Тема 14. Захист прав та законних інтересів суб’єктів господарської діяльності

Реальність прав людини, в тому числі права на здійснення господарської діяльності, значною мірою залежить від можливості їх ефективного правового захисту. Метою вивчення цієї теми є з’ясування видів, засобів і основних процедур захисту прав та законних інтересів суб’єктів господарської діяльності.

Законодавство України закріплює можливості цивільно-правового, адміністративно-правового, кримінально-правового, нотаріального та судового захисту прав суб'єктів господарювання.

Відносини цивільно-правового захисту прав та законних інтересів суб’єктів господарської діяльності регулюються нормами ЦК України, Цивільного процесуального кодексу України,інших нормативно-правових актів.

Право на захист особа здійснює на свій розсуд. Нездійснення особою права на захист не є підставою для припинення цивільного права, що порушене, крім випадків, встановлених законом (ст. 20 ЦК України).

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

• визнання права;
• визнання правочину недійсним;
• припинення дії, яка порушує право;
• відновлення становища, яке існувало до порушення;
• примусове виконання обов'язку в натурі;
• зміна правовідношення;
• припинення правовідношення;
• відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;
• відшкодування моральної (немайнової) шкоди;
• визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до ст.17 ЦК України, Президент України здійснює захист цивільних прав та інтересів у межах повноважень, визначених Конституцією України. У випадках, встановлених Конституцією України та законом, особа має право звернутися за захистом цивільного права та інтересу до органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.
Орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим або орган місцевого самоврядування здійснюють захист цивільних прав та інтересів у межах, на підставах та у спосіб, що встановлені Конституцією України та законом. Рішення, прийняте такими органами щодо захисту цивільних прав та інтересів, не є перешкодою для звернення за їх захистом до суду.

Адміністративно-правовим вважається захист, що здійснюється засобами державно-правового впливу із залученням: 1) вищестоящих органів ви­конавчої влади; 2) державних органів, які спеціально уповноважені на за­хист прав суб'єктів підприємницької діяльності.

До останніх належать: 1) правоохоронні органи (міліція, прокуратура, податкова міліція); 2) органи, що здійснюють державний нагляд і контроль у сфері підприємницької діяльності і мають повноваження на проведення перевірок у відповідних галузях господарювання (зокрема, Антимонопольний комітет України).

На органи прокуратури п. 5 ч. 1 ст. 121 Конституції України покладає нагляд за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами.

Органи внутрішніх справ відповідно до п. 24 ст. 11 Закону України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 р. мають право вимагати від керівників підприємств, установ і організацій пояснення за фактами порушення законодавства, перевірка додержання якого віднесена до їх компетенції. Кримінально-процесу­альний кодекс України надає слідчим органів внутрішніх справ право провадити досудове слідство у справах про ряд злочинів.

Антимонопольний комітет України, не маючи статусу правоохорон­ного органу, в силу повноважень, наданих Законом України «Про Антимонопольний комітет України» від 26 листопада 1993 р., розглядає заяви суб'єктів підприємницької діяльності про порушення їх прав внаслідок недотримання законодавства про захист економіч­ної конкуренції.

В адміністративному порядку права і законні інтереси суб'єктів підприємницької діяльності можуть бути захищені шляхом звернення в порядку підпорядкованості до вищестоящих органів виконавчої влади (посадових осіб) зі скаргою (заявою) на дії (бездіяльність) підлеглих. Звернення до вищестоящого органу (посадової особи) є позасудовим шляхом вирішення спору і не перешкоджає наступному зверненню до судових органів незалежно від рішення цього органу. Процедура роз­гляду відповідних звернень регулюється підзаконними нормативними актами – інструкціями, правилами, положеннями тощо вищестоя­щих органів, а за їх відсутності – загальними нормами Закону України «Про звернення громадян» від 2 жовтня 1996 р.

Відносини кримінально-правового захисту прав та законних інтересів суб’єктів господарської діяльності регулюються нормами Кримінального кодексу України, Кримінального процесуального кодексу України,інших нормативно-правових актів.

Нотаріальний захист суб'єктів господарювання полягає в тому, що нотаріус, посвідчуючи договори, засвідчуючи правильність копій, накладаючи заборону відчуження майна, вчиняючи інші нотаріальні дії відповідно до Закону України «Про нотаріат» від 2 вересня 1993 р. тим самим сприяє суб'єктам господарської діяльності у здійсненні їх прав та захисті законних інтересів.

При вчиненні нотаріальних дій нотаріуси встановлюють особу учасників цивільних відносин, які особисто звернулися за вчиненням нотаріальних дій, з'ясовують обсяг цивільної дієздатності фізичних та юридичних осіб, які беруть участь в угодах; у разі укладання угод представником перевіряють його повноваження; роз'яснюють права й обов'язки, попереджають про наслідки нотаріальних дій, що вчиняються; перевіряють відповідність документів, що подаються для вчинення тієї чи іншої дії, чинному законодавству і відмовляють в учиненні нотаріальної дії у разі її невідповідності законодавству України або чинним міжнародним договорам України.

Судовий захист прав та законних інтересів суб'єктів господарської діяльності здійснюється судами загальної юрисдикції та Конституційним Судом України.

Захист прав і законних інтересів Конституцій­ним Судом України провадиться згідно із Законом України «Про Конституційний Суд України» від 16 жовтня 1996 р., відповідно до ст. 13 якого цей орган приймає рішення та дає висновки у справах щодо:

- конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабміну України, правових актів Верховної Ради АРК;

- відповідності Конституції України чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов'язковість;

- додержання конституційної процедури розслідування і розгляду спра­ви про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту;

- офіційного тлумачення Конституції та законів України.

До повноважень КСУ не належать пи­тання щодо законності актів органів державної влади, органів влади АРК та органів місцевого самоврядування, а також інші питання, які віднесені до компетенції судів загальної юрис­дикції.

До системи судів загальної юрисдикції належать місцеві суди, апеляційні суди, Апеляційний суд України, вищі спеціалізовані суди, Верховний Суд України. Судовий розгляд відповідних справ відбувається за процедурою, передбаченою Кримі­нальним процесуальним, Цивільним процесуальним, Господарським процесуальним кодексами, Кодексом адміністративного судочинства України, Митним кодексом України та іншими законами (далі - КПК України, ЦПК України тощо).

У порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства, в порядку позовного, наказного та окремого провадження.

У разі, якщо справа розглядається в порядку позовного провадження, до суду подається позовна заява, яка повинна складатися в письмовій формі і містити ряд передбачених ЦПК України положень. Якщо заява подана і оформлена в порядку, встановленому ЦПК України, суддя відкриває провадження у цивільній справі. Протягом одного місяця з дня відкриття провадження у справі з метою з'ясування можливості врегулювання спо­ру до судового розгляду або забезпечення правильного та швидкого вирішення справи за участю сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, повинно бути призначено і проведено попереднє судове засідання. Суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити заходи забезпечення позову, передбачені ст. 152 ЦПК України. Суд розглядає справи протягом розумного строку, але не більше 2 місяців з дня відкриття провадження у справі. Судовий розгляд закінчується ухваленням рішення суду.

Згідно зі ст. 12 ГПК України господарським судам підвідомчі:

- справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів та з інших підстав, а також у спорах про визнання недійсними актів з підстав, зазначених у законодавстві, крім: спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також та­рифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України, міждержавних договорів та угод віднесено до відання інших органів;

- справи про банкрутство;

- справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції.

Господарські суди вирішують господарські спори у порядку позов­ного провадження. Справи про банкрутство розглядаються у порядку, передбаченому ГПК України, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Позовна заява подається до господарського суду в письмовій формі. Питання про прийняття позовної заяви вирішується суддею. Суд­дя, прийнявши позовну заяву, не пізніше 5 днів з дня її надходження виносить і надсилає сторонам, прокурору, якщо він є заявником, ухвалу про порушення провадження у справі. Господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з власної ініціативи має право вжити заходів щодо забезпечення позову.

Спір має бути вирішено господарським судом у строк, який не пере­вищує двох місяців від дня одержання позовної заяви. Спір про стягнення заборгованості за опротестованим векселем має бути вирішено господарським судом у строк, що не перевищує одного місяця від дня одер­жання позовної заяви. У виняткових випадках голова господарського суду чи заступник голови господарського суду мають право продовжити строк вирішення спору, але не більш як на один місяць.

При вирішенні господарського спору по суті (задоволення позову, відмова в позові повністю або частково) господарський суд приймає рішення. Приймаючи рішення, господарський суд має право: визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству; вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони; зменшити у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання; стягти у доход державного бюджету України із сторони, що порушила строки розгляду претензії, штраф у розмірі, встановленому ст. 9 ГПК або у відповідності до законів, що регулюють порядок досудового врегулювання спорів у конкретних правовідносинах; стягти в доход державного бюджету України з винної сторони штраф у розмірі до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів грома­дян за ухилення від вчинення дій, покладених господарським судом на сторону; відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Згідно зі ст. 4 КАС України пра­восуддя в адміністративних справах здійснюється адміністративними судами, на вирішення яких передаються публічно-правові спори, у яких хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місце­вого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі зако­нодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Адміністративний позов може містити вимоги про: скасування або визнання нечинним рішення відповідача – суб'єкта владних повноважень повністю чи окремих його положень; зобов'язання відповідача – суб'єкта владних повноважень прийняти рішення або вчинити певні дії або утриматися від вчинення певних дій; стягнення з відповідача – суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, завданої його незаконним рішенням, дією або бездіяльністю; виконання зупиненої чи невчиненої дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повнова­жень) суб'єкта владних повноважень.

За ст. 122 КАС України ад­міністративна справа має бути розглянута і вирішена протягом ро­зумного строку, але не більше двох місяців з дня відкриття провадження у справі, якщо інше не встановлено КАС України. За результатом розгляду справи по суті приймається рішення у формі постанови.

Порядок утворення та діяльності третейських судів в Україні, вимоги щодо третейського розгляду встановлені в Законі України «Про третейські суди» від 11 травня 2004 р. Згідно зі ст. 1 цього Закону третейським судом є недержавний незалежний орган, що утворюється за угодою або відповідним рішенням заінтересованих фізичних та/або юридичних осіб для вирішення спорів, що виникають із цивільних та господарських правовідносин.

Юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окре­мої письмової угоди. Також спір може бути переданий на вирішення третейського суду до прийняття компетентним судом рішення у спорі між тими ж сторонами, з того ж предмета і з тих самих підстав.

Третейські суди можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком: справ у спорах про визнання недійсними нормативно-правових актів; справ у спорах, що виникають при укладенні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб; справ, пов'язаних з державною таємницею; справ у спорах, що виникають із сімейних правовідносин, крім справ у спорах, що виникають із шлюбних контрактів (договорів); справ про відновлення платоспроможності боржника чи виз­нання його банкрутом; справ, однією зі сторін в яких є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, державна установа чи організація, казенне підприємство; інших справ, які відповідно до закону підлягають вирішенню виключно судами загальної юрисдикції або КСУ; справ, коли хоча б одна із сторін спору є нерезидентом України.

В Україні можуть утворюватися та діяти постійно діючі третейські суди та третейські суди для вирішення конкретного спору (суди аd hос). Як постійно діючі, так і третейські суди для вирішення конкретного спору утворюються без статусу юридичної особи.

Сторони мають право вільно призначати чи обирати третейський суд та третейських суддів. Розгляд справи третейським судом не обмежений будь-якими строками, якщо інше не встановлено регламентом тре­тейського суду або третейською угодою.

Рішення третейського суду приймається після дослідження усіх об­ставин справи третейським суддею, що одноособово розглядав справу, або більшістю голосів третейських суддів, які входять до складу третей­ського суду. Рішення третейського суду виконуються зобов'язаною стороною добровільно, в порядку та строки, що встановлені в рішенні. Виконання рішення третейського суду, якщо воно потребує вчинення дій органами державної влади, органами місцевого само­врядування та їх службовими особами, здійснюється за умови видачі компетентним судом виконавчого документа.

Рішення третейського суду може бути оскаржене стороною у випадках, передбачених законом, до компетентного суду відповідно до встановлених законом підвідомчості та підсудності справ.

Специфічним різновидом третейського розгляду спорів, що виникають у сфері міжнародної торгівлі, є міжнародний комерційний арбітраж, який створюється і діє на підставі Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» від 24 лютого 1994 р.

 

План лекційного заняття

1. Цивільно - правовий захист суб'єктів господарської діяльності.

2. Адміністративно-правовий захист суб'єктів господарської діяльності.

3. Кримінально-правовий захист суб'єктів господарської діяльності.

4. Нотаріальний захист суб'єктів господарської діяльності.

5. Судовий захист прав суб'єктів господарської діяльності.

6. Захист прав третейськими судами.

 

План практичного заняття

1. Цивільно - правовий захист суб'єктів господарської діяльності.

2. Адміністративно-правовий захист суб'єктів господарської діяльності

3. Кримінально-правовий захист суб'єктів господарської діяльності.

4. Нотаріальний захист суб'єктів господарської діяльності.

5. Судовий захист прав суб'єктів господарської діяльності.

6. Захист прав третейськими судами.

Самостійна робота

Питання для самостійного опрацювання

1. Правові гарантії господарської діяльності. Форми, способи і механізми захисту прав та законних інтересів суб’єктів господарювання.

2. Судова система України. Підвідомчість та підсудність спорів судам.

3. Порядок звернення до господарського суду. Порядок розгляду спорів у господарських судах. Виконання рішень господарського суду.

 

Глосарій: правовий захист, юрисдикційна форма захисту, неюрисдикційна форма захисту, самозахист, визнання права, відшкодування збитків, адміністративний захист, нотаріальний захист, нотаріус, судовий захист, суд, господарський суд, третейський суд, комерційний арбітраж, цивільне судочинство, господарське судочинство, адміністративне судочинство, кримінальне судочинство, підвідомчість, підсудність, претензія, позовна заява, рішення, ухвала, апеляційна скарга, касаційна скарга.

З авдання для самостійної роботи та самоконтролю знань:

1.Ознайомитися з рекомендованими джерелами і літературою до теми та підготувати опорний конспект питань для обговорення на семінарському занятті.

2. Скласти термінологічний словник до теми і підготуватися до понятійного диктанту.

3. Розробити структурно-логічну схему «Судова система України».

4. Виконати тестові завдання:

1. Шляхом звернення до міліції, прокуратури, Антимонопольного комітету України здійснюється захист суб'єктів господарської діяльності:

а) адміністративно-правовий;

б) нотаріальний;

в) судовий;

г) арбітражний.

2. Справи щодо офіційного тлумачення Конституції та законів України розглядаються:

а) Верховним Судом України;

б) Конституційним Судом України;

в) Міністерством юстиції України;

г) Президентом України.

3. Третейські суди не можуть розглядати справи про:

а) невиконання господарських договорів;

б) визнання недійсними нормативно-правових актів;

в) сплату неустойки;

г) відшкодування збитків, заподіяних суб’єктом зовнішньоекономічної діяльності.

5. Вирішити ситуаційні завдання:

Ситуаційне завдання № 1

Приватний підприємець Івченко уклав з будівельною організацією «РБК» договір підряду на виконання оздоблювальних робіт у приміщенні належного йому магазину та переказав аванс (7 тис. грн.), як і передбачалось договором. Однак підприємство «РБК» ремонтні роботи, передбачені договором, не розпочало, а отримані гроші не повернуло. Івченко вирішив подати позов до суду.

На підставі норм Господарського процесуального кодексу України надайте консультацію приватному підприємцю Івченко щодо документів, які необхідно подати до господарського суду. Складіть проект позовної заяви.

Ситуаційне завдання № 2

Чернігівське державне підприємство «Металург» подало позов до Господарського суду Чернігівської області з вимогою стягнути з Чернігівської облдержадміністрації як юридичної особи суму коштів, не сплачених за поставлені товари, а також неустойку згідно відповідного договору.

Чи підсудна вказана справа Господарському суду Чернігівської області?

Яка структура господарських судів в Україні?

Проаналізуйте ситуацію та дайте відповідь з посиланням на відповідні нормативно-правові акти.

Ситуаційне завдання № 3

Господарський суд Полтавської області розглядав спір між ТОВ «Гарант» (позивач) та приватним підприємством «Феміда» (відповідач) щодо недопоставки «Фемідою» партії трикотажних виробів згідно відповідного договору. 20 січня 2012 р. суд прийняв рішення, задовольнивши при цьому вимоги позивача в повному обсязі. ТОВ не погодився з прийнятим рішенням та вирішило його оскаржити.

В якому порядку і в який строк ТОВ може оскаржити рішення господарського суду?

Чи набирає в даному випадку законної сили рішення господарського суду?

Яка судова інстанція уповноважена розглядати заяву ТОВ про оскарження?

Які нормативно-правові акти врегульовують зазначені правовідносини?

Ситуаційне завдання № 4

Товариство з додатковою відповідальністю «Тютюн» (м. Харків) подало позов до приватного підприємства «Квітень» (м. Полтава) про стягнення 180 тис. грн.

Господарський суд позов задовольнив. Рішення було прийнято 20 квітня 2012 р. Однак відповідач відмовився перераховувати кошти позивачу.

Які в даному випадку повинні бути дії позивача?

Яким чином повинно бути виконано рішення господарського суду?

Проаналізуйте ситуацію згідно чинного законодавства України.

Теми презентацій, рефератів:

1. Самозахист прав та законних інтересів суб’єктів господарювання.

2. Реформа судової системи України.

3. Стадії господарського судочинства.

4. Захист прав та законних інтересів суб’єктів господарювання в зарубіжних країнах.

 

Джерела і література

Нормативно-правові акти

1. Конституція України: прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – 23 липня. – № 30. – Ст. 141.

2. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 р. // Офіційний вісник України. – 2003. – 28 березня. – № 11. – Ст. 462.

3. Господарський процесуальний кодекс України від 6 листопада 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – 11 лютого. – № 6. – Ст. 56.

4. Кодекс адміністративного судочинства України від 6 липня 2005 р. // Урядовий кур’єр. – 2005. – 17 серпня. – № 153-154.

1. Кодекс України про адміністративні правопорушення від 12 липня 1984 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1984. – № 51 (додаток). – Ст. 1122.
2. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – 29 червня. – № 25-26. – Ст. 131.
3. Кримінальний процесуальний кодекс України від 13 квітня 2012 р. // Голос України. – 2012. – 19 травня. – № 90-91.

8. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. // Офіційний вісник України. – 2003. – 28 березня. – № 11. – Ст. 461.

9. Цивільний процесуальний кодекс України від 18 березня 2004 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 40-42. – Ст. 492.

10. Про Антимонопольний комітет України: Закон України від 26 листопада 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – 14 грудня. – № 50. – Ст. 472.

11. Про виконавче провадження: Закон України від 21 квітня 1999 р. в редакції від 4 листопада 2010 р.// Урядовий кур’єр. – 2010. – 21 грудня. – № 239.

1. Про гарантії держави щодо виконання судових рішень: Закон України від 27 червня 2012 р. // Голос України. – 2012. – 27 червня. – № 117.

13. Про державну податкову службу в Україні: Закон України від 4 грудня 1990 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. – 5 лютого. – № 6. – Ст. 37.

14. Про захист від недобросовісної конкуренції: Закон України від 7 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 36. – Ст. 164.

15. Про захист економічної конкуренції: Закон України від 11 січня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 12. – Ст. 64.

16. Про захист іноземних інвестицій на Україні: Закон України від 10 вересня 1991 р. // Голос України. – 1991. – 24 вересня. – № 185.

17. Про захист прав покупців сільськогосподарських машин: Закон України від 5 червня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 38. – Ст. 315.

18. Про звернення громадян: Закон України від 2 жовтня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. –№ 47. – Ст. 256.

19. Про Конституційний суд України: Закон України від 16 жовтня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. –№ 49. – Ст. 272.

20. Про міжнародний комерційний арбітраж: Закон України від 24 лютого 1994 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – 21 червня. – № 25. – Ст. 198.

1. Про міжнародне приватне право: Закон України від 23 червня 2005 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 32. – Ст. 422.

22. Про міліцію: Закон України від 20 грудня 1990 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 4. – Ст. 20.

23. Про нотаріат: Закон України від 2 вересня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. –№ 39. – Ст. 383.

24. Про судоустрій і статус суддів України: Закон України від 7 липня 2010 р. // Офіційний вісник України. – 2010. – 30 липня. – № 55/1. – Ст. 1900.

25. Про торгово-промислові палати в Україні: Закон України від 2 грудня 1997 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 13. – Ст. 52.

26. Про третейські суди: Закон України від 11 травня 2004 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – 27 серпня. – № 35. – Ст. 412.

27. Розпорядження Антимонопольного комітету України «Методика визначення монопольного (домінуючого) становища суб’єктів господарювання на ринку» № 49-р від 5 березня 2002 р. // Офіційний вісник України. – 2002. – 19 квітня. – № 14. – Ст. 778.

Література

Основна

28. Господарське право: навч. посіб. / За ред. М.Л. Шелухiна. – К.: Центр навчальної лiтератури, 2006. – С. 170–178.

1. Несинова С.В. Господарське право України: навч. посіб. / С.В. Несинова, В.С. Воронко, Т.С. Чебикіна; за заг. ред. С.В. Несинової. – К.: Центр учбової літератури, 2012. – С.506-519.

30. Підприємницьке право: підручник / за ред. О.В. Старцева. – 3-тє вид., перероб. і доп. – М.: Істина, 2007. – С. 775-800.

Додаткова

31. Беляневич О. Про форми захисту прав суб’єктів господарювання / О. Беляневич // Українське комерційне право. – 2007. – № 8. – С. 62-69.

32. Бєліков О. Оспорювання рішень Антимонопольного комітету / О. Бєліков // Юридичний журнал. – 2007. – № 10. – С. 86-89.

33. Бондик В. Особенности функционирования института мирового соглашения в арбитражном процессе / В. Бондик // Предпринимательство, хозяйство и право. – 2000. – № 11.

34. Варнаков Е. Как обратиться за помощью в АМКУ: (О требованиях к подаче заявлений относительно нарушения законодательства о защите экономической конкуренции) / Е. Варнаков // Частный предприниматель. – 2005. – Октябрь. – № 20. – С. 32-33.

35. Головань І.В. Правова робота і захист прав підприємців: Монографія / І.В. Головань; [Наук. ред. Г.Л.Знаменський]; НАН України. Ін-т екон.-прав. дослідж. – Донецьк: Юго-Восток, 2003. – 168 с.

36. Господарське судочинство в Україні: Суд. практика. Застосування законодавства про банкрутство: [Зб. нормат. док. Верхов. Суду та Вищ. госп. суду України] / Верхов. Суд України; Вищ. госп. суд України; Відп. ред. Д.М. Притика; [Упоряд. Б.М. Поляков]. – К.: Ін Юре, 2004. – 566 с.

37. Кондратьєва О. Стан захисту підприємництва і споживачів від недобросовісної конкуренції: проблеми законодавчого забезпечення та правозастосування: нова редакція (зміст) Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» / О. Кондратьєва // Інтелектуальна власність. – 2007. – № 11. – С. 36-43.

38. Лахно О. Оскарження дій (бездіяльності) та рішень замовників при здійсненні державних закупівель: сучасність і майбутнє / О. Лахно // Редукціон. – 2007. – № 11. – С. 38-40.

1. Ніколенко Л.М. Експертний висновок як засіб доказування в господарському процесі / Л.М. Ніколенко // Юридичний журнал. – 2003. – №7. – С. 118-119.

40. Ніколенко Л.М. Поняття судових доказів у господарському процесі / Л.М. Ніколенко // Право України. – 2003. – №9. – С. 48-52.

1. Ніколенко Л.М. Суб'єкти процесу доказування в господарських судах України / Л.М. Ніколенко // Юридичний журнал. – 2003. – №8. – С. 124-125.

42. Спасибо-Фатєєва І. Корпоративні відносини й корпоративні спори / І. Спасибо-Фатєєва // Юридичний радник. – 2007. – № 6. – С. 28-33.

43. Теньков С.О. Коментар судової практики з господарських справ / С.О. Теньков. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – 384 с.

44. Теньков С. Коментар судової практики вирішення корпоративних конфліктів: Коментар; Довідковий матеріал; Судова практика / С. Теньков. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – 368 с.

45. Удалов Т. Оскарження рішень органів Антимонопольного комітету України / Т. Удалов // Юридичний журнал. – 2006. – № 7. – С. 108-111.

46. Чернадчук В.Д. Основи господарського процесуального права України: навч. посібник для студ. вузів / В.Д. Чернадчук, В.В. Сухонос. – Суми: Університетська книга, 2003. – 220 с.

47. Шелухін М.Л. Господарське процесуальне право: навч. посібник / М.Л. Шелухін, О.М. Зубатенко. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 264 с.