Розвиток уяви у дітей переддошкільного і дошкільного віку

Уява у дитини виникає на певному ступені її розвитку і проходить довгий шлях свого формування. Перші прояви уяви спостерігаються у дитини наприкінці другого і початку третього року життя, коли в неї є вже певні фізіологічні та пси­хологічні передумови для створення образів об'єктів, яких вона сама не сприймала. В процесі активної взаємодії з навколишнім світом і дорослими людьми дитина на цей час вже набуває де­якого життєвого досвіду, засвоює початки мови, у неї появляють­ся нові потреби, завдяки чому стає можливим такий аналіз і син­тез попередніх вражень, який дає перші образи уяви.

Уява дитини в своїх перших проявах тісно пов'язана з спри­йманням навколишніх об'єктів. Сприймаючи той чи інший пред­мет, дитина приєднує до нього певні ознаки образу предмета, сприйнятого нею раніше і де в чому схожого з даним. Так, на­приклад, строкаті крила метелика нагадують дитині квітку, і вона твердить, що метелик — це «літаюча квітка». В результаті сполучення цієї ознаки із схожою рисою іншого раніше сприйня­того предмета виникає новий образ.

Тісний зв'язок перших проявів уяви з сприйманням виявляє­ться і в тому, що дітії півтора-двох років з задоволенням слу­хають невеличкі оповідання, в яких мова йде про предмети, по­дії, добре їм знайомі з їх безпосереднього досвіду, і не можуть слухати розповідей про віддалені, незнайомі їм об'єкти. Напри­кінці переддошкільного віку діти навчаються вже слухати і опо­відання про незнайомі їм події (простенькі казочки тощо).

Ігри дітей переддошкільного віку також свідчать про обме­женість їх уяви, скованість її сприйманням. Переддошкільник у своїх іграх дуже зв'язаний з наявними предметами, йому важ­ко замінити предмет, якого не вистачає, іншим, уявлюваним предметом. Отже, уява переддошкільника ще дуже обмежена за своїм змістом, вона має відтворюючий і мимовільний ха­рактер.

Дальше розширення зв'язків дитини з об'єктивною дійсністю, ознайомлення її з різними подіями, явищами і особливо з пра­цею дорослих, збагачення її досвіду шляхом сприймання опові­дань дорослих, казок тощо спричиняється до змін її уяви. Ці зміни виникають не зразу. Уява в дітей дошкільного віку посту­пово набуває нових якостей, які особливо помітно виступають вже у старших дошкільників. Уява дошкільників характеризує­ться певними особливостями, які треба враховувати у виховній роботі з ними. Такими особливостями дитячої уяви є передусім її жвавість, нестійкість і водночас надзвичайна яскравість ви­никлих образів, мимовільний характер їх створення, довір­ливість до витворів уяви, їх тісний зв'язок з почуттями ди­тини.

Саме на ці особливості уяви дошкільника часто посилаються деякі зарубіжні психологи, твердячи, ніби у дошкільника уява багатша і різноманітніша, ніж у школяра. Справді ж дитина-дошкільпик може уявити собі значно менше, ніж школяр і дорос­ла людина, бо володіє меншим запасом знань, з елементів яких створюються нові образи. Значно одноманітнішими, ніж у шко­ляра і дорослої людини, є і засоби, якими користується дошкіль­ник, створюючи нові образи. Враження ж багатства дитячої фан­тазії виникає внаслідок того, що дитина в силу обмеженості своїх знань, нерозуміння закономірностей відображуваних явищ легко порушує життєву реальність, особливо там, де уявлюване є бажаним.

Особливості уяви дошкільника мають і свою фізіологічну основу. Яскравість, жвавість виниклих образів тісно пов'язана з перевагою першої сигнальної системи у вищій нервовій діяль­ності дітей цього віку. Довірливість до витворів фантазії, змішу­вання бажаного з уявлюваним перебуває у зв'язку з недостатньо зрілими процесами коркового гальмування і недостатнім розвит­ком регулюючої функції другої сигнальної системи. Чим молод­ший дошкільник, тим помітніше виступають вищезгадані особли­вості його уяви.

Образи уяви у дітей молодшого дошкільного віку ще нестій­кі, напрям роботи уяви швидко змінюється під впливом зовніш­ніх вражень. Протягом короткого періоду часу діти кілька разів переходять від одних ігор до інших. Такими ж нестійкими є образи уяви, створювані в процесі інших видів діяльності.

У дітей середнього і особливо старшого дошкільного віку роз­вивається більша стійкість в роботі уяви. Це знаходить свій вияв у ігровій діяльності: діти можуть грати в одну сюжетну гру про­тягом довгого часу, незважаючи на перерву. Проявом більшої стійкості образів уяви є неодноразове повернення до певного сю­жету малюнків, споруд. Значну роль в розвитку стійкості уяви відіграє проведення в дитячому садку спеціальних занять на пев­ну тему.

Образи уяви у дошкільників надзвичайно яскраві і жваві. Для створення образу дитини досить буває найвіддаленішої схо­жості між тим, що вона сприймає, і попередніми її враженнями. Жвавість уяви дітей виявляється і в тому, як вони перевтілюють­ся в інших істот. Про це свідчать переживання дітей, які вини­кають при сприйманні ними казок, малюнків, вистав. Ось чому дорослі повинні бути розбірливими у виборі книжок для читан­ня або розповіді дітям, а також бути обережними в розмовах, які ведуться в присутності дитини. Не слід викликати у дитини почуття страху нагадуванням про можливі небезпеки, які нібито загрожують дитині. Це виховує в дитини боязливість, полохли­вість, дитина починає боятися самотності, темряви, незнайомих людей.

Тонким психологічним аналізом Ушинський доводить, як небезпечно грати дитячою уявою і довірливістю. Стукаючи в стінку і говорячи при цьому «ось іде вовк», щоб «з'їсти» дитину, няня, звичайно, не розуміє, що дитина бачить і цього вовка, і як вовк наближається до неї. «Що б зробилося з самою нянею, якби вона сама справді побачила вовка? А вона повинна знати, що дитина вірить їй. Зневірити дитину в тому, у що вона повірила, неможливо, тому що тут вже не віра, а жвавість уявлення». Фізіологічну причину цього, зазначає Ушинський, треба шукати в надзвичайній вразливості дитячого мозку.

Слухаючи оповідання чи казку, дитина-дошкільник наче «ба­чить» героїв, бере участь у їх діях, вчинках, переживає разом з ними ряд почуттів. Високохудожня форма казки, сполучення в її змісті знайомого і незнайомого, незвичайного, використання таких форм перетворення дійсності, як зменшення і перебільшен­ня, збуджують уяву дитини. У кожній казці є елементи дійснос­ті. Разом з тим, якби в казці все було звичайним, казка не впли­вала б на уяву дитини.

Яскраві уявлення, які виникають у дітей при слуханні казок, оповідань, не зникають і після того, як замовк оповідач. Вони глибоко зберігаються і поновлюються під час ігор дітей, а також тоді, коли вони малюють, ліплять, будують. Слухаючи казки, оповідання і навчаючись уявляти собі героїв, їх дії і вчинки, вза­ємовідносини між дійовими особами, діти нагромаджують запас уявлень, які потім використовують при самостійному створенні образів у процесі ігрової, образотворчої та іншої діяльності.

Відтворююча уява дитини не лише виявляється в слуханні казок і оповідань, а й розвивається, набуваючи нових якостей на протязі дошкільного віку.

Якщо в слуханні казок, оповідань найбільше актуалізується репродуктивна уява дітей, то в їх іграх зароджується і форму­ється творча уява. З наявних у них уявлень про навколишнє жит­тя діти створюють все нові й нові сполучення. При цьому, чим молодша дитина, тим більше уява її потребує опори на сприй­мані нею і використовувані в грі предмети, які наділяються но­вими значеннями відповідно до змісту гри. Так, молодший до­шкільник, уявляючи себе вершником, користується паличкою, стільцем або іграшковим конем; уявляючи себе лікарем, широко використовує предмети, які можуть виконати функцію термомет­ра, трубки і т. д. Чим старшою стає дитина, тим менше вона від­чуває потребу в конкретних атрибутах для гри, тим менше вона зв'язана з безпосередньо сприйманими в даний момент предме­тами, тим більше вона може доповнювати предмети, яких не ви­стачає, уявлюваними, мислено перетворювати реальні умови, в яких відбуваються дії.

Уява дітей молодшого і середнього дошкільного віку тісно пов'язана із зовнішньою діяльністю. Вона функціонує тоді, коли діти граються, малюють, ліплять, будують щось із будівельного матеріалу. Уявлювана ситуація в грі виникає в нерозривному зв'язку з виконуваними діями. Тільки починаючи діяти як певна особа, дитина переноситься в уявлювану ситуацію, перетворює реальні речі на уявлювані, що відповідають змісту виконуваних дій. Так, виступаючи в ролі машиніста, вона використовує по­ставлені один за одним стільці, а виступаючи в ролі льотчика, — використовує той же стілець як літак. Навіть слухаючи опові­дання і уявляючи його зміст, дошкільник робить ряд рухів, вияв­ляючи дійове ставлення до уявлюваного.

В зв'язку з розвитком мови, збагаченням зв'язків між мов­ними і безпосередніми подразненнями зменшується у дітей по­треба в руховій активності. Чим старшим стає дошкільник, тим більше мовні акти доповнюють дії, виконувані в грі. Іноді й де­які уявлювані дії виконуються лише в мовному плані.

Так, старша дошкільниця, яка виконує роль учительки, всю перерву проробляє в мовному плані. «Ось я вже пішла, ось я вже пообідала, я вже прийшла, давайте знову працювати». Доповнення зовнішньої діяльності мовними описами виниклих образів уяви має місце не лише в ігровій, а і в інших видах діяльності. Так, наприклад, малюючи, дошкільники більше передають свої образи через словесний опис, ніж через малюнок, розпові­даючи про те, іцо «не намалювалось» (Л. Божович).

В розвитку уяви дошкільника мова стає не лише джерелом даних, необхідних для створення багатьох і різноманітних нових образів, а й засобом об'єктивації створюваних образів, засобом спрямовування роботи уяви, підкорення її певному завданню. В процесі уяви старших дошкільників велику роль починає віді­гравати загальний задум, словесно сформульований вихователем або колективом дітей, які беруть участь у грі. Створення і закріплення ігрової ситуації відповідно до цього задуму тісно пов'язані з мовним вираженням її змісту, що знаходить свій вияв у визначенні ігрового значення предметів, використовуваних у грі і розподілі ролей. Словесно сформульований задум спрямо­вує уяву дошкільників і в інших видах діяльності: в малюванні, ліпленні, розповідях за малюнком, слуханні музики тощо, сприя­ючи тим самим формуванню довільних рис в уяві.

Отже, на протязі дошкільного віку відбувається ряд важли­вих змін в уяві дітей: зміст створюваних уявлень стає багатшим, різноманітнішим, що знаходить свій вияв у сюжетних творчих іграх, малюнках, спорудах з будівельного матеріалу, розповідях дітей. У створюваних дітьми середнього і особливо старшого до­шкільного віку уявленнях відображаються предмети і події не лише найближчого, а й віддаленішого оточення; розвивається більша стійкість уявлень, що перебуває в тісному зв'язку з фор­муванням довільності уяви, уява поступово звільняється від без­посередньої зв'язаності з зовнішньою руховою активністю дити­ни, виникає критичне ставлення до витворів уяви, оцінка їх з погляду того, «чи буває воно так насправді, чи не буває». Вини­кають елементи цілеспрямованості, довільності в уяві дітей.

Розвиток уяви у школярів

Вимоги до створення образів уяви значно зростають в шкільному віці, коли діяльність дітей стає складнішою, змістовнішою і різноманітнішою.

Уява має велике значення в збудженні й підтримуванні розу­мової активності учнів. М. Горький підкреслював важливість цієї «творчої властивості» дітей. Яскраві образи, що виникають в учнів при слуханні і читанні, підтримують їх увагу до предме­та. Учні неуважні до предмета, якщо він не викликає у них жи­вих образів. Тим самим уява і розвивається в процесі такої ді­яльності.

Уява виступає як необхідна передумова засвоєння знань уч­нями. Вона підпорядковується мотивам навчальної діяльності дітей, стає важливим засобом виконання пізнавальних і трудо­вих завдань і розвивається в процесі їх виконання.

Навчання вимагає засвоєння учнями знань не лише про без­посередньо сприймані об'єкти, а й про об'єкти, недоступні їх без­посередньому сприйманню. В розумінні і запам'ятанні такого матеріалу уява відіграє дуже важливу роль. Без уяви учні не можуть засвоїти знань про те, чого самі вони не бачили, не чули. Уява є важливим засобом розуміння предметів і явищ, однією з психологічних передумов успішного здійснення переходу думки від конкретного до абстрактного і конкретизації загальних понять.

Значення уяви в здійсненні цього переходу помітно виступає уже в навчальній роботі молодших школярів. Засвоєння учнями змісту читаних оповідань, розв'язання ними арифметичних задач, розуміння географічних явищ, історичних подій потребує ство­рення нових образів і дає для нього потрібні стимули.

Дані спостережень і спеціальних досліджень показують, що учні молодших класів успішно справляються з такими завданнями в роботі над текстом оповідання, як, наприклад, складання заголовків до його частин, тільки тоді, коли вони наочно уяв­ляють собі ті події, про які йде мова в кожній його частині.

Створення таких уявлень допомагає учням зрозуміти зміст тексту, узагальнити в коротких назвах його окремі частини і краще його запам'ятати.

Значення уяви в розв'язанні молодшими школярами арифме­тичних задач добре ілюструють дослідні факти, які доводять, що учні успішніше знаходять способи їх розв'язання, коли правиль­но уявляють подані в умовах задач конкретні ситуації.

Серйозні вимоги до створення молодшими школярами обра­зів об'єктів, яких вони самі безпосередньо не сприймали, ставить засвоєння ними певних географічних та історичних понять. Як показують спостереження, цей процес успішно проходить у мо­лодших школярів тоді, коли для нього створюються певні умови: конкретний, образний опис явищ, порівняння їх з відомими ді­тям явищами, унаочнення тощо. При відсутності цих умов в учнів можуть виникати жваві, але не відповідні дійсності уявлен­ня. Запобігаючи їх утворенню і сприяючи формуванню відповід­них уявлень, учитель значно полегшує засвоєння учнями мате­ріалу з історії і географії.

Збагачення знань учнів у процесі вивчення різного навчаль­ного матерілау, дальші успіхи в засвоєнні ними усної і письмо­вої мови приводять не тільки до збагачення змісту образів їх уяви, а й до зміни способів їх утворення. Процес цей набуває дедалі більш довільного характеру. Про це свідчать дані дослідження особливостей образів, що виникають в учнів різних кла­сів при читанні тих самих байок (А. П. Семенова).

Читання і вивчення художньої літератури вимагає уяви і роз­виває її. Чим вища майстерність автора, чим художніший твір, тим яскравішими і повнішими є образи, створювані на основі словесного опису. Запам'ятовуючись, вони збагачують запас уявлень учнів, що впливає в свою чергу на розвиток їх творчої уяви. Дуже важливе значення при цьому має спрямовуване вчителем опанування учнями мовних художніх засобів, яке збагачує їх можливості формування і об'єктивації нових уяв­лень.

Отже, вивчення учнями основ наук приводить до розвитку їх репродуктивної і творчої уяви. В процесі навчання в школі і по­зашкільної роботи учнів не лише нагромаджується матеріал для створення ними багатьох і різноманітних образів, а й формується їх уміння довільно його використовувати відповідно до постав­лених перед собою завдань. Ці зміни в роботі уяви особливо поміт­но виступають у підлітків і юнаків. В цьому віці багатшає їх уява, ґрунтовнішою стає критична оцінка відповідності її образів об'єктивній дійсності. Набуті уміння і навички дозволяють школярам цього віку краще втілювати витвори своєї уяви в ма­люнках, моделях, конструкціях, літературних творах.

Усвідомлення ними зростання своїх фізичних і духовних сил, ознайомлення з грандіозними захоплюючими перспективами роз­витку різних галузей праці в соціалістичному суспільстві спону­кає їх уявляти свою бажану майбутню діяльність, породжує мрії про майбутню активну участь у перетворенні природи, у створенні нових матеріальних і культурних цінностей, в бороть­бі за щасливе життя трудящих. Для молоді характерними є фан­тазії, прагнення бути чудо-богатирем, творити великі діла для народу і в галузі науки і в інших галузях (Калінін).

Мрії є і в учнів молодшого шкільного віку. Але особливо вони розвиваються і набувають важливого значення в житті під­літків і юнаків. У підлітковому і юнацькому віці починають складатися професійні інтереси, формуються ідеали. Мрія віді­грає важливу роль у їх формуванні. Живий, яскравий образ того, ким хоче стати юпак чи дівчина, впливає на їх діяльність, пове­дінку, на вироблення рис, необхідних для майбутнього життя.

Виховання уяви

У зв'язку із значенням уяви в навчальній і трудовій діяльності, в формуванні підростаючої осо­бистості перед школою постає завдання розвива­ти цю, за висловом В. І. Леніна, якість величезної цінності.

Недооцінка значення організації певних умов для розвитку уяви може привести до того, що її діяльність набуває небажаної спрямованості, або відбувається кволо, непродуктивно.

Однією з основних умов розвитку змістовної уяви є набуван­ня людиною глибоких знань, яскравих, різноманітних уявлень, утворених на основі її безпосередніх сприймань. У зв'язку з цим стає зрозумілою важлива роль у розвитку уяви систематичних життєвих спостережень, екскурсій, використання засобів уна­очнення. Чим різнобічніші сприймання людини, чим багатший її життєвий досвід, тим яскравішими, повнішими і точнішими бувають створювані нею нові уявлення. Малий запас уявлень зумовлює бідність уяви. У навчальній діяльності недостатність уявлень може навіть привести до створення хибних образів.

Але самої наявності уявлень ще не досить для створення но­вих образів. Як ми вже бачили, останнє передбачає їх розчлену­вання, вилучення певних деталей, зміну окремих сторін, нове їх сполучення. У зв'язку з цим важливо викликати активну розу­мову діяльність учнів, потрібну для створення нових образів, ви­ховувати у них уміння уявляти.

Щоб «розворушити» бездіяльну уяву учня, К. С. Станіславський застосовував ряд запитань, змушуючи уявити те, про що його питають. Коли ж виявлялось, що уява учня надто «лінива», він «підказував» йому відповідні зорові образи, щоб «у нього створилась якась подоба уявлюваного життя». Досвідчені вчи­телі вдаються до аналогічних способів, стимулюючи виникнення в учнів жвавих і правильних уявлень. Вони звертаються до них (на уроках історії) з такими, наприклад, запитаннями: «Якщо ти заплющиш очі, чи можеш уявити собі боярина?» або «Якщо б у натовпі людей був боярин (поміщик, селянин і т. д.), ти б впізнав його? Який він? Опиши». «Яким ти уявляєш собі смер­да? Порівняй боярина і смерда» (Кодюкова).

Важливою умовою правильного відображення дійсності в уяві є достатнє розуміння уявлюваних явищ.

Дослідні дані показують, що правильні уявлення про істо­ричні, географічні і інші об'єкти успішно формуються в учнів тоді, коли цей процес спирається на розуміння ними істотних властивостей уявлюваних явищ. При таких умовах опис цього явища включає ряд суджень, міркувань, узагальнень (Редько, Кабанова-Меллер і ін.). Формуванню уявлень дуже сприяє включення цього процесу у виконання учнями таких практичних завдань, для яких він потрібний. Наприклад, розглянути техніч­ну деталь, мислено повернути її на 90° і накреслити проекцію цієї деталі в її новому положенні або скласти план уявлюваноі" місцевості і т. д.

Як у навчальній, так і в трудовій діяльності робота уяви значно пожвавлюється під впливом почуттів. Кращі вчителі ши­роко використовують тісний зв'язок уяви з почуттями. Так, по­яснюючи матеріал про гори, їх висоту над рівнем моря, вони розповідають про ті труднощі, на які наражаються мандрівни­ки, піднімаючись на їх вершини.

Створення нових змістовних образів вимагає підпорядкуван­ня діяльності уяви певній меті, добору відповідного матеріалу. Без відповідного регулювання процес уяви може перетворитись на потік хоч і яскравих, але випадкових образів. К. С. Станіславський підкреслював важливість активної, дійової уяви, доводя­чи, що як не можна діяти заради самої дії, так само не можна й фантазувати заради самої фантазії. Необхідно спрямовувати ро­боту уяви відповідно до певного завдання.

У зв'язку з цим важливим у вихованні плодотворної уяви є формування критичного ставлення до витворів фантазії, їх по­рівняння з дійсністю, оцінка важливості цих витворів та можли­вості їх реалізації.

Важливе значення в розвитку уяви учня має вивчення мови, оволодіння мовними засобами, зокрема художніми, використову­ваними в усній і письмовій мові, виразна, яскрава, образна, на­сичена фактами, порівняннями мова вчителя.

Велику роль в розвитку уяви школяра відіграє читання ху­дожньої, науково-популярної і науково-фантастичної літератури. Художній опис дає учням можливість наочно уявити собі кар­тину, змальовану автором, перенестись в зображувану ним об­становку, «бачити» і «чути» героїв твору, переживати найрізно­манітніші їх почуття. Щоб читання художньої літератури стало «школою уяви» (Теплов), необхідно озброювати учнів умінням читати художню літературу, домагатися, щоб учні активно викликали у себе різноманітні образи, уявляли зображувані в творах ситуації. Опанування таким умінням читати художню літературу вдосконалює уяву, підвищує пізнавальну, виховну цінність читання.

Виховуючи увагу учнів, треба зважати на наявні в ній інди­відуальні особливості. Зокрема треба придивлятися до тих учнів, у яких виявляється тенденція замінювати точне пригадування того, що вони сприймали, фантазуванням, перебільшений нахил до мріяння, не пов'язаного з поліпшенням щоденної їх діяль­ності. Треба допомагати таким учням виправляти ці негативні риси їх фантазії, виробляти у них уміння контролювати її, підпо­рядковувати тим завданням, що стоять перед ними, включати цих учнів у життя шкільного колективу.

Важливим засобом розвитку творчої уяви учнів є широке за­лучення їх до участі в різних видах творчої діяльності в стінах школи і поза нею, в роботі технічних, художніх та інших гурт­ків при школах, клубах, в палацах юних піонерів, дитячих тех­нічних станціях.

Особливо міцніє і удосконалюється здатність створювати змі­стовні, зрілі образи уяви в процесі трудової діяльності, в зв'яз­ку з розв'язанням різноманітних завдань, що їх ставить перед людиною суспільне життя. Розвиток здорової плодотворної уяви є важливим не лише для збагачення знань людини і успіху її творчої діяльності, а й для формування ініціативи, сміливості в думках і діях.