Зуботехнічними матеріалами

ЗУБОТЕХНІЧНЕ

МАТЕРІОЗНАВСТВО

Від авторів

Розвиток стоматології, у тому числі ортопедичної, залежить від упровадження в практику нових зуботехнічних матеріалів і методів виготовлення з них сучасних ортопедичних конструкцій. У цьому процесі велика роль належить зубним технікам, підготовка яких неможлива без вивчення зуботехнічного матеріалознавства.

Останній підручник із матеріалознавства українською мовою був виданий понад 18 років тому. За цей час було винайдено і впроваджено в практику велику кількість зуботехнічних матеріалів та технологій їх застосування, які недостатньо описано в навчальній літературі.

Мета даного підручника — дати студентам медичних училищ і коледжів теоретичні знання, які необхідні для оволодіння професійними практичними навичками.

У підручнику розглянуто нові зуботехнічні матеріали, які нині використовуються в ортопедичній стоматології.

Підручник підготовлений відповідно до навчального плану та програми з предмета "Зуботехнічне матеріалознавство" для студентів медичних училищ і коледжів. Після кожного розділу подано запитання для самопідготовки, а в кінці підручника — тестові завдання.

Автори з вдячністю приймуть зауваження і пропозиції щодо вдосконалення даного підручника.

Вступ

Матеріалознавство — це наука, яка вивчає поход­ження, будову й властивості матеріалів, технологію їх добування, а також зміни, які відбуваються в матеріа­лах при їх використанні.

Зуботехнічне матеріалознавство є одним із розділів загального матеріалознавства і вивчає матеріали, які за­стосовуються в ортопедичній стоматології, зокрема в зубопротезній техніці.

Під час вивчення зуботехнічних матеріалів основну увагу слід звернути на властивості, які визначають тех­нологічний процес виготовлення ортопедичних констру­кцій, і вплив цих матеріалів на ротову порожнину та організм людини в цілому.

Історія розвитку зуботехнічного матеріалознавства нерозривно пов'язана з історією протезування зубів. Першими матеріалами, які застосовували для виготов­лення зубних протезів за багато віків до нашої ери, бу­ли кістки та зуби тварин, дерево (у Китаї), золото у вигляді дроту і кілець (у Стародавньому Римі).

На початку 18 ст. для виготовлення зубних протезів уперше застосували фарфор. Це стимулювало вивчен­ня його якостей і способів фіксації фарфорових зубів на золотих коронках і пластинках. Із середини цього ж століття почали використовувати гіпс для виготовлен­ня моделей за восковими відбитками, а згодом — для їх зняття.

Відкриття способу вулканізації каучуку в 1810 р. дозволило застосувати його для виготовлення знімних пластинкових протезів зі штучними зубами з фарфору. Через недоліки каучуку (пористість, неприємний ко­лір, складна технологія виготовлення протезів) почали застосовувати такі матеріали, як целулоїд, бакеліт та ін. Однак вони не були впроваджені в практику зубного протезування, оскільки їх властивості не відповідали вимогам, що ставлять до зуботехнічних матеріалів.

До 1917 р. у Росії не було промислового виробниц­тва зуботехнічних матеріалів. У період індустріалізації в СРСР було створено стоматологічну промисловість, яка почала виробляти всі необхідні високоякісні зуботехнічні матеріали.

Так, у 1928 р. було винайдено сплав заліза — хро­монікелеву нержавіючу сталь, яка широко викорис­товується в практичній стоматології. Великий внесок у розробку технології виготовлення зубних протезів із цієї сталі зробили С.С. Ас і Д.М. Цитрін.

У 1948 р. колективом учених Центрального інсти­туту травматології й ортопедії (Б.М. Бинін і співавт.) була розроблена і впроваджена в практику зубного про­тезування акрилова пластична маса. Вона замінила кау­чук у базисах знімних протезів і значною мірою фар­фор у штучних зубах.

Останнім часом винайдені й широко застосовуються в стоматології пластмаси нового покоління, метали та їх сплави, кераміка і композити, моделювальні, фор­мувальні й абразивні матеріали, відбиткові маси, при­пої, флюси та ін. В їх розробці брали участь колективи Харківського заводу медполімерів і стоматологічних ма­теріалів, Одеського НДІ стоматології, кафедр ортопе­дичної стоматології Національного медичного універ­ситету (Київ), Української медичної стоматологічної академії, Львівського й Одеського медичних універси­тетів.

З року в рік зуботехнічне матеріалознавство попов­нюється новими матеріалами, технологіями їх добуван­ня і застосування.

Основою фінансової діяльності стоматологічних ор­топедичних поліклінік, відділень і кабінетів, до складу яких входять зуботехнічні лабораторії, є самооплатність (госпрозрахунок). Пацієнти, яким надають протезну до­помогу, відшкодовують витрати установи на заробітну плату працівникам і нарахування на неї, накладні витрати та витрати на закупівлю матеріалів, медикамен­тів, амортизацію основного обладнання, необхідного для виготовлення протезів.

Правильний облік і постійний контроль за раціо­нальним використанням матеріалів необхідні для пла­нування прибутків і витрат установи.

Зубний технік одержує зуботехнічні матеріали за вимогою-накладною від завідувача зуботехнічної лабо­раторії, який є матеріально відповідальною особою.

Якість готових зубних протезів перевіряє старший зубний технік або завідувач зуботехнічної лабораторії. Результати перевірки записують у замовленні-наряді. У разі виявлення браку витрати на матеріали для його усунення відшкодовуються винуватцем.

Для списання матеріалів, використаних для зуботехнічних робіт, розроблено тимчасові норми витрат на оди­ницю різних видів протезів.

Зубні техніки щомісяця складають звіт про викона­ну роботу. Завідувач лабораторії або старший зубний технік підсумовує всі звіти і віддає їх у бухгалтерію установи. Туди ж передається загальний звіт для спи­сання матеріалів за нормами витрат. Перевитрата мате­ріалів відшкодовується за рахунок винуватців. Особли­ву увагу приділяють зубопротезуванню з використан­ням золота, платини і срібно-паладієвих сплавів. Слід суворо дотримуватися правил обліку і зберігання доро­гоцінних металів. Облік розрахунків із зубними техні­ками за дорогоцінні метали, видані їм для виготовлен­ня зубних протезів, здійснює приймальник дорогоцін­них металів у книжці обліку розрахунків із зубними техніками. У розділі "Видано техніку" записи роблять на підставі вимоги-накладної, затвердженої керівником установи. У розділі "Прийнято від техніка" записують вагу готових зубних протезів, прийнятих від техніка. Вага дорогоцінного металу по кожному протезу завіря­ється підписами приймальника і зубного техніка. На­прикінці місяця підраховують загальну вагу зданих тех­ніком протезів із дорогоцінних металів і втрати у відсот­ках від загальної ваги відпущеного за нормами витрат

металу для виготовлення протезів. Ці втрати не повин­ні перевищувати 6% для протезів із золота і 8% для срібно-паладієвого сплаву. Втрати при виготовленні кламерів для знімних протезів не враховуються.

У цей же розділ книжки обліку розрахунків із зуб­ними техніками на підставі прибуткових накладних за­писують вагу дорогоцінних металів, повернутих зубним техніком приймальнику.

Усі зазначені вище заходи щодо списання, контро­лю, використання й обліку зуботехнічних матеріалів дозволяють запобігти значним збиткам, оскільки на їх придбання витрачається до 35% усіх прибутків установи.

Техніка безпеки

Під час роботи із

зуботехнічними матеріалами

Сучасна зуботехнічна лабораторія — це виробничий цех, в якому виконують такі процеси: відливку моде­лей, моделювання, штампування, змішування, форму­вання і полімеризацію пластмас, обробку, шліфування, полірування, лиття сплавів металів, паяння, вибілюван­ня, нашарування керамічних та композитних матеріа­лів, їх випалювання і фотополімеризацію, шліфування і фінірування алмазними інструментами та ін.

Шкідливий вплив на організм справляють пари та аерозолі пластмас, кислот, лугів, окремих металів (кад­мій), а також уламки металів, краплі розплавленого ме­талу та воску, фарфоровий, алмазний, скляний та гіп­совий пил.

Так, під час роботи зубного техніка зі скловолокнис­тими заготовками (при виготовленні адгезивних безметалевих незнімних протезів — коронок, мостоподібних протезів) утворюється скляний пил, який потрапляє на шкіру рук і шиї, що може спричинити свербіж, алергійні реакції.

Оптимальні умови праці в зуботехнічних лаборато­ріях регламентуються спеціальними нормами, інструк­ціями та іншими нормативними документами.

У кожному технологічному приміщенні повинні бути інструкції з техніки безпеки. З ними слід ознайомити всіх осіб, які беруть участь у виробництві. Проведен­ня інструктажу фіксують у журналі з техніки безпеки. Знання правил техніки безпеки перевіряють 2 рази на рік.

Засоби захисту, які застосовуються в зуботехнічних лабораторіях, поділяють на загальні (природна та штуч­на вентиляція) та індивідуальні (спецодяг, захисні оку­ляри, респіратори, рукавиці).

Зуботехнічна лабораторія оснащується устаткуван­ням відповідно до гігієнічних норм, що забезпечує ви­соку продуктивність праці.

Загальні засоби захисту. Придатність приміщення для розміщення зуботехнічної лабораторії визначають місцеві органи Державної санітарної інспекції,

Плануючи розміщення виробничих приміщень лабо­раторії, необхідно врахувати такі вимоги:

1. Площа приміщення на одного працівника має стано­вити 4 — 4,2 м², об'єм — 13 м³, висота стелі — 3,2 м.

2. Ширина проходів (вільних від устаткування) повин­на становити 1,5 м.

3. Виробничі приміщення повинні бути добре освітле­ними природним світлом. Відношення заскленої пло­щі вікон до площі підлоги (світловийкоефіцієнт) має становити не менше ніж 0,2. На робочі місця світло повинно падати спереду або зліва від праців­ника. Поряд із природним освітленням у виробни­чих приміщеннях застосовують електричне (загальне і місцеве).

4. В основному приміщенні стіни повинні бути гладень­кими, світлого кольору. На підлогу кладуть кахель або лінолеум.

У приміщеннях зуботехнічної лабораторії необхідно контролювати вміст шкідливих речовин (у робочій зо­ні), їх концентрація не повинна перевищувати гранич­но допустиму. Така концентрація речовин у повітрі ро­бочої зони при щоденній роботі протягом 8 год за весь робочий стаж не спричинює в працівника захворювань або змін стану здоров'я (табл. 1).

Приміщення лабораторії, де працюють із хімічно активними, легкозаймистими та вибухонебезпечними речовинами, оснащуються спеціальними системами вентиляції та витяжними шафами (окремо для кожного при­міщення). В основному приміщенні на робочому місці зубного техніка, біля шліфдвигуна встановлюють пило­вловлювач, який з'єднаний із загальною витяжною вен­тиляцією. Природна вентиляція приміщень зуботехнічної лабораторії здійснюється за допомогою кватирок, фрамуг, вікон, дверей (із розрахунку п'ятиразового об­міну повітря в приміщенні протягом 1 год). Штучна вен­тиляція здійснюється вентиляторами і кондиціонерами в контрольованому режимі. Розрізняють загальну штучну вентиляцію, яка забезпечує обмін повітря в цілому приміщенні, і місцеву, яка видаляє шкідливі речовини (пар, пил, аерозоль) з місця їх утворення. За функцією розрізняють припливну і витяжну вентиляцію. Приплив­на вентиляція подає повітря в приміщення, а витяжна видаляє його. В основному приміщенні найчастіше ви­користовують витяжну вентиляцію з природним при­пливом повітря, але може застосовуватись і штучна припливна вентиляція.

Приміщення, в яких виконують гіпсування, форму­вання, полімеризацію, полірування та лиття, оснащують тільки витяжною вентиляцією, окремо від вентиляції основного приміщення.

Умови праці (температура, відносна вологість і швид­кість руху повітря) зубних техніків повинні відповіда­ти гігієнічним нормам (табл. 2). У цих нормах урахо­вані пори року і важкість роботи (важка, середньої важ­кості, легка). За тепловими показниками на робочих місцях розрізняють виробничі приміщення з незначни­ми (до 83,7 кДж/1 м³ за 1 год) і значними надлишка­ми тепла (понад 83,7 кДж/1 м³ за 1 год). Основне при­міщення лабораторії відносять до категорій приміщень із незначними надлишками явного тепла, а полімеризаційну і ливарню — до приміщень зі значним його над­лишком.

До шкідливих факторів у зуботехнічному вироб­ництві відносять також шум, рівень якого в різних при­міщеннях неоднаковий. Шум виникає під час роботи устаткування, апаратури, механізмів. Він супроводжує виробничі процеси (кування, штампування та ін.). До­пустимі рівні звуку встановлено з урахуванням середньометричних частот октавних смуг (у герцах), трива­лості дії шуму, місцезнаходження працівника. У лабора­торних приміщеннях допустимий рівень шуму становить 75 дБ, а на робочих місцях — 85 дБ. Для зменшення шкідливого впливу шуму застосовують індивідуальні за­соби захисту (навушники та ін.).

 

 

Таблиця 1. Гранично допустимі концентрації (ГДК) деяких речовин у повітрі робочої зони

 

Речовина	гдк, мг/м3	Агрегатний стан
Ацетон		Аерозоль
Бензин паливний		Пари
Ортоборатна кислота		Пари й аерозоль
Оксид вуглецю		Пари
Оксид кадмію	0,1	Аерозоль
Сульфатна кислота (сульфатний ангідрид)		Аерозоль
Хлоридна кислота		Пари
Кобальт металевий і оксид кобальту	0,5	Аерозоль
Луги (розчин у перерахунку на NaOH)	0,5	Аерозоль
Метиловий ефір акрилової кислоти		Пари
Нікель	0,5	Аерозоль
Свинець і його неорганічні сполуки	0,01	Аерозоль

 

Примітка: відомості про Інші речовини та в спеціальних довідниках із техніки безпеки.

Таблиця 2. Допустимі температура, відносна вологість і швидкість руху повітря у виробничих приміщеннях для виконання легкої роботи

 

 

 

 

 

 

Вироб­ниче примі­щення	Пора року	На постійних робочих місцях	Темпе­ратура повітря поза ро­бочими місцями, °С
Темпе­ратура повітря, °С	і Віднос­на воло­гість, %	Швид­кість РУХУ повітря, м/с
3 не­знач­ним над­лиш­ком явного тепла	Холод­на і пере­хідна	17-22	До 75	До 0,3	15-20
Тепла	До С + 3, але не біль­ше ніж 28 (див. при­мітку 0	Див. приміт-ку 2	До 0,5	До С + 3
Зі знач-1 ним над­лиш­ком явного телла	Холод- і на і пере­хідна	17-24	До 75	До 0,5	15-26
Тепла	До С + 3, але не біль­ше ніж 28 (див. при­мітку 1)	Див. приміт­ку 2	До 0,7	До С + 3

Примітки:

1. С - середня температура зовнішнього повітря о 13 год у найтепліший місяць року.

2-У теплу пору року за температури повітря 28 °С його відносна вологість не повинна перевищувати 55%, а за температури 26 24 і^С- відповідно 60, 65 і 75%. інструкціях, Виконання цих інструкцій контролює ке­рівник установи, або особа, відповідальна за техніку безпеки.

Основні вимоги техніки безпеки такі:

1. Виконувати роботу на встановленому обладнанні
можна тільки з дозволу особи, відповідальної за тех­ніку безпеки.

2. Устаткування, яке використовується, повинно бути справним.

3. Робочі столи і верстаки повинні бути встановлені на висоті, зручній для роботи, а також надійно закріп­лені на підлозі.

4. Деталі, які обробляються, та інструменти не повин­ні захаращувати робочу поверхню столу.

5. Устаткування, яке виділяє під час роботи багато пи­лу, необхідно встановлювати в окремому приміщенні (з вентиляцією і пиловловлювачем на кожному ро­бочому місці).

6. Робочі місця для робіт з абразивним інструментом обладнуються відповідно до Державного стандарту (ДГСТ-38 —81), де наведено вимоги до абразивних
інструментів і правила роботи з ними. Шліфувальні
круги повинні бути добре відцентрованими, без виї­мок на поверхні. Деталі треба надійно зафіксувати. Пил та стружки повинні уловлюватися пиловловлю­вачами.

7. Операції паяння, випалювання деталей слід викону­вати у витяжній шафі з витяжною вентиляцією.

8. Легкозаймисті матеріали (бензин, спирт та ін.) тре­ба зберігати в спеціальних приміщеннях, оснащених вогнегасниками (за узгодженням із пожежною охо­роною).

9. Персонал зуботехнічних лабораторій повинен мати спецодяг та індивідуальні засоби захисту (захисні окуляри, респіратори, рукавички).

Для безпечного обслуговування високочастотних ли­варних печей розроблено спеціальні інструкції з техніки безпеки. Адміністрація повинна здійснювати суворий контроль за дотриманням персоналом правил техніки безпеки.

До початку роботи з керамічними масами і фотополімерами необхідно провести інструктаж із техніки безпеки.

Під час роботи з фотополімеризаторами необхід­но користуватися захисними екранами: оранжевими чи червоними — при ультрафіолетовому випромінюванні, синьо-зеленими — при інфрачервоному. Необхідно за­безпечити світлогерметичність корпусу випромінювача фотополімерних ламп. У приміщенні, де виконуються такі роботи, повинні бути індивідуальні засоби захисту (захисні окуляри, маски, респіратори), витяжна венти­ляція, а також інструкції з техніки безпеки.

Кислоти й луги слід зберігати в окремих приміщен­нях на спеціально відведених місцях. Під час їх розфа­сування (переливання) застосовують індивідуальні за­соби захисту (захисні окуляри, гумові рукавички, фар­тухи). При виготовленні розчинів із кислот і лугів не можна лити воду в посудину з концентрованою кис­лотою (особливо сульфатною). Кислоту слід повільно (малими порціями) додавати до води. Розчинення кон­центрованої сульфатної кислоти у воді — це екзотерміч­на реакція, тому вливання води в кислоту може спри­чинити розбризкування кислоти.

При використанні бензину та ефіру треба бути дуже обережним із вогнем, оскільки можливий вибух їх парів у повітрі. Особливо уважним треба бути під час роботи з розплавленими сплавами металів (загроза виникнення опіків), відкритим полум'ям (можливість виникнення пожежі, опіків шкіри), керамічними масами і фотополімерами (можливі ушкодження очей, шкіри, дихаль­них шляхів). Зубний технік у разі необхідності пови­нен уміти надати потерпілому першу медичну допомогу. Термічні опіки. Розрізняють 4 ступені опіку:

I — виникають біль, почервоніння і набряк шкіри;

II — виникає сильний біль, інтенсивне почервоніння шкіри з відшаруванням епітелію і утворенням пухирів, наповнених прозорою або трохи каламутною рідиною;

III— змертвіння всіх шарів шкіри, утворюється щільний струп;

IV — обвуглювання, що виникає при дії на тканини дуже високої температури (полум'я, розплавлений ме­тал). Ушкоджуються шкіра, м'язи й інші тканини.

Перша допомога. Негайно припинити дію висо­кої температури, евакуювати потерпілого з приміщення, зняти з поверхні тіла тліючий одяг. Якщо одяг прилип до шкіри, його слід обрізати навколо ділянки опіку, швидко накласти суху асептичну пов'язку. За необхід­ності (опіки II, III і IV ступеня) застосовують проти­шокові засоби, уводять анальгетики. Проводять транс­портну іммобілізацію і госпіталізують потерпілого.

Хімічні опіки виникають при дії концентрованих кислот (сульфатної, хлоридної та ін.) і лугів. Глибина і важкість ушкодження залежать від виду і концентра­ції хімічної речовини, тривалості її дії.

Під дією концентрованих кислот на шкірі та слизо­вих оболонках швидко утворюється сухий темно-ко­ричневий або чорний, чітко відмежований струп, а під дією концентрованих лугів — мокрий сірий струп без чітких країв.

Перша допомога залежить від виду хімічної ре­човини. При опіках концентрованими кислотами (крім сірчаної) ділянку шкіри необхідно протягом 15 — 20 хв промивати струменем холодної води, Сульфатна кис­лота при взаємодії з водою виділяє тепло, що може по­силити опік. Добрий ефект дає обмивання розчинами лугів, мильною водою, 3% розчином натрію гідрокар­бонату (1 чайна ложка на склянку води). При опіках лугами ділянку опіку необхідно добре промити стру­менем холодної води, а потім обробити 2% розчином оцтової або лимонної кислоти (лимонним соком). Потім потрібно накласти асептичну пов'язку, або пов'язку, змочену розчином, які обробляли опік.

Ушкодження електрострумом. Слід негайно припинити дію електричного струму. Ділянку ушкоджен­ня слід обробити так само, як при термічних опіках. Потім треба накласти асептичну пов'язку.

При ушкодженнях з легкими загальними явищами (короткочасна непритомність, головний біль) треба на­дати потерпілому горизонтальне положення, дати боле­заспокійливі (амідопірин — 0,25 г, анальгін — 0,25 г) та заспокійливі засоби (настойка валеріани), доставити потерпілого в стаціонар. Загальний стан потерпілого в подальшому може значно погіршитися. Тому всіх потер­пілих з електротравмою необхідно госпіталізувати.

У важких випадках (розлади чи припинення дихан­ня, зупинка серця) слід негайно провести штучне дихан­ня і зовнішній масаж серця (па 16 — 20 вдихів 5 — 6 на­тискувань на ділянку серця).

Ушкодження очей, шкіри та дихальних шля­хів ультрафіолетовим випромінюванням. Пер­ша допомога. Очі необхідно промити проточною во­дою протягом 1 хв. Потім слід звернутися до офталь­молога.

Ушкоджену (забруднену) ділянку шкіри слід вими­ти водою з милом. У разі подразнення шкіри необхідно звернутися до дерматолога.

У разі вдихання фарфорового пилу потерпілого тре­ба винести на свіже повітря. За необхідності застосову­ють кисневу подушку. Потім слід звернутися до пульмонолога.

Для запобігання інфекційним хворобам при вигото­вленні ортопедичних конструкцій необхідно дотримува­тися правил антисептики. Після виведення відбитків із ротової порожнини пацієнта їх треба вимити у проточ­ній воді, висушити, обробити антисептиками. Відбитки поміщають у 0,5% розчин натрію гіпохлориту (на 20 хв), 4 — 6% розчин пероксиду водню (на 10—15 хв) та ін. Готові протези спочатку промивають у розчині мийних засобів, а потім дезінфікують, занурюючи в етиловий спирт, ефір та інші розчини.

 

Запитання для самопідготовки

1. Що таке техніка безпеки?

2. Шкідливі фактори зубопротезного виробництва.

3. Назвіть засоби захисту персоналу зуботехнічної ла­бораторії. Наведіть приклади їх застосування.

4. Вимоги до виробничих приміщень зуботехнічної ла­бораторії.

5. З якими шкідливими речовинами працює зубний тех­нік під час виготовлення ортопедичних конструкцій?

6. Що таке гранично допустима концентрація шкідли­вих речовин у повітрі робочої зони?

7. Види вентиляції в різних приміщеннях зуботехніч­ної лабораторії.

8. Допустимі температура, вологість і швидкість руху повітря у виробничих приміщеннях зуботехнічної лабораторії.

9. Які захисні засоби застосовують під час термічної обробки металів, паяння і вибілювання?

10.Індивідуальні засоби захисту від дії шкідливих фак­торів у різних виробничих приміщеннях зуботехніч­ної лабораторії.

11.Основні вимоги техніки безпеки до оснащення ро­бочого місця зубного техніка.

12.Техніка безпеки під час роботи з легкозаймистими речовинами, кислотами, лугами, пилоподібними ма­теріалами, бензином.

13.Протипожежні заходи в приміщеннях зуботехніч­ної лабораторії.

14.Які нещасні випадки можливі під час роботи в зуботехнічній лабораторії?

15.Перша допомога при термічних і хімічних опіках.

16.Перша допомога при ураженні електрострумом, вди­ханні керамічного пилу.

17.Антисептична обробка відбитків і готових ортопе­дичних конструкцій.