Формування характеру у дітей

Формування характеру розпочинається з раннього дитинства. Вже в цьому віці в залежності від обставин життя в сім'ї, від стосунків між батьками, батьками і дітьми, від виховання починають складатися те чи інше звичне ставлення дитини до людей, певні способи її поведінки. Сімейні взаємини відбиваються на дитині безпосередньо, шляхом наслідування. Дитина так само ставить­ся до людей, предметів, як до них ставляться старші, батьки. Вона мимоволі від дорослих переймає їх манеру ходити, роз­мовляти, тримати себе тощо. Під впливом вимог батьків у дітей формуються, підкріплюються певні тимчасові зв'язки, гальму­ються інші, випадково утворені, внаслідок чого у неї виникають стійкі відношення до середовища.

Поряд з безпосереднім відображенням середовища дитина до­шкільного віку пізнає його і опосередковано, в процесі мовного спілкування з дорослими, батьками. Останні роз'яснюють дитині, як треба поводитись і ставитись до вимог інших, розкривають на­слідки негативної її поведінки, використовують з цією метою оповідання, казки. Дитина засвоює певні правила поведінки, у неї формуються уявлення про те, що «добре» і що «погано», що «можна» і що «не можна», і вироблюються вміння керуватися ними. Підкріплюване вимогами дорослих усвідомлення цих пра­вил починає визначати поведінку дитини, вибіркове її ставлення до явищ. Виникають перші зародки саморегулювання, яке вияв­ляється в тому, що дитина починає в певних випадках стримува­ти себе.

Формування характеру дитини відбувається в процесі її діяльності. В діяльності розвиваються фізичні і розумові сили дитини, формуються необхідні для цього зв'язки між першою і другою сигнальними системами. В процесі діяльності дитина на­вчається усвідомлювати свої можливості, керувати своїми руха­ми відповідно до вимог виконуваного нею завдання. В дошкіль­ному віці особливо важливу роль у формуванні поведінки дітей відіграють ігри дітей, зокрема колективні, елементи трудової ді­яльності, виконання доступних доручень дорослих, а також початки навчальних занять з дітьми старшого віку. В процесі ді­яльності у дітей під впливом їх взаємин з дорослими та іншими дітьми закладаються основи таких позитивних рис майбутнього характеру, як сумлінне ставлення до виконання завдань, працьо­витість, чуйне ставлення до інших, терплячість, витримка, аку­ратність, ввічливість, скромність, правдивість, колективізм та ін.

При невмілому підході до дітей, неправильному їх вихованні вже в цьому віці можуть виникати деякі негативні риси харак­теру, як-от: лінощі, неввічливість, нещирість, примхливість, не­скромність, риси егоїзму та ін. Одним з важливих завдань вихо­вання дітей в цьому віці є запобігання виникненню таких явищ.

Вступаючи до школи, дитина входить в новий колектив, зали­шаючись в той же час і в сім'ї, включається в нові відносини і тим самим набуває нових форм поведінки. Шкільний колектив являє собою частину колективу радянського суспільства з його відносинами співробітництва і взаємодопомоги, з його вимогами, громадською думкою і оцінкою. Він стає важливим фактором формування характеру школяра. Разом з розвитком колективу, його вимог і організованості формується характер членів цього колективу.

Стадії розвитку колективу в основному збігаються з стадія­ми розвитку особистості школяра. Так, на першій стадії під впливом вимог учителя в учнів створюється внутрішня готовність активно підтримувати ці вимоги (формування цієї готовності проходить по-різному у різних учнів в залежності від поперед­нього виховання). На другій стадії виділяється група учнів, яка не лише готова підтримувати вимоги вчителя, а й сама активно вимагає цього від інших, сприяючи, таким чином, успішному пе­реходу колективу на третю стадію, коли вимагає весь колектив. Вимоги всього колективу підготовляють перехід до четвертої стадії, коли особистість починає дедалі більше цікавитись своєю поведінкою, стає вимогливішою і до себе (Макаренко). Таким чином, шлях розвитку особистості в колективі йде від особисто­сті, яку формують, до особистості, яка сама себе формує.

Важливим фактором формування характеру особистості в ко­лективі є стиль високоморальних взаємовідносин між учнями: чуйність, ввічливість, уважність, готовність в будь-який час допомогти товаришеві, принциповість і вимогливість один до одного.

Формування характеру потребує організації особистого до­свіду учня, що сприяє утворенню у нього стійких звичок поведінки і діяльності. В. І. Ленін говорив, що, створюючи свідомо чи несві­домо звички, ми набуваємо характер. Отже, співжиття учнів в колективі повинно організовуватись так, щоб воно забезпечу­вало формування звичок моральної і культурної поведінки, зви­чок діловитості, акуратності й організованості.

Але не лише обставини життя учня в колективі школи форму­ють його характер. Останній формується в процесі навчання, яке озброює учнів знаннями основ наук, вміннями і навичками, ви­роблює у них правильні погляди на природу і суспільство, за­кладає основи їх наукового світогляду, розвиває їх всебічно.

В зв'язку з формуванням поглядів, переконань школяр почи­нає певним чином ставитися до людей, суспільних подій і своїх обов'язків. У нього формується певний ідеал людини, який стає критерієм оцінки поведінки інших людей і своєї власної, ви­значає напрям її саморегулювання. В процесі навчання в шко­ляра формуються його нові інтереси, накреслюються мета і план життя, з якими він узгоджує свою життєдіяльність. Так по­ступово юнак стає зрілою людиною, яка робить свою життєді­яльність об'єктом своєї волі і своєї свідомості.

Шкільна робота дає школяреві багато нагод для «практику­вання» утворюваних систем тимчасових зв'язків. Вона ставить щораз збільшувані вимоги до його інтелектуальних і вольових сил. Навчання і праця вимагають від учнів не тільки уважності, наполегливості, посидющості, терпеливості, а й організованості, дедалі більш самостійного мислення і творчого ставлення до за­своєння знань та вмінь. При правильній організації і керівни­цтві з боку вчителя навчальна і трудова діяльність школярів спричиняється до вироблення у них таких важливих якостей характеру, як відповідальне, сумлінне ставлення до справи, самостійність і критичність при підході до питань науки і прак­тики, наполегливість, завзятість у роботі.

Нові можливості формування характеру школяра відкриває поєднання навчання з виробничою працею. Воно забезпечує фор­мування цільного активного характеру школяра, в якого слово не розходиться з ділом і, як висловлювався І. П. Павлов, голова поєднана з руками.

Дослідні дані переконливо показують, що там, де навчання поєднується з виробничою працею, самостійність учнів формує­ться значно успішніше, ніж у школярів, які не включаються у трудову діяльність. Праця учнів, поєднана з навчанням основ знань, забезпечує найшвидший темп становлення, громадянського дозрівання особистості.

В процесі навчальної діяльності школярів, поєднуваної з ро­ботою піонерської, комсомольської організацій, з громадською їх активністю, в них формується свідомість обов'язку перед колек­тивом і Батьківщиною, любов до неї, вміння підпорядковувати особисті інтереси інтересам колективу, формуються відносини товариського співробітництва і взаємодопомоги, товариськість, колективізм, вимогливість до себе, самостійність, ініціативність та інші цінні риси характеру.

ТЕМПЕРАМЕНТ