Форми державного правління

Форма державного правління

Форма державного правління — це елемент форми держави, що характеризує організацію верховної державної влади, порядок|лад| утворення її органів і їх взаємовідношення з|із| населенням.

Верховною державною владою є глава|розділ| держави (монарх або президент), законодавчий орган, уряд.

Залежно від положення|становища| глави|розділу| держави форми правління підрозділяються на монархії і республіки.

Монархія (від грецького — “єдиновладність”) — це форма правління, при якій влада повністю або частково зосереджена в руках одноосібного глави держави, — монарха (короля, пануючи, шаха, імператора і так далі).

Ознаки монархії:

— влада передається по спадку|спадщині|;

— здійснюється безстроково;

— не залежить від волі населення.

Монархія була пануючою формою правління в світі впродовж|упродовж| декількох століть|сторіч|. У специфічній формі вона зберігається і сьогодні майже в третині країн світу.

Ознаки республіки:

— виборність влади;

— терміновість;

— залежність від волі виборців.

Залежно від того, хто формує уряд, кому воно підзвітне і підконтрольно, республіки підрозділяються на президентські, парламентські і змішані. У президентських республіках (США, Бразилія, Аргентина, Венесуела, Болівія, Сирія|Сірія| і ін.) саме президент виконує цю роль, в парламентських (Німеччина|Германія|, Італія, Індія, Туреччина|Турція|, Ізраїль і ін.) — парламент, в змішаних (Франція, Фінляндія, Польща, Болгарія. Австрія і ін.) — спільно президент і парламент.

У президентській республіці президент обирається незалежно від парламенту або колегією вибірників|виборців|, або безпосередньо народом і одночасно є главою|розділом| держави і уряду. Він сам призначає уряд і керує його діяльністю. Парламент в даній республіці не може винести вотум недовіри| уряду, а президент — розпустити парламент. Проте|однак| парламент має можливість|спроможність| обмежувати дії президента і уряди за допомогою ухвалюваних законів і через установу бюджету, а у ряді випадків може усунути з посади президента (коли він порушив конституцію, скоїв злочин). Президент, у свою чергу|в свою чергу|, наділяється правом відкладального вето (від латинського — “заборона”) на вирішення законодавчого органу.