Експлікація витоків номінативних одиниць має свою історію і трактується по-різному вченими лінгвістичних студій. Формально-структурний підхід подається у працях В. О. Звєгинцева, О. І. Смирницького, Г. О. Винокура. На часі пріоритетним є вивчення структурно-семантичної природи похідних одиниць та їх словотворчих функцій. Об’єктом ідентифікації у 80-х рр. ХХ ст. виступають словосполучення, речення, синтагми, дефініції тощо. В. Н. Телія експлікує процес лексикалізації словосполучення, вторинного конструювання. Зарубіжними вченими фокусувалася увага на походженні слів за моделями генеративного синтаксису на основі структурації знань досвіду, пропозиції, фреймів. О. С. Кубрякова ідентифікувала чинники похідності за: 1) формою та довжиною корелюючих одиниць; 2) характером та результатами трансформацій; 3) структурною організацією.
З огляду на тенденції сучасних досліджень денумеративи у роботі розглядаються у річищі їх поверхневих та глибинних структур, еволюційної-інволюційної динаміки частиномовного буття і як підсистеми лексико-семантичного поля кількості. Денумеративи осмислюються шляхом порівняльної параметризації вихідних та похідних одиниць, вивчення явища синкретизму в наскрізній динаміці та семантичній девіації корелюючих слів. Порівняльне осмислення корелюючих одиниць об’єктивує їх лінгвістичний статус, специфічні системно-функціональні ознаки у науковій картині світу.
Адгерентними є феномени полісемії, омонімії, дисемії, енантіосемії, лексикалізації, які розглядаються на рівнях синтагматики (функціонування у мовленні) та парадигматики (мовні представлення). Діасинхронічний синкретизм спрацьовує у числівниках, процесах їх деквантифікації та десемантизації, з одного боку, та семантичній природі денумеративів, з іншого, як таких, що належать, на відміну від числівників, до дериватів різних частиномовних груп і синтезують семи як вихідних, так і похідних одиниць. Корелюючі групи слів пов’язують специфічні словотворчі асоціації – семантичні та вербокреативні. Деривація діє бівекторно, у поверхневих та глибинних структурах. Об’єкт представлений у вкрапленнях стосовно їх самоорганізації, самоконтролю та самодобудування, закладених в інформації, матеріалі та енергії.
Термін епідигматична функція – словотворча функція, що має значення “семантична деривація”. Лексеми словотворча та вербокреативна належать до синонімічних термінів.
Англійським числівникам притаманні такі риси, як інформативність, динамізм, стабільна кореляція з одиницями лексико-семантичного поля кількості та словотворча активність. Динамізм числівників підтверджується їх епідигматичною (словотворчою) активністю, можливістю заповнювати лакуни та конституативно детермінуватися. Висока комбінаторика числівників проявляється на рівні словоутворення. Корені числівників можуть сполучатися як з афіксами, так і з іншими морфемами. Утворені від числівників слова зберігають сему числа та отримують самостійне лексичне значення, тобто стають семантично-похідними одиницями, які корелюють з основами числівників і залежать від них (див. рис. 2 ).
Числівники англійської мови мають чималий словотвірний потенціал, тобто служать базою для творення похідних слів за певними моделями, які існують у мові. Змістові структури англійських числівників характеризуються рухливістю, специфічною еволюцією від неозначеного до означеного і знову до неозначеного кількісного значення.
Вчення про словотворення є важливою частиною мовознавства. Останнім часом в умовах глобалізації спостерігаються інтенсивні процеси словотворення. Найбільш рухливим та динамічним вважають лексичний рівень мовної системи, розвиток якого пов’язаний з появою нових слів та словосполучень – як за формою, так і за змістом. У зв’язку з цим значущим є осмислення словотворчої парадигми сучасної англійської мови, що передбачає аналіз поверхневих та глибинних структур похідних слів, тенденцій їх формального та семантичного становлення.
Рисунок 2. – Частиномовна представленість денумеральних утворень
Своєрідністю словотвору є його різноплановість та неоднорідність лінгвальних одиниць, які служать його конституентами. Словотвірна парадигма обіймає генеративну, трансформаційну та реверсивну ланки. Перша ланка містить морфеми, слова та словосполучення – одиниці різних рівнів, які трансформуються за допомогою афіксації, скорочення (друга ланка) та збагачують реверсивну ланку (словниковий склад мови). Твірною основою для вербокреації виступають одиниці різних рівнів мови. Це можуть бути морфеми, лексеми та синтаксичні конструкції. Важливою є роль словотвору із точки зору когнітивної лінгвістики, оскільки цей процес орієнтований на комунікацію, на передачу знань про світ, на структурування тих елементів навколишнього світу, які в процесі діяльності суб’єкт виокремлює. Словотвір має три складові: 1) способи словотворення; 2) словотворчі засоби; 3) правила словотворення. У свою чергу, способи словотворення поділяються на морфологічні – афіксація (six-ty, on-ce, thirty-some) та лексичні – словоскладання, компресія та конверсія (everyone, two-armed, only, alone, to ten). Словотворчими засобами служать корені, основи слів та афікси (two-decker, millionaire, mid-nineties). Правила словотворення регулюють реалізацію як словотворчих способів, так і засобів.
Кожний спосіб словотворення (афіксація, словоскладання, компресія) має свої правила, засоби та моделі, продуктивність яких із часом змінюється, тому що словотворення перебуває в постійному русі й розвитку. Продуктивність – це здатність утворювати нові слова, тобто похідні.
У мовній мегасистемі словотвір виступає в ролі посередника, як такий, що становить систему міжрівневого порядку, оперує одиницями інших рівнів мовної системи як власними конституентами і має велику кількість власних механізмів, за якими вони трансформуються в одиниці лексичного та морфологічного рівнів. Словотвір продукує нові мовні одиниці й виступає як складна взаємодія всіх одиниць словникового складу – морфем, слів та словосполучень.
Система англійського словотвору має декілька джерел поповнення, й основним джерелом служить словниковий склад мови. Структура словотвору є динамічним процесом, тому в ній і відбуваються різні зміни та варіювання. Словотвір, як вияв міжрівневого співвідношення мовних одиниць, засобів і функцій, пов’язаний із формуванням і використанням похідного слова як номінативної одиниці, покликаної до виконання основної функції мови – відображення та осмислення дійсності у процесі мовного спілкування, в якому спрацьовує зовнішній та внутрішній досвід людини.
