести та тілорухи, які супроводжують мову особи. міміка, жести, поза, пантоміміка, погляд. Кожен співробітник — спеціаліст у сфері юриспруденції (слідчий, оперативний працівник, дільничний інспектор, адвокат та ін.) зобов’язаний вміти “читати” мову зовнішніх проявів психології особистості, бо вона щиріша за мову слів. Зміст фраз люди, як правило, більш-менш ретельно контролюють, у той час як невербальні прояви майже не піддаються усвідомленому контролю. Жести і міміка виражають душевні хвилювання, істинний стан людини, її ставлення до предмета розмови. В експресії людини, її міміці, позі, жестах проявляються думки, почуття, наміри, що так важливо знати юридичному працівникові. Навіть хода може немало сказати про психологію конкретної особистості; розрізняють ходу людей впевнених у собі і невпевнених, зарозумілих і невимогливих, розпущених і неохайних, схвильованих і стурбованих, настроєних рішуче і боязливо, відпочилих і тих, що готуються до якоїсь дії і т. д.

Допит передбачає проведення діагностики особи допитуваного (типу темпераменту, характеру, психологічного стану, рівня інтелекту, соціального статусу, схильності до алкоголізму та ін.). Така діагностика може здійснюватися за зовнішнім виглядом людини, манерами поведінки, одягом, акуратністю або неохайністю, тремтінням рук, почервонінням обличчя тощо. Причому ці ознаки повинні розглядатися в комплексі і мати лише орієнтуюче значення. Неприпустимо гіперболізувати зовнішні дані людини з метою діагностики особи допитуваного. Зокрема, ознаки зовнішності не можуть категорично свідчити про риси характеру особи чи тип темпераменту.

59. Роль психології в діагностиці особи допитуваного.

Важливість діагностики психологічного статусу допитуваного визначається тим, що одержання та оцінка інформації багато в чому залежать від знання психічних особливостей допитуваного, що сприяють встановленню з ним психологічного контакту і визначенню системи прийомів, яка може бути найбільш ефективною для одержання показань.

При проведенні допиту, аби діагностувати психічний статус допитуваного, можна використовувати певну кількість методів, обрання яких диктується цілями і часовим режимом проведення цієї дії. Основними методами, що сприяють психологічній діагностиці особи під час допиту, є методи спостереження, бесіди, незалежних характеристик. Вони застосовуються не в повному обсязі, а відповідно до тієї схеми, що є для слідчого найбільш прийнятною в даній ситуації.

Метод спостереження спрямовано на виявлення певних рис характеру та ознак темпераменту, що свідчать про психологічні особливості допитуваного. До сфери спостереження входять: манери допитуваного, його комунікабельність (на початку допиту), реакція на подразник (поставлені запитання), психічний стан, викликаний процесуальним становищем і необхідністю спілкування. При оцінці результатів спостереження не слід забувати, що особа, за якою спостерігають, перебуває у незвичній обстановці і мікросередовищі, в яких вона зазвичай поводиться вільно та невимушено.

Для діагностики особи допитуваного може використовуватися і метод бесіди, трансформований для цієї мети. Відомо, що допит і бесіда розрізняються за своєю процесуальною сутністю і завданнями. Крім того, бесіда не передбачає регламентованого процесуального режиму. Метод бесіди може поєднуватися з власне допитом, оскільки в процесі останнього можливі відхилення від предмета, зумовлені обранням тактичних прийомів, з’ясуванням деяких обставин, що мають допоміжне значення для проведення допиту. Метод бесіди зазвичай найбільш активно використовується на початку допиту, коли з’ясовуються демографічні дані про особу та обставини, що передують власне допиту по суті. У процесі бесіди встановлюються й інші дані про особу, наприклад, стан органів чуття, психічний стан під час спостереження чи здійснення події (залежно від того, яку процесуальну роль відіграє допитуваний), тип пам’яті і вид відтворення, тобто дані, що істотно впливають на оцінку показань і обрання тактичних прийомів допиту. Залежно від категорії допитуваного (неповнолітній, потерпілий, обвинувачений) характер з’ясування наведених питань та його спрямованість будуть різні. Так, діагностика особи неповнолітнього передбачає встановлення його темпераменту, здатності до конкретного сприйняття, наявності елементів фантазування та їхньої ролі у формуванні показань.

Метод незалежних характеристик, трансформований для завдань, поставлених перед допитуваним, має на меті збирання відомостей про нього серед осіб, які контактували з ним і мали різні зв’язки (родич, друг, товариш по службі, сусід тощо). Зазначимо, що збирання відомостей про особу допитуваного, здійснюване відповідно до рекомендацій криміналістики, передбачає з’ясування комплексу даних, що широко використовуються і для встановлення психологічного контакту, і для обрання тактичних прийомів допиту, і для оцінки інформації, що буде одержана від цієї особи.

Метод незалежних характеристик може виявлятися в трьох формах, ефективність яких визначається конкретною ситуацією: а) одержання відомостей про особу шляхом відповідних запитів щодо її характеристики; б) одержання відомостей про особу з матеріалів справи (показань інших осіб); в) одержання відомостей про особу шляхом доручення оперативно-розшуковим органам зібрати такі відомості таємним шляхом.

Застосування зазначених методів ізольовано чи у взаємозв’язку дає змогу діагностувати психологічні характеристики особи і використовувати їх у різних напрямах організації допиту: 1) встановлення психологічного контакту; 2) визначення системи тактичних прийомів допиту; 3) визначення характеру і виду можливого та найбільш ефективного психологічного впливу; 4) оцінка одержаної інформації.

При допиті залежно від його психічної напруженості (актуалізація забутого, виявлення неправдивих показань, викриття у вчиненні злочину) характер психічних проявів особи може бути різним. Тому, оцінюючи психологічну діагностику, надзвичайно важливо встановлювати, які з подразників є найбільш ефективними, стимулюють особу до давання показань, а які, навпаки, діють негативно або є байдужими з погляду одержання інформації у справі.

Допит передбачає проведення діагностики особи допитуваного (типу темпераменту, характеру, психологічного стану, рівня інтелекту, соціального статусу, схильності до алкоголізму та ін.). Така діагностика може здійснюватися за зовнішнім виглядом людини, манерами поведінки, одягом, акуратністю або неохайністю, тремтінням рук, почервонінням обличчя тощо. Причому ці ознаки повинні розглядатися в комплексі і мати лише орієнтуюче значення.

60. Недовільне запам'ятовування, його роль в обранні тактичних прийомів допиту.

Запам’ятовування може мати довільний і мимовільний характери залежно від наявності чи відсутності мети запам’ятовування. У практиці розслідування злочинів слідчому рідко трапляються показання, засновані на умисному запам’ятовуванні фактів із метою викладу їх згодом на допиті. Найбільш частими є показання, що не є результатом умисного запам’ятовування того, що спостерігається. Цією обставиною і пояснюються уривчастість, неповнота відомостей, що повідомляються, забування одних деталей і яскраве відтворення інших тощо.

Для продуктивності мимовільного запам’ятовування важливим є те місце, що посідає в діяльності даний матеріал. Краще запам’ятовується матеріал, який викликає активну розумову роботу і зацікавленість, що має певну значущість.

З часом відбуваються процеси забування (поступове зменшення можливості в пригадуванні матеріалу). Тут важливе значення має подальша діяльність індивіда. Існують загальні правила, згідно з якими у зв’язку з процесом забування допит необхідно проводити якнайшвидше після події. Проте слід пам’ятати і про явище ремінісценції — поліпшення відтворення запам’ятовуваного матеріалу через деякий проміжок часу після його заучування.

61. Методи актуалізації забутого при допиті свідків

1. Постановка нагадуючи запитань, тобто запитань, які безпосередньо не відносяться до обставин злочину, а стосуються подій, які або передували злочину, або відбувалися після його вчинення.

2. Пред’явлення речових доказів, що збуджують асоціації і допомагають відновити у пам’яті забуті обставини.

3. Допит на місці події.

62. Рефлексивне мислення і керування при допиті.

Одним із психологічних методів впливу на особистість правопорушника є метод рефлексії, про використання якого в практиці розкриття правопорушень вказує М. Костицький. Поняття рефлексія (від лат. reflexio — обернення назад) — процес самопізнання суб’єктом внутрішніх психічних актів і станів. У соціальній психології рефлексія виступає у формі усвідомлення дійовою особою того, як вона сприймається і оцінюється іншими людьми. Метод рефлексії в юридичній психології обґрунтований саме на з’ясуванні, як правопорушник знає і розуміє юридичного працівника, його особистісні особливості, емоційні реакції і пов’язані з пізнанням уявлення.

В установленні психологічного контакту в конфліктній ситуації велике значення має рефлексивне управління, мета якого охоплює найближчий (власне встановлення контакту) і перспективний (одержання інформації від допитуваного) плани.

Планування допиту потребує використання можливостей рефлексивного мислення (імітації можливого перебігу міркувань іншої особи). За допомогою рефлексивного мислення слідчий прогнозує варіанти відповідей, які може дати допитуваний на поставлені йому запитання, і визначає відповідну тактику. Рефлексивне управління являє собою конкретне запровадження слідчим напрямів прогнозу.

Не можна забувати, що рефлексують також інші учасники. У зв'язку з цим допит віч-на-віч може характеризуватись як рефлексивна взаємодія, відображення одного судження в іншому, взаємне відображення задумів, рішень, планів.

Поведінкою допитуваного можна керувати за допомогою маскування дій, яке проводиться з метою надання цій особі лише певної інформації, а також створенням удаваної загрози. Допитуваний сприймаючи дії слідого і приймаючи уявну загрозу як реальну, змінює свою поведінку в потрібному для слідчого напрямку.

Психологічний вплив на особистість допитуваного за допомогою методу рефлексії здійснюється і шляхом створення в нього за допомогою сукупності дій удаваного уявлення про наявні у слідчого засоби і можливості, а відповідно, і про подальші його дії. Така обізнаність допитуваного викликає посилення психічного напруження, страху, що спонукає його до певних дій. Створюючи таку уявну загрозу в обманному напрямку, слідчий добивається певної переваги в своїй позиції над допитуваним (не можна забувати й про те, що зустрічаються допитувані з немалими інтелектуальними здібностями і досвідом протиправних дій, які також здійснюють рефлексію, тобто розрахунок своїх дій, виходячи з можливих дій працівника правоохоронних органів).

63. Асоціативні зв'язки. їх види і значення.

Завдання слідчого полягає в тому, щоб отримати інформацію, яка знаходиться на латентному рівні. Це здійснюється за рахунок застосування прийомів, що базуються на дії асоціативних зв’язків.

Запам’ятовування передбачає встановлення відповідних нервових зв’язків чи асоціацій.

Асоціації мають рефлекторну природу. Асоціація — це звичайний послідовний ряд рефлексів, у якому кінець кожного попереднього зливається з початком наступного в часі. Асоціація є безупинним рядом доторкувань кінця попереднього рефлексу з початком наступного (І. Сєченов).

Асоціація (з’єднання) – це такий зв’язок між психічними явищами, коли відновлення одного з них тягне за собою відновлення іншого, закономірно зв’язаного з попереднім.

Види асоціацій:

1. Асоціації за суміжністю. Передбачають запам’ятовування подій, що відбуваються послідовно, або дій, між якими існує зв’язок. Завдяки цьому нервові процеси, пов’язані з одним із них, викликають дії нервових процесів, пов’язаних із іншими. Так, нагадування про подію, що передує ДТП, викликає у пам’яті деталі обставин, пов’язаних з нею.

2. Асоціації за контрастом. За своєю природою близькі до асоціацій за подібністю, однак їх сутність полягає в тому, що сприйняття якого-небудь об’єкта викликає в пам’яті спогад про інший об’єкт, що відрізняється прямо протилежними ознаками.

3. Асоціації за схожістю (подібністю). Мають місце тоді, коли сприйняття якого-небудь об’єкта викликає в пам’яті спогад про подібний до нього об’єкт, навіть якщо він ніколи не сприймався з ним разом або в якому-небудь часовому зв’язку.

Певну роль у процесі запам’ятовування відіграють й інші види асоціативних зв’язків, а саме: однозначні та багатозначні. Однозначна асоціація при запам’ятовуванні пов’язує певну обставину з яким-небудь одним фактом чи дією, багатозначна — передбачає зв’язок з декількома фактами.

64. Психологія формування неправдивих показань і прийоми їх використання.

У психології виділяють дві форми неправди:

1. Пасивна (замовчування);

2. Активна (перекручування, фальсифікація):

- Проста;

- Складна.

Найбільш поширеним способом формування складної неправди є витіснення, заміна правди. У даному випадку особа розмірковує наступним чином: спочатку вона виділяє правду, яку можна повідомити слідчому і правду, яку необхідно приховати від нього; далі підготовлює вигадку, якою необхідно замінити приховану правду. Відповідаючи на запитання слідчого особа вирішує для себе що можна повідомити, що треба приховати і чим замінити приховану правду. У зв’язку з цим неправдива інформація не залишає глибоких слідів у пам’яті людини,а тому можливе її викриття.

Прийоми викриття неправди

1. Активне провадження допиту, яке супроводжується постановкою деталізуючих, уточнюючих та контрольних запитань. Застосування наступальної тактики може призвести до обмовки з боку допитуваного.

Обмовка – це об’єктивно правильна інформація у приховуванні якої зацікавлений допитуваний. Кожна обмовка несе в собі побічне зізнання щодо окремих обставин злочину. Крім того, в кожній обмовці проявляється так звана «винна обізнаність» особи, тобто повідомлення таких фактів, які можуть бути відомі тільки безпосередньому учаснику події злочину (сам вчинив або був присутнім)

2. «Припущення легенди» або «присікання неправди». «Припущення легенди» передбачає можливість допитуваному висловитись повністю, детально стосовно тієї легенду, яку він намагається запропонувати слідчому. Не зупиняти, а лише уточнювати і конкретизувати відносно тих свідчень, які надаються. Це відбувається в тих випадках, коли особа намагається посилатися на алібі. Це робиться для того, щоб на повторних допитах це «припущення легенди», посилання на алібі, викрити.

3. Пред’явлення речових доказів. Способи:

- Пред’явлення доказів поступово, по мірі зростання їх викривної сили. Цей спосіб базується на природі зізнання, а саме на тому, що особа спочатку зізнається у вчиненні менш значущих злочинних дій, а лише потім у більш тяжких;

- Пред’явлення першими таких доказів, які мають найбільшу викривну силу з метою забезпечення максимального ефекту. У даному випадку треба пам’ятати, що зазначений варіант пов’язаний з високим ступенем тактичного ризику, тобто можливістю настання негативних наслідків, наприклад, втрати доказів. Ось чому слідчий обирає найбільш придатний варіант, враховуючи особу допитуваного і слідчу ситуацію;

4. Постановка розумових завдань, що спрямовують мислення допитуваного у певному напрямку.

5. Використання ефекту раптовості.

65. Поняття психологічного впливу і психічного насильства.

66. Допустимість і правомірність психологічного впливу.

Прийоми що базуються на застосуванні закономірності психіки людини, повинні бути правомірними і припустимими, тобто дозволеними. Зазначені критерії є головними у розмежуванні психічного насильства і психологічного впливу.

Психічне насильство – це завжди примус, вимагання діяти у конкретний спосіб, яке може супроводжуватися погрозами, введенням в оману. На відміну від насильства психологічний вплив не диктує конкретної дії, не вимагає того чи іншого її характеру, а втручаючись у внутрішні психічні процеси опосередковано підводить людину до обрання конкретної лінії поведінки.

Форма здійснення психологічного впливу може бути відкритою, закритою (неочевидною) і комбінованою. Відкрита форма має на увазі звернення безпосередньо до рівня свідомості. Закрита – пов’язана з використанням засобів, що впливають на сферу підсвідомості (непрямий допит та ін.). Комбінована форма - об’єднує у собі обидві попередні - вимагає високої психологічної підготовки, ретельного методичного опрацювання або залучення фахівця з психологічної служби.

Психологічний вплив передбачає:

1. Нейтральність інформації, що виходить від слідчого, тобто він нічого не стверджує і не заперечує;

2. Альтернативність ситуації, що складається;

3. Свобода вибору поведінки учасника слідчої дії.

Якщо інформація, що виходить від слідчого (словесна, мімічна, рухома), знаходить зв’язок з переживаннями, думками допитуваного відносно тієї правди, що він приховує, то в його свідомості формується певне уявлення стосовно доказів, які є у розпорядженні слідчого.

Своє відношення до цих уявлень допитуваний проявляє у певній формі поведінки або реакціях (реагент). Селіванов пропонував виставляти реагент (предмет) на видне місце при допиті, нічого про це не повідомляючи допитуваному, і дивлячись на його реакцію.

Важливим при застосуванні психологічного впливу, як зазначає Романов В.В., є дотримання принципів законності, науковості та доцільності, які звичайно пов’язуються з допустимістю та правомірністю використання психологічного впливу в кримінальному процесі