План.
1. Утворення Галицько-Волинського князівства.
2. Піднесення держави за правління Данила Галицького (1205-1264).
3. Галицько-Волинська держава в останній третині ХІІІ – першій половині ХІV ст.
1. Наприкінці Х – в І пол. ХІ ст. адміністративними осередком земель Волині і Прикарпаття був Володимир. Дана територія до смерті Ярослава Мудрого була невід’ємною частиною Київської Русі. Після смерті Ярослава Мудрого князівську династію на Волині започаткував внук Володимира Мономаха – Ізяслав Мстиславич.
На Прикарпатті у 1084 р. утворилися три князівства, в яких панували брати Ростиславовичі – правнуки Ярослава Мудрого – Рюрик (м. Перемишль), Василько (м. Теребовля – володіння Поділля і Буковини), Володар (Звенигород, а пізніше після смерті Рюрика і Перемишль).
Син Володаря Володимир (Володимирко) (1144-1152) об’єднав Перемишльську, Теребовельську і Звенигородську землі у складі одного Галицького князівства. У 1144 р. столицею його держави став Галич.
Найбільшої могутності Галицьке князівство досягло за правління Ярослава Осмомисла (1153-1187) – його територія простягалася вздовж Дністра на південь аж до нижньої течії річки Пруту й Дунаю. Він підтримував дипломатичні відносини з Візантією, Священною Римською імперією.
Певний занепад князівства відбувся за часів княжіння Володимира ІІ Ярославича (1187-1199).
У 1199 р. до влади прийшов Роман Мстиславич (започаткував династію Романовичів). Він домігся об’єднання під своєю владою Волині й Галичини в одне князівство, утворивши Галицько-Волинську державу. Літопис називає його “царем на Русі”, “самодержцем на Русі”. Він здобув славу успішними походами на половців та литовців. Але загинув у поході під Завихвостом від рук поляків у 1205 р., попавши у засідку.
2. Смертю Романа скористались галицькі боярські угрупування, які не допустили до влади Романової вдови та його малолітніх синів Данилі (4 р.) і Василька (2 р.).бояри запросили на престол угорських правителів, які жорстоко правили.
1205-1241 рр. – княжіння трьох братів Ігоровичів, онуків Ярослав Осмомисла. Проте боярам і вони не сподобались, запросивши знову угорців. 1214-1219 рр. – княжіння угорського короля Коломана.
Але проти іноземного гніту визволив запрошений галицькими міщанами новгородський князь Мстислав Удатний, який разом з Данилом Романовичем (одружений на його дочці) успішно відбив наступ угорського і польського військ. Фактичним головою князівства став Мстислав Удатний (1219-1228).
Номінально Данило і Василько почали правити у князівстві з 1228 р., але лише у 1237-1238 рр. Данило остаточно укріпився у Галичі. Волинь залишив Василькові.
1238 р. – Данило з військом розгромив тевтонський орден під Дорогочиним.
Столицею князівства Данило Романович обрав свою нову резиденцію місто Холм. Крім того було побудовані нові міста Данилів, Крем’янець та ін. Галицько-Волинська держава потерпіла порівняно менше, ніж східні князівства від монголо-татар на поч.. 40-х рр. ХІІІ ст. В цей час починає будуватись місто Львів.
1245 р. – військо Данила Галицького здобуло блискучу перемогу в битві з військом угорського короля та його союзників поблизу міста Ярослава на річці Сян. Пізніше син Лев одружився з донькою угорського короля.
На початку 50-х років ХІІІ ст. Данило змушений був підкоритися татаро-монгольській орді і повинен був їхати, платити данину.
Міжнародному авторитетові Данила сприяло коронація його королівською короною у 1253 р. отриманої від папи Інокентія ІV у місті Дорогочині.
У внутрішній політиці він опирався на галицьких міщан, а не на галицьких бояр.
Після смерті Данила Галицького (1264 р.) його син Варно на короткий час об’єднав Галицьке князівство з Литвою. Лев Данилович, який успадкував Львів і Перемишль, а після смерті Шварна – Холм і Галич, значно розширив свої володіння, приєднавши до них Люблінську землю і частину Закарпаття.
На початку ХІV ст. Волинське і Галицьке князівства знову об’єдналися в руках одного князя – Юрія І Львовича, внука Данила Галицького (1301-1308). За час його правління територія князівства розширилася аж до нижньої течії Дністра й Південного Бугу. Він, як і Данило, прийняв королівський титул, іменуючи себе королем Русі (тобто Галицької землі) і князем Володимирії (Волині). У церковних справах йому вдалось заснувати окрему Галицько-Волинську митрополію.
У 1308-1323 рр. В Галицько-Волинському князівстві правили сини Юрія – Лев ІІ і Андрій. Підтримували дружні стосунки з тевтонським орденом. Фактично стали незалежно правити від монголо-татар. Польський король Владислав Локетко називав своїх східних сусідів князів Андрія і Лева “непоборним щитом проти жорстокого племені татар”.
По смерті братів почав правити князь Юрій ІІ (1325-1340). За його часу почалось падіння Галицько-Волинського князівства. Він останній з роду Романовичів. За його частими були внутрішні (боротьба з боярами) та зовнішні конфлікти. Зокрема. Сам князь був отруєний боярами.
Після смерті останнього князя Юрія ІІ польський король Казимир ІІІ напав на Львів, пограбував княжий палац на Високому Замку (вивіз дві корони). Проте ще деякий час правителем Галицької землі був боярин Дмитро Петько, на Волині укріпився литовський князь Любарт.
1349 р. – Польща знову захопила Галицько-Холмське та Перемишльське князівства, а польський король Казимир проголосив себе “правителем королівства Русі”, тобто Галичини (до 1370 р.).
