Історичні типи демократії, їх особливості. Й. Шумпетер – основоположник сучасних теорій демократії

Виникла демократія разом із появою держави. Вперше це поняття згадується в працях мислителів Давньої Греції (Демокріта). У класифікації держав, запропонованій Аристотелем, воно означало «правління всіх», на відміну від аристократії («правління обраних»), і монархії («правління одного»).

Кожному історичному типові держави, кожній суспільно-економічній формації відповідала своя форма демократії. У рабовласницькій демократії (Афіни, республіканський Рим) раби були вилучені з системи громадянських відносин. Тільки вільні громадяни користувалися правом обирати державних чиновників, брати участь у народних зборах, володіти майном тощо. За феодалізму елементи демократії почали зароджуватися у формі представницьких установ, що обмежували абсолютну владу монархів (парламент в Англії, Генеральні штати у Франції, кортеси в Іспанії, Державна Дума в Росії, Військова Рада в Запорозькій Січі). Великий прогрес у розвитку демократії започаткували утвердження капіталізму й перемога буржуазних революцій в Англії, Франції, інших країнах. Ліквідація кріпацтва і скасування феодальних привілеїв зумовили появу комплексу демократичних інститутів і процедур, більшість із яких використовується й нині.

Життя розвінчало міф про «соціалістичну демократію», яка нібито була вищим типом демократичного устрою суспільства. За часів «тоталітарного соціалізму» сталося не розширення і збагачення змісту демократії, а навпаки — різке його збіднення, звуження і згортання (репресії, обмеження прав і свобод та ін.). Демократизм суспільства був фальшивим і декоративним, хоча пропаганда й нав'язала значній частині населення ілюзію народовладдя. Розпочатий у роки хрущовської «відлиги» процес демократизації суспільного життя було спершу загальмовано, а потім і взагалі згорнуто. Непослідовним виявився курс на демократизацію і в перебудовний період. Значною мірою труднощі переходу до демократичних форм організації нашого суспільства зумовлені дією тоталітарних і авторитарних традицій.

Звернувшись|обертатися| до проблеми взаємозв'язку між соціалізмом і демократією, Шумпетер розробив власну її концепцію, що залишила помітний слід в соціальних науках, особливо англосакських країн.

Шумпетер упевнений, що його власна теорія демократії - він назвав|накликав| її теорією конкурентного лідерства - сповна|цілком| задовільно пояснює|тлумачить| демократичний процес і дозволяє розгадати таємницю співвідношення демократії і соціалістичного порядку|ладу|. Між ними, наполягає учений, немає жорсткого зв'язку. Вони можуть існувати один без одного. В той же час між ними немає і несумісності.

Віденський джентльмен старої школи явно недооцінив життєві сили ліберальної західної демократії, глибину її соціально-політичного, правового і духовного коріння. Він був подібний до доктора|лікаря|, що уловив багато важливих|поважних| реальних симптомів хвороби, але|та| що поставив помилковий діагноз. Самого Шумпетера зовсім не залучала|приваблювала| соціалістична перспектива, а для багатьох сучасників висновку|умовисновку| ученого звучали сигналом тривоги, спонукаючим до захисту ліберально-демократичних цінностей.