Питання класифікації методів навчання має свою історію. Найдавнішою є класифікація методів за зовнішніми діями вчителя та учнів на заняттях. Зокрема, школярі розповідають, слухають, читають, відповідають, розв’язують задачі, пишуть тощо. Відповідно дидакти описували методи розповіді, бесіди, роботи з книжкою, картиною, методи розв’язування задач, вправлянь тощо. Кількість таких методів досить велика, адже видів діяльності в навчанні дуже багато.
Відомо кілька підходів до класифікації методів. До 70-х років поширеними і визнаними класифікаціями були такі:
- за джерелом знань – словесні, наочні, практичні (Н.М.Верзилін, Є.Я. Голант, Є.І. Перовський);
- за основною дидактичною метою – методи набуття нових знань, формування вмінь і навичок, закріплення, застосування, перевірки (М.О. Данилов, Б.П. Єсипов);
- за ступенем активності учнів – методи пасивні й активні (Є.Я.Голант).
У 80-х роках активно розвивалась теорія змісту і методів навчання.
Вихідним положенням у теорії методів є цілі навчання. Кожний структурний елемент змісту освіти, відображаючи культуру суспільства (знання, засоби діяльності, досвід творчої діяльності, емоційно-чуттєвий досвід особистості), має різні функції та різні рівні засвоєння.
Знання і способи діяльності засвоюються, як відомо, на різних рівнях: усвідомленого сприймання; запам'ятовування і відтворення; застосування за зразком або у подібній ситуації, на рівні творчого застосування знань і способів діяльності.
Методи навчання мають забезпечити всі рівні засвоєння, а отже, враховувати мету й зміст освіти, закономірності учіння, можливості організації пізнавальної діяльності учнів.
Відповідно до цього дидакти розробляли загально-дидактичні методи навчання. За М.М.Скаткіним і І.Я.Лернером, до них належать пояснювально-ілюстративний, інструктивно-репродуктивний, проблемного навчання, формування творчих можливостей учнів. Ці методи відповідають різним рівням пізнавальної діяльності учнів. Вони охоплюють усі цілі навчання і розвитку, дають змогу побачити навчальний процес цілісно, в системі дій учителя і учнів. Головна функція першого методу – пред’явлення готової інформації вчителем і сприймання та запам’ятовування її учнями. У такий спосіб знання можуть бути засвоєні тільки на рівні усвідомленого сприймання і запам’ятовування. Інструктивно-репродуктивний метод піднімає здобуті знання на рівень застосуванням за зразком і у варіативних ситуаціях. Обидва методи – найбільш доцільний і економний спосіб організації набуття готових знань і вмінь. Водночас їх недостатньо для засвоєння досвіду творчої діяльності. Для цього можуть бути використані різні проблемні методи. Досвід творчої діяльності піддається освоєнню учнями тільки поелементно, поопераційно. Цієї мети можна досягти, застосовуючи евристичну бесіду, що готує до цілісного розв’язання проблемної задачі, яка потребує застосування дослідницького методу. Для засвоєння еталонів культури і логіки мислення найкращим є метод проблемного викладу. Таким чином, відповідно до цілей і змісту навчання обирається той чи інший метод. зокрема, на уроці можна застосовувати різні методи, але у відповідних поєднаннях залежно від дидактичної мети уроку.
У педагогічній літературі відомі й інші підходи до класифікації методів, коли одночасно враховуються дві або й три ознаки. Наприклад, Н.М. Верзилін класифікує методи за джерелом знань і логікою навчального процесу, А.М. Алексюк – за джерелом знань і рівнем самостійності учнів у навчанні, В.Ф. Паламарчук і В.І. Паламарчук запропонували враховувати при класифікації джерело знань, рівень пізнавальної активності і самостійності учнів, а також логічних шлях навчального пізнання.
Серед відомих класифікацій вирізняється системним підходом класифікація Ю.К.Бабанського. Учений виділяє три групи методів навчання, беручи до уваги основні компоненти процесу навчання у взаємозв’язку викладання і учіння:
1) організація і здійснення;
2) стимулювання і мотивація;
3) контроль і самоконтроль.
Організація і здійснення навчальної діяльності передбачають передачу, сприймання, осмислення, запам’ятовування інформації та практичне її застосування. Тому до цієї групи Бабанський відносить словесні, наочні, практичні методи і методи передачі інформації через різні практичні, трудові та інші дії. Осмислення і логічне опрацювання інформації пов’язані з методами індуктивними і дедуктивними, організацією репродуктивної та проблемно-пошукової діяльності.
