Потенційна ефективність проекту визначаються з огляду на можливість досягнення поставлених цілей в результаті здійснення проекту. Таким чином, відсів проектів відбувається за критерієм невідповідності проекту тим завданням, які вирішуються нацією на заданому етапі її розвитку. Тому оцінка економічної привабливості проекту є для аналітика важливою, як і оцінка економічної ефективності проекту.
Методика оцінки економічної привабливості інвестиційних проектів
Розглянемо методику оцінки економічної привабливості проекту поетапно.
На першому етапі встановлюються цілі розвитку і визначається їх пріоритетність. Вони, безперечно, є індивідуальними для кожної країни і визначаються керівництвом конкретної держави та національними агентствами з розвитку. Після виділення пріоритетних критеріїв слід їх проранжирувати, визначивши величину питомої ваги кожного критерія у величині загальної економічної привабливості.
Другим етапом оцінки є розрахунок кількісного значення встановлених раніше критеріїв. Він вимірює ступінь сприяння проекту досягненню поставлених економічних цілей розвитку. Необхідні для визначення цих показників дані беруться з фінансових звітів, поданих після проведення фінансового аналізу проекту. Рейтингові ряди значень критеріїв по комплексному проекту (таблиця) показують відповідність результатів проекту поставленим цілям. Відтак по кожному критерію визначається найпривабливіший проект і розраховується індекс критерію для кожного проекту шляхом ділення величини критерію по конкретному проекту на значення кращого рейтингу в даній категорії. Індексація по критеріях дає змогу порівнювати різні, часто важкопорівнянні між собою проекти, визначаючи найпривабливіші з погляду загального добробуту.
На заключному етапі оцінка загальної привабливості кожного проекту розраховується як середньозважена величина індексів проекту. Найвище середньозважене значення свідчить про економічну привабливість проекту. Таким чином, за результатами розрахунків можна відібрати проект, як такий, що найбільше відповідає цілям економічного розвитку країни.
Дослідивши економічну привабливість проекту (з погляду можливості досягнення певних економічних цілей розвитку суспільства), аналітики визначають його економічну ефективність.
Метою виміру економічної ефективності є оцінка ефективності використання дефіцитних ресурсів суспільства у рамках проекту.
Для визначення економічної цінності проекту використовують поняття альтернативної вартості, тіньових цін, невідчутних вигід і витрат, трансфертних платежів, споживчого надлишку та екстерналій.
Визначення економічної ефективності
Оцінка економічної цінності проекту грунтується на методології прирістної природи вигід і витрат, яка визначає економічні вигоди як усі позитивні результати, що їх одержує суспільство від реалізації проекту, а еко-номічні витрати як усі негативні впливи, супутні проектові.
Економічна цінність проекту = Приріст економічних вигід - Приріст економічних витрат
Аналітик, визначаючи цінність проекту, оцінює, наскільки позитивні результати (вигоди) перевищують його негативні наслідки (витрати) та якою буде величина виграшу суспільства при здійсненні проекту.
Фінансова оцінка проектів побудована на використанні цін, за якими фірма оплачує товари та послуги, необхідність проекту, і тих цін, які заплатять споживачі за продукцію, одержану в результаті реалізації проекту. Втім, з погляду суспільства, такі ціни не завжди можуть бути прийнятною мірою вартості витрат і вигід. Для економічного аналізу необхідно оцінити всі компоненти проекту з погляду альтернативної вартості. Аналітик визначає альтернативну вартість речей з огляду на їх найкраще використання, а вироблюваної продукції — через оцінку витрат нації на придбання аналогічної продукції за відсутності проекту.
При проведенні економічного аналізу аналітики змушені коригувати фінансові показники, які значною мірою викривлюють реальну вартість товарів.
На практиці аналітики досить часто користуються методом позиціювання проектів за критеріями економічної привабливості й ефективності, відносячи при аналізі проект до одного з квадратів матриці (рис. 1), яка відображає позицію уряду щодо підтримки тих чи інших проектів.
Найпривабливішим у цій матриці є верхній правий квадрат, в якому і привабливість, і ефективність проектів є вищими. Це проекти по розвитку нових ринків, поліпшенню конкурентних позицій країни, випуску нових продуктів. Як правило, проекти реалізуються здебільшого в приватному секторі, оскільки економічно ефективні проекти практично завжди привабливі і з фінансового погляду.
Економічно привабливі проекти (лівий верхній квадрат), які не є економічно ефективними, потребують підтримки для підвищення своєї ефективності. Тому активна роль держави при ідентифікації проектів, просуванню кращих з них, їх частковому фінансуванні надає можливості реалізації даних проектів.
| висока | ||
| Економічна | Необхідність підтримки приватних інвесторів, іноземних донорів з метою підвищення ефективності Проекти в соціальній сфері, проекти інфраструктурного розвитку | Підтримка приватних ініціатив, можливі суспільні інвестиції Проекти пошуку нових можливостей та зміцнення конкурентних позицій |
| привабли-вість | Відсутня громадська підтримка | Інвестиції приватного сектора, відсутність громадської підтримки Проекти пошуку експортних можливостей і "знімання вершків" суспільного виробництва |
| економічна ефективність | ||
| низька | висока |
Рис. 1. Матриця економічної ефективності висока та привабливості
Це проекти, які забезпечують розвиток інфраструктури регіонів і країни в цілому (транспортні комунікації, зв'язок, морські-і аеропорти тощо), а також проекти, спрямовані на соціальний розвиток. Характерною особливістю таких проектів є необхідність їх державної фінансової підтримки. Для підвищення ефективності проекту держава може підтримати ініціативу приватних інвесторів та донорів.
Непривабливі з погляду вигід для суспільства проекти (нижній правий квадрат) мають здійснюватися виключно за рахунок приватних інвестицій. Участь суспільних інвестицій у таких проектах може бути виправдана лише в разі можливості одержання солідних фінансових вигід.
В економічному аналізі враховуються повні витрати виробництва. Ринкові компенсації віднімаються, а дотації додаються, оскільки суспільство реально має оплачувати ці повні витрати, щоб виробити те чи інше благо. Для визначення суспільної цінності ресурсу використовують тіньові ціни, які відображають суспільну оцінку продукту у грошових одиницях. Існує кілька підходів до визначення тіньових цін:
— на основі визначення витрат, необхідних для вилучення цього ресурсу з інших галузей або збільшення виробництва;
— з огляду на імпортні аналоги, на основі світової ціни, вираженої в національній валюті;
— за величиною альтернативної вартості ресурсів, витрачених на виробництво даного продукту.
На перший погляд, визначення тіньової ціни на основі еквівалента світової ціни, розрахованого в одиницях місцевої валюти, не створює проблем. Однак, аналітик проекту повинен визначити:
— чи відображає існуючий валютний курс справжню цінність місцевої валюти;
— як встановити еквівалент світової ціни для експортних та імпортних товарів;
— чи можна оцінити всі компоненти проекту за світовими цінами, а якщо ні, то яка методика обгрунтування їх економічної вартості.
Практика економічного аналізу свідчить, що значна кількість як промислове розвинених, так і країн, що розвиваються, мають завищену або занижену цінність національної валюти. Причинами таких викривлень можуть бути свідомі дії урядів цих країн: встановлення обмежень при продажу і купівлі валюти в країні, фіксованого обмінного курсу, валютних коридорів. В результаті реальна економічна вартість імпорту в місцевій валюті або експорту в доларовому еквіваленті не відображають фактичних суспільних витрат.
Скажімо, офіційний валютний курс української гривні встановлений на рівні 1 дол. США — 8,05 грн. Водночас котирування чорного ринку становило 1:8,35 грн., що свідчить про завищення офіційного курсу. Якщо виходити з припущення, що ціна чорного ринку занижувала тіньову ціну на 0,10 грн. (премія за ризик, то різниця між офіційним і тіньовим курсом становить 0,20 грн., або 2,5% (0,20/8,05), то премія до офіційного курсу становила 2,5% від його офіційного котирування. Реальна вартість місцевої валюти, її купівельна спроможність відображається тіньовим валютним курсом. Взаємозв'язок між офіційним і тіньовим курсами можна виразити формулами:
Тіньовий валютний курс = Офіційний валютний курс х (1 + премія)
Премія до офіційного валютного курсу= (Тіньовий валютний курс - Офіційний валютний курс) / Офіційний валютний курс
Для коригування офіційного курсу застосовують стандартний коефіцієнт перетворень, який відображає відношення офіційного валютного курсу до тіньового.
Стандартний коефіцієнт перетворення = (Офіційний валютний курс / Тіньовий валютний курс) - (1/ премія до офіційного валютного курсу)
Для визначення еквівалента світової ціни експортних та імпортних товарів використовують паритетні ціни, які відображають еквівалент ціни світового ринку, виражений у місцевій валюті.
Розрізняють імпортний паритет — порівняльні місцеві ціни за імпортні товари, і експортний паритет — порівняльні ціни, сплачені за експортні товари.
При визначенні світових цін звичайно використовують умови експортування FOB — франко-борт - відображають умови оплати з великого експортного порту, або імпортування СІF (вартість, страхування, фрахт) у великому імпортуючому порту традиційного ринку.
Алгоритм розрахунку фінансової та економічної величини експортного паритету подано на рис. 3.
Перевідний коефіцєнт (або коефіцієнт перерахунку) використовується для конвертації фінансових цін на товари й послуги в економічну вартість. Він відображає ступінь викривлення суспільної цінності шляхом державного регулювання економічних процесів.
Коефіцієнт перерахунку (переводу)= Фінансова вартість / Тіньова (економічна) вартість
Чим вищий цей показник, тим більше викривлені на даному ринку ціни порівняно з конкурентним ринком. Досить часто аналітики для спрощення розрахунків вводять агрегований коефіцієнт переводу для всіх товарів та послуг даної держави. Значення коефіцієнта перерахунку, свідчить про значні викривлення, яких зазнає ціна на імпортні товари при їх поставці на національний ринок.
Проте це може призвести до серйозних погрішностей, оскільки рівень державного регулювання різних галузей і секторів економіки значно коливається: в одних галузях стимулюється експорт, в інших обмежується або забороняється імпорт; одні види діяльності субсидуються, з інших стягуються додаткові податки й мита. Тому коефіцієнт перерахунку слід визначати для окремих груп товарів або послуг.
Рис.3. Формування фінансової та економічної паритетної ціни експорту
 |
Рис. 4. Формування фінансової та економічної паритетної ціни імпорту
Для оцінки економічної вартості імпортозаміщувальних товарів або товарів, які можуть імпортуватися, розраховується ціна імпортного паритету. Економічна величина імпортного паритету розраховується переведенням валютної вартості імпорту в національний еквівалент за офіційним обмінним курсом, а потім позиції проекту, що не є імпортозаміщувальними (транспортування всередині країни, витрати на маркетинг і збут), коригують на коефіцієнт переводу, який відображає викривлення економічної вартості цих послуг.
Загальну методику розрахунку можна представити у вигляді таблиці:
