Суб'єктивне право взаємопов'язане з об'єктивним правом, обумовлено його змістом. Адже ті або інші юридичні права суб'єктів, що, власне, і становлять сутність суб'єктивного права, формулюються у чинних юридичних нормах, тобто в об'єктивному праві. Отже, суб'єктивне право не може виникнути без об'єктивізації у нормах права об'єктивного. З іншого боку, і об'єктивне право невід'ємне від суб'єктивного. Метою і призначенням існування норм права (об'єктивного) врешті-решт є правове регулювання суспільних відносин, а також забезпечення цього регулювання відповідним правовим механізмом. А правове регулювання здійснюється через юридичні права і обов'язки суб'єктів.
У загальному вигляді зміст будь-якого суб'єктивного права можна звести до того, що воно надає уповноваженому суб'єкту такі можливості:
а) поводити себе відповідним чином (право на свої дії);
б) вимагати відповідної поведінки від інших суб'єктів (право на чужі дії);
в) звертатися до держави за захистом свого юридичного права.
Для реального юридичного забезпечення таких можливостей при закріпленні в об'єктивному праві повноважень одного суб'єкта фіксуються відповідні обов'язки зобов'язаного суб'єкта. І навпаки, при фіксації конкретних обов'язків одного суб'єкта, закріплюються відповідні права іншого суб'єкта. Отже, суб'єктивному праву (можливій поведінці) одного суб'єкта (уповноваженого) з необхідністю кореспондують юридичні обов'язки іншого суб'єкта (зобов'язаного). Невиконання цих обов'язків є правопорушенням і тягне за собою застосування засобів державного примусу, зокрема того або іншого виду юридичної відповідальності.
Суб'єктивне право слід розглядати в єдності з інтересами суб'єкта. Суб'єктивне право — міра можливої поведінки уповноваженого. Реалізовувати чи не реалізовувати цю можливість цілком залежить від волевиявлення суб'єкта. Природно, що можлива поведінка-буде перетворюватися на реально здійснювану лише тоді, коли вона буде сприяти задоволенню тих або інших потреб уповноваженого, тобто, коли певна поведінка відповідатиме інтересам суб'єкта. Отже, інтерес виступає як своєрідний "стартер" процесу реалізації суб'єктивного права.
Конкретне суб'єктивне право як юридично встановлена можливість поведінки, що спрямована на досягнення певного соціального блага, не може існувати без відповідних норм об'єктивного права,в яких воно знаходить свій юридичний вираз. Після юридичної фіксації суб'єктивне право існує, насамперед, як можлива поведінка, потенційна можливість суб'єкта поводити себе певним чином. І ця можливість, за наявності її закріплення у нормах об'єктивного права і суб'єкта, якому вона належить, існує потенційно, незалежно від того, вступає суб'єкт у правовідносини для реалізації цієї можливості чи ні. Крім того, суб'єктивне право як потенційне право на певне соціальне благо, може не тільки існувати, але й реалізовуватись за межами правовідносин.
Практична цінність суб'єктивних прав полягає у їх реальності, тобто у можливості здійснення повноважень, які випливають із змісту того чи іншого конкретного суб'єктивного права. Реальність суб'єктивних прав забезпечується за допомогою гарантій, тобто засобів, способів і умов, спираючись на які суб'єкт досягає повного і безперешкодного здійснення своїх прав. Гарантії суб'єктивних прав поділяються на: економічні, політичні, ідеологічні та юридичні.
Економічні гарантії — це сукупність економічних чинників (матеріальні цінності суспільства, ринкова економіка, досконала система економічних відносин і т. ін.), які сприяють повній і безперешкодній реалізації суб'єктивних прав.
Політичні гарантії — це сукупність політичних чинників суспільного і державного життя (політична система суспільства, плюралізм та гласність у здійсненні політичного життя тощо), що забезпечують повну і безперешкодну їх реалізацію.
Ідеологічні гарантії — це сукупність ідеологічних і світоглядних принципів, що обумовлюють першочергові цінності і непорушність суб'єктивних прав, їхню повну і безперешкодну реалізацію.
Юридичні гарантії — це сукупність тих правових інститутів, що забезпечують можливість реалізації суб'єктивних прав, а також захищають і охороняють їх від будь-яких обмежень і порушень.
Соціальна цінність суб'єктивних прав з економічної точки зору вбачається у тому, що їх наявність:
а) відображує можливості держави матеріально забезпечувати реалізацію певних суб'єктивних прав;
б) забезпечує суб'єктам можливість активної участі в економічному житті суспільства і тим самим сприяє зміцненню його матеріального становища.
З політичної точки зору соціальна цінність суб'єктивних прав виявляється у тому, що вони:
а) є мірою досягнутого в суспільстві прогресу щодо встановлення дійсного демократизму, визнання і забезпечення свободи особи;
б) забезпечують громадянам активну участь у всіх сферах суспільного життя і тим самим активізують соціальне-політичне життя суспільства; в) фіксують певні повноваження, стимулюють суспільне корисну поведінку суб'єктів.
Соціальна цінність суб'єктивних прав з ідеологічної точки зору полягає у тому, що вони:
а) є втіленням пануючих у суспільстві поглядів на демократію, гуманізм, права особи;
б) виступають дійсним засобом пропаганди досягнень суспільства у гуманітарній сфері;
в) є інструментом викриття перекручень дійсних досягнень суспільства у гуманітарній сфері.
З юридичних позицій соціальна цінність суб'єктивних прав вбачається у тому, що вони:
а) є правовим інструментом розвитку демократії у суспільстві на основі принципів гуманізму і свободи особи;
б) визначають систему взаємних юридичних прав та обов'язків держави і особи;
в) виступають регулятором поведінки громадянина шляхом фіксації певних еталонів поведінки, які відповідають інтересам суспільства;
г) є інструментом поєднання порядку і організованості з активністю і самостійністю поведінки громадян.
Під особистою цінністю суб'єктивних прав слід розуміти те значення, що має для громадянина, його розвитку, задоволення інтересів і потреб наявність і реалізація певних повноважень, що виходять з тих або інших суб'єктивних прав.
Цінність суб'єктивних прав для особи з економічної точки зору вбачається у тому, що вони надають можливість вимагати від держави відповідного матеріального забезпечення у реалізації повноважень, що випливають з того або іншого суб'єктивного права.
З політичної точки зору цінність суб'єктивних прав для особистості виявляється у тому, що вони:
а) уможливлюють визначення реального положення особи як вищої цінності у державі і суспільстві;
б) вказують особистості, в яких сферах і в якому просторі держава розглядає його як вирішальну силу політичних процесів у суспільстві.
Цінність суб'єктивних прав для особистості з ідеологічної точки зору вбачається у тому, що вони дають змогу індивіду уявити, якою мірою в них виражено принципи демократії, гуманізму, справедливості, що мають загальнолюдську цінність.
З юридичної точки зору цінність суб'єктивних прав щодо особистості вбачається у тому, що вони: а) є засобом упорядкування суспільних відносин і дозволяють громадянину планувати свою поведінку і прогнозувати поведінку інших суб'єктів; б) визначають систему конкретних повноважень громадянина у найважливіших сферах суспільних відносин; в) є юридичним інструментом набуття громадянином тих чи інших соціальних благ; г) слугують основою системи юридичних та інших засобів забезпечення участі громадян у найважливіших сферах соціальних відносин.
ВИСНОВКИ
Право - соціальне явище. Воно породжено суспільством, і зрозуміти його можна лише розглядаючи як частину соціального організму.
Суспільна еволюція - природно-історичний процес, і право включене в нього як його складове. Говорити про державне і правове будівництво, про реформи політичної і юридичної систем виправдано лише в тій мері, у якої їхньої зміни відповідають закономірному ходу історії. Кожна ступінь у розвитку права має свої соціально-історичні передумови. Яка би зробленими ні були самі по собі Конституція й інші закони, якими б ідеальними ні представлялися політичні системи, вони залишаться незатребуваними народом і не почнуть працювати, якщо не будуть відповідати суспільним умовам і культурі мас.
Розвиток суспільства здійснюється нерівномірно, і немає єдиного центра, що визначав би об'єктивні закони еволюції, одноразово й однаково діючі у всіх регіонах земної кулі. Ні Європа, ні Америка, ні Азія не можуть служити загальнообов'язковим зразками. Будь-яка реформа в будь-якій країні відправляється насамперед від того, що в цій країні є, і реформатори користуються тільки такими коштами, що знаходяться в їхньому розпорядженні. Кожна епоха є продовження попередній навіть тоді, коли наступний етап є, здавалося б, лише радикальним запереченням попередніх суспільних форм. Завтрашній день держави і права неминуче зв'язаний із учорашнім днем тієї країни, у якій вони формуються.
Одним із головних індикаторів демократичного розвитку будь-якої держави є нормативне закріплення прав та свобод людини та громадянина та система гарантій з боку держави щодо їх практичної реалізації. Сучасний перелік прав людини, зафіксований у багатьох міжнародно-правових актах і в конституціях правових держав, – результат довгого становлення. Сучасні еталони і стандарти у сфері прав людини перш ніж стати нормою демократичного суспільства пройшли свій непростий розвиток та тернистий шлях до втілення із ідей у повсякденну практику.
Світ, суспільство упорядковані. В основі їхньої еволюції лежать універсальні закони. Однак у кожній країні вони діють по-різному, переломлюючи через призму унікальної національної своєрідності і неповторного історичного досвіду народу. У кінцевому рахунку, очевидно, усі країни пройдуть стадію ринкового господарства, але в кожній країні капіталізм буде своїм: у США - американським, у Великобританії - англійським, у Німеччині - німецьким, а в Україні - українським.
Теорія держави і права, як і всяка наука, - узагальнення світового досвіду державно-правового розвитку. І вивчення права допоможе відрізнити істину від оман, помилок, маніловщини та кон’юктури.
