Психологічні аспекти сексуальності у передпубертатному періоді

Ідеї 3. Фрейда про період латентної сексуальності у пізньому дитинстві, тобто заміну сексуальних інтересів та імпульсів не сексуальними поведінкою та інтересами, не поділяє багато сучасних дослідників психології сексуаль­ності. На думку Дж. Мані, він є періодом сексуальної со­ром'язливості та обачності, коли сексуальні ігри діти ви­користовують таємно. Крос-культурні дослідження свідчать, що в суспільствах, які допускають сексуальні ігри дітей, такі ігри тривають і нерідко частішають саме в перед-підлітковому віці. Це підтверджується даними А.-Ч. Кінзі. Докладне дослідження дитячої сексуальності, під час яко­го було опитано 800 дітей віком 5 років і старших з Австра­лії, Північної Америки, Великої Британії та Швеції, та­кож не підтвердило наявності в процесі загального розвит­ку дитини стадії, на якій затримується її сексуальний розвиток. Навпаки, у цей віковий період діти проявляють підвищений інтерес до статевих питань, який з кожним роком посилюється. Тому латентна фаза є швидше відобра­женням суспільних обмежень на прояви сексуальності, а не наслідком дії внутрішніх психічних сил.

Уже 6-7-річні діти зазвичай знають про головні анато­мічні відмінності людей різної статі, розуміють недореч­ність оголення на людях. Безперечно, самосвідомість ди­тини формується під впливом батьків, повсякденного спіл­кування вдома, однак і за цих обставин природна допитливість дітей виявляється в іграх у «лікарню», «дім», які допускають сексуальне спілкування. Його фор­мами є взаємний огляд зовнішніх статевих органів, тор­кання їх, поцілунки, навіть введення сторонніх предметів у піхву чи пряму кишку.

Сексуальне експериментування можливе серед дітей однієї чи обох статей. Мета його полягає в отриманні знань («Як я відрізняюся від інших людей, схожих на мене?», «Чим представники протилежної статі відрізняються від мене?»), випробуванні забороненого (хто виявить провину; як на неї відреагують; як можна буде вийти із цієї ситуації тощо). Обидві складові мети доповнюють одна одну, ос­кільки заборонене знання зазвичай видається привабливі­шим, ніж легкодоступне.

За твердженням В.-Х. Мастерса і В. Джонсон, участь ді­тей у таких іграх є універсальним явищем, хоч деякі дослі­дження (переважно вони ґрунтуються на спогадах) не під­тверджують значної їх поширеності. За даними А.-Ч. Кін­зі, лише 45% дорослих жінок і 57% чоловіків згадують про участь у сексуальних іграх у такому віці.

Дитячі сексуальні ігри у звичайних умовах із психоло­гічного погляду не є небезпечними, а можуть бути і корис­ними для формування навичок спілкування. Психологіч­но небезпечна різка реакція батьків. Дитина, яку застали за сексуальною грою наодинці або з іншими дітьми, добре відчуває негативну реакцію батьків, однак не поділяє її. Адже, з її погляду, – це гра. Батьки, зауваживши, що їхня дитина мастурбує чи грає в сексуальні ігри з іншими дітьми, бачать у цьому тільки секс. Їхні погрози, застере­ження, що така поведінка може мати жахливі наслідки, лякають дитину. А твердження, що це – «брудно», мо­жуть сприйматися буквально, наслідком чого стає нега­тивне ставлення до сексу в майбутньому.

У ставленні батьків до участі дитини-школяра в сек­суальних іграх нерідко проявляється подвійний стандарт. Дівчат зазвичай суворо попереджають про необхідність утримання від таких ігор, особливо із хлопцями. Хлопчи­ків теж застерігають чи навіть карають за участь у таких іграх, виявляючи поблажливе ставлення, навіть гордість («хлопці мають бути хлопцями»). Мовчазний дозвіл хлопчикам задовольняти свою сексуальну допитливість (за ви­нятком гомосексуальних ситуацій) не поширюється на дів­чаток. Із настанням пубертатного періоду подвійний стан­дарт у ставленні батьків до проявів сексуальної поведінки хлопців і дівчат стає ще помітнішим (цей стандарт поши­рюється і на дорослих).

Із 8-10 років бажання подобатися переростає в першу закоханість, яка зазвичай буває «без відповіді», призво­дить до страждань і фантазування. Дівчаткам властива «колективна закоханість» у когось із дорослих – кіноакто­рів, співаків, спортсменів. Фантазування більше притаман­не дівчаткам, ніж хлопчикам, і може бути різноманітним залежно від їх індивідуальних особливостей. Платонічні фантазування підпорядковуються соціальним законам ро­звитку колективу, «моді» на закоханість, яка поширюєть­ся серед дівчат одного соціального прошарку. Приєднання до платонічної закоханості сексуального компонента за­лежить від індивідуальних темпів статевого дозрівання, активності глибинних структур мозку, гормонального ро­звитку. Із формуванням еротичного компонента лібідо у фантазуваннях з'являються мрії про зустріч, прагнення пестощів, еротичних взаємин, тілесного контакту. Рапто­вий сплеск еротичних почуттів, зміни власної зовнішності можуть травмувати дитячу психіку, спричинити вини­кнення дисморфофобії – психіч­ного розладу, що проявляється у нав'язливих, важких переживаннях своєї фізичної неповноцінності.

Сексуальний досвід дітей старшого віку не впорядкова­ний і не такий суттєвий, як решта подій їхнього життя. Попри те, іноді він містить усі можливі сексуальні дії, в т. ч. спроби статевих зносин, навіть успішні. Діти займа­ються мастурбацією наодинці або в гетеросексуальних і гомосексуальних парах, групах, серед них можливі сек­суальні ігри з тваринами і предметами, випадки орального й анального сексу. До 8-9 років вони вже знають про еро­тичний елемент такої поведінки, тому такі «ігри» вже є не лише іграми. Статеве збудження при цьому виявляється не просто побічним продуктом, а метою певних дій. Воно може супроводжуватися сексуальними фантазіями, сти­мулювати закоханість. Завдяки цьому діти вчаться вибу­довувати свої стосунки в соціумі, що має важливі наслідки для розвитку здатності до психосексуальної адаптації в до­рослому віці.

Пубертатний період (12-17 років)

Упродовж пубертатного періоду, тобто періоду статево­го дозрівання, у фізичному стані підлітка відбуваються суттєві зміни: «ривок росту», формування вторинних ста­тевих ознак (у дівчат з'являються менструації, у хлопчи­ків – здатність до еякуляції). Внутрішня перебудова орга­нізму закінчується досягненням статевої зрілості. На цьо­му етапі життя відбуваються важливі зміни у психіці.

Психосексуальний розвиток особистості у пубертатному періоді за 3.Фрейдом

У пубертатному періоді, за теорією 3. Фрейда, настає остання, генітальна стадія психосексуального розвитку. Генітальна стадія (від статевого дозрівання до смерті) є стадією статевої зрілості, коли лібідо зосереджу­ється на статевих органах, людина встановлює гетеросексуальні інтимні стосунки.

Із настанням статевої зрілості відновлюються сек­суальні й агресивні спонуки, інтерес до протилежної статі, підвищується рівень його усвідомлення. У початковій фазі генітальної стадії відбуваються біохімічні та фізіологічні зміни в організмі. Репродуктивні органи досягають зріло­сті, викидання гормонів ендокринною системою зумовлює появу вторинних статевих ознак (оволосіння обличчя в чоловіків, розвиток молочних залоз у жінок). Результатом цих змін стають властиві підліткам посилення збудливо­сті, підвищення сексуальної активності. Загалом початок генітальної стадії характеризується найповнішим задово­ленням сексуального інстинкту.

Згідно з теорією Фрейда, всі підлітки проходять через «гомосексуальний» період, протягом якого вибух сексу­альної енергії спрямовується на людину своєї статі (вчите­ля, сусіда, однолітка), так само, як це відбувається під час долання Едіпового комплексу. Хоча явна гомосексуальна поведінка не є універсальним досвідом, у цей період підлітки надають перевагу спілкуванню з однолітками своєї статі. Однак поступово об'єктом енергії лібідо стає партнер протилежної статі, починається залицяння. Захоплення юнацтва підводять до вибору шлюбного партнера та укла­дення шлюбу.

Генітальний характер, за психоаналітичною теорією, є ідеальним типом особистості. Це – зріла і відповідальна в соціально-сексуальних стосунках людина, яка відчуває за­доволення в гетеросексуальному коханні. Розрядка лібідо в статевому акті забезпечує можливість фізіологічного контролю над імпульсами, що надходять від статевих ор­ганів; контроль стримує енергію інстинкту, і тому вона до­сягає найвищої точки в справжньому інтересі до партнера без почуття провини чи конфліктних переживань.

Щоб сформувався ідеальний генітальний характер, людина має відмовитися від властивої ранньому дитинству пасивності, коли любов, безпека, фізичний комфорт та інші форми задоволення давалися легко і нічого не вимага­лось натомість. Людина повинна навчитися працювати, відкладати задоволення, виявляти стосовно інших тепло, турботу, бути активною у розв'язанні життєвих проблем.

За наявності у ранньому дитинстві різноманітних трав­матичних переживань з відповідною фіксацією лібідо аде­кватне входження в генітальну стадію стає проблематич­ним або взагалі неможливим. Усі конфлікти в пізніші роки, на думку 3.Фройда, є наслідком сексуальних кон­фліктів, пережитих у дитинстві.