Отже, навіть етимологічні особистісні характеристики людини несуть різне змістове навантаження в залежності від тієї чи іншої культури і цивілізації. 3 страница

40. Соціальна структура суспільства.

Взаємодія в суспільстві зазвичай приводить до становлення новихсоціальних відносин. Останні можна представити як відносностійкі і самостійні зв'язки між індивідами і соціальними групами.

У соціології поняття «соціальна структура» і «соціальна система»тісно пов'язані між собою. Соціальна система - це сукупність соціальнихявищ і процесів, що знаходяться у відносинах і зв'язках між собою іутворюючих деякий цілісний соціальний об'єкт. Окремі явища іпроцеси виступають як елементи системи.
Поняття «соціальна структура суспільства» є частину поняття соціальноїсистеми і поєднує два компоненти - соціальний склад і соціальні зв'язки.
Соціальний склад - це набір елементів, що складають дану структуру.
Другим компонентом виступає набір зв'язків цих елементів. Таким чином,поняття соціальної структури містить у собі, з одного боку, соціальнийсклад, чи сукупність різних типів соціальних спільнот яксистемоутворюючих соціальних елементів суспільства, з іншого боку - соціальнізв'язку складових елементів, що розрізняються по широті поширення їхдії, по їхньому значенню в характеристиці соціальної структури суспільства напевному щаблі розвитку.

Соціальна структура суспільства означає об'єктивне поділсуспільства на окремі шари, групи, різні по їхньому соціальному становищу,по їхньому відношенню до способу виробництва. Це стійкий зв'язок елементів усоціальній системі. Основними елементами соціальної структури єтакі соціальні спільності, як класи і классоподобние групи, етнічні,професійні, соціально-демографічні групи, соціально -територіальні спільності (місто, село, регіон). Кожен з цих елементів усвою чергу є складною соціальною системою зі своїми підсистемами ізв'язками. Соціальна структура суспільства відображає особливості соціальнихвідносин класів, професійних, культурних, національно-етнічних ідемографічних груп, які визначаються місцем і роллю кожної з них всистемі економічних відносин. Соціальний аспект будь-якої спільнотиконцентрується в її зв'язках і опосередкування з виробничими такласовими відносинами в суспільстві.

Соціальна структура як свого роду каркас всієї системи суспільнихвідносин, тобто як сукупність економічних, соціальних іполітичних інститутів, які організовують суспільне життя. З одного боку,ці інститути ставлять деяку мережу рольових позицій і нормативнихвимог по відношенню до конкретних членам суспільства. З іншого боку, вониявляють собою певні досить стійкі шляхи соціалізаціїіндивідів.

Головним принципом визначення соціальної структури суспільства повиненбути пошук реальних суб'єктів соціальних процесів.

Суб'єктами можуть бути і окремі індивіди, і соціальні групирізних розмірів, що виділяються на різних підставах: молодь, робочийклас, релігійна секта і так далі.

З цієї точки зору соціальну структуру суспільства можна представитияк більш-менш стійке співвідношення соціальних верств і груп. Длявивчення різноманіття ієрархічно розташованих соціальних верств покликанатеорія соціальної стратифікації.

Спочатку ідея стратового подання соціальної структуримала яскраво виражений ідеологічний відтінок і була покликана нейтралізувати
Марксову ідею ідея класового суспільства та домінування в історії класовихпротиріч. Але поступово ідея виділення соціальних верств в якостіскладових суспільства елементів утвердилася в соціальній науці, бо вонадійсно відображала об'єктивні відмінності різних груп населення в рамкахокремо взятого класу.

теорії соціальної стратифікації виникли на противагу марксистсько -ленінської теорії класів і класової боротьби.

41. Соціальна функція права.

Юридична наука звернула увагу на соціальне призначення права і, відповідно, на його соціальні функції ще на початку XX ст. Власне проблема функцій права спочатку виникла як проблема функцій соціальних.

Відомий французький юрист Л. Дюгі у 1901 р. видав книгу «Держава, об'єктивне право і позитивний закон», у якій зазначав, що право, маючи суспільну природу, здійснює певні соціальні функції. У 1905 p. K. Реннер у Австрії публікує працю «Правові інститути приватного права і їх соціальні функції», У якій доводить наявність у права приватної власності багатьох соціальних функцій, зокрема, економічної, організаційної, виробничої, розподільчої тощо.

У 1907 р. в Росії видається книга одного з фундаторів психологічної школи права, професора Л. Петражицького «Теорія права і держави — у зв'язку з теорією моралі», у якій обґрунтовувалася наявність у праві двох соціальних функцій: розпорядчої та організаційної.

Інший відомий російський юрист М. Коркунов вказував, що право здійснює головним чином розподільчу функцію, оскільки у суспільстві живуть і діють особи з різними потребами та бажаннями, врегулювати які можливо лише засобами розмежування їх правом.

Відомо, що соціальне призначення права визначається закономірностями суспільного розвитку, воно є їх «продовженням», що, власне, виражене у юридичній формі. Виходячи із закономірностей, внутрішніх причин розвитку суспільства, формулюються правові положення, що закріплюють певні відносини та охороняють цінності, які у даний історичний момент є найбільш важливими і необхідними.

Урегульованість суспільних відносин, їх закріплення і охорона — найважливіше соціальне завдання і призначення права. Реалізація саме цієї функції, вирішення зазначених важливих завдань надає різноманітним (досить суперечливим) соціальним відносинам необхідну стабільність, створює умови для успішного прогресивного розвитку особи, держави і суспільства.

Соціальні функції — це специфічний ракурс права, де регулятивна і охоронна функції «поєднуються» у відокремленій якісно однорідній сфері соціальних відносин, економіці, політиці, ідеології.

Розглянемо деякі основні функції права:

1. При економічній функції.

Економічна функція як одна з найважливіших соціальних функцій права мала велике значення на всіх етапах розвитку товарно-грошових відносин. Право завжди було гарантом власності та свободи підприємництва.

На основі правових норм в економічних відносинах виникали урегульовані правом відносини. Найважливішою правовою формою таких відносин був і залишається договір, у якому йдеться про права та обов'язки сторін і у якому останні визначають умови настання тих чи інших правових наслідків (результатів).

З договору частіше за все випливають також певні санкції для сторони, що не виконує свої обов'язки. Крім того, правові санкції встановлюються за скоєння у економічній сфері умисних злочинів (шахрайство, вимагання, знищення або пошкодження майна, незаконне використання товарного знака, виготовлення чи збут підроблених грошей, цінних паперів тощо).

Таким чином, економічна функція права здійснюється як безпосередньо через регулювання правомірних дій учасників економічних відносин, так і опосередковано, шляхом погрози застосування санкцій чи їх реалізації за скоєння правопорушень у сфері економіки.

2. При політичній функції.

Політична функція права полягає насамперед у регулюванні відносин влади, відносин між соціальними групами і — особливо — в регулюванні національних відносин. Історія підтверджує, що політика — це участь у справах держави, визначення завдань держави, відносини між класами і націями. Роль права в регулюванні названих відносин з моменту виникнення держави, класів і націй була і залишається до цього часу досить значною.

Права і свободи людини — також важливий об'єкт політичної функції права, що не втрачає своєї актуальності і нині.

3. При виховній функції.

Виховна функція права є результатом здатності права виражати ідеологію певних кланів і соціальних сил та його спроможність впливати на думки і почуття людей. Одне з найважливіших завдань виховної функції права — виховання високої правосвідомості, формування у громадян стимулів правомірної поведінки.

У праві відображені передові, гуманні, відповідні інтересам особи приписи, в результаті чого право одержує психологічну підтримку з моменту видання правової норми. Разом з тим правові вимоги, що не відображають бажань і настроїв людей, одержують їх негативну оцінку і не знаходять підтримки в їх свідомості. У таких випадках виховна функція права не досягає своєї мети.

4. При компенсаційній функції.

Компенсаційна функція властива різним галузям права, оскільки виконує важливу роль в регулюванні відносин між громадянами і юридичними особами, виступає необхідним інститутом гармонізації інтересів суб'єктів права, стабільності суспільних відносин.

Це важливий напрям дії права, оскільки саме у ньому закладена досить важлива його особливість як інструмента соціальної справедливості. Компенсаційна функція дуже тісно пов'язана з поновлюючою. У юридичній літературі їх часто ототожнюють.

Проте це не тотожні поняття. Відмінності між ними полягають перш за все у формах, методах і правових наслідках реалізації. Різноманітні також і правові підстави цих напрямів впливу, хоча в окремих випадках вони бувають обумовлені одними і тими ж причинами. Наприклад, у разі незаконного звільнення (причина) спостерігається одночасна реалізація поновлення на посаді і компенсація за вимушений прогул.

Різниця між компенсаційною і поновлюючою функціями є достатньо помітна у цивільному законодавстві, коли поновлення становища, яке існувало до порушення права, часто не пов'язується з компенсацією збитків.

Конституція України також передбачає компенсацію за примусове відчуження майна для державних потреб (ст. 41), за шкоду, завдану незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування тощо.

5. При обмежувальній функції.

Наявність у права обмежувальної функції пов'язана з його призначенням бути регулятором суспільних відносин. Регулювати — це означає регламентувати варіанти поведінки, які повинні відповідати інтересам певних соціальних груп, класів, індивідів, всього суспільства. Для того, щоб дії одних суб'єктів права не порушували прав та інтересів інших, щоб відносини в суспільстві були більш гармонійними, право встановлює певні обмеження для суб'єктів правовідносин, долаючи тим самим анархію і сваволю. Обмеження прав — це своєрідне вирівнювання протилежних інтересів. Так, Конституція України, дозволяючи ідеологічний плюралізм, одночасно обмежує можливості створення окремого спрямування партій, організацій і рухів. У Конституції прямо зазначається (ст. 37), що забороняється створення і діяльність громадських організацій, мета і дії яких спрямовані на насильницьку зміну основ конституційного ладу.

Конституція України гарантує права та свободи людини і громадянина згідно із загальновизнаними принципами та нормами міжнародного права. Разом з тим у ній підкреслюється, що їх існування не повинно порушувати прав і свобод інших громадян. У розвиток цього положення Конституція України (ст. 64) прямо встановлює, що права та свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією. Так, ст. 34 Конституції України встановлює обмеження законом прав громадянина у інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей тощо.

Обмежувальна функція, незважаючи на певний негативний характер, дає позитивний соціальний результат, оскільки завдяки таким якостям право виступає гарантом стабільності і гармонії у суспільстві, найважливішим інструментом правопорядку та реалізації прав громадян.

6. При поновлюючій функції.

Поновлююча функція займає особливе місце у механізмі правового впливу. За допомогою правових засобів поновлюють порушений громадський порядок; дуже часто поновлюється і попереднє правове становище суб'єктів права (громадянин, наприклад, знову одержує ті права, яких був позбавлений, йому повертають майно, поновлюють на роботі, реабілітують його ім'я тощо).

Часто поновлююча функція реалізується внаслідок того, що відміняється прийнятий правовий акт чи юридично значуща дія (наприклад, наказ про звільнення).

Норми, спрямовані на поновлення порушених прав і свобод особи, містяться як у міжнародно-правових актах, так і у багатьох внутрішньодержавних документах. Наприклад, ст.8 Загальної декларації прав людини встановлює: «Кожна людина має право на ефективне поновлення прав». Норми трудового права — важлива гарантія поновлення громадянина на попередньому місці роботи тощо. Слід погодитися з визначенням поновлюючої функції як відносно особливого впливу комплексу правових засобів на волю, свідомість і поведінку людей, на поновлення попереднього правового становища суб'єктів. Це може знаходити свій прояв у відміні незаконних рішень, у поновленні порушеного громадського порядку тощо.

7. При інформаційній функції.

Оточуючий нас світ пізнає не тільки вчений, а й письменник, скульптор, законодавець. Останній відображає результати свого пізнання у правових нормах, у яких закладена певна інформація про життя. Певні законодавчі документи можуть надавати відомості про державу не менші, ніж окремі наукові трактати. Наприклад, у Конституції України йдеться про те, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою (ст. 1); систему адміністративно-територіального устрою України складають: Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища і села (ст. 133) тощо. Таку інформацію може надати тільки Конституція.

Дійсно, право вбирає у себе, а потім видає величезну інформацію про різнобічні явища суспільного життя, оскільки у ньому міститься величезна кількість наукових дефініцій, юридичних формул, історичних та життєвих відмінностей, політичних і правових оцінок, юридичних рекомендацій, заборон, дозволів тощо.

Завдяки правовим актам люди знайомляться зі структурою органів влади і управління; з тим, що є правомірним, що заборонено тощо. Отже, право — це (крім усього) також один з найважливіших засобів соціальної інформації, який використовує держава. Причому ця інформація розрахована не тільки на пасивну поведінку суб'єктів права, вона передбачає також активну поведінку, призводить до досягнення позитивного результату, задоволення інтересів учасників правовідносин (громадян, посадових осіб, організацій).

Крім того, правова інформація — це владна інформація, за її допомогою виражається (і, відповідно, формується) певний світогляд. Інформаційна здатність права — це один із суттєвих факторів, що дозволяє віднести його до елементів духовної культури суспільства. Не викликає сумніву, що право насамперед виникає не як інформатор, а як регулятор суспільних відносин. У держави і суспільства досить каналів, засобами яких здійснюється інформування суб'єктів права. Проте право як регулятор суспільних відносин одночасно виконує роль інформатора їх суб'єктів. Таким чином, право виконує інформаційну функцію поряд зі своїми суто юридичними завданнями, набуваючи також інформаційної якості. У цьому знаходить прояв його соціальна природа, здатність впливати на волю, свідомість і психіку людини, реалізуватися через сприйняття людьми.

8. При екологічній функції.

У наш час не виникає сумніву в необхідності серйозного правового впливу на екологічне середовище.

Основними об'єктами екологічної функції права є земля, її надра, ґрунти, атмосферне повітря, ліси, рослинний і тваринний світ, навколоземний космічний простір тощо.

З метою реалізації цієї функції приймаються закони, нормативні акти уряду, міністерств та відомств, органів виконавчої влади і місцевого самоврядування, спрямовані на захист довкілля, забезпечення прав громадян на здорову екологію, встановлення відповідальності за порушення екологічного законодавства. Важлива роль у цьому належить правоохоронним органам: прокуратурі, суду, міліції, що застосовують засоби впливу до правопорушників у сфері екології (штрафи, відшкодування збитків, позбавлення волі тощо).

Деякі вчені пов'язують появу екологічної функції права з тим, що економічна функція права, зорієнтована виключно на регулювання порядку користування природними багатствами не виконала завдання екологічного захисту суспільства. На наш погляд, поява екологічної функції пов'язана з тим, що екологічна сфера з її бурхливим розвитком в умовах науково-технічного прогресу перетворюється для людства в одну з основних проблем його виживання та існування. Слід враховувати ту обставину, що великий комплекс правових засобів, форм і методів охорони довкілля реалізується державою, яка є найважливішим інститутом, який підтримує, організовує і стримує всі напрями впливу на екологічну сферу.

Держава покликана всебічно проводити діяльність, спрямовану на забезпечення екологічної безпеки окремих громадян і суспільства у цілому. Як вважають вчені, з часом — в умовах зростання небезпеки екологічної катастрофи — значення правового захисту населення зростатиме ще більше.

У наш час серед природних прав людини називають і право на здорове екологічне середовище. Конституція України (ст. 50) назвала як основне конституційне право громадян України — їх право на безпечне для життя і здоров'я довкілля, на інформацію про його стан, на відшкодування шкоди внаслідок порушення цього права.

42. Соціальні інститути та їх види.

Необхідною передумовою соціальної інтеграції і стабільності суспільства є наявність загальносуспільної системи цінностей — спільної мови, спільних ідеалів, моральних норм, вірувань тощо. Їхня інтеріоризація (засвоєння) забезпечує інтеграцію особистості в соціальну систему, а отже, є найпершою умовою нормального функціонування суспільства.

Конкретним механізмом, що забезпечує соціальний порядок, інтеграцію, стійкість і стабільність суспільства, його відтворення, є соціальні інститути.

Як проблема соціологічного вивчення соціальні інститути беруть початок з часу становлення соціології як самостійної науки.

Ще Г. Спенсер розвиток регулятивної системи суспільства поєднував з розвитком соціальних інститутів. Він уважав, що соціальні інститути («інституції») є складниками каркаса соціуму і виникають у результаті процесу диференціації суспільства.

Е. Дюркгейм тлумачив природу соціальних інститутів у контексті цілісності суспільства. Суспільство, на його думку, є органічною цілісністю, що складається з окремих груп та інститутів, кожний з яких відіграє свою функціональну роль. І голов­не завдання науки про суспільство — відкрити, яким чином постали інституції — політичні, юридичні, моральні, економічні, релігійні тощо, які причини породили їх, яким життєвим потребам вони відповідають.