Методологія міждисциплінарних досліджень

Розглядаючи перший рівень методології (філософсь­кий), українська національна педагогіка передусім спира­ється на праці українських філософів К. Ставровецького, Г. Сковороди, С. Гогоцького, П. Юркевича, Д. Чижевсь-кого, В. Лосевича, О. Потебні, філософські ідеї Т. Шев­ченка, П. Куліша, І. Франка та ін. Певну цінність мають ідеї української народної філософії: нескінченність світу, вічна змінюваність життя, людина — центр світобудови; природа, як матір — її треба любити; земля — наша году­вальниця; хліб — усьому голова; свобода — найбільша цінність для людини; кожна людина має жити по праці та ін. Українська народна філософія утверджує культ люди­ни і природи.

Компонентами методологічних рівнів є: загальні зако­ни філософії, зокрема теорії пізнання; закони логіки, за­кономірності психології; закони і закономірності педаго­гіки; методи дослідження; вчення класиків педагогіки.

Зазначені рівні методології утворюють систему, в ме­жах якої наявна певна супідрядність, причому філософсь­кий рівень є змістовою основою будь-якого методологічно­го знання, визначаючи світоглядні підходи до процесу піз­нання й перетворення дійсності¹.

Методи науково-педагогічного дослідження

У процесі педагогічного дослідження, організованого з метою отримання нових фактів, використовують систему методів науково-педагогічного дослідження.

Метод науково-педагогічного дослідження — шлях вивчення й опанування складними психолого-педагогічними процесами фор-

¹ Див.: Сластенин В.А., Исаев И.Ф., Мищенко А.И., Шиянов Е.Н. Педагогика. — М., 1998. — С. 94.

Логіка і методика педагогічнихдосліджень

мування особистості, встановлення об'єктивної закономірності ви­ховання і навчання.

Організовуючи дослідження, необхідно оптимально по­єднувати комплекс методів, маючи на увазі, що таке по­єднання покликане забезпечити отримання різнобічних ві­домостей про розвиток особистості, колективу або іншого об'єкта виховання чи навчання, а використовувані мето­ди повинні забезпечити одночасне вивчення діяльності, спілкування та інформованості особистості. При цьому за-діяні методи мають відображати динаміку розвитку окре­мих якостей як на певному віковому відрізку, так і впро­довж усього процесу дослідження, забезпечити постійне отримання відомостей про учня з якнайбільшого числа джерел, від найкомпетентніших осіб, які постійно спілку­ються, взаємодіють з ним, що дасть змогу аналізувати не лише перебіг процесу, його результати, а й умови, в яких він відбувається.

Найчастіше в педагогічних дослідженнях використову­ють розкриті нижче методи:

Метод педагогічного спостереження. — спеціально ор­ганізоване сприймання педагогічного процесу в природних умовах. Розрізняють спостереження пряме й опосередко­ване, відкрите й закрите, а також самоспостереження. Ор­ганізовуючи спостереження, важливо мати його план, ви­значити термін, фіксувати результати. Спостереження по­винно бути систематичним. Якщо педагог тільки реєструє поодинокі факти, що впадають у вічі, то поза його увагою залишаються вихованці, які прагнуть приховати свою внутрішню позицію. За зовнішньою поведінкою треба вмі­ти побачити справжні причини, а за словом — справжні мотиви.

Достовірні відомості дає тільки тривале спостережен­ня за вихованцем в усіх видах його діяльності. Досвідче­ні педагоги намагаються бувати там, де й їхні учні. Нерід­ко у схожих умовах учень поводиться по-різному: на од­ному уроці він активний і уважний, а на іншому — па­сивний і неуважний. У таких випадках ретельно порівнюють дані спостережень, з'ясовують причини роз­ходжень, які нерідко зумовлені різним ставленням до уч­ня педагогів.

З метою забезпечення об'єктивності спостереження здійснюють за допомогою технічних засобів: звуко- або ві-деозапис уроків, позакласних виховних заходів, різних ви­дів діяльності учнів. Для цього використовують і замкнену телевізійну систему, і спеціальні класи, в яких спостере-

Загальні засади педагогіки

ження ведеться через віддзеркалювальну стінку. Прихова­не спостереження ефективніше, оскільки дає змогу фіксу­вати природну поведінку школяра, унеможливлює вплив педагога на дітей.

Оцінюючи педагогічне спостереження як загалом ефек­тивний метод науково-педаг.у ічного дослідження, слід ма­ти на увазі, що він не повною мірою забезпечує проник­нення в сутність явищ, що вивчаються, дії учнів. Небагато інформації дають спостереження й для висновків про мо­тиви дій і вчинків школярів. Тому існує потреба поєднан­ня спостереження з іншими методами дослідження, зок­рема з бесідою, анкетуванням.

Метод бесіди — джерело і спосіб пізнання педагогічно­го явища через безпосереднє спілкування з особами, яких дослідник вивчає в природних умовах. Щоб вона була ре­зультативною, необхідно мати її план, основні й додаткові запитання; створити сприятливу атмосферу для відвертого обміну думками; врахувати індивідуальні особливості спів­бесідника; виявити педагогічний такт; уміти запротоколю­вати бесіду. Отримані результати бесіди доцільно порівня­ти з інформацією про особистість, отриманою за допомо­гою інших методів.

Різновид бесіди — інтерв'ю. На відміну від бесіди, яку проводять у природній, невимушеній обстановці, під час інтерв'ю дослідник ставить наперед визначені запитання у певній послідовності й записує відповіді співбесідника. Цей метод найдоцільніший, якщо дослідник упевнений в об'єктивності відповідей опитуваних, адже інтерв'ю не пе­редбачає уточнювальних запитань. Використовуючи його, слід враховувати можливі типи респондентів: несміливий, боязкий, балакучий, жартівник, сперечальник, самовпев-нений. Результати інтерв'ю залежать від продуманості за­питань.

Метод анкетування — дає змогу підвищити об'єктив­ність інформації про педагогічні факти, явища, процеси, їх типовість, оскільки передбачає отримання інформації від якнайбільшої кількості опитаних.

За характером анкети поділяють на: відкриті — перед­бачають довільну відповідь на поставлене запитання; за­криті — до поставлених запитань пропонуються варіанти готових відповідей на вибір опитуваного; напіввідкриті — крім вибраної з готових відповіді, можна висловити й власну думку; полярні — потребують вибору однієї з по­лярних відповідей типу «так» чи «ні», «добре» чи «пога-

но» та ш.

Логіка і методика педагогічних досліджень

Проводячи анкетування, слід дотримуватися таких ви­мог: запитання повинні бути дібрані так, щоб відповіді на них найточніше характеризували досліджуване явище і давали про нього надійну інформацію; використовувати прямі й непрямі запитання (наприклад: «Чи хотіли б ви, щоб Ваша дочка стала вчителькою?» (пряме), «Як Ви ста­витеся до професії вчителя?» (непряме); у формулюванні запитань слід уникати підказок; використовувати відкриті й закриті анкети; попередньо перевіряти ступінь розумін­ня запитань на невеликій кількості учнів і вносити корек­тиви до змісту анкети.

Для анкетування батьків з метою виявлення домашніх умов для навчання учня можна запропонувати такі запи­тання:

1. Як Ви організовуєте виконання домашніх завдань школярем?

2. Як Ви контролюєте їх виконання?

3. Чи звертається до Вас дитина по допомогу під час виконання домашніх завдань? У чому полягає така допо­мога?

4. Як Ви привчаєте дитину до самостійності у виконан­ні домашніх завдань?

5. Що Ви робите, аби дитина зрозуміла: головне — не оцінка, а праця, яка стоїть за нею?

6. З якими труднощами Ви стикаєтеся під час ор­ганізації домашньої навчальної праці дитини? Як їх до­лаєте?

7. Чи аналізуєте Ви разом з дитиною її труднощі у нав­чанні та шляхи їх подолання?

8. Як Ви формуєте в дитини силу волі, самостійність, наполегливість, працелюбність?

9. До яких методів заохочення і покарання у стимулю­ванні навчальної праці дитини Ви вдаєтеся?

Для виявлення інтенсивності пізнавального інтересу учня батькам може бути запропонована така закрита ан­кета:

1. Як часто учень тривалий час зайнятий розумовою
працею? (1—1,5 год. — для молодшого школяра, кілька
годин без перерви — для підлітка):

а) часто;

б) інколи;

в) дуже рідко.

2. Чому надає перевагу школяр, коли йому поставле­
но запитання на кмітливість?

а) поміркувати, але знайти відповідь самому;

Загальні засади педагогіки

б) отримати готову відповідь від інших;

в) як коли.

3. Чи багато читає додаткової літератури?

а) постійно багато;

б) нерегулярно: часом багато, подеколи не читає нічого;

в) мало або нічого не читає.

4. Наскільки емоційно ставиться учень до цікавого для
нього заняття, що стосується розумової праці?

а) дуже емоційно;

б) як коли;

в) емоції чітко не виявлені.

5. Чи часто ставить запитання?

а) часто;

б) інколи;

в) зрідка¹.

Метод педагогічного експерименту — науково постав­лений дослід організації педагогічного процесу в точно враховуваних умовах. Забезпечує найдостовірніші резуль­тати у педагогічних дослідженнях.

Залежно від мети дослідження розрізняють такі види педагогічного експерименту: констатуючий — вивчають­ся наявні педагогічні явища; перебірковий, уточнюваль-ний — перевіряється гіпотеза, створена у процесі усвідом­лення проблеми; творчий, перетворюючий, формуючий — конструюються нові педагогічні явища.

На відміну від педагогічного спостереження, педагогіч­ний експеримент дає змогу: штучно відокремити досліджу­ване явище від інших, цілеспрямовано змінювати умови пе­дагогічного впливу на вихованців; повторювати педагогіч­ні явища в приблизно таких самих умовах; поставити дос­ліджуване явище в умови, які піддаються контролю.

Педагогічний експеримент є комплексним, оскільки передбачає поєднання методів спостереження, бесіди, ан­кетування, створення спеціальних ситуацій тощо на всіх етапах кожного з видів експерименту.

Метод вивчення шкільної документації та учнівських робіт. Особові справи учнів, класні журнали, контрольні роботи, зошити з окремих дисциплін, предмети, виготов­лені в навчальних майстернях, дають дослідникові об'єк­тивні дані, що характеризують індивідуальні особливості учнів, їх ставлення до навчання, рівень засвоєння знань, сформованості вмінь та навичок.

¹ Див.: Засобина Г.А. Практикум по педагогике. — М., 1986. — С. 87—88.

Логіка і методика педагогічних досліджень 35

Шкільна документація (загальношкільний план робо­ти, плани роботи предметних комісій, класних керівників, протоколи засідань педагогічної ради та ін.) дає змогу скласти уявлення про стан навчально-виховної роботи в школі загалом і на окремих її ділянках зокрема.

Під час дослідження проблем навчально-виховного процесу виявляють чинники, які сприяють їх вирішенню, визначають рівень ефективності їх впливу.

Метод рейтингу — оцінка окремих сторін діяльності компетентними суддями (експертами). До експертів вису­ваються такі вимоги: компетентність — знання сутності проблеми; креативність — здатність творчо вирішувати завдання; позитивне ставлення до експертизи; відсутність схильності до конформізму — наявність власної думки і здатність обстоювати її; наукова об'єктивність; аналітич-ність і конструктивність мислення; самокритичність.

Метод узагальнення незалежних характеристик — узагальнення відомостей про учнів, отриманих за допомо­гою інших методів, зіставлення цих відомостей, їх осмис­лення.

У школі-інтернаті перебував Володя М., учень 6 кла­су. Батька не мав, мати покинула його в трирічному віці. До цього виховувався в дитячих будинках. Мати ним не цікавилась, і це його морально пригнічувало.

Він так характеризував себе: «Хотів би не битися, ста­ти дуже ввічливим...» Вихователь відгукувався про нього: «Сам на сам Володя чудова людина, а в колективі немож­ливий, його кидає в усі боки», «Володя з кожним днем на-глішає...»; «Володя за дружбу, за ласкаве слово розіб'ється, а зробить усе. Опирається, коли йому наказують». Учитель­ка була такої думки про Володю: «Якщо не виправиться, виросте холоднокровним убивцею». Серед вихованців пере­важали такі думки: «Я вважаю Володю товаришем, бо ко­ли я приїхав до інтернату, всі до мене чіплялися, а він за­ступився за мене»; «Я не знаю, що він там написав про себе, але я гадаю, що він тільки про себе й думає».

Аналіз цих характеристик і спостереження стали під­ставою для висновків, що Володя тягнеться до людей, хоче уваги, тепла, ласки, але приховує це. Важко переживає ві­дчуження від товаришів, неповагу до нього дорослих, хоча сам дає для цього привід. Він вимогливий до інших, але менше до себе, не визнає своїх недоліків. Це призводить до конфліктів з товаришами і дорослими. Не впевнений, що до нього добре ставляться. Хоче посісти відповідне міс­це в колективі, проте йому бракує сили волі, щоб добре

Загальні засади педагогіки

вчитись і поводитися; хоче бути кращим, але не намага­ється змінити себе.

У виховній роботі з ним виходили з бажання хлопця утвердитися в колективі, відчувати увагу до себе, стати кращим.

При зіставленні незалежних характеристик деякі ри­си можуть не збігатися через необ'єктивність того, хто ха­рактеризує, поспішність, помилковість висновків. В тако­му разі з'ясовують причини розбіжностей, аналізують чин­ники, що зумовили їх. Розбіжності можливі й тоді, коли характеристики складалися в різний час, упродовж яко­го поведінка вихованця змінилася.

Метод психолого-педагогічного тестування — випробу­вання учня на певний рівень знань, умінь або загальну ін­телектуальну розвиненість за допомогою карток, малюн­ків, задач-шарад, ребусів, кросвордів, запитань.

Екзаменаційні білети також можна складати у формі тестів. Результати тестування визначають підрахуванням відсотків розв'язання тестів.

Метод соціометрії — вивчення структури і стилю взає­мин у колективі (запозичений із соціології). Учневі про­понують відповісти на запитання типу: «З ким би ти хотів...» (сидіти за однією партою, працювати поруч у майстерні, грати в одній команді та ін.). На кожне запи­тання він має дати три або більше «вибори». За числом ви­борів можна визначити місце, роль, статус кожного чле­на колективу, наявність внутріколективних угруповань, їх лідерів. Отримані дані дають змогу змоделювати внутріко-лективні стосунки: рівень згуртованості колективу, спосо­би його впливу на важкого учня та ін.

Метод соціометрії використовують спільно з іншими методами, оскільки він не розкриває мотивів взаємин у ко­лективі, а лише відображає загальну їх картину.

Метод аналізу результатів діяльності учня — аналіз результатів різних видів діяльності учня (передусім ус­пішності, виконання громадських доручень, участі в кон­курсах та ін.), який допомагає скласти уявлення про нього за реальними справами. На підставі вивчення виробів учня в майстерні, наприклад, можна зробити висновок про його акуратність, старанність у роботі. Виготовлені в технічних гуртках моделі свідчать про спрямованість інтересів і на­хилів. Відповіді на уроках характеризують його пам'ять, мислення, уяву, погляди, переконання. Колекції пошто­вих марок, малюнків і віршів в альбомі є матеріалом для висновків про спрямованість уваги, спостережливості,

Логіка і методика педагогічних досліджень

творчої уяви, естетичних почуттів і художніх здібностей школяра. У щоденниках учні занотовують певні події сво­го життя і ставлення до них.

Чимало відомостей про загальний розвиток учня, куль­туру його мовлення, мислення, інтереси, ідейну спрямова­ність тощо дає твір. Учитель пропонує тематику, яка роз­криває ставлення учня до себе, свого оточення, навко­лишньої дійсності («Моє улюблене заняття», «Недоліки мого характеру», «Мої плани на майбутнє»).

Нерідко в творах розкриваються якості, які неможли­во простежити за інших обставин. Так, в одній з педаго­гічних газет розповідалося про написання учнями твору на тему: «Мої радощі та прикрощі в шкільному році»:

«Михайло Б., грубий, упертий, насмішкуватий хлоп­чина написав твір у вигляді щоденника:

10 вересня. Я схопив двійку навіть з фізкультури. Став відомою особою у школі.

13 грудня. На виховній годині мене (????) обрали фіз­
оргом. Невже вони знають про мене більше, ніж я сам про
себе?

12 березня. Урок історії. Вчителька назвала мене най­головнішим анархістом. А що це таке?

14 квітня. Сьогодні за диктант отримав оцінку «чоти­
ри». Своя власна оцінка. Весь день задоволений і пам'я­
таю його.

8 травня. Виграли в баскетбол 15:12. Чудово.

17 травня. З історії оцінка «задовільно», з літератури «добре».

25 травня. «Уф! Перейшов до сьомого класу...»

Почерпнуті з творів відомості потребують перевірки ін­шими методами, оскільки учні в них нерідко відобража­ють не власні погляди і переконання, намагаючись підве­сти їх під загальноприйняті норми моралі. Перед написан­ням твору доцільно провести відверту бесіду, диспут, торк­нувшись питань, які необхідно буде розкрити в ньому. Така психологічна підготовка спонукає учнів до відвертого викладу своїх думок.

Важливими у педагогічних дослідженнях є й наведені нижче математичні методи.

Метод реєстрування — виявлення певної якості в явищах даного класу і обрахування за наявністю або від­сутністю її (наприклад, кількості скоєних учнями не­гативних вчинків).

Метод ранжування — розміщення зафіксованих показ­ників у певній послідовності (зменшення чи збільшення),

Загальні засади педагогіки

визначення місця в цьому ряду об'єктів (наприклад, скла­дання списку учнів залежно від рівня успішності та ін.). Метод моделювання — створення й дослідження моде­лей.

Наукова модель — смислово представлена і матеріально реалі­зована система, яка адекватно відображає предмет дослідження (наприклад, моделює оптимізацію структури навчального проце­су, управління навчально-виховним процесом тощо).

Сутність цих методів полягає в описі педагогічних явищ за допомогою кількісних характеристик, а також у використанні кібернетичних моделей для визначення оп­тимальних умов управління процесом навчання і вихован­ня. Застосування математичних методів для відображен­ня педагогічних явищ можливе за таких умов: масовий характер явищ; їх типовість; вимірюваність явищ.

Теоретичні методи (аналіз, синтез, узагальнення, по­рівняння, висновки) становлять особливу групу методів педагогічного дослідження.

У процесі педагогічного дослідження нерідко виникає потреба у порівнянні, зіставленні педагогічних фактів, явищ і процесів за певними параметрами. Для цього рів­ні якісних характеристик цих параметрів позначають пев­ними числовими показниками.

Метод вимірювання — присвоєння чисел речам відповід­но до певних правил (коефіцієнт інтелектуальності «ІС}»).

Використовують такі вимірювальні шкали:

1. Виміри в шкалі найменувань (номінальні виміри): групування об'єктів у класи, кожному з яких присвоюється певна цифра. Психологи часто кодують стать, позначаючи особу жіночої статі нулем, а чоловічої — одиницею. При цьому використовують винятково ту особливість чисел, що 0 відрізняється від 1, і якщо предмет А має 0, а предмет Б — 1, то А і Б відрізняються від вимірюваної якості. Але це не означає, що Б містить більше якості, ніж А.

2. Порядок у шкалі виміру: виходячи з того, що у ви­мірюваних предметах різна кількість якості, використову­ють якість «упорядкованих» чисел: коли число, приписане А, більше від числа, приписаного Б, це означає, що в А міститься більше даної якості, ніж у Б.

3. Інтервальні виміри: таке присвоєння чисел предме­там, коли однакові різниці чисел відповідають однаковим різницям значення вимірюваної ознаки або якості предме­та (час між 1940 і 1945 рр. дорівнює часові між 1980 і 1985 рр.).

Логіка і методика педагогічних досліджень

4. Вимір відношень: відрізняється від інтервального тільки тим, що нульова точка не довільна, а вказує на відсутність вимірюваної якості. Прикладом цього виду шка­ли є ріст і вага. Нульового росту не існує, а чоловік зростом 183 см удвічі вищий за хлопчика, що має зріст 91,5 см.

Педагогічні явища і процеси динамічні, постійно змі­нюються. Змінними є характеристики людей або речей, наприклад, вага, вік, швидкість читання, кількість дітей. Деякі з цих змінних неперервні, тобто виміри їх можуть мати будь-яке значення (вага, вік, час реагування). Інші змінні дискретні — виміри можуть давати тільки окремі значення (наприклад, кількість дітей).

Зміни різних якостей особистості умовно можна оціни­ти таким чином:

«5» — якість виявляється дуже сильно і постійно;

«4» — якість виявляється сильно і часто;

«З» — важко визначити (вияви і невияви однакові);

«2» — якість виявляється слабко і зрідка;

«1» — якість виявляється дуже слабко або не виявля­ється взагалі.

Етапи педагогічного дослідження

Розпочинаючи педагогічне дослідження, важливо з'ясува­ти його вихідні положення, а саме: актуальність проблеми, об'єкт, предмет, мету, гіпотезу та завдання дослідження¹.

Проблема дослідження в широкому значенні — складне теоретич­не або практичне питання, що потребує вивчення, вирішення.

Проблема має бути відображена насамперед у темі до­слідження.

Об'єкт дослідження — частина об'єктивної реальності, яка на цьо­му етапі стає предметом практичної й теоретичної діяльності лю­дини як соціальної істоти (суб'єкта).

Об'єктами педагогічних досліджень можуть бути діяль­ність педагогів, учнів, педагогічні стосунки між суб'єктом

¹ Сутність цих вихідних положень далі проілюстровано на матеріалі кандидатської дисертації «Особливості морально­го виховання неповнолітніх засуджених у виховно-трудо­вих колоніях», яку захистив у Тернопільському державно­му педагогічному університеті імені Володимира Гнатюка пошукувач П.В.Вівчар.

Загальні засади педагогіки

і об'єктом навчально-виховної роботи, особистістю та ко­лективом, між вихованням і самовихованням, організація пізнавальної діяльності учнів, навчально-виховний процес тощо.

Предмет дослідження — зафіксовані в досвіді, включені в процес практичної діяльності людини сторони, якості та відносини дослід­жуваного об'єкта з певною метою за даних умов.

Предмет дослідження вужче поняття, ніж об'єкт до­слідження. Об'єктами, наприклад, можуть бути методи виховання, а предметом — тільки одна група цих методів, наприклад, методи стимулювання виховання.

Мета дослідження — ціль, яку поставив перед собою дослідник.

Формулюючи мету дослідження, дослідник з'ясовує, який результат передбачає отримати і яким він має бути.

Гіпотеза дослідження — наукове передбачення його результатів.

Вона повинна формулюватися так, щоб з цього форму­лювання проглядалися положення, які потребують пере­вірки у процесі дослідження.

Завдання дослідження — його конкретизована мета.

Завдання дослідження: а) вирішення певних теоретич­них питань, що є загальною проблемою (наприклад, з'ясу­вання сутності дидактичного явища, вдосконалення його визначення, дослідження ознак); б) експериментальне вив­чення практики вирішення проблеми, виявлення її типо­вого стану, типових недоліків, їх причин, типових рис пе­редового досвіду та ін.; в) обґрунтування системи заходів, необхідних для вирішення поставленого завдання; г) ек­спериментальна перевірка пропонованої системи заходів щодо відповідності її критеріям оптимальності; ґ) вироб­лення методичних рекомендацій для тих, хто використо­вуватиме результати дослідження на практиці.

Нижче наведено приклад формулювання вихідних по­ложень конкретного педагогічного дослідження.

Реформування діяльності виховно-трудових колоній відповідно до міжнародних норм виконання покарання по­требує підвищення ефективності процесу морального пе­ревиховання неповнолітніх засуджених, зведення до міні­муму рецедиву після відбуття ними покарання. Цим ви­значається актуальність проблеми дослідження.

Оскільки головною причиною повторної злочинності не­повнолітніх є їх моральна невихованість, постає потреба по-

Логіка і методика педагогічних досліджень 41

силення морального виховання неповнолітніх засуджених під час відбуття ними покарання. Звідси формулювання те­ми дослідження: «Особливості морального виховання не­повнолітніх засуджених у виховно-трудових колоніях».

Об'єктом дослідження є процес морального виховання неповнолітніх засуджених у виховно-трудовій колонії. Предмет дослідження — оптимізація змісту, форм, мето­дів і засобів морального виховання неповнолітніх засудже­них. Мета дослідження — розробити, теоретично обґрун­тувати і експериментально перевірити оптимальний зміст, найефективніші форми, методи й засоби морального вихо­вання неповнолітніх засуджених у виховно-трудовій коло­нії. Гіпотеза дослідження — підвищенню ефективності мо­рального виховання неповнолітніх засуджених у виховно-трудовій колонії сприяє така його організація, яка пере­дбачає: відповідність змісту, форм, методів і засобів цієї роботи специфічним особливостям особистості даної кате­горії неповнолітніх; урахування режимних умов їх утри­мання; систематичні контакти вихованців з батьками, представниками громадськості, яким притаманні високі моральні якості; організацію життя й діяльності неповно­літніх згідно з нормами моралі та права. Завдання дослід­ження — проаналізувати стан педагогічної теорії та прак­тики морального виховання неповнолітніх засуджених у виховно-трудових колоніях; виявити моральні особливо­сті неповнолітніх засуджених і встановити типові трудно­щі в їх моральному перевихованні; визначити специфіку змісту морального виховання неповнолітніх засуджених відповідно до їх індивідуальних особливостей; виявити умови підвищення виховної ефективності провідних засо­бів перевиховання в процесі морального виховання непов­нолітніх засуджених і шляхи їх реалізації; визначити критерії рівня морального виправлення неповнолітнього засудженого; розробити методичні рекомендації для вчи­телів щодо використання навчальних предметів у мораль­ному вихованні неповнолітніх засуджених¹.

Організовуючи дослідження конкретної педагогічної проблеми, дотримуються певної послідовності, а саме:

1. Визначення проблеми дослідження, яка має акту­альне, життєве значення.

¹ Див.: Вівчар П.В. Особливості морального виховання не­повнолітніх засуджених у виховно-трудових колоніях: Ав-тореф. дис.... канд. пед. наук: 13.00.01. — Тернопіль, 1999. — С. 3—4.

Загальні засади педагогіки

2. Ґрунтовне, всебічне і глибоке вивчення встановле­
них наукою фактів, положень, висновків.

Під час вивчення літературних джерел з'ясовують го­ловну ідею, позицію автора та особливості наукового до­робку з досліджуваної проблеми. Важливо також просте­жити причину та логіку полеміки автора з іншими дослід­никами, особливості його аргументації, виробити власну думку щодо його позиції. Аналіз проблеми, яка не знайш­ла відображення в його праці, допоможе чіткіше сформу­лювати завдання щодо глибшого вивчення проблеми.

3. Вивчення шкільної практики.

У процесі аналізу літератури про досвід школи слід з'ясувати: що у вирішенні цієї проблеми вчитель здійснює найуспішніше, з якими труднощами він стикається; типо­ві недоліки в його роботі з цього питання, головні причи­ни труднощів і недоліків. Важливо знати, чи досягає вчи­тель успіхів у роботі, раціонально витрачаючи час, чи во­ни пов'язані з перевантаженням його роботою в якомусь одному напрямі на шкоду іншим.

4. Формулювання гіпотези, тобто наукового припущен­ня, ймовірного висновку з дослідження.

5. Здійснення експериментальної роботи.

6. Вивчення передового досвіду.

7. Зіставлення експериментальних даних з масовою практикою.

8. Узагальнення результатів дослідження, формулю­вання наукових висновків, доведення або спростування гі­потези.

9. Оформлення результатів дослідження, їх упрова­дження в життя.

Процес і результати науково-педагогічного досліджен­ня фіксуються багатьма способами. Для цього вироблено певні типи документації: анкети, плани спостереження, здійснення педагогічних експериментів, втілення резуль­татів дослідження в практику, магнітофонні записи, фо­токартки, кінострічки; протоколи обговорення уроків, ви­ховних заходів та ін.; конспекти опрацьованої літератури, архівних матеріалів; описи досвіду роботи шкіл та інших виховних закладів; статистичні дані, математичні обчис­лення.

Логіка і методика педагогічних досліджень 43

Література

Бабанскии Ю. К. Проблему повьішения зффективности педагогических ис-следований. — М., 1982.

Гаасс Дж., Стонен Дж. Статистические методи в педагогике и психоло-гии. — М., 1976.

Завягинский В. И. Методология и методика дидактического исследова-ния. — М„ 1982.

Ительсон Л. Б. Математические и кибернетические методьі в педагоги­ке. — М., 1968.

Скалова Я. Методология и методи педагогических исследований. — М., 1989.

Шилова М. П. Изучение воспитанности школьников. — М., 1989.

1.3. Розвиток, виховання і формування особистості

Процес розвитку і формування особистості

Людина народжується як індивід, як суб'єкт суспіль­ства, з притаманними їй природними задатками, форму­ється як особистість у системі суспільних відносин завдя­ки цілеспрямованому вихованню.

Особистість — людина, соціальний індивід, що поєднує в собі ри­си загальнолюдського, суспільно значущого та індивідуально-непо­вторного.

Індивідуальність — це цілісна характеристика окремої людини, її оригінальність, самобутність її психічного скла­ду. Не кожен індивід є індивідуальністю. Для цього тре­ба стати особистістю¹.

Розвиток людини — процес становлення та формування її особи­стості під впливом зовнішніх і внутрішніх, керованих і некерова-них чинників, серед яких провідну роль відіграють цілеспрямова­не виховання та навчання.

Розвиток людини не можна зводити до засвоєння, про­стого накопичення нею знань, умінь та навичок з різних галузей науки і практичної діяльності. Його не слід роз­глядати лише з кількісного боку. Розвиток полягає пере­дусім в якісних змінах психічної діяльності, в переходах

¹ Див.: Психологічний словник / За ред. В.І. Войтка. — К., 1982. — С. 69—70.

Розвиток, виховання і формування особистості

від її нижчих щаблів до вищих, у виникненні нових рис пам'яті, сприймання, уявлення, мислення, волі, характеру тощо, у формуванні нових якостей особистості¹.

Формування особистості — становлення людини як соціальної іс­тоти внаслідок впливу середовища і виховання на внутрішні сили розвитку.

Поняття «розвиток особистості» та «формування особи­стості» дуже близькі, їх нерідко вживають як синоніми. Ви­діляють три види розвитку і формування особистості: сти­хійне, цілеспрямоване, саморозвиток і самоформування.

Людська особистість розвивається в анатомо-фізіоло-гічному, психічному, соціальному напрямах. Анатомо-фі-зіологічні зміни — збільшення і розвиток кісткової та м'язової систем, внутрішніх органів, нервової системи. Психічні зміни — передусім розумовий розвиток, форму­вання психічних рис особистості. Набуття соціальних яко­стей, необхідних для життя в суспільстві — соціальний розвиток особистості.

Розвиток особистості залежить від спадковості, середо­вища та виховання. Його джерелом і внутрішнім змістом є такі внутрішні і зовнішні суперечності: процеси збу­дження і гальмування; в емоційній сфері — задоволення і незадоволення, радість і горе; між спадковими даними і потребами виховання (дитина-інвалід завдяки вихованню досягає певного рівня розвитку); між рівнем розвитку осо­бистості й ідеалом: оскільки ідеал завжди досконаліший за конкретного вихованця, він спонукає до самовдоскона­лення особистості; між потребами особистості та мораль­ним обов'язком: щоб потреба не вийшла за межі суспіль­них норм, вона «стримується» моральним обов'язком лю­дини, сприяючи формуванню здорових матеріальних і ду­ховних потреб особистості; між прагненням особистості та її можливостями: коли особистість прагне досягти певних результатів у навчанні, а рівень її пізнавальних можливо­стей ще не достатній, для вирішення суперечності їй по­трібно посилено працювати над собою.

У навчально-виховній діяльності педагогам слід врахо­вувати, що розвиток особистості школяра має наслідуваль­ний характер (на основі цієї закономірності розробляються теоретичні засади використання методу прикладу у вихо­ванні), а людська особистість розвивається в діяльності

¹ Див.: Болднрев Н.И., Гончаров Н.К., Есипов Б.П., Коро­лев Ф.Ф. Педагогика. — М., 1968. — С. 51.

Загальні засади педагогіки

(природні задатки людини реалізуються тільки в процесі її життєдіяльності, всебічному її розвитку сприяє залучен­ня до різних видів діяльності), під впливом середовища (умови життя, насамперед близьке оточення, засоби ма­сової інформації, вулиця, шкільний колектив справляють відчутний вплив на розвиток особистості школяра). Цей розвиток відбувається як результат впливу на всі сторони людської психіки (на уроці, на виховному занятті повин­ні бути задіяні й мислення, і увага, і пам'ять, і уява, й емоційно-почуттєва сфера). Нові риси особистості потребу­ють нового ставлення до неї (врахування у вихованні не тільки вікових особливостей учнів, а й того, що дитина щодня збагачується знаннями, життєвим досвідом, сьогод­ні є іншою, ніж була вчора).

Особливості фізіологічного та психічного розвитку пов'язані з анатомо-фізіологічним дозріванням організму (його органів, центральної нервової системи, залоз вну­трішньої секреції). Увесь процес розвитку людини поділя­ють на певні вікові періоди.

Вікова періодизація (класифікація) — поділ цілісного життєвого циклу людини на вікові відрізки (періоди), що вимірюються роками.

Уперше своєрідну вікову періодизацію особистості за­пропонував Платон (охоплює життєвий цикл розвитку лю­дини від народження до смерті). У ній розкривається зміст виховання та діяльності особистості на кожному з вікових періодів.

Видатний чеський педагог Я.-А. Коменський розробив чітку для свого часу вікову періодизацію і систему шкіл. Він намітив чотири ступені в системі народної освіти (ди­тинство, отроцтво, юність, змужнілість), кожний з яких був розрахований на шість років.

Нині у шкільній практиці утвердилася емпірична кла­сифікація, пов'язана з розвитком школи і дошкільних за­кладів.

У педагогіці шкільний вік поділяють на: молодший (6—7 — 11—12 років); середній, або підлітковий (12—15 років); старший, або юнацький (15—18 років). Межі віко­вих періодів відносно рухомі, тому що природний потен­ціал дітей і виховний вплив на них різні. Кожній віковій групі властиві певні анатомо-фізіологічні, психічні та со­ціальні ознаки, які називають віковими особливостями.

Молодший шкільний вік. Важливими показниками го­товності дитини до навчання є навички до розумових зу­силь, зосередженість у роботі, вміння слухати вчителя і

Розвиток, виховання і формування особистості

виконувати його завдання. Пізнавальна діяльність відбу­вається переважно в процесі навчання, пам'ять наочно-об­разна, мислення розвивається від емоційно-образного до образно-логічного.

Підлітковий вік. Позначений бурхливим ростом і роз­витком організму. Нові переживання вносить у життя під­літка статеве дозрівання, хоча воно й не є визначальним. Сприймання перебуває у стадії становлення, тому якість його різна. Поліпшується продуктивність пам'яті. Для підлітка характерна розпорошеність інтересів. Значну роль у його житті відіграють різні форми спілкування, по­силюється прагнення дружити. Підлітковий період потре­бує певної диференціації в організації життя хлопців і дів­чат. Наприкінці цього періоду перед учнями реально по­стає завдання вибору професії.

Юнацький вік. Це період формування світогляду, са­мосвідомості, характеру і життєвого самовизначення, яко­му сприяє пізнавальна діяльність. Пам'ять старшокласни­ка стає зрілішою. Мислення здатне абстрагувати і узагаль­нювати навчальний матеріал. Мовлення збагачується нау­ковими термінами, увиразнюється і конкретизується. Вперше старшокласники переживають почуття кохання. В них формуються стійкі професійні інтереси. Прагнення до самовиховання стає рисою особистості.

Всередині кожної вікової групи існують значні відмін­ності, що залежать.від природних задатків, умов життя і виховання дитини. їх називають індивідуальними особли­востями (темперамент, характер, здібності та ін.).

Темперамент — індивідуально-типологічна характеристика люди­ни, яка виявляється в силі, напруженості, швидкості та зрівнова­женості перебігу Ті психічних процесів.

Темперамент залежить від світогляду, характеру, осві­ти, виховання і позначається на всіх сторонах психічного життя й діяльності людини. Він зумовлений типом нервової системи. Сучасна психологія виділяє такі типи темперамен­ту: 1) сильний, врівноважений, рухливий — сангвінік;

2) сильний, врівноважений, інертний — флегматик;

3) сильний, неврівроважений — холерик; 4) слабкий, галь­мівний — меланхолік. Від урахування цих типологічних властивостей нервової системи школярів у навчально-ви­ховному процесі залежать наслідки навчання і виховання.

Характер — комплекс сталих психічних властивостей людини, що виявляються в її поведінці та діяльності, у ставленні до суспільст­ва, до праці, колективу, до самої себе.

Загальні засади педагогіки

Як і світогляд, характер є стрижнем особистості, ви­значає її індивідуальність.

Здібності — психічні властивості індивіда, що є передумовою ус­пішного виконання певних видів діяльності.

До загальних здібностей, які виявляються в усіх видах людської діяльності, відносять загальні розумові здібності, пам'ять, увагу та ін. Спеціальні здібності відповідають вужчому колу вимог конкретної діяльності (музичний слух — для музиканта, творча уява — для конструктора та ін.). Для формування здібностей школярів потрібні від­повідні умови.

Формування особистості відбувається також у процесі розвитку її інтересів, потреб.

Інтерес — спрямованість людини на певний об'єкт чи певну діяль­ність, зумовлена позитивним, зацікавленим ставленням до чогось, когось.

Потреба — необхідність у чомусь.

Схильність — стійка орієнтованість людини на щось, бажання ви­конувати певну працю.

Нехтування індивідуальними особливостями призво­дить до того, що нерідко навіть здібні учні втрачають ін­терес до навчання, праці й потрапляють до категорії так званих важких дітей. Належним чином поставлене вихо­вання передбачає знання кожного учня, тому що без ура­хування індивідуальності школярів неможливе успішне навчання і виховання.

Я.-А. Коменський поділяв дітей відповідно до їх здіб­ностей і характеру на шість груп. Перша — діти з гострим розумом, допитливі й піддатливі. Вони найбільш схильні до наукових занять, і потрібний лише педагогічний підхід, щоб вони не надто поспішали й не переобтяжували себе за­няттями. Друга — діти з гострим розумом, але повільні, хоча й слухняні. Вони потребують «пришпорення». Тре­тя — діти з гострим розумом, допитливі, але «дикі» й уперті. У школі їх не люблять і часто вважають безнадій­ними, проте з них нерідко виростають відомі люди. До та­ких дітей потрібний умілий підхід, інакше багато природ­них талантів загине з вини вихователів. Четверта — ді­ти слухняні та допитливі, але повільні й мляві. їх треба підбадьорювати, щоб вони не занепадали духом, ставитися до них доброзичливо і терпляче, не слід висувати надто су­ворих вимог. Хоч вони й пізніше досягнуть мети, зате бу-

Розвиток, виховання і формування особистості 49

дуть міцнішими, як буває з пізніми плодами. І якщо во­ни вже щось засвоїли, то не так легко забувають. П'ята — діти тупі, байдужі та мляві. Потребують особли­вого підходу, що ґрунтується на розважливості й терпін­ні. Шоста — діти тупі із зіпсованою і злостивою вдачею. Переважно це безнадійні учні.

На думку Я.-А. Коменського, суть проблеми зводить­ся до такого вислову Плутарха; «Якими діти народжують­ся, це ні від кого не залежить, але щоб вони завдяки пра­вильному вихованню стали хорошими — це в наших си­лах»¹.

Урахування індивідуальних особливостей учнів у нав­чанні та вихованні — це не пристосування мети і змісту навчання і виховання до окремого учня, а пристосування прийомів, методів і форм педагогічного впливу до індиві­дуальних особливостей з метою забезпечення запрограмо­ваного рівня розвитку особистості. Індивідуальний підхід створює найсприятливіші можливості для розвитку пізна­вальних сил, активності, схильностей і обдарувань кожно­го учня. Такого підходу потребують насамперед важкі ви­хованці, малоздібні школярі, а також діти з чітко вираже­ною затримкою розвитку².

Розглядаючи питання розвитку і виховання особисто­сті, не можна обійти проблему акселерації.

Акселерація (лат. ассеїегаїіо — прискорення) — прискорений ін­дивідуальний розвиток, за якого середньофізичні та психофізіоло­гічні константи дитини або підлітка випереджають оптимальні.

Музичні здібності геніального австрійського компози­тора В.-А. Моцарта стали виявлятися в три роки, в чоти­ри він добре грав на клавесині, в п'ять — сам писав музи­ку, у вісім — створив першу сонату і симфонію, в одинад­цять — оперу. У шість років юний маестро здобув світо­ву славу, а в 14 — був обраний членом Філармонічної академії в Болоньї. За фізичними показниками сучасні ді­ти вже на першому році життя переважають своїх одно­літків минулого століття на 5 см і 1—2 кг; підлітки — на 15—20 см і 9—10 кг, дорослі — на 8—10 см; статеве доз­рівання завершується на 2—3 роки раніше. Якщо на по­чатку XX ст. люди росли до 22—25 років, то наприкін­ці — до 18—19 (чоловіки) й до 16—17 (жінки).

¹ Коменский Я.-А. Великая дидактика. Избр. пед. соч. —
М., 1982. — Т. 1. — С. 309—311.

² Див.: Подласьій И.П. Педагогика. — М., 1999. — С. 123.

Загальні засади педагогіки

Існують різні теорії виникнення явища акселерації.

Геліогенна теорія: вплив сонячного випромінювання на дітей, які останнім часом стали більше перебувати на сонці, завдяки чому стимулюється їхній розвиток. Проте явище акселерації спостерігається і в північних районах, хоча там діти перебувають на сонці значно менше часу.

Теорія гетерозії: стрімкі соціальні зміни, що спричи­няють руйнування соціальних, релігійних, національних і кастових кордонів, зумовлюють укладання міжнаціо­нальних шлюбів і як наслідок — акселерацію.

Теорія урбанізації: розвиток міст і переселення до них сільського населення прискорюють статевий розвиток, ін­телектуалізацію, а це, у свою чергу, — ріст і визрівання організму.

Нітритивна теорія: розглядає акселерацію як резуль­тат поліпшення, вітамінізації харчування.

Теорія опромінювання: виходить з того, що поширен­ня рентгенівських пристроїв, атомна енергетика, випробу­вання ядерної зброї на полігонах створюють фони випро­мінювання у дозах, які стимулюють поділ клітин¹.

Протилежний процесу акселерації — процес ретрада-ції — фізичне й інтелектуальне відставання дитини в розвит­ку. Його причина — алкоголізм батьків, народження дітей у більш пізньому віці, спадкова хвороба одного з батьків.

У 1996 р. лабораторією гігієни дитинства Українсь­кого наукового гігієнічного центру було проведено дослід­ження серед школярів від 7 до 17 років у Львові, Чернів­цях, Одесі, Києві, Житомирі, Луганську і Донецьку. Но­ві дані про фізичний розвиток порівнювалися з даними 1980—1985 рр. З'ясувалося, що темпи акселерації уповіль­нилися: на кілька кілограмів зменшилася маса тіла шко­лярів, спостерігалося незначне (на 6—8 місяців) уповіль­нення порівняно з попереднім періодом статевого дозріван­ня дівчат. Ріст залишився на попередньому рівні. Крім того, діти протягом року набирають вагу й нормально рос­туть. На думку вчених, темпи акселерації уповільнилися в усьому світі незалежно від рівня життя. Вони поясню­ють це тим, що людство розвивається по спіралі. Щоправ­да, в Україні та багатьох інших країнах цей період збіг­ся з економічними негараздами, через що різко збільши­лася кількість сімей так званого соціального ризику, в яких діти хронічно недоїдають і відстають у розвитку.

¹ Див.: Маркосян А.А. Вопросн возрастной физиологии. — М., 1974. — С. 25.

Розвиток, виховання і формування особистості

Спадковість і розвиток

Спадковість — відновлення в нащадків біологічної схожості з бать­ками.

Біологічна спадковість визначає як те загальне, що ро­бить людину людиною, так і те відмінне, що робить людей різними за зовнішнім виглядом і внутрішніми якостями. Питання про спадковість надзвичайно складне. Окремі йо­го аспекти ще до кінця не досліджені, а тому в педагогіч­ній літературі нерідко висловлюються і суперечливі дум­ки щодо них.

Людина як частина живої природи успадковує пере­дусім задатки типу нервової системи, на базі яких форму­ються тип темпераменту (меланхолічний, флегматичний, сангвінічний, холеричний), деякі безумовні рефлекси (орі­єнтувальний, оборонний, слиновиділення), конституцію тіла, зовнішні ознаки (колір волосся, очей, шкіри). До су­то фізичних задатків належать і група крові, резус-фак­тор. Нащадки можуть успадкувати від батьків також певні хвороби: хворобу крові (гемофілію), шизофренію, цукро­вий діабет, венеричні хвороби. Найнебезпечніше на фізич­не здоров'я дітей впливає зловживання їх батьків алкого­лем і приймання наркотиків.

Особливу роль у розвитку людської особистості відігра­ють власне людські задатки (високоорганізований мозок, задатки до мови, до ходіння у вертикальному положенні, до окремих видів діяльності). Складною в педагогіці та психології є проблема дослідження задатків, що характе­ризують схильність до певної діяльності, тобто здібностей у певній галузі.

Як свідчать дані фізіології та психології, вродженими у людини є не готові здібності, а тільки потенційні мож­ливості для їх розвитку, тобто задатки. Що сильніше ви­являються спеціальні задатки, то кращих результатів мо­же домогтися людина в їх розвитку.

Так, протягом двох століть у Тюрингії з родоводу Ба-хів, що налічував шість поколінь, вийшло стільки флей­тистів, органістів та скрипалів, що там кожного музиканта називали Бахом, а кожного Баха — музикантом. У Фей-та Баха було двоє музично обдарованих синів — Ліпс і Ганс. Ганс мав трьох синів: Йоганна, Крістофа та Генріха, усі — винятково обдаровані особистості, яких сучасники і нащадки справедливо називають музичними геніями. Геніальний німецький композитор Йоганн Себастьян Бах був онуком Крістофа і народився у п'ятому поколінні цьо-

Загальні засади педагогіки

го роду. Від першого шлюбу в нього було шестеро дітей, троє з них мали неабиякі музичні здібності. Від другого шлюбу народилося двоє винятково обдарованих музикан­тів, про музичні здібності решти одинадцяти дітей точних відомостей немає. Із синів Баха найбільшої слави в музич­ному світі зажили четверо: старший син Вільгельм Фріде-ман — композитор і органіст; другий син Карл Філіпп Ем-мануель — композитор і клавесиніст; Йоганн Крістоф Фрідріх — композитор і клавесиніст, Йоганн Крістіан — композитор і піаніст. Якщо виходити з родоводу Баха, то музичні здібності в них були зумовлені домінантним ге­ном. Однак цей приклад не виключає особливого впливу соціальних умов і необхідності раннього музичного вихо­вання.

На особливу увагу заслуговує питання про спадковість інтелектуальних здібностей, на яких базується розвиток розумових і пізнавальних сил. Учені-генетики, спираю­чись на ґрунтовні дослідження, довели, що нормальні лю­ди здатні практично до необмеженого духовного розвитку, оскільки можливості людського мозку необмежені. При­клад — засновникові кібернетики Норберту Вінеру було в 14 років присвоєно звання професора.

У 1991 р. одинадцятирічний москвич Савелій Косенко став студентом одного з найпрестижніших навчальних за­кладів — Технічного університету (МВТУ ім. Баумана). У 2 роки Савелій уже читав, а в 7 — писав програми на до­машньому комп'ютері. Коли настав час іти до школи, він екстерном склав іспити за 1—5 класи.

Необмеженість можливостей людського мозку покла­дено в основу концепції розвиваючого навчання, розроб­леної педагогами й психологами. її сутність — правильно організоване навчання може і повинно стимулювати роз­виток учнів. Досвід такого навчання переконує, що залу­чення учнів до активної розумової діяльності значною мі­рою сприяє розвитку інтелектуальних задатків і здібно­стей. Наприклад, тільки за один навчальний рік у серед­ній загальноосвітній школі № 15 (м.Біла Церква) під час експерименту «Школа розуміння» якість навчання у по­чаткових класах зросла в 2—2,5 раза, в V—VI класах — відповідно в 1,9 та в 1,5 раза¹.

Від природи діти мають неоднакові інтелектуальні здібності. Тому шкільні навчальні програми передбачають

¹ Див.: Іванова О. Найцікавіше попереду // Рідна школа. — 1995. — № 9. — С. 4.

Розвиток, виховання і формування особистості

створення однакових умов для розвитку задатків і здібно­стей усіх учнів, наявних у кожного в різному їх поєднан­ні. Для врахування індивідуальних відмінностей в інте­лектуальному розвитку вчителі керуються принципом ін­дивідуального підходу до кожного вихованця, організації диференційованого навчання.

Частина учнів через спадковість може мати відхилен­ня в інтелекті. Навчають і виховують таких дітей у спе­ціальних школах для розумово відсталих. Є також діти, в яких з різних причин спостерігається затримка розумо­вого розвитку. Інтенсивна навчальна робота з ними дає по­зитивні наслідки, через певний час вони наздоганяють своїх однолітків.

Важливим для педагогічної теорії та практики є з'ясу­вання питання, чи успадковуються психічні якості особи­стості. Світова педагогіка не дає на нього однозначної від­повіді. Значна частина педагогів, психологів вважає, що психічні якості особистості, її моральний набуток переда­ватися у спадок не можуть, вони формуються у процесі її виховання, навчання і стосунків з навколишнім середови­щем.

Підсумовуючи, слід зазначити, що кожна людська іс­тота від природи отримує все, щоб стати людиною, проте повноцінним членом суспільства вона стає лише тоді, коли для цього існують належні умови, тому важливо якомога раніше виявити задатки до окремих видів діяльності й створити відповідні умови для їх розвитку.

Вплив середовища на розвиток і формування особистості

Середовище — комплекс зовнішніх явищ, які стихійно діють на лю­дину і значною мірою впливають на її розвиток.

Середовище, що оточує людську особистість, можна умовно поділити на природне (географічне), соціальне і до­машнє, кожне з яких відіграє певну роль у розвитку лю­дини. Природне середовище, у тому числі клімат, різно­манітні природні умови та ресурси, безсумнівно, впливає на спосіб життя людини і характер її трудової діяльності. Соціальне середовище як сукупність суспільних і психо­логічних умов, у яких людина живе і з якими постійно стикається, позначається на її розвитку найбільшою мі­рою. Тому потенційні можливості навколишнього середо­вища слід уміло використовувати в процесі виховання.

Загальні засади педагогіки

«Головна справа виховання якраз у тому й полягає, — вважав відомий психолог С. Рубінштейн, — щоб тисяча­ми ниток зв'язати людину з життям — так, щоб з усіх бо­ків перед нею поставали завдання, для неї значущі, для неї привабливі, які вона вважає своїми, до вирішення яких вона залучається. Це важливо тому, що головне дже­рело всіх моральних негараздів, усіх відхилень у поведін­ці — це та душевна порожнеча, яка утворюється в людей, коли вони стають байдужими до життя, що їх оточує, від­ходять убік, відчувають себе в ньому сторонніми спостері­гачами, готовими йа все махнути рукою, — тоді все їм стає ні до чого»¹.

Рубінштейн Сергій Леонідович (1889—1960) — видатний росій­ський психолог і філософ. Основні праці присвячено проблемам психології, дослідженням нам 'яті, сприймання, мовлення, мислен­ня. Головна праця — «Основи загальної психології".

У середовищі людина соціалізується. Соціалізація — процес двобічний: з одного боку, індивід засвоює соціаль­ний досвід, цінності, норми, установки, властиві суспіль­ству й соціальним групам, до яких він належить, а з ін­шого — активно залучається до системи соціальних зв'яз­ків і набуває соціального досвіду. Мета соціалізації — до­помогти вихованцеві вижити в суспільному потоці криз і революцій: екологічній, енергетичній, інформаційній, комп'ютерній тощо, оволодіти досвідом старших, зрозумі­ти своє покликання, самостійно знайти шляхи найефек­тивнішого самовизначення в суспільстві. При цьому лю­дина прагне до самопізнання, самоосмислення, самовдос­коналення².

Соціалізація залежить від багатьох чинників, які мож­на звести до трьох груп: 1) макрочинники (суспільство, держава, планета, світ і космос); 2) мезочинники (етно­культурні умови і тип поселення, в яких живе і розвива­ється людина); 3) мікрочинники (сім'я, дитячий садок, школа, позашкільні виховні установи, релігійні органі­зації, товариства однолітків, засоби масової комунікації та інші інститути виховання). Вони різною мірою безпосеред­ньо впливають на кожну конкретну людину, динамічно змінюються в умовах науково-технічної революції самі,

¹ Рубинштейн С.Л. Принципи и пути развития психоло-
гии. — М., 1959. — С. 140—141.

² Див.: Коваль Л.Г., Звєрєва І.Ю., Хлєбнік С.Р. Соціальна
педагогіка. — С. 5.

Розвиток, виховання і формування особистості 55

змінюється і їх питома вага в соціалізації підростаючих поколінь.

Цілком очевидна сила виховного впливу домашнього середовища, а також оточення дитини поза школою (вплив двору, вулиці). Особливим є вплив сусідів на вихо­вання дітей у родині, адже від них найшвидше можна от­римати і допомогу, і розумну пораду («Хороший сусід — найближча родина»). Підтримуючи добрі стосунки з сусі­дами, батьки вводять дітей у громадське життя, навчають їх жити з людьми і для людей, любити свою націю та по­важати інші народи.

Родинна педагогіка вчить батьків не тільки того, як використовувати сусідські стосунки у вихованні дітей, а й як учити їх будувати розумні взаємини з однолітками у дворі. Адже тут дитина шліфує свій характер, позбуваєть­ся недоліків. Цього вона не досягла б, перебуваючи тіль­ки в оточенні дорослих. Щоправда, на вулиці збираються не лише ідеальні діти. Тому «у цій справі треба виявляти обережність, але й не бути боягузом. У запалі веселих ди­тячих ігор і забав, що гартують тіло, відточують розум і радують душу, навряд чи так легко дитина може зіпсува­тися»¹.

Спеціальної виховної роботи щодо їх профілактики по­требують такі патологічні явища суспільного життя, як пияцтво, наркоманія, паління, хабарництво, злодійство, рекет, проституція. Про методику виховної роботи з фор­мування у школярів несприйнятливості до цих негативних явищ йтиметься далі.

Певний позитивний виховний вплив на розвиток осо­бистості мають і засоби масової інформації — телебачен­ня, радіо, преса — як один з компонентів соціального ото­чення. Повідомляючи про соціально значущі факти, яви­ща, події, процеси, вони виховують у підростаючого поко­ління певне ставлення до цієї інформації, сприяють його духовному збагаченню, соціальному зростанню, вироблен­ню в нього правильного ставлення до життя, активної життєвої позиції. Зрештою, все це позначається на пози­тивному ставленні до навчальної праці як основного виду діяльності учня.

Використовуючи засоби масової інформації у виховно­му процесі, педагогам і батькам слід мати на увазі, що ок­ремі телепередачі або статті у газетах негативно вплива-

¹ Див.: Стельмахович М.Г. Українська родинна педагогіка. — К., 1996. — С. 141—143.

Загальні засади педагогіки

ють на розвиток неповнолітніх. Найчастіше школяр оби­рає сам, який телефільм дивитися, проте йому не завжди легко розібратися в побаченому на екрані, зробити пра­вильні висновки. Тому нерідко він схвально сприймає те, що викривають автори фільму, а відтак намагається наслі­дувати «телегероя». З огляду на таку психологію сприй­мання побаченого, найнебезпечнішими для виховання під­ростаючого покоління є зарубіжні серіали бойовиків, що заполонили український телеекран. Педагоги повинні до­помагати школярам правильно оцінювати побачене чи * прочитане.

Розвиток і виховання

Виховання — один із чинників, під впливом якого здійснюється розвиток дитини.

Якщо середовище переважно стихійно впливає на роз­виток людини, то виховання завжди є цілеспрямованим, тому його результати передбачувані.

Як вирішальний чинник розвитку людини, виховання виконує такі функції: організовує діяльність, в якій роз­вивається і формується особистість; підбирає зміст навчан­ня і виховання, який сприяє розвиткові й формуванню особистості; усуває впливи, які можуть негативно позна­читися на розвитку і формуванні особистості; ізолює осо­бистість від несприятливих для її розвитку та формуван­ня умов, які неможливо усунути.

Передусім виховання спрямовується на створення умов для розвитку успадкованих фізичних особливостей і при­родних задатків та набуття нових рис і якостей, що фор­муються впродовж життя людини. Звісно, воно не може змінити кольору шкіри чи конституції тіла, успадкованих особистістю, але може зробити її фізично здоровою, вит­ривалою, загартованою. Виховання не може докорінно пе­ребудувати й тип темпераменту, але здатне внести до нього певні корективи. Вихованням, особливо самовихованням, людина розвиває та зміцнює гальмівні процеси або збіль­шує силу й динамічність нервових процесів.

Успадковані людиною задатки розвиваються тільки у процесі її виховання: правильне виховання сприяє розвит­кові навіть дуже слабко виражених задатків, неправиль­не — гальмує його.

Виховання не лише визначає розвиток, а й само зале­жить від нього, постійно спирається на досягнутий рівень

Розвиток, виховання і формування особистості 57

розвитку. Проте головне його завдання — йти попереду розвитку, просувати його й зумовлювати в ньому ново­утворення. Таку ідею висунув психолог Л. Виготський, який обґрунтував тезу про провідну роль навчання у роз­витку особистості. Суть її в тому, що в розумовому розвит­ку дитини простежуються два рівні: перший — рівень ак­туального розвитку як наявний рівень підготовленості уч­ня, що визначається тим, які завдання він може викона­ти самостійно; другий, вищий рівень — «зона ближнього розвитку», — охоплює завдання, які дитина не може ви­конати самостійно, але впорається з ними за невеликої до­помоги. Те, що сьогодні дитина робить за допомогою до­рослих, завтра робитиме самостійно. За таких умов, вва­жає Л. Виготський, навчання викликає у неї інтерес до життя, пробуджує і приводить у рух низку внутрішніх процесів розвитку¹. Отже, виховання формує особистість, сприяє її розвитку, орієнтує на процеси, які ще не визрі­ли, але перебувають у стадії становлення.

Виготський Лев Семенович (1896—1934) — російський психо­лог, автор культурно-історичної теорії розвитку людини, відомий теоретик психології. Його праці мали значний вплив на розвиток суміжних з психологією наук — дефектології, мовознавства, етнографії та ін.

Ефективність розвитку і формування особистості під­вищується за умови, що вона стає не лише об'єктом, а й суб'єктом виховання. Тільки ті виховні впливи, які вира­жають потребу самої дитини і спираються на її активність, цінні як виховні й забезпечують її розвиток.

Прикладом такого підходу до організації навчально-ви­ховного процесу може слугувати діяльність педагогічного колективу Севастопольського гуманітарно-технічного лі­цею. Тут з метою врахування вчителями індивідуальних особливостей учнів психолог підготував психологічні кар­ти на кожного гімназиста, в яких зібрано необхідні для ро­боти відомості. Так, у психологічній карті гімназистки Ні­ни записано, що вона прагне дружнього спілкування, але природна підозрілість змушує її триматися від одноклас­ників оддалік. Схильна до аналізу, проте ця її риса може перерости у критиканство. Докладає чимало зусиль для досягнення успіху в навчанні, зневажливо ставиться до не-

¹ Див.: Вьіготский Л.С. Проблема обучения и умственного развития в школьном возрасте. Избр. психол. исследова-ния. — М., 1956. — С. 499—450.

Загальні засади педагогіки

вдах. Психолог радить учителям тримати її «в рамках», у її присутності наголошувати на позитивних якостях інших гімназистів. Можна запропонувати дівчині стати організа­тором, контролюючи при цьому виконання нею своїх обов'язків.

Скільки дітей — стільки й порад. Отримавши відповід­ні орієнтири, педагоги виводять учнів на оптимальний ре­жим навчання, і ті швидко адаптуються до нових обста­вин.

Діяльність як чинник розвитку особистості

Анатомо-фізіологічний, психічний і соціальний розви­ток особистості здійснюється в діяльності.

Діяльність — спосіб буття людини у світі, її здатність вносити в дійсність зміни.

Основними компонентами діяльності є:

1) суб'єкт з його потребами;

2) мета, відповідно до якої предмет перетворюється на об'єкт, на який спрямовано діяльність;

3) засіб реалізації мети;

4) результат діяльності.

У роки навчання школяр бере участь в ігровій, нав­чальній, трудовій, художній, спортивній та громадській діяльності, які забезпечують його всебічний розвиток. «Тільки та діяльність дає щастя душі, — писав К. Ушин-ський, — зберігаючи її гідність, яка виходить з неї самої, отже, діяльність улюблена, діяльність вільна; а тому, на­скільки потрібно виховувати в душі прагнення до діяль­ності, настільки ж потрібно виховувати і прагнення до са­мостійності або свободи: один розвиток без другого, як ми бачимо, не може посуватися вперед»¹.

Важливою умовою ефективності розвитку особистос­ті у вищезгаданих видах діяльності є її активність, здат­ність до свідомої трудової та соціальної діяльності, міра ці­леспрямованого, планомірного перетворення навколиш­нього середовища й самої себе. Активність виявляється у рухах, пізнанні навколишньої дійсності, у спілкуванні, впливі на оточення й на саму себе. Останній вид активно­сті називають самовихованням.

¹ Ушинський К.Д. Людина як предмет виховання. Вибр. пед. твори: У 2-х т. — К., 1983. — Т. 1. — С. 393.

Розвиток, виховання і формування особистості

Найголовнішими видами діяльності є гра, навчання і праця. Гру вважають провідним видом діяльності для маленької дитини, хоча важливою вона є й для школярів, нерідко граються і дорослі. Навчання

---

⇐ Предыдущая13141516171819202122Следующая ⇒

Поделиться с друзьями:

---

Дата добавления: 2016-07-29; Мы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 1482 | Нарушение авторских прав

---

Поиск на сайте:

Лучшие изречения:

Свобода ничего не стоит, если она не включает в себя свободу ошибаться. © Махатма Ганди
==> читать все изречения...

2326 - | 2084 -

© 2015-2024 lektsii.org - Контакты - Последнее добавление