Антикатаболічні ефекти інсуліну

Анаболічніефекти інсуліну

· підсилює поглинання клітинами амінокислот (особливо лейцину і валіну);

· підсилює транспорт в клітину іонів калію, а також магнію та фосфату;

· посилює реплікацію ДНК і біосинтез білка;

· підсилюєсинтез жирних кислот і подальшу їх етерифікації - в жировій тканині і в печінці інсулін сприяє перетворенню глюкози в тригліцериди; при нестачі інсуліну відбувається зворотне - мобілізація жирів.

Антикатаболічні ефекти інсуліну

· пригнічує гідроліз білків - зменшує деградацію білків;

· зменшує ліполіз – знижує

надходження жирних кислот у кров

класифікація алкалоїдів.

АЛКАЛОЇДИ (лат. alkali — луг + oides — подібний, тобто подібні до лугу) –велика група вторинних рослинних речовин, які містять один чи більше атомів азоту, частіше у складі гетероциклічного кільця, мають лужні властивості, більшість з них чинить виражену фармакологічну дію на організм людини і тварин. А. не є гомологічною групою речовин і розрізняються за хімічними, біохімічними і фармакологічними властивостями. Крім С, Н, О і N молекули А. містять атоми S, рідше Cl чи Br.

А. зазвичай надають назви рослин, з яких їх виділяють. Назва А. може бути: за родовою назвою рослини (атропін — Atropa); за видовою назвою рослини (кокаїн — Erytroxylon coca); за фізіологічною активністю (морфін — від назви бога сну Морфея); за назвою рослинної сировини (ерготамін — від назви ріжок (рос. назва: спорынья) ergot); або називають ім’ям першовідкривача Пелетьє (пелетьєрин). Іноді до назви А. додають префікс чи суфікс, щоб позначити інший А. з цього ж рослинного джерела, проте відповідно до хімічної номенклатури назва А. має закінчуватися на суфікс -ін.

Найбільш прийнятна класифікація А., що базується на будові вуглецево-азотного скелета молекули, напр.: ізохінолінові А., тропанові, індольні, хінолінові, пуринові, імідазольні, піридинові, піперидинові, хінолінові, пірілінові

Класифікують також за філогенетичними ознаками, поєднуючи в одну групу всі сполуки, виділені з рослин однієї родини чи роду, напр.: А. аконіту, А. дурману, А. іпекакуани, А. родини макових.

За біогенетичними попередниками (прекурсорами) можна групувати А., розрізняючи групи А., у біосинтезі яких беруть участь амінокислоти орнітин, лізин, пролін, фенілаланін, триптофан, антранілова кислота і гістидин. З точки зору біосинтезу А. розподіляють на 3 групи: А. або справжні А. — мають гетероцикли і біосинтетично походять з А. амінокислот, або з кислот нікотинової чи антранілової; протоалкалоїди (біо­генні аміни) — містять азот поза циклом, але утворюються з амінокислот; псевдоалкалоїди (ізопреноїдні А.) — утворюються без участі амінокислоти, але за участю мевалонової кислоти і об’єднуються в групу незалежно від наявності гетероциклу, тобто вони мають терпеноїдне походження. Біо­хімічна класифікація А. не завжди дозволяє однозначно віднести той чи інший А., особ­ливо складної структури, до певної групи. Можна системазувати А. за фармакологічним принципом, згрупувавши речовини з однотипною активністю. Напр. А. з протикашльовою дією — кодеїн, глауцин та ін.; А., що чинять спазмолітичний ефект — папаверин, атропін, платифілін та ін.

В даний час у зв'язку із з'ясуванням будови алкалоїди частіше користуються хімічної класифікацією. Більшість алкалоїди, що містять у своїх молекулах гетероцикли, ділять на групи в залежності від присутніх гетероциклів.

 

Так, наприклад, розрізняють алкалоїди групи піридину (у цю групу входить нікотин), алкалоїди групи хіноліну (у цю групу входить хінін) і т.д. До алкалоїди часто відносять метлировані похідні ксантину, наприклад теобромін і кофеїн, як похідні пурину. Цю групу алкалоїдів називають алкалоїдами групи пурину.

Класифікація ферментів Ферменти (ензими) – це біокаталізатори переважно білкової природи та каталітичні молекули РНК ( рибозими ), які беруть участь в хімічних реакціях в організмі.

КФ 1. Оксидоредуктази

КФ 2. Трансферази

КФ 3. Гідролази

КФ 4. Ліази

КФ 5. Ізомерази

КФ 6. Лігази (синтетази)

Клас оксидоредуктази включає Ф., каталізуючі окислювально-відновні реакції, і розділяється на 14 підкласів залежно від природи тієї групи в молекулі субстрата, яка піддається окисленню (спиртна, альдегідна, кетонна і т.д.). Подподкласси оксидоредуктази індексуються залежно від типа водню (електронів), що бере участь в реакції акцептора, – кофермента, цитохрому, молекулярного кисню і т.д. Т. о., перші три цифри шифру визначають типа Ф., так, наприклад, 1.2.3 позначають оксидоредуктазу, що діє на альдегід з молекулярним киснем як акцептор електронів. Клас трансфераз, об'єднуючий Ф., каталізуючі реакції перенесення груп, підрозділяється на 8 підкласів залежно від природи переносимих груп, якими можуть бути одинвуглецеві або глікозільниє залишки, що азотисті або містять сірку групи і т.д. В трансфераз третя цифра характеризує типа переносимих груп (наприклад, одинвуглецева група може бути метилом, карбоксилом, формілом і т.д.). До гидролазам належать Ф., що каталізують гідролітичне розщеплювання різних з'єднань; розділяються на 9 підкласів залежно від типа гідролізованого зв'язку – сложноефірной, пептидною, глікозідной і т.д. Третя цифра в гидролаз уточнює тип гідролізованого зв'язку. Ліази – Ф., що відщеплюють від субстрата ту або іншу групу (негідролітичними дорогами) з утворенням подвійного зв'язку або, навпаки, що приєднують групи до подвійних зв'язків. В ліаз 5 підкласів, друга цифра шифру позначає типа такою, що піддається розриву зв'язку (вуглець – вуглець, вуглець – кисень і т.д.), а третя – тип групи, що відщеплюється. Ізомерази, що каталізують реакції ізомеризації, розділяються на 5 підкласів залежно від типа реакції, що каталізує; третя цифра шифру деталізує характер перетворення субстрата. Лігазамі (або синтетазамі) називаються Ф., які каталізують з'єднання двох молекул, зв'язане з розщеплюванням пірофосфатной зв'язку в молекулі аденозинтрифосфорної кислоти (АТФ) або аналогічного тріфосфата. Перша цифра шифру лігаз позначає типа знов утворюваного зв'язку (вуглець – азот, вуглець – кисень і т.д.), а друга – природу з'єднання, що утворюється.

Класифікація і номенклатура Ф., окрім шифру, включає також систематичні і тривіальні (робітники) назви. Так, наприклад, систематична назва карбоксилаза 2-оксокислот відповідає вже згадуваному тривіальному назва піруватдекарбоксилаза, а систематична назва L -apгинін – амідіногидролаза – робітникові назва аргіназа

Лектини– білки неімунноїприроди, які специфічно і зворотньо Зв ’язують вуглеводи без порушення їх ковалентної структури. Вони присутні в будь –якій живій системі, відіграють провідну роль у процессах вуглевод-білкового впізнавання і мають поліфункціональні власти-вості (мітогенні, імуномодулюючі, протипухлиннітощо).

Серед лектинів сапрофітних мікроорганізмів найбільш вивченими на сьогодні є лектини сапрофітних штамів бактерій роду Bacillus. Встановлено, щовони являютьсобою термостабільні, металонезалежні глікопротеїни з молекулярною массою 25-50 кДа, стійкі до дії рН, детергентів ітривалого зберігання, мають рідкісну специфічність до сіалових кислот

та проявляють різноманітні медико-біологічні активності: інтерфероніндукуючі, імунотропні,

протипухлинні, антивірусні

Глікозиди

Історія застосування рослин > Основні питання загальної фітотерапії > Загальні відомості про діючі речовини лікарських рослин

Глікозиди— органічні сполуки, до складу яких входять вуглеводи (глікони): глюкоза, фруктоза, галактоза, рамно­за, рутиноза, маноза, рибоза, арабіноза, ксилоза, цимароза та ін.— і невуглеводний компонент (аглікон або генін) — стероїдні спирти або феноли.

Глікозиди легко кристалізуються в присутності кислот і ферментів, а при кип'ятінні розкладаються на складові ча­стини, в зв'язку з чим змінюється характер їхньої лікуваль­ної дії.

У більшості випадків глікозиди гіркі на смак і мають специфічний запах, від чого залежать смакові й ароматичні якості харчових продуктів рослинного походження.
За фармакологічними властивостями глікозиди поділя­ють на: серцеві, гіркі, антраглікозиди (проносні), сапоніни (піноутворюючі), антоціани (барвники) та ін.

Серцеві глікозиди — це нестійкі хімічні сполуки, які вибірково діють на серце. Вони знижують вміст іонів ка­лію і збільшують кількість іонів натрію в клітинах, поліп­шують перенесення цукрів через клітинну мембрану, активі­зують процеси клітинного дихання, сприяють зменшенню вмі­сту саркоплазматичних білків і збільшенню білків строми, а також небілкового азоту і загальних білків.

Серцеві глікозиди нормалізують ферментативні процеси вуглеводно-фосфорного обміну в серцевому м'язі та поліп­шують засвоєння ним аденозинтрифосфорної кислоти, а та­кож сприяють синтезу глікогену з молочної кислоти.

Горицвіт, наперстянка, конвалія, строфант та інші росли­ни, які містять серцеві глікозиди, з успіхом використовува­лись народною медициною, а згодом знайшли застосуван­ня у науковій медицині для лікування різних захворювань серця.

Гіркі глікозиди, або г і р к о т и,— це безазотисті органічні речовини рослинного походження, що складаються з вуглецю, кисню й водню. До гіркот належить абсинтин по­лину гіркого, аукубін вероніки лікарської, еритурин золо­тотисячника, гумулон і лупулон хмелю, геленін оману та ін.

Свою назву гіркі глікозиди дістали тому, що вони дуже гіркк на смак. Вони підсилюють секрецію залоз травного каналу, збуджують апетит, поліпшують травлення і засвоєн­ня їжі
Антраглікозиди (антраценові глікозиди) — це ок-сипохідні антрахінону (хризофанова кислота й смодіни) рос­линного походження, застосовуються як проносний засіб. На відмінну від сольових проносних, їхня дія починається через 10—12 год після приймання препарату. Такий тривалий ла­тентний період зумовлений поступовим звільненням діючих речовин. Важливою характеристикою антраглікозидів є ще те, що вони підсилюють функції травного каналу в цілому. Антраглікозиди, як і інші речовини рослинного походження, діють м'яко, сприяючи поступовому звільненню товстих ки­шок від калових мас, тому їх призначають при хронічних запорах.

Антраглікозиди' містяться у значній кількості в корі кру­шини ламкої, корені ревеню, корі жостеру та ін.

Сапоніни — глікозиди, які не містять азоту. В рос­линах трапляються досить часто. Вони добре розчиняються у воді і спирті. Водні розчини сапонінів при збовтуванні утворюють стійку піну, подібну до мильної, що пояснюєть­ся їхньою високою поверхневого активністю. Здатність утво­рювати піну зумовила їхню назву ($аро— мило). При під­шкірному і внутрішньовенному введенні сапоніни виявляють гемолітичну дію, однак втрачають цю здатність, якщо при­ймати ці препарати через рот. Рослини, в яких містяться са­поніни, застосовуються головним чином як відхаркувальний і сечогінний засоби. Вони також мають тонізуючі, стимулю­ючі, загальнозміцнювальні властивості, сприятливо вплива­ють на серцево-судинну систему. Сапоніни ефективні при лі­куванні атеросклерозу, особливо якщо його супроводить гі­пертонічна хвороба.

Антоціани — це група рослинних пігментів, які за своєю хімічною будовою є глікозидами (цукристий компо­нент — залишок глюкози, галактози, рамнози, а иецукриста частина — сполука, близька до похідних флавонолу, що на­лежить до групи антоціанідів).

Антоціани дуже поширені в природі, накопичуються в клітинному соку плодів, квітів і листі рослин. Вони мають червоний, оранжевий, фіолетовий і синій кольори.

Біологічне та фармакологічне значення антоціанів ви­вчене ще недостатньо. Очевидно, завдяки здатності до окис­лення й відновлення вони беруть участь к обмінних про­цесах на клітинному рівні. Характерним для антоціанів є (і те, що вони поглинають промені і разом з дубильними речовинами відігріють важливу роль у виробництві столових червоних вин.

Алкалоїди

Історія застосування рослин > Основні питання загальної фітотерапії > Загальні відомості про діючі речовини лікарських рослин

Алкалоїди — це складні гетероциклічні сполуки, за до­помогою яких відбувається перетворення і збереження азоту в рослинах (їх називають також азотовмісними сполуками). Алкалоїди є органічними основами; у рослинах містяться у вигляді солей винної, лимонної, яблучної, мурашиної, щав­левої, оцтової, молочної, янтарної та інших кислот. Солі алкалоїдів добре розчиняються у воді (у вільному стані ал­калоїди, як правило, не розчинні у воді).
Більшість алкалоїдів у чистому вигляді — кристали, а де­які — рідини. За хімічною будовою алкалоїди поділяють на похідні: піридину, піролідину, хіноліну, індолу й пурину.
Кількість алкалоїдів та їхній склад неоднакові не тільки в різних видах рослин, а й у різних частинах тих самих рослин. Найбільше їх у плодах, листі та корінні рослин — від слідів до 2—3, а в корі хінного дерева навіть до 16%. В одній і тій самій рослині, як правило, міститься кілька різних алкалоїдів. Крім того, вміст алкалоїдів залежить від пори року та природних умов місцевості (складу грунту, во­логості, клімату і т. ін.). Найбагатші на алкалЬїди рослини родини макових, метеликових, жовтецевих, пасльонових.
Алкалоїди — надзвичайно фізіологічно активні речовини, дія їх на організм людини дуже складна й багатогранна. Наприклад, алкалоїд хелідонін, який міститься в чистотілі звичайному, розслаблює гладенькі м'язи кровоносних судин, знижуючи артеріальний тиск. Інші алкалоїди чистотілу — гемохелідонін і метоксихелідонін — впливають на обмін ре­човин та поділ клітин, завдяки чому перешкоджають росту й розвитку пухлин, тобто є антимітозними засобами. Ал­калоїд тирамін, виділений з омели білої і грициків, нав­паки, викликає звуження судин і підвищення артеріального тиску.
Атропін, екстрагований з дурману звичайного, блекоти чи бел;ідонни, вибірково блокує М-холінорецептори. Після вжи­вання атропіновміспих рослин зменшується секреція залоз травного апарату, розширюються зіниці очей, пульс приско­рюється, знижується тонус гладеньких м'язів. Перебільшен­ня допустимої дози атропіну може спричинити гостре отру­єння: різке рухове збудження («лізе на стіни, мов блекоти об'ївся»), надмірне розширення зіниць, тахікардія, сухість шкіри і слизових оболонок.

Вітаміни

Історія застосування рослин > Основні питання загальної фітотерапії > Загальні відомості про діючі речовини лікарських рослин

Вітаміни — це біологічно активні, зі специфічною дією, органічні речовини. Вітаміни необхідні для росту й віднов­лення клітин, перебігу обмінних процесів в організмі. Від­сутність, нестача, порушення засвоєння у травному каналі. невідповідність між підвищеною потребою і надходженням в організм вітамінів веде до гіпо- та авітамінозів (рахіт, пелагра, цинга, поліневрит та ін.).
Від перших повідомлень про вітаміни і до сьогодні від­крито й описано близько ЗО вітамінів, майже 20 із них над­ходять в організм людини з рослинною і тваринною їжею. Вітаміни - це речовини, що забезпечують нормальний перебіг біохімічних і фізіологічних процесів в організмі. Вони можуть бути віднесені до групи біологічно активнихсполук, що впливають на обмін речовин в нікчемних концетраціях.
Вітаміни поділяють на дві великі групи:
вітаміни, розчинні в жирах та розчинні у воді. 1. ВІТАМІНИ, РОЗЧИННІ В ЖИРАХ.
Вітамін А (антиксерофталічний).
Вітамін D (антирахітичний).
Вітамін Е (вітамін розмноження).
Вітамін K (антигеморагічний)
2. ВІТАМІНИ, РОЗЧИННІ В ВОДІ.
Вітамін В1 (антиневритний).
Вітамін В2 (рибофлавін).
Вітамін PP (антипеллагричний).
Вітамін В6 (антидермітний).
Пантотен (антидерматитний чинник).
Фолієва кислота (антианемічний вітамін, вітамін зростання для бактерій).
Вітамін В12 (антианемічний вітамін).
Вітамін В15 (пангамова кислота).
Вітамін С (антискорбутний).
Вітамін Р (вітамін проникності).

Жиророзчинні вітаміни не розчиняються у воді, їх отримують із продуктів за допомогою жирових розчинників. До них відносять вітаміни А, Б, Е, К, Е тощо. Група водорозчинних вітамінів охоплює вітаміни групи В, РР, С та ін. За фізіологічними властивостями вітаміни мо­жуть підвищувати реактивність організму (В₁, В₂, РР, С, А), виявляти антигеморагійну (С, Р, К), антианемічну (В₁₂ В₆, С), антиінфекційну (С, К) дію.

Вітамінні речовини умовно розподіляють на власне вітаміни та вітаміно­подібні речовини. Останні за біологічними властивостями подібні до вітамінів, однак потрібні у більших кількостях, ніж вітаміни. Водорозчинні вітаміни пе­реважно виконують роль коферментів, а жиророзчинні — діють як регулятори структурних компонентів клітин. В організм ці сполуки надходять із їжею рос­линного й тваринного походження. Частина вітамінів синтезується бактеріями в травному каналі (товста кишка), деякі вітаміни синтезуються із своїх попе­редників безпосередньо в організмі людини.

Сучасна класифікація, що ґрунтується на особливостях хімічної будови вітамінів, дає змогу розподілити їх на 4 основних класи: 1) вітаміни аліфатич­ного ряду (вітамін С, В₁₅ тощо), 2) вітаміни гетероциклічної будови (вітаміни В₁, В₂, РР, Е та ін.), 3) вітаміни ароматичного ряду (К, Р, ПАБК та ін.), 4) віта­міни аліциклічної будови (вітаміни А, D та ін.).

Кожен з вітамінів виконує специфічну роль в організмі людини, і зменшення або відсутність їх супроводиться пев­ним клінічним симптомокомплексом, характерним для того чи іншого гіпо- або авітамінозу.
Нестача ретинолу ацетату (вітаміну А) супрово­диться сухістю і блідістю шкіри, ламкістю нігтів, дегенера­тивними змінами слизових оболонок (очей, рота, бронхів, сечового і жовчного міхура).
Ретинолу ацетат в достатній кількості міститься в шип­шині (0,005 г на 100 г), моркві, цикорії дикому, кульбабі лікарській, петрушці посівній (0,026 г на 100 г). Добова по­треба цього вітаміну для дорослої здорової людини коли­вається в межах 1—2,5 мг.
Тіаміну бромід (вітамін Ві) є складовою частиною ерментної системи, яка окислює піровиноградну кислоту, разі зменшення кількості тіаміну броміду в організмі лю­дини виникає поліневрит, парез, параліч, тахікардія, розши­рення серця, втрата апетиту, атонія кишок, запор.
Тіаміну бромід міститься в зеленому горосі, пророслій пшениці, картоплі, стручкових культурах. Крім того, він синтезується мікробами кишок. Добова потреба у вітамі­ні — 2—3 мг.
Рибофлавін (вітамін В2) відіграє важливу роль у процесах вуглеводного, білкового та жирового обміну, нор­малізує зорову функцію ока, бере участь у синтезі гемогло­біну. Нестача вітаміну проявляється зниженням апетиту, слабістю, змінами з боку очей (кон'юнктивіт, кератит, погір­шення зору), шкіри і слизових оболоноі^фадіення, ви­разки).
Джерелом рибофлавіну є коренеплоди рослин, зелений горох, квасоля, лісові горіхи та ін. Добова потреба у рибо­флавіні — 2—3 мг.
Ціанокобаламін (вітамін В12) і фолієва ки­слота (вітамін Вс) відіграють важливу роль при утворенні еритроцитів у кістковому мозку, синтезі нуклеїнових КИ­СЛОТ, хрліну, метіоніну, серину та інших амінокислот. Фо­лієва кислота підвищує засвоєння ціанокобаламіну.
Нестача цих вітамінів проявляється мегалобластичною анемією, макроцитарною анемією вагітних і дітей, хворобою спру.
Фолієва кислота у великій кількості міститься в зелених овочах, коренеплодах, злакових культурах, петрушці, шпи­наті, салаті, капусті, цибулі, кукурудзі, картоплі, моркві, чорній смородині. При варінні цих продуктів близько 50% фолієвої кислоти руйнується.
Ціанокобаламін синтезується деякими видами мікробної флори кишок. Добова потреба у ціанокобаламіні — 1— З мкг, фолієвій кислоті — 200 мкг.
Аскорбінова кислота (вітамін С) відіграє важ­ливу роль в бкисно-відновних процесах, зсіданні крові, під­триманні нормального стану міжклітинних колоїдних си­стем. Під впливом аскорбінової кислоти підвищується ела­стичність судин, знижується проникність капілярної стінки. Аскорбінова кислота гальмує розвиток артеріосклерозу і знижує гіперхолестерінемію.
Недостатнє надходження аскорбінової кислоти в орга­нізм людини призводить до розвитку цинги, порушення про­цесів окислення й відновлення, зниження біохімічної актив­ності ряду ферментних систем, опірності організму до інфек­цій; погіршується загоєння ран.
Аскорбінова кислота міститься в шипшині, зеленому і червоному перці, свіжій капусті, картоплі, полуницях, чор­ній смородині, хвої ялини, сосни, в томатах, яблуках та ін­ших овочах і фруктах. При варінні рослинних продуктів втрачається близько 50% аскорбінової кислоти.
Добова потреба в аскорбіновій кислоті становить 50— 100 мг.
Вітаміни групи Р, або біофлавоноїди, об'єдну­ють такі речовини: рутин, цитрин, гесперидин, які разом з аскорбіновою кислотою підвищують еластичність і міцність стінки капілярів. Вітаміни групи Р і аскорбінова кислота взаємно підсилюють біологічну активність одне одного. Вони виявляють гіпотензивну дію, внаслідок чого знижується ар­теріальний тиск.
В разі нестачі вітамінів цієї групи спостерігаються ті ж симптоми, що й при цинзі,— підвищена крихкість стінки ка­пілярів, геморагії, розпушення й припухлість ясен, погіршен­ня апетиту, сонливість.
Біофлавоноїди містяться в чорній смородині, горобині, зеленому листі і квітках гречки.
Нікотинова кислота (вітамін РР) входить до складу окислюбально-відновних ферментів (дегідраз), які каталізують, відщеплення атома водню від окислювальних органічних речовин. Синтез нікотинової кислоти в організмі людини тісно пов'язаний з піридоксину гідрохлоридом (В.).
Відсутність або нестача нікотинової кислоти спричинює захворювання на пелагру (ураження шкіри, понос, психічні розлади).
Нікотинова кислота міститься в злаках, кукурудзі, кар­топлі.
Добова потреба у цьому вітаміні— 15—25 мг.
Токофероли (вітаміни Е) — це ряд близьких за сво­єю структурою речовин, які зустрічаються в трьох формах: а-, Р- і утокофероли. Токофероли мають протиокислювальні властивості. В разі відсутності їх з'являються дегенеративні зміни в різних тканинах — м'язах, нервових клітинах, печін­ці, статевих залозах, порушуються біохімічні реакції, зокре­ма змінюється активність ряду ферментних систем, різко підсилюються реакції окислення і сповільнюються реакції відновлення. Все це супроводиться дегенеративними зміна­ми в нирках, дистрофією м'язів, запаленням сітківки ока, дерматозом, порушенням запліднення.
Токофероли містяться в пророслому насінні злакових культур, кукурудзі, соняшнику і особливо в оліях, які добу­ваються з цих рослин.
Філохінони (вітаміни групи К) — це антигеморагіч-ні речовини, які необхідні для нормального зсідання крові, зокрема утворення протромбіну в печінці. Філохінони діють лише при порушеному зсіданні крові. Вони синтезуються мікробною флорою кишок людини.
Нестача вітамінів цієї групи проявляється зменшенням кількості протромбіну і проконвертину в крові, крововили­вами в різні органи, кровотечами, що можуть навіть закін­читися смертю.
Біотин (вітамін Н) бере участь у перетвореннях амі­нокислот і розкладі важливих проміжних продуктів обмі­ну вуглеводів, таких як щавлева, оцтова і янтарна кис­лоти.
В разі відсутності біотину випадає волосся, пошкоджу- (ються нігті та шкіра.
Біотин міститься у пшениці, картоплі і тваринних про­дуктах, а також синтезується мікрофлорою кишсік^
Добова потреба людини становить 0,25 мг. \.
Піридоксин (вітамін В6) об'єднує групу біологічно активних речовин, які беруть участь в обміні білків, зокрема каталізують перетворення амінокислот.\Міститься в за­родках пшениці, рисових висівках, твариннихЧпродукта.х.
Добова потреба людини — 2—3 мг. \
Ергокальциферол (вітамін 02) і х о л е к а л ь-ц и ф е р о л (вітамін 03) утворюються в рослинах під дією ультрафіолетових променів, в організмі регулюють обмін кальцію та фосфору Нестача цих вітамінів веде до розвит­ку рахіту в дітей і остеомаляції (розм'якшення кісток) у дорослих, вагітних та матерів-годувальниць.