Матеріали для відбитків і моделей 1 страница

При виготовленні ортопедичних конструкцій урахо­вують стан ротової порожнини пацієнта, зокрема харак­тер дефекту зубних рядів, податливість слизової обо­лонки та і н. Необхідно також мати точне позитивне від­ображення рельєфу тканин протезного ложа (поля) на моделі. На ній безпосередньо виготовляють протез чи апарат.

Для виготовлення моделі необхідно мати точне не­гативне відображення протезного ложа і суміжних тка­нин, яке називається відбитком.

За відбитком у зуботехнічних лабораторіях відлива­ють моделі з гіпсу, супергіпсу, сплавів металів та ком­біновані моделі. Модель — це позитивне відображення рельєфу тканин протезного поля, тобто копія тканин ротової порожнини на відбитку.

Моделлю в зубопротезуванні також називають зра­зок певного виробу, який відтворює його форму (на­приклад, воскова модель базису протеза, штучної ко­ронки).

Для зняття відбитків застосовують спеціальні відбит­кові ложки: стандартні (виготовлені фабричним мето­дом) та індивідуальні (готують для пацієнта індиві­дуально). Стандартні ложки виготовляють з дюралю­мінію, нержавіючої сталі (багаторазового застосування) і пластмаси (одноразового застосування). Відбиткові ложки можуть бути суцільними і перфорованими, з ве­ликою кількістю отворів (для міцнішої фіксації відбиткового матеріалу в ложці).

Подвійні відбиткові ложки дозволяють одержувати одночасно відбитки верхньої і нижньої щелеп з фікса­цією центрального співвідношення щелеп (оклюзії), а також відбитки під жувальним тиском.

Стандартні ложки випускають окремо для верхньої і нижньої щелеп (5 різних типорозмірів для щелеп із зубами та беззубих).

У стоматології розрізняють анатомічні відбитки, які знімають без урахування функціональних змін тканин протезного поля, і функціональні, при знятті яких ура­ховують функціональний стан рухливої слизової обо­лонки.

Анатомічні відбитки можуть бути основними (робо­чими), знятими для моделі, на якій виготовляється про­тез, і допоміжними (неробочими), знятими для моде­лей протилежної щелепи, які застосовують для визна­чення прикусу при виготовленні контрольних моделей.

Крім того, розрізняють подвійні (відбитки знімають 2 рази із застосуванням двох різних відбиткових мате­ріалів), компресійні (відбитки знімають під тиском тка­нин протезного поля) і розвантажувальні відбитки.

Відбиткові матеріали. Для одержання якісних відбитків застосовують матеріали, які повинні відпові­дати таким вимогам: 1) набувати пластичності за тем­ператури, яка не спричинює опік слизової оболонки; 2) у пластичному стані дозволяти без значного тиску одержувати точні відбитки рельєфу слизової оболонки і зубних рядів; 3) легко вводитися в ротову порожнину і виводитися з неї цілим відбитком або частинами, які легко з'єднуються в одне ціле, зі збереженням рельєфу; 4) протягом 2 —5 хв переходити у твердий або еластич­ний стан; 5) не справляти шкідливий вплив на організм людний і не подразнювати слизову оболонку ротової порожнини; 6) не руйнуватися під дією слини; 7) збе­рігати постійність форми та об'єму після виведення з ротової порожнини протягом терміну, достатнього для відливки моделі; 8) не мати неприємного кольору, сма­ку і запаху; 9) мати такий зв'язок із матеріалом моделі, який дозволяє легко роз'єднувати відбиток із моделлю;

10) підлягати стерилізації, що дозволяє застосовувати їх повторно; 11) бути дешевими, зручними для фасування і транспортування.

Створити універсальний відбитковий матеріал, який би відповідав усім зазначеним вище вимогам, неможливо. Відбиткові маси, які випускає промисловість, мають різ­ні хімічну природу і фізичні властивості. У кожному конкретному випадку лікар застосовує такий відбитко­вий матеріал, котрий спричинює пацієнту мінімум незручностей і дозволяє одержати якісний відбиток тка­нин протезного поля.

Зубний технік повинен знати властивості відбиткових матеріалів, з якими він працює в лабораторії. Від якості відбитка, правильності його зберігання значною мірою залежить якість виготовленої конструкції.

Відбиткові матеріали класифікують за хімічною при­родою речовин, що входять до їх складу, а також за фі­зичним етапом після твердіння, умовами застосування, можливістю повторного використання. Найпоширенішого є класифікація відбиткових матеріалів за фізичним станом після твердіння, за якою всі ці матеріали поді­ляють на три групи; 1) матеріали, які кристалізуються (твердіють) у ротовій порожнині (гіпс, цинкоевгенольні маси); 2) маси, які залишаються пластичними в ро­товій порожнині після твердіння і полімеризації (альгінатні, силіконові, тіоколові); 3) термопластичні маси, які набувають пластичності під час нагрівання і тверді­ють у ротовій порожнині.

Гіпс — двоводний сульфат кальцію (Са5О^-2Н₂О). Дуже поширений у природі. Містить домішки, які на­дають йому різного забарвлення: білого, сірого, жовту­ватого. Густина гіпсу становить 2,2 — 2,4 г/см³, твер­дість за Брінеллем — 1,5 — 2 кгс/мм², розчинність у воді — 2,05 г/л за температури 20 °С.

У стоматологічній практиці застосовують напівводний сульфат кальцію (Са5О₄)₂-Н₂О. Його виробляють, піддаючи природний гіпс спеціальній термічній оброб­ці, під час якої гіпс із двоводного перетворюється на папівводний. Цього досягають двома способами: методом автоклавування за температури 124 °С, під тиском в 1,3 атм, протягом 6 год або термічною обробкою в су­шильній шафі.

У разі перегрівання медичного гіпсу (до 600 °С) утворюється ангідрид гіпсу, який не здатний приєдну­вати воду. Високоміцний гіпс (супергіпс) добувають, застосовуючи для термічної обробки насичену (водя­ну) пару низького тиску. Отримують а-модифікацію напівгідрату гіпсу. Його міцність у 2 —3 рази вища, ніж звичайного гіпсу. Густина становить 2,76 т/сьг, міц­ність (через 1 год після твердіння) на стискання — 100 кгс/см², на розтягування — 20 кгс/см. Забарв­люється в жовтуватий колір. Випускається в герметич­ній упаковці.

Властивості зуботехнічного гіпсу. Це бі­лий порошок, густина його становить 2,67 — 2,68 г/см³. Вміст напівгідрату — у межах 90%. Має домішки двоводного гіпсу й ангідриду. Гіпсовий порошок при замі­шуванні з водою в пропорції 1,8:1 — 1,5:1 вступає з нею в хімічну екзотермічну реакцію. Молекули гіпсу при­єднують воду і стають знову двоводними, а вся маса пе­реходить у твердий стан. Згідно з колоїдною теорією (А.ї. Байков), напівводний гіпс, розчинність якого в 5 разів більша, ніж двоводного, після досягнення гра­ничної насиченості розчину випадає в осад у вигляді гелю, який кристалізується і переходить у твердий стан. Твердіння гіпсу розпочинається зразу ж після замішу­вання і продовжується деякий час після схоплювання і набуття твердого стану. Швидкість схоплювання гіпсу максимальна за температури від 37 до 50 °С. Підвищен­ня або зниження температури призводить до зменшен­ня швидкості схоплювання гіпсу. Під час гідратації мо­лекул гіпсу витрачається до 65% води. Залишкова вода випаровується під час висихання затверділої маси. Міц­ність гіпсу збільшується в міру випаровування надлиш­кової вологи приблизно протягом тижня (залежно від вологості повітря). Так, через добу міцність на розтя­гування становить від 3 до 7 кгс/см², а через 7 діб під­вищується до 8,7—14,2 кгс/см² (П.П. Буніков). Твердіння гіпсу супроводжується виділенням тепла і роз­ширенням його об'єму (до 1%).

При застосуванні гіпсу в клініці та лабораторії іноді необхідно прискорити чи сповільнити швидкість твер­діння гіпсу або збільшити міцність гіпсової моделі. Це можна здійснити, впливаючи на процес гідратації та змі­нюючи ступінь дисперсності порошку гіпсу, температур­ний режим чи процедуру одержання суміші, а також шляхом уведення до її складу спеціальних добавок. По­рошок гіпсу високої дисперсності швидше зволожуєть­ся і розчиняється у воді й насичує її, що призводить до швидкої і рівномірної кристалізації всієї маси. Одер­жана при цьому кристалічна структура характеризу­ється більшою однорідністю і густиною. Під час просі­ювання порошку гіпсу через сито, що має 4900 отворів на 1 см², одержують високодисперсний гіпс, 1600 отво­рів на 1 см² — середньодисперсний гіпс. Більш швидке твердіння гіпсу спостерігається при підвищенні темпе­ратури до 37 — 50 °С. Подальше її підвищення недо­цільне, оскільки за температури 37 — 50 °С швидкість кристалізації не змінюється, а за температури понад 50 °С вона зменшується. Якість замішування гіпсу з во­дою також має велике значення.

Замішування суміші. Суміш гіпсу з водою по­винна бути однорідною, що досягається ретельним пе­ремішуванням маси. У разі недостатнього перемішу­вання частини гіпсу можуть бути нерівномірно зволо­женими, а в самій масі утворюються пухирці повітря, що призводить до її неоднорідності, порушення проце­су кристалізації, появи пор, заглиблень у твердій масі гіпсу. Замішування гіпсу виконують так: у гумову кол­бу наливають певну кількість води і поступово, малими порціями додають порошок гіпсу, рівномірно розтру­шуючи його над водою. Гіпс гідролізується і як більш важкий (густина — 2,67 см²) осідає на дно чашки. Після повного насичення гіпсу водою, коли на поверхні суміші в чашці не буде вільної води і сухого порошку гіпсу, вміст чашки треба ретельно розмішати шпателем до утворення гомогенної маси. Надлишок води в гіпсовому тісті призводить до наявності між молекулами гіп­су, які взаємодіють з водою, великої кількості води. Згодом ця вода випаровується, а на її місці виникають пори, які зменшують міцність і якість гіпсової деталі. Для прискорення кристалізації гіпсу застосовують ка­талізатори: хлорид натрію, хлорид калію, сульфат ка­лію, сульфат натрію, нітрат калію. Як каталізатор най­частіше застосовують кухонну сіль та інші солі (2 — 3% від маси води). При застосуванні каталізаторів, що при­скорюють твердіння гіпсу, одночасно зменшується його міцність.

Уповільнюють кристалізацію гіпсу інгібітори: тетраборат натрію (бура; Ма₂В₄О₇-10Н₂О), теслярський клей, цукор (С_І2Н₂₂О_П), етиловий спирт (С₂Н₅ОН). При застосуванні гіпсу для зняття відбитків доцільно зменшити його міцність. Це полегшує їх розколювання та звільнення гіпсової моделі. Міцність гіпсу зменшу­ють шляхом додавання у відбиткову масу хлориду нат­рію, сульфату калію, а іноді крохмалю, оксиду цинку. Частіше всього за відбитком відливають гіпсову модель. Поверхню відбитка попередньо ізолюють розділювальними лаками (силіконовими, альгінатними) або насичу­ють звичайною чи мильною водою. Відбиток заповню­ють свіжоприготовленим гіпсовим тістом.

Щоб навчитися працювати з гіпсом, необхідно зна­ти, які зміни відбуваються в ньому з моменту замішу­вання до повної кристалізації. Умовно виділяють 5 фаз кристалізації гіпсу.

Перша фаза триває 30 — 50 с. У цей період гіпс по­глинає воду і не має пластичності.

Друга фаза кристалізації триває 2 —5 хв. У цій фа­зі гіпс виявляє пластичність. Його можна вводити в ро­тову порожнину і оформлювати краї відбитка. Також можна заповнювати відбиток для отримання моделі.

Третя фаза триває 1 — 3 хв. Гіпс втрачає пластич­ність, але ще не має достатньої твердості. Якщо його здавити.в руках, він кришиться. У цій фазі оформлю­ють цоколь моделі.

Четверта фаза настає через 5 —8 хв від початку за­мішування. Гіпс стає твердим і дає чітку лінію зламу в руках. Оскільки реакція кристалізації гіпсу є екзотер­мічною, її легко виявити. У цей період потрібно вивес­ти відбиток з ротової порожнини та провести обробку цоколю моделі.

П'ята фаза — закінчення кристалізації. Ця фаза на­стає не раніше ніж через 30 — 50 хв. У цей час необхід­но відкрити модель.

Гіпс, який застосовують під час паяння і лиття де­талей ортопедичних конструкцій, зміцнюють шляхом додавання 5 — 10% порошку маршаліту (випаленого і тонко подрібненого річкового піску). Мармуровий гіпс одержують шляхом додавання до гіпсу бури. Понад 100 років завдяки доступності й дешевизні гіпс був основним відбитковим матеріалом. Крім того, він гігіє­нічний, застосовується одноразово, дозволяє отримати чіткий відбиток поверхні тканин протезного поля, не шкідливий, не має неприємного смаку і запаху, прак­тично не дає усадки, не розчиняється в слині, не набу­хає при контакті з водою і порівняно легко відділяється від моделі при застосуванні простих розділювальних речовин (вода, розчин мила). За гіпсовим відбитком можна виготовити не тільки гіпсові, а й металеві або комбіновані моделі. Однак гіпс має і недоліки. Він крих­кий, що часто призводить до ламання відбитка при ви­веденні його з ротової порожнини. Дрібні частинки від­битка, які заповнюють простір між зубами, часто губ­ляться. Найчастіше відбиток розламується на дрібні частини при численних дефектах зубних рядів і нахилі зубів у вестибулярний або оральний бік, а також при пародоитопатіях, коли значно збільшується розмір позакоміркової частини зуба. Гіпс для отримання відбит­ків нині застосовують рідко, з нього відливають робочі й допоміжні моделі, штампи (при виготовленні коро­нок), пресформи для роботи з пластмасами. Гіпсом фік­сують моделі в оклюдаторах і артикуляторах, деталі конструкцій перед паянням. З гіпсу відливають моделі (маски) обличчя, муляжі. Він входить до складу формувальних сумішей. В усіх цих випадках гіпс не має замінників. Гіпс також широко застосовують у хірургії й ортопедії для накладання бандажів, корсетів, іммобі­лізуючих тимчасових пов'язок, шин та ін.

Медичний гіпс — гігроскопічний матеріал, тому збе­рігати його треба в сухому місці без доступу вологи. У вологому середовищі молекули напівгідрату приєдну­ють молекулу води і перетворюються на двогідрат. Та­кий гіпс втрачає властивість твердіти під час замішу­вання з водою. При незначному зволоженні порошку гіпсу відновити його властивість твердіти можна шля­хом прожарювання за температури близької до 170°С (періодично перемішуючи для рівномірного нагрівання всієї маси гіпсу). Тривале зберігання гіпсу навіть у во­донепроникній упаковці робить його непридатним для використання, бо в ньому утворюються грудки, і він може не схоплюватися. Напівгідрат гіпсу — нестійка сполука і між його частинками виникає перерозподіл води з утворенням більш стійких сполук (двогідрату та ангідриду). Існує багато різних видів гіпсу, які вико­ристовують в ортопедичній стоматології. За ступенем твердості розрізняють 5 класів гіпсу: 1) м'який — для одержання гіпсових відбитків; 2) звичайний — для на­кладання гіпсових пов'язок у загальній хірургії (іно­ді в літературі його називають "медичним гіпсом"); 3) твердий — для одержання діагностичних і робочих моделей щелеп при виготовленні протезів; 4) надтвер­дий — для відливки розбірних моделей; 5) особливо твердий, в який додають синтетичні компоненти. Цей гіпс має підвищену поверхневу міцність. Для замішу­вання порошок і воду слід узяти в точному співвідно­шенні. Він мало розширюється під час твердіння, що забезпечує одержання точних робочих моделей для бюгельних і незнімних протезів (металокерамічних та ін.). Зарубіжні супертверді гіпси — "Супергіпс" (Поль-ша, Росія), "Бегодур", "Бегостоун", "Супрастоун", "Та-верон", "Тавестон" (Німеччина), "Фуджі Рок" (Япо­нія) — твердіють протягом 30 — 60 хв. Розширення їх під час твердіння становить 0,07 — 0,09%. Застосовуються для виготовлення розбірних, комбінованих зі зви­чайним гіпсом моделей. Співвідношення порошку і во­ди — 100 г на 22 — 24 мл.

Порошки супертвердих гіпсів і воду точно дозують і замішують у вакуумних змішувачах ("Вакурет С", "Мультивак", "Юніор")- Відбитки і форми заповню­ють сумішами на вібростоликах ("Віброміксер", "Вібробой"). Це виключає пористість і недоливку моделі (мал. 2).

Мал, 2. Апарат для замішування гіпсів і формувальних сумішей

Евгенолоксицинкові матеріали — це структуровані суміші на основі евгенолу (гваяколу — олії з гвоздики) і оксиду цинку. При взаємодії евгенолу з оксидом цин­ку утворюється кристалічна речовина, яка не розчиня­ється в органічних розчинниках (бензолі, ефірі та ін.). Для надання суміші потрібної консистенції до її складу вводять наповнювачі: каолін, крейду, тальк та ін. Реак­цію кристалізації прискорюють шляхом додавання при­скорювачів (солей цинку, каніфолі). Для забезпечен­ня потрібної пластичності додають вазелінове масло, льняну олію. Відбиткова маса містить ароматичні речо­вини (для нейтралізації запаху евгенолу) і барвники. Харківський завод пластичних мас і стоматологічних матеріалів випускає дві відбиткові евгенолоксицинкові маси: "Дентол", "Дентол М". Останній складається з двох паст: білої (40 г у тюбику) і рожевої (60 г у тюби­ку). Для отримання відбитка потрібну кількість обох паст змішують у рівних частинах. Потім їх перемішу­ють до появи рівномірного забарвлення. Суміш накла­дають на жорстку відбиткову ложку і вводять у ротову порожнину, де маса твердіє протягом 2—5 хв. Відби­ток виводять із ротової порожнини і кладуть у холодну воду, де він може зберігатися тривалий час. Без води може бути усадка. За одним відбитком можна відлити кілька моделей, Перед розкриттям модель із відбитком слід трохи підігріти в теплій воді, що полегшує відо­кремлення відбитка. Евгенолоксицинкові пасти нешкід­ливі для організму, не мають неприємного запаху, дають незначну усадку (спочатку її зовсім немає), достатньо міцні, не розчиняються в слині, мають високу пластич­ність, яка дозволяє отримувати точний рельєф поверх­ні протезного поля. Але ці пасти мають певні недоліки. Поверхня відбитка деформується при тривалому збері­ганні. Пасти застосовують одноразово, вони можуть де­формуватись або кришитися при виведенні з ротової порожнини.

"Дентол М" у ротовій порожнині твердіє повільно. Протягом певного часу вій зберігає достатню пластичність і еластичність, що дає змогу отримати розван­тажувальні, звичайні або компресійні (анатомічні чи функціональні) відбитки.

"Дентол С" складається з двох паст різних кольо­рів: гваяколової (№ 1) і цинкоксидної (№ 2). Ця маса дуже пластична, у перші хвилини після кристалізації виявляє еластичність. Ця властивість дозволяє отриму­вати відбитки, які точно передають рельєф протезного поля, а також уникнути деформації при виведенні їх із ротової порожнини.

"Дентол С" застосовують для зняття високоточних відбитків, особливо беззубих щелеп (з функціональним оформленням країв).

У ротовій порожнині "Дентол С" твердіє протягом 2 —5 хв, а готовий відбиток може зберігатися тривалий час без зміни об'єму і конфігурації.

Евгенолоксицинкові пасти застосовують, як зазна­чено вище, для одержання відбитків беззубих щелеп, рідше — за наявності прямостоячих зубів без різко ви­раженого екватора, а також при лікуванні зубів (тим­часові пломби, захисні прокладки). Окрім того, їх ви­користовують для тимчасової фіксації коронок, мосто-подібних протезів.

Зарубіжні евгенолоксицинкові маси випускаються під різними назвами: "Дентол" (Росія), "Репін" (Че­хія), "Колтекс", "Рапід иатті софт" (Німеччина), "Опо-тон-паста", "Пастодент" (СІНА).

Еластичні відбиткові матеріали. Характерна їх особ­ливість — це здатність під час твердіння переходити в еластичний гумоподібний стан. У такому стані матеріал відбитка під дією навантаження може деформуватися, але після зняття навантаження він знову набуває попе­редньої форми. Завдяки еластичності відбитки з таких мас легко виводяться з ротової порожнини цілими, во­ни вирізняються великою точністю. Спрощується і від­ливка моделей.

Гідроколоїдні маси на основі агар-агару багатора­зового використання. Агар-агар добувають із морських водоростей. Це безбарвний або забарвлений у жовтува­тий колір продукт, який випускається у вигляді плас­тин, крупки, пластівців, порошку. Добре розчиняється у воді, утворюючи густі компактні гелі, які плавлять­ся за температури 80 — 85 °С. Стоматологічні матеріали містять агар-агар із молекулярною масою 150 000. Для поліпшення утворення гелю і збільшення міцності маси до агар-агару додають борат натрію, гіпс, сульфат каль­цію, крейду, тальк, ацетат целюлози, віск, оксид цин­ку. Додають і антисептичні речовини (бензонафтол, алкілбензоати та ін). Під час нагрівання до температури 45 — 48 °С маси набувають пластичності, а під час охо­лодження — еластичності. Ці маси застосовують для одержання відбитків із гіпсової моделі при виготовлен­ні дублюючих вогнетривких моделей у бюгельному про­тезуванні.

Промисловість випускає дублюючі відбиткові матері­али. "Дентакол" використовують для дублювання вогне­тривких моделей. За температури плавлення (75 — 85 °С) утворюється в'язка рідина, якою заливають модель у спеціальній кюветі. Під час охолодження до температу­ри 37 — 42 °С вона структурується з утворенням елас­тичного гелю.

Геліндублікатна маса — це колоїдна система, яка складається з агару, етиленгліколю і води. Застосову­ється для відливки негативних форм (відбитків) при одноетапному виготовленні суцільнолитих бюгельних протезів на вогнетривких моделях. Температура плав­лення становить 70 — 80 °С, температура гелеутворення — не вище ніж 35 °С. Повторні нагрівання і охо­лодження гідроколоїдних мас призводять до зниження їх еластичності й роблять матеріал більш жорстким. Тому для одержання якісного відбитка необхідно дотри­муватися режиму розігрівання матеріалу. Під час три­валого або недостатнього кип'ятіння утворюється зер­ниста структура відбитка. Гідроколоїдні маси нестійкі, з часом гель старіє, і на поверхні відбитка починає ви­ділятися рідина, яка заповнює простір між колоїдними частинками маси. Водночас гель зменшується в об'ємі, зберігаючи свою форму. Тому моделі необхідно відли­вати зразу ж після одержання відбитка.

Зарубіжні фірми випускають широкий асортимент агарових матеріалів для дублювання моделей: "Дееластик", "Сургідент" (США), "СР-альгікап" (Німеччина), "Дубляча спеціаль" (Чехія), "Калтолоїд" (Швейцарія).

Альгінатні відбиткові маси на основі натрієвої солі альгінатної кислоти застосовують одноразово. Сирови­ною для одержання альгінатної кислоти служать мор­ські водорості. Натрієва сіль альгінатної кислоти — це білий порошок, який у воді набухає, утворюючи коло­їдну систему (гель). Для надання гелю еластичності, жорсткості та зменшення його клейкості в альгінат на­трію вводять:

і. Зшивальні агенти — малорозчинні у воді солі ба­рію, кальцію, свинцю і стронцію (ВаЗО₄, ВаСО₃, Са5О₄, Рв5О_:з, 5гЗО₄), які з'єднують ("зшивають") лінійні мак­ромолекули полівалентними катіонами по карбоксиль­ним групам з утворенням сітчастої просторової струк­тури.

2. Регулятори швидкості структурування (три натрію фосфат, карбонат натрію, етиленгліколь), які регулю­ють плавність процесу гелеутворешія.

3, Наповнювачі (біла сажа, діоксид силіцію, діато­міт), які забезпечують одержання маси потрібної кон­систенції, підвищення механічної міцності і зменшення
усадки.

В альгінат натрію вводять також індикатори, які змінюють свій колір залежно від ступеня структуру­вання відбиткової маси, а також речовини, які коригу­ють смак і колір маси. Відбиток рекомендується про­мити в проточній воді і перед відливкою моделі поміс­тити його на 3 — 5 хв у 2% розчин сульфату натрію або алюмінієвих галунів. Модель слід відливати негайно, бо через 15 — 20 хв усадка досягає недопустимої межі (понад 1,5%), Для зменшення усадки відбиток деякий час зберігають у посудині з насиченими парами води (табл. 4).

 

 

Таблиця 4. Усадка деяких відбиткових матеріалів, %

(А.П. Воронов і співавт.)

 

Матеріал	Зразу ж після твердіння	Через 30 хв	Через 1 добу
Гіпс	0,3	0,28	0,28
"Дентол "	-	—	0,26
"Стомальгін" "Стомальгін" в атмосфері водяних парів		1,1 0,6	Значна Значна
"Сіеласт"	-	0,05	1,38
"Тіодент"	-	0,05	0,13

 

Альгінатні маси не щільно прилипають до країв від­биткових ложок після переходу в гель. Тому для відбит­ків застосовують відбиткові ложки з отворами діамет­ром 2 — 3 мм, які розміщені рівномірно по всій поверхні ложки (іноді застосовують стандартні неперфоровані ложки, на дно і на краї яких наклеюють стрічки липко­го пластиру). Альгінатні відбиткові маси мають такі переваги: 1) прості в приготуванні; 2) легко вводяться в ротову порожнину; 3) чітко передають рельєф тка­нин протезного поля; 4) дозволяють вивести з ротової порожнини цілий відбиток; 5) можуть застосовуватися для зняття зліпків нахилених зубів, при віялоподібно­му їх розходженні, пародонтопатіях; 6) текучість маси дозволяє при мінімальному тиску одержати відбиток із найменшими деталями поверхні зубів і слизової оболон­ки ротової порожнини. Завдяки добрій еластичності ма­са розширюється при видаленні з ротової порожнини, проходить через стовщення на зубах, їх нахил, інші ви­ступи. Обминувши ці перешкоди, альгінатна маса набу­ває форми, яку мала в ротовій порожнині.

Недоліки альгінатних відбиткових мас такі:

1. Альгінатні матеріали при переході з пластичного ста­ну в еластичний швидко зменшують свій об'єм за ра­хунок ущільнення макромолекул, що супроводжу­ється виділенням рідини (синерезис), яка сповільнює твердіння гіпсу і порушує чистоту поверхні моделі.

2. Альгінатний відбиток на повітрі висихає і значно зменшує свій об'єм, стає непридатним для відливки моделі.

3. Альгінатні матеріали мають низьку механічну міц­ність.

4. Повторне застосування їх неможливе.

5. Альгінатні маси не прилипають до матеріалу відбиткової ложки.

6. Під час відливки моделей альгінатний відбиток тре­ба заповнювати тільки текучою масою, здатною віль­но затікати в заглиблення відбитка. Якщо маса тисне на відбиток, може виникнути деформація найбільш тонких його ділянок.

7. Не виявляють термостійкості, тому виготовлення мо­делей із застосуванням легкоплавких сплавів немож­ливе.

"Стомальгін-02" — відбитковий матеріал на основі альгінату натрію. Це дрібнодисперсний порошок роже­вого кольору з приємним запахом. Випускається в комп­лектах, до складу яких входять порошок у герметичній упаковці, 2 мірники (для порошку та води) та інструк­ція з правилами застосування матеріалу. Для одержан­ня відбитка мірниками набирають потрібну кількість по­рошку і води, поміщають їх у гумову колбу. Спочатку повільно та обережно, а потім інтенсивно і ретельно розмішують вміст колби шпателем протягом 1 хв до утворення однорідної маси. Готову масу поміщають на відбиткову ложку з отворами на дні і боках. Липку по­верхню маси в ложці зволожують змоченою у воді ру­кою. Різноманітні альгінатні маси випускають зарубіж­ні фірми: "Ксантальгін", "СР альгінат рот", "Пальгаф-лекс" (Німеччина), "Алігін" (Росія), "Фаза" (Італія).

У масах "Кромопан" і "Кромопан-2000" (Італія) є кольорова (фіолетовий, рожевий, білий) індикація фаз пластифікації. Відбитки не змінюються протягом 48 год після їх одержання.

Маса "Ортопринт" містить протиблювотну добавку. Гумоподібнй ефект дає маса "Гідрогум" (Польща). "Про-пальгін" (Франція) твердіє повільно (протягом 3 хв 45 с). Маси "Джелтрейт", "Джелтрейт плюс" і "Кос-Елджиней" (США) випускають нормальної і щільної (застосовують при високому куполоподібному піднебін­ні і в ортодонтії) консистенції. Такі ж швидкотвердіючі маси використовують при блювотному рефлексі. Харак­теристика "Джелтрейта" нормальної консистенції: час твердіння — 2,5 хв, залишкова деформація — 2,1%, відносне стискання — 13,3%. "Джелтрейт" — швидкотверіюча маса: час твердіння становить 1,75 хв, залиш­кова деформація — 1,7%, відносне стискання — 13,9%.

"Упій" (Чехія) — відбиткова альгіпатна маса, яку готують змішуванням 10 г дрібнодисперсного порошку зеленого кольору з 20 г води кімнатної температури протягом ЗО- 45 с. Час твердіння — 2,5 хв.

Гумоподібні відбиткові маси. Досягнення хімії да­ли можливість упровадити в стоматологічну практику різноманітні препарати, лікарські засоби і полімерні матеріали, у тому числі синтетичні каучуки -- гумопо­дібні речовини. Відбиткові матеріали цієї групи мають низку переваг. Основна з них — відсутність усадки. З часом вони дають незначну усадку, що дозволяє збе­рігати відбиток тривалий час (див. табл. 4). Силіко­нові і тіоколові маси дають дуже чітке відображення рельєфу тканин протезного поля, а після твердіння маса вирізняється великою еластичністю і міцністю. За та­кими відбитками можна відливати моделі з легкоплав­ких сплавів.

Силіконові відбиткові маси. Основою силіко­нового каучуку є лінійний полімер (диметилсилоксан) з активними кінцевими гідроксильними групами. Під дією каталізатора (3,5% оловотитаноорганічних речовин) лі­нійний полімер шляхом конденсації утворює зшитий полімер. Маса твердіє і стає еластичною. Для приско­рення цього процесу застосовують речовини, які акти­вують дію каталізатора, — ініціатори. Процес конден­сації (вулканізації) мономера і ступінь еластичності можна регулювати, уводячи в масу зшивальний агент, каталізатори, наповнювачі. Існує два типи таких мате­ріалів, які відрізняються принципом реакції твердіння. У матеріалах першого типу відбувається реакція полі­конденсації за наявності оловоорганічних каталізаторів, другого — реакція поліприєднання за наявності плати­нових каталізаторів. Загальновизнано, що кращі пока­зники (меншу усадку, більшу точність відбитка) мають матеріали другого типу. Вони нетоксичні і безпечні для пацієнта.