Психологічні типи сексуальних партнерів

На підставі особливостей рольової поведінки С. Лібіх за­пропонував класифікацію психологічних типів сексуаль­них партнерів.

1. «Чоловік-батько». Людина похилого віку потребує значно молодшої, фізично слабшої, недосвідченої жінки, яка б схилялася перед ним. Його статевий потяг може бути невисоким або зниженим, але, володіючи мистецтвом за­лицяння, він зачаровує деяких жінок; у сексуальному спілкуванні невисоку потенцію компенсує використання різнобічних і точно вибраних пестощів.

2. «Чоловік-чоловік». Серед представників цього типу вирізняють:

а) активні (агресивні) чоловіки – молоді або середнього віку, добре розвинені фізично, настирні, дещо грубі. Вони мало диференціюють, але інтенсивно застосовують пестощі. У статевому акті – прибічники тривалих фрикцій, іноді схильні до завдання жінкам болю і морального страждання;

б) пасивні чоловіки – молоді або середнього віку, які потребують агресивності жінки. Вони схиляються перед жінкою, вважають себе не вартими її, винуватцями, які заслуговують покарання, навіть презирства. Надають перевагу
жінкам з агресивними тенденціями в сексуальному житті.

3.«Чоловік-син». За світосприйняттям він завжди мо­лодий, інфантильний. Часто будучи фізично слабким, не­вдахою, не соромиться розповідати жінці про це, сподіваю­чись, що вона його «пожаліє». У пестощах дещо манірний, вередливий, пасивний, очікує від жінки опіки й активно­сті в статевому житті.

4.«Жінка-мати». Найчастіше такими бувають пред­ставниці середнього віку, хоч можуть бути серед них і мо­лоді, у поведінці яких переважає мотив «врятувати», «під­тримати», «виховати». Іноді вони йдуть на зближення з алкоголіками, психопатами, хронічними невдахами, спо­діваючись «зробити їх людьми». Непривабливість, фізич­на слабкість, непрактичність, невдячність, хворобливість чоловіка можуть збуджувати, спонукати зробити кроки назустріч йому.

5. «Жінка-жінка». До цієї категорії належать:

а) пасивні («страждальниці») – часто молодші за чоловіка, схильні до покори, самопожертви, м'які, поступливі, піддатливі на все у статевому житті. Попри те, вони негативно реагують на його пасивність, слабкість і невдачі. Важливими характеристиками чоловіка вважають фізичну силу, нестандартну, красиву зовнішність. Колись такі жінки любили виходити заміж через «викрадення»;

б) активні, агресивні («жінки-володарки») – прагнуть самостійно обирати партнера, домінувати над ним. Свою закоханість можуть проявляти через іронію, критику, висміювання. У пестощах вони активні, акцентують невміння чоловіка, можуть одночасно лаятися і пестити, завдавати йому болю.

6. «Жінка-донька». Зазвичай вона значно молодша за чоловіка, стверджує, що в юності з однолітками було нудно, подобалися значно старші чоловіки. Навіть фізичні ознаки старості (наприклад, сивина волосся) її приваблюють. Така більше потребує тривалої сексуальної підготовки, ніж інтенсивного статевого акту.

Вважають, що, наприклад, «чоловік-син» і «жінка-мати» або «чоловік-чоловік» та «жінка-жінка» психологічно і в сексуальному плані є ідеальними парами. У таких пар, як «чоловік-батько» і «жінка-мати» або «чоловік-син» і «жінка-жінка», можлива дисгармонія щодо сексуальних потреб та очікувань.

Розвиток кожної сім'ї складається з таких фаз: передшлюбного періоду, періодів взаємної шлюбної адаптації (між реєстрацією шлюбу і народженням дітей) і природної редукції(зменшення), пов'язаної з виходом із сім'ї її чле­нів (шлюб дорослих дітей, смерть одного з батьків).

Шлюб – це постійна психотерапія двох цілісних осо­бистостей, процес змін, у якому людина може віддати де­які свої особисті права, привілеї та здібності в обмін на мо­жливість належати до пари, яка дає кожному силу, необхідну для повноцінного життя в соціумі. У цій психо­терапії кожний індивід проживає свої зв'язки з минулим, не лише з біологічними батьками і родичами, а й з багать­ма союзами всього попереднього життя.

 

СТАДІЇ РОЗВИТКУ ШЛЮБУ.

Американський психолог Д.Вітакер виокремлює такі ста­дії розвитку шлюбу:

1)трикутник відносин з родичами. У цьому трикутни­ку чоловік думає, що одружувався з жінкою, а насправді він одружився з іншою сім'єю. Він повинен здобути, забра­ти від них цю жінку, оскільки її біологічний зв'язок із сім'єю набагато сильніший, ніж психосоціальний зв'язок із чоловіком, за якого вона недавно вийшла заміж. Те саме стосується і дружини: вона думає, що оволоділа чолові­ком, а насправді стала дочкою («другого ґатунку») для його батьків, які сподіваються скористатися нею для про­довження своєї сім'ї, але не хочуть відповідати за неї як за «свою»;

2)пошук спостерігача за процесом двосторонньої пси­хотерапії, що відбувається серед подружжя. Це може бути залучення товариша, знайомого до розв'язання подружніх проблем, звернення до професійної терапії з наміром знай­ти керівника у спробах бути одночасно психотерапевтами і пацієнтами один для одного. За нормального перебігу по­дій виникає «професійний трикутник», у якому змінюється сам шлюб;

3)руйнування прихованого бар'єра «батьки-діти». Воно відбувається завдяки переходу від саркастичного тону спіл­кування до нормального, усвідомленню, що кожний парт­нер є рівноправним у стосунках;

4)свідоме прагнення до єдності. Подружжя, готуючись до появи дитини, заводить яку-небудь тварину, купує ма­шину тощо, вважає, що це їхнє, спільне. Завдяки цьому вони з'ясовують, чи дадуть раду чомусь меншому, ніж лю­дина, але такому, що вимагає спільних дій;

5)приєднання до своїх рідних і повторна індивідуаліза­ція. Жінка може по-дорослому спілкуватися зі своєю сім'єю, одночасно належати до двох сімей: тієї, в якій вона народилась, і тієї, яку вона створює. Таким може бути зі своїми батьками і в новій сім'ї чоловік;

6)стосунки двох цілісних особистостей — чоловіка і дружини. На цій стадії виникає кохання, яке не залежить від сексуального потягу або сексуальної привабливості. Воно не подібне на первинну закоханість, зречення від осо­бистих прав заради належності до системи (шлюбу, сім'ї), яка створюється;

7)свідоме залучення сторонніх (фахівців) у трикутник стосунків для спільного прийняття рішення. Такі наміри і дії мають на меті зробити свою команду ефективнішою, гнучкішою, сильнішою;

8)рівні стосунки. Взаємини у сім'ї стають настільки міцними, що члени подружжя можуть віддалятися один від одного та наближатися один до одного, усвідомлюючи, що вони є індивідуальностями і єдиним цілим;

10)психологічне розлучення і новий результат шлюбу. Відкриття радості і болю психологічного розлучення є ос­новою цілковитої зрілості, спонукає уважно поставитися до небезпеки відмови від рішення продовжувати життя в єдиній сім'ї; народження дитини. У шлюбній парі раптом вини­кає новий трикутник (мати, батько і дитина), що змінює стосунки між членами подружжя;

11)створення союзу двох сімей (рівнозначних), звідки вийшли він і вона. Досягти такого союзу на емоційному рівні буває важко і неможливо, тому його нерідко іміту­ють, подаючи псевдосоюзи між однією сім'єю і кимось з ін­шої сім'ї як союз двох великих груп.

Попри те що кожна людина символічно виражає сім'ю, з якої вона вийшла, потрібно, як зазначає Д. Вітакер, подо­лати довгий шлях, щоб з'єднати два незалежні біопсихологічні організми (сім'ї). Коли це відбувається, сім'ї стають громадою, в якій кожний поважає право іншого бути особи­стістю, присутні єдність, соціальна і психологічна цілі­сність. За цих умов сім'ї стають одна для одної груповими терапевтами, допомагають кожному бути терпимим до особливостей інших, мати силу єдності, свободу приєднувати­ся і відокремлюватися, все, що необхідно кожній родині.

Шлюб суттєво змінює сексуальну поведінку людей, у шлюбі секс стає регулярним. Зі звиканням молодят одне до одного розвіюються чари новизни і закоханості, секс пе­рестає бути джерелом таких сильних відчуттів, як раніше. Юнацькі пориви і прагнення змінюють усвідомлення бу­денності реального життя. У перші роки шлюбного життя відбувається зниження сексуальної активності, а поява ді­тей зменшує можливості для усамітнення, породжує нові турботи, посилює втому.

Для дорослих людей, які перебувають у шлюбі, секс пе­рестає бути чимось таємничим і забороненим, як для під­літків. Інтерес до нього в ці роки не зменшується, однак врівноважується іншими заняттями і клопотами, що є важливим компонентом. розвитку особистості. Ті, хто не адаптувався до цього стану, відчувають сексуальну невдо­воленість, що спонукає їх шукати позашлюбні зв'язки чи думати про розлучення.

При оцінюванні гармонійності сексуальних стосунків у шлюбі враховують їх типові особливості на кожному етапі розвитку партнерських взаємин.

1. Етап первинної адаптації. Він може тривати від кіль­кох тижнів до кількох місяців, а іноді й роки. При цьому відбувається відкриття нових можливостей у сексуальних контактах, подолання забобонів, які можуть викликати сексуальне гальмування. Найчастіше воно виникає через невміння, небажання, інертність (бездіяльність), надмірну соромливість, брутальність тощо. За неможливості досяг­нути сексуальної гармонії подружжя розлучається або компенсує сексуальну незадоволеність любов'ю до дітей, різноманітними захопленнями, позашлюбними взаємина­ми (рідко).

2.Етап прогресуючої адаптації. Охоплює він перші роки подружнього життя, яким притаманні встановлен­ня стійкого сексуального стереотипу, активне ритмічне статеве життя з повноцінним взаємним задоволенням, народження дітей. Це – найщасливіша пора інтимного життя. У жінки в цей час проявляється і розвивається сексуальність. Проблеми найчастіше пов'язані з непра­вильною контрацепцією, запальними процесами стате­вих органів, післяпологовими травмами й ускладнення­ми після абортів.

3.Етап стабільної адаптації. Цей етап триває до згасан­ня сексуальної активності, характеризується зниженням статевої активності (наслідок інволюційних змін у організ­мі) або неадекватним підвищенням лібідо. Можлива доб­ровільна відмова від статевого життя у зв'язку зі станом здоров'я, сімейними проблемами, незручністю перед діть­ми, онуками тощо).

Найскладніший у сімейному житті перший період, коли молодята, не налагодивши інтимного життя, розлу­чаються або підтримують неповноцінні сексуальні сто­сунки.

Гармонія статевого життя не завжди супроводжується сі­мейним добробутом. Іноді в сім'ях партнерів не задовольняє їхнє статеве життя або сексуальна близькість, приносячи ра­дощі й задоволення, не підсилюється належними стосунка­ми в інших сферах. Замість того щоб допомагати одне одному, подружжя щодня конфліктує, з'ясовуючи стосунки.

Навіть у відносно стабільних подружніх парах з кож­ним роком збільшується кількість сексуальних розладів. Ще в дослідженнях В.-Х. Мастерса та В. Джонсон (1970) було встановлено їх наявність майже у 50% американсь­ких пар. За іншими дослідженнями, у заможних високо­освічених сім'ях до 40% чоловіків мають порушення ерекції або сім'явиверження, до 63% жінок страждають від оргастичної дисфункції та інших сексуальних проблем (незадоволеність статевим життям, труднощі під час ста­тевої близькості).

За твердженням соціолога Домініан, подружнє життя має характерні особливості у трьох основних вікових фа­зах: коли партнерам до 30 років (переважають романтичні взаємини, які зберігаються у середньому протягом 5 років); 30-50 років; понад 50 років. У молодого подружжя (до 30 років) сексуальні розлади спричинені боротьбою за головну роль у сім'ї, іншими конфліктами, матеріальними труднощами. У 30-50 років часто виникають післяполо­гові порушення лібідо, а сексуальні проблеми загалом про­являються через участь у позашлюбних зв'язках. Іноді в цей період спостерігаються гомосексуальні потреби. Після 50 років сексуальні проблеми у подружньому житті обумо­влені процесами біологічної інволюції.

Останніми роками фахівці стверджують, що багато подружніх пар живе за дуже низького сексуального рит­му (один раз на кілька місяців) або зовсім без сексуаль­них стосунків. Причинами цього є бажання позбавити дітей психічних травм, взаємні матеріальні зобов'язан­ня, страх перед можливими після розлучення проблема­ми тощо.

Розвиток суспільства вносить свої корективи у струк­туру і функції сім'ї, зокрема в систему статевих ролей, ме­ханізми соціалізації, критерії добору, моделі побутової та сексуально-еротичної адаптації. Емансипація (звільнення від залежності) жінки, прагнення до економічної незалеж­ності, підвищення життєвих стандартів відчутно актуалі­зували значення міжособистісної сумісності. У зв'язку з цим вимогливішими стали шлюбні партнери, збільшилась кількість фактів незадоволення шлюбними союзами, внас­лідок чого почастішали розлучення, особливо через міжособистісну несумісність партнерів.

Установлення психологічної рівноваги і сексуальної відповідності в сім'ї може бути тривалим і складним. Адже кожна людина має свої індивідуально-психологічні осо­бливості, які Майже 60% жінок і 80% чоловіків, як стверджують психологи, за життя мають мінімум один позашлюбний статевий можуть спричинити сімейні суперечності. Тому важливу роль у подружньому житті відіграє вміння своєчасно згладжувати розбіжності. Сімейні чвари зде­більшого є наслідком непідготовленості до взаємного при­стосування, вироблення нового психологічного режиму. Ці старання стають результативними на основі прагнення робити одне одному приємне, позитивне.

Майже в 70% випадків ініціаторами розірвання шлюб­них стосунків є жінки, хоч це відбувається з вини чолові­ків. Жінки — емоційніші, запальніші, більш схильні до афектів. Нерідко їхня чуттєвість наштовхується на знева­жливе ставлення не здатних до співпереживання чолові­ків. Найчастіше чоловіки прагнуть бути лідерами там, де необхідна подружня рівність у правах і обов'язках. Крім того, останнім часом зазнає трансформації розподіл ролей, суттєво похитнувши образ «чоловіка-годувальника», «гла­ви сім'ї». Однак протягом першої половини подружнього життя (від 20 до 35-40 років) чоловіки з усіх сил намага­ються зберегти його видимість. Потім настає пора природ­ного перерозподілу ролей. Жінка звільняється від необхід­ності весь час піклуватися про дітей, скованості у вияві власних бажань, постійного прагнення подобатися своєму чоловікові. Значно краще вона реалізує свої професійні амбіції. Унаслідок цього об'єктивно і суб'єктивно настає цілковита рівність у взаєминах між нею і чоловіком.

Іноді роками нагромаджені тягар сімейних обов'язків, злість, образа на партнера витісняють все, що колись вва­жалося коханням. Після душевного охолодження настає і сексуальне. Зменшення частоти статевих контактів із ча­сом знижує рівень продукування статевих гормонів, що спричинює ослабленість статевого потягу.

Наскільки часто сексуальна незадоволеність є голов­ною причиною розлучень, нез'ясовано, хоч спеціалісти з питань шлюбу переконані, що подібні проблеми досить по­ширені в невдалих шлюбах. Однак невідомо, чи передують ці проблеми іншим обставинам, що ускладнюють сімейне життя, чи відбувається навпаки.

Сексуальну незадоволеність нерідко намагаються по­яснити сексуальною невідповідністю. Однак розгляд цієї проблеми з анатомо-фізіологічних позицій переконує, що в більшості випадків такої невідповідності немає, а ті аномалії, що спостерігаються в клінічній практиці (над­мірні розміри статевого члена, дуже малі розміри входу до піхви тощо), не настільки поширені, щоб їх брати до уваги.

Фізіологічні стадії статевого акту, діапазон статевих переживань, гормональна регуляція статевої сфери пред­ставників різних статей мають певні особливості та відмін­ності. Однак вони не можуть суттєво впливати на вини­кнення сексуальної невідповідності.

Основною причиною статевих розладів у шлюбі є нерозвиненість навичок мистецтва кохання. Кожний десятий чоловік, який користу­ється послугами повій, може в них закохуватися і продов­жувати з ними зв'язок. Стійкі позашлюбні прихильності частіше розвиваються у чоловіків, ніж у жінок, і вони за­звичай спричинюють розлучення.

Після розлучення статеве життя не завжди є стабіль­ним. Для молодих людей це не має важливого значення, а для людей середнього і похилого віку цей фактор є суттє­вим. Першою реакцією на розлучення часто є активізація статевого життя, яка супроводжується пережитими в мо­лодості відчуттями. Це триває недовго, з часом підсвідоме прагнення до спокійного, розміреного життя, особливо сексуального, перемагає.

Необхідність знову вдаватися до залицянь і побачень може спровокувати роздратування, зніяковілість, від яких відвикли за роки шлюбного життя. Людину, яка не звикла до сексуальної свободи, пригнічує і власна сором'язливість. Невпевненість у своїй привабливості, сексуальних здібно­стях може поєднуватися з докорами сумління з приводу вступу в «аморальний» зв'язок. До цього часто додається відчуття, що час минає, тому необхідно, поки не пізно, знайти собі партнера. А паралельно виникає впевненість у тому, що повторний шлюб принесе більше задоволення, ніж самотнє життя. При повторних шлюбах постає багато проблем: як ростити і виховувати дітей від попередніх шлюбів, сплачувати й отримувати аліменти, вибудовувати стосунки з колишніми (дружиною, чоловіком). Крім того, у повторному шлюбі люди опиняються перед труднощами, які ускладнювали їх перший шлюб (егоїзм, пияцтво, від­сутність порозуміння тощо), а також дублюються сек­суальні проблеми (послаблений статевий потяг з новим партнером на перших порах може бути непомітним, та коли секс утрачає романтичну привабливість, ситуація повторюється).

Збільшення кількості розлучень, зміна поглядів на функцію шлюбу спонукають молодих людей (тих, що ніко­ли не були в шлюбі, розлучених) обережніше ставитися до одруження. А ліберальний погляд на позашлюбні статеві зв'язки, можливості контрацепції дали змогу багатьом па­рам відкрито підтримувати сексуальні стосунки, які нази­вають цивільним шлюбом.

За сучасним українським законодавством, на цивіль­ний шлюб поширюються правові норми, які регулюють по­дружні відносини.

Проживання разом може бути випадковим або тимча­совим; з метою підготовки до шлюбу, взаємного присто­сування партнерів; замість шлюбу чи як альтернатива йому. Більшість студентських пар вважає проживання ра­зом формою любовних стосунків, які ні до чого не зобов'я­зують. Серед них є пари з твердими намірами пізніше одружитися. Нерідко проживання разом є своєрідним про­довженням процесу залицяння. За теперішньої тенденції відносно пізнього шлюбу проживання разом є невід'ємним елементом сучасного життя. Дослідження таких пар із се­редньою тривалістю спільного проживання 2,5 року за­свідчило, що частота статевих контактів у них була вищою порівняно з особами, які перебували в шлюбі. Зі збільшен­ням тривалості спільного проживання вона знижувалась. Крім того, було встановлено, що:

а) при виникненні не пов'язаних із сексуальними стосунками ускладнень статеве життя людей, які просто проживають разом, знижується так, як і в одружених партнерів;

б) жінка у цивільному шлюбі частіше, ніж заміжня жінка, ініціює статеву активність, однак за тривалого проживання разом чоловік нерідко відхиляє цю ініціативу;

в) приблизно 30% партнерів у цивільному шлюбі мають сексуальні стосунки з третіми особами.

Цивільний шлюб, очевидно, не має шансів стати ста­більним соціальним інститутом, доки зберігаються тради­ційні шлюбні стосунки. Класичний шлюб сприймають як вищу форму зобов'язання, цим він вабить людей, навіть тих, що проживають у цивільному шлюбі.

Жінки у цивільному шлюбі частіше відчувають ор­газм при всіх формах статевої активності, ніж ті, які вели самотній спосіб життя, хоч задоволення від статевих зно­син і суб'єктивна здатність до оргазму у жінок обох груп були однаковими. Це пояснюють більшою впевненістю у собі жінок, які проживають у цивільному шлюбі, шир­шим діапазоном сексуального досвіду, що полегшує настання оргазму.

Своє проживання у цивільному шлюбі більшість людей оцінює позитивно, стверджуючи, що це сприяє відчуттю зрілості, емоційному розвитку, збагачує навички міжособистісних і сексуальних стосунків. Багато з тих, хто здобув досвід цивільного шлюбу, стверджує, що ніколи не зва­житься на одруження, не поживши певний час разом із партнером.

Цивільний шлюб не розв'язує всіх проблем, пов'яза­них із підготовкою до одруження. Адже багато людей жи­вуть разом без далекосяжних серйозних намірів. Через два роки після початку спільного життя більшість пар розпа­дається або цивільний шлюб офіційно реєструється. Дві з кожних п'яти пар розпадаються упродовж першого року спільного життя. Крім того, у перші роки після офіційного шлюбу, особи, які перед тим жили разом, частіше сварять­ся, відчувають незадоволення спільним життям, ніж ті, що одружилися без попереднього спільного проживання. Як виявилося, цивільний шлюб не робить успішнішим ви­бір шлюбного партнера: 36% пар, які одружилися після спільного проживання, упродовж 10 років розходяться або формально розлучаються. Серед осіб, які одружилися без попереднього спільного проживання, – 27%.

Гармонійна сім'я — складний і достеменно не вивче­ний феномен, навіть люди, які прожили в злагоді багато років, виростили дітей і внуків, рідко знаходять відповіді на питання, що таке гармонія сімейного життя. Міцність сім'ї, подружнє щастя особливо залежать від особистісних якостей партнерів, їх соціальної зрілості, вихованості, культури почуттів, соціально-психологічної грамотності та вміння реалізовувати ці якості. Як правило, у міцних гармонійних сім'ях партнери психоемоційно, чуттєво до­повнюють один одного. Гармонія подружнього життя про­грамується задовго до взяття шлюбу і залежить від інте­лектуальної, психологічної та соціальної підготовленості до нього. Дружні сім'ї найчастіше створюють 18-22-річні жінки і 24-27-річні чоловіки. Однак це правило не є абсолютним: щасливі шлюбні союзи можливі між людьми різ­них "вікових категорій, з різною освітою і соціальним похо­дженням. Спільне для них велике взаємне кохання, вза­ємоповага і психологічна відповідність. Це, очевидно, і є типовими ознаками сімейної гармонії, завдяки яким всі щасливі сім'ї подібні одна на одну.