Тема 11. Договори про надання послуг

Опрацьовуючи тему«Договори про надання послуг», студенту слід взяти до уваги, що предметом вивчення у цій темі є договірні відносини з приводу надання послуг, які відіграють істотну роль у сфері господарської діяльності. Мета, яку потрібно реалізувати у процесі опрацювання рекомендованих нормативних і літературних джерел, полягає у з’ясуванні поняття та ознак договору перевезення вантажів та його видів, особливостей правового регулювання договору перевезення пасажирів і багажу, договору транспортного експедирування, з’ясуванні поняття та ознак договору страхування та його видів, договору позики і кредитного договору, агентських відносин у сфері господарювання, догові рів доручення, комісії, консигнації та зберігання.

Відносини перевезень регулюються ГК України, ЦК України, законодавством України про транспорт, кодексами (статутами) окремих видів транспорту, іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст.306 ГК України, перевезенням вантажів визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами.

Суб'єктами відносин перевезення вантажів є перевізники,
вантажовідправники та вантажоодержувачі. Перевезення вантажів здійснюють вантажний залізничний транспорт, автомобільний вантажний транспорт, морський вантажний транспорт та вантажний внутрішній флот, авіаційний вантажний транспорт, трубопровідний транспорт, космічний транспорт, інші види транспорту.

Згідно зі ст. 909 ЦК України (ст. 307 ГК України) за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

За договором перевезення пасажира одна сторона (перевізник) зобов'язується перевезти другу сторону (пасажира) до пункту призначення, а в разі здавання багажу - також доставити багаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання багажу, а пасажир зобов'язується сплатити встановлену плату за проїзд, а у разі здавання багажу - також за його провезеним (ст. 910 ЦК України).

Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі.
Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.

Згідно зі ст. 919 ЦК України перевізник зобов'язаний доставити вантаж, пасажира, багаж, пошту до пункту призначення у строк, встановлений договором, якщо інший строк не встановлений транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них, а в разі відсутності таких строків - у розумний строк. Перевізник зобов'язаний повідомити одержувача про прибуття вантажу на його адресу. Одержувач зобов'язаний прийняти вантаж, який прибув. Він має право відмовитися від прийняття пошкодженого або зіпсованого вантажу, якщо буде встановлено, що внаслідок зміни якості виключається можливість повного або часткового використання вантажу за первісним призначенням.

Відповідальність за невиконання або неналежне виконання договору перевезення встановлена ст. ст. 920-924 ЦК України, ст. ст. 313-315 ГК України, а також у відповідних статутах і кодексах, присвячених конкретним видам транспорту. Так, згідно зі ст. 921 ЦК України перевізник за ненадання транспортного засобу для перевезення вантажу, а відправник за ненадання вантажу або невикористання наданого транспортного засобу з інших причин несуть відповідальність, встановлену договором, якщо інше не встановлено транспортними кодексами (статутами).

За затримку у відправленні транспортного засобу, що перевозить пасажира, або запізнення у прибутті такого транспортного засобу до пункту призначення перевізник сплачує пасажирові штраф у розмірі, встановленому за домовленістю сторін, транспортними кодексами (статутами), якщо перевізник не доведе, що ці порушення сталися внаслідок непереборної сили, усунення несправності транспортного засобу, яка загрожувала життю або здоров'ю пасажирів, або інших обставин, що не залежали від перевізника (ст. 922 ЦК України).

У разі прострочення доставки вантажу перевізник зобов'язаний відшкодувати другій стороні збитки, завдані порушенням строку перевезення, якщо інші форми відповідальності не встановлені договором, транспортними кодексами (статутами) (ст. 923 ЦК України).

Перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та
пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини.

За шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, перевізник
відповідає:

· у разі втрати або нестачі вантажу - в розмірі вартості
вантажу, який втрачено або якого не вистачає;

· у разі пошкодження вантажу - в розмірі суми, на яку зменшилася його вартість;

· у разі втрати вантажу, зданого до перевезення з оголошенням його цінності, - у розмірі оголошеної цінності, якщо не буде доведено, що вона є нижчою від дійсної вартості вантажу.

Якщо внаслідок пошкодження вантажу його якість змінилася
настільки, що він не може бути використаний за прямим
призначенням, одержувач вантажу має право від нього відмовитися і
вимагати відшкодування за його втрату (ст. 314 ГК України).

За договором транспортного експедирування одна сторона
(експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони
(клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором
послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. (ч.1 ст. 316 ГК України). Предметом договору транспортного експедирування є транспорт­но-експедиційні послуги, які надаються експедиторами та складають­ся з комплексу послуг, пов'язаних з підготовкою та відправленням вантажів, проведенням взаєморозрахунків, контролем за їх проход­женням і одержанням.

Розрахункові та кредитні відносини регулюються ЦК України, ГК України, законами України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 23 вересня 1994 р., «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 6 липня 1995 р. (в редакції від 1 червня 2000 р.), «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 р., «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» від 5 квітня 2001 р., «Про фінансові послуги та дер­жавне регулювання ринків фінансових послуг» від 12 липня 2001 р. та ін. Існує також велика кількість підзаконних нормативно-правових актів, серед яких – акти Національного банку України.

Розрахунки за допомогою грошових коштів мають дві форми р озрахунки за готівку (готівкові) та безготів­кові розрахунки. Вибір форми розрахунків обумовлюється як волевиявленням сторін – учасників відповідних правовідносин так і приписами закону і залежить від ряду чинників – виду діяльності суб'єкта, економічної доцільності, залежності від часу, протягом якого повинна здійснитися операція, правового статусу осіб – платника і одержувача грошових коштів, та інших.

Так, відповідно до ст. 1087 ЦК України розрахунки за участю фізичних осіб, не пов'язані зі здійсненням ними підприємницької діяль­ності, можуть провадитися у готівковій або в безготівковій формі за допомогою розрахункових документів у електронному або паперовому вигляді. Розрахунки між юридичними особами, а також розрахунки за участю фізичних осіб, пов'язані зі здійсненням ними підприємницької діяльності, провадяться переважно в безготівковій формі, проте можуть провадитися також готівкою, якщо інше не встановлено законом. Ст. 198 ГК України дозволяє здійснення платежів за грошовими зобов'язаннями, що виникають у господарських відносинах, готівкою через установи банків, якщо інше не встановлено законом.

Готівкові кошти можуть використовуватися для розрахунків за реалізовану продукцію (товари, виконані роботи, надані послуги). При цьому згідно з п. 2.2 «Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні» підприємства (підприємці) здійснюють розрахунки готівкою між собою і з фізичними особами (громадянами України, іноземцями, особами без громадянства, які не здійснюють підприємницької діяльності) через касу як за рахунок готівкової виручки, так і за рахунок коштів, одержаних із банків. Зазначені розрахунки проводяться також шляхом переказу готівки для сплати відповідних платежів.

Гранична сума готівкового розрахунку одного підприємства (підприємця) з іншим підприємством (підприємцем) протягом одного дня за одним або кількома платіжними документами встановлюється відповідною постановою Правління НБУ. Платежі понад зазначену граничну суму проводяться винятково в безготівковій формі. Кількість підприємств (підприємців), з якими здійснюються розрахунки протягом дня, не обмежується.

Зазначені обмеження не поширюються на: 1) розрахунки підприємств (підприємців) з фізичними особами, бюджетами та державними цільовими фондами; 2) добровільні пожертвування та благодійну допомогу; 3) розрахунки підприємств (підприємців) за спожиту ними елек­троенергію; 4) використання коштів, виданих на відрядження; 5) розрахунки підприємств (підприємців) між собою під час закупівлі сільськогосподарської продукції.

Для підприємств, що здійснюють операції з готівкою в національній валюті, встановлюються ліміт каси та строки здавання готівкової виручки (готівки). Підприємства можуть тримати в позаробочий час у своїх касах готівкову виручку (готівку) в межах, що не перевищують установлений ліміт каси. Готівкова виручка (готівка), що перевищує встановлений ліміт каси, обов'язково здається до банків для її зарахування на банківські рахунки.

Готівкові кошти можуть використовуватися для розрахунків за операціями, які безпосередньо не пов'язані з реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг) та іншого майна. До таких розрахунків належать, зокрема, розрахунки з оплати праці, відряджень тощо.

Безготівкові розрахунки – це перерахування певної суми коштів з рахунків платників на рахунки отримувачів коштів, а також перерахування банками за дорученням підприємств і фізичних осіб коштів, внесених ними готівкою в касу банку, на рахунки отримувачів коштів.

Для здійснення перерахування як у платника, так і у отримувача коштів повинні бути рахунки, що відкриваються банками та іншими фінансовими установами для зберігання грошей і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України. Відкриття таких рахунків опосередковується укладенням між клієнтом та банком договору банківського рахунка.

За договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком (ст. 1066 ЦК). Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Згідно зі ст. 1068 ЦК, банк зобов'язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунка або законом. Банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом. Законодавством передбачена відповідальність усіх суб’єктів безготівкових розрахунків за порушення порядку здійснення платежів.

У ряді випадків законодавством встановлюються обмеження на розпорядження коштами, що означає, відповідно, і наявність обмежень на їх перерахування з рахунка платника на рахунок отримувача, а також на їх одержання отримувачем. Так, Законом України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одер­жаних злочинним шляхом» від 28 листопада 2002 р. встановлено перелік фінансових операцій, які підлягають фінансовому моніторингу. Вимоги щодо фінансового моніторингу такої операції означають, зокрема, те, що суб'єкт первинного фінансового моніторингу (банк, страхова, інша фінансова установа тощо) має право відмовитися від її здійснення, тобто від пере­рахування коштів з рахунка платника на рахунок отримувача, а також від зарахування їхна рахунок отримувача. Іншим обмеженням на розпорядження грошовими коштами є передача активів суб'єкта, до яких належать і грошові кошти, у по­даткову заставу в разі наявності у такого суб'єкта податкового боргу. Обмеження на розпорядження грошовими коштами, в тому чис­лі і тими, що зберігаються на рахунках суб'єктів господарської діяльності, можуть бути накладені також судом: згідно зі ст. 67 ГПК України одним із заходів забезпечення позову є накладання арешту на грошові суми, що нале­жать відповідачеві.

Банки за дорученням підприємств і фізичних осіб перераховують
кошти, внесені ними готівкою в касу банку, на рахунки отримувачів
коштів. Для віднесення розрахунків до безготівкових не обов'язкова наявність рахунка у платника грошових коштів; також у разі, якщо у такого платника є рахунок, не є обов'язковим перерахування коштів саме з нього – важливим є саме наявність рахунка в отримувача коштів і, відповідно, наявність власне готівкових коштів у платника і права ними розпоряджатися.

Зазмістом ст. 1088 ЦК України та ст. 341 ГК України при здійсненні безготівкових розрахунків допускаються розра­хунки із застосуванням платіжних доручень, акредитивів, розрахун­кових чеків (чеків), розрахунки за інкасо, а також інші розрахунки, передбачені законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту. Також допускається використання банківських платіжних карток, векселів та інших платіжних інструментів.

За платіжним дорученням банк зобов'язується за дорученням платника за рахунок грошових коштів, що розміщені на його рахунку у цьому банку, переказати певну грошову суму на рахунок визначеної платником особи (одержувача) у цьому чи в іншому банку у строк, встановлений законом або банківськими правилами, якщо інший строк не передбачений договором або звичаями ділового обороту (ст. 1089 ЦК України).

Згідно зі ст. 1099 ЦК, у разі розрахунків за інкасовими дорученнями (за інкасо) банк (банк-емітент) за дорученням клієнта здійснює за рахунок клієнта дії щодо одержання від платника платежу та (або) акцепту платежу. Банк-емітент, який одержав інкасове доручення, має право залучати для його виконання інший банк (виконуючий банк). Одержані (інкасовані) суми негайно передаються виконуючим банком у розпорядження банку-емітента, який повинен зарахувати ці суми на рахунок клієнта (ст.1100 ЦК).

За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором (ст. 1058 ЦК). Якщо інше не передбаче­но нормами, що регулюють дані відносини, і не випливає із суті дого­вору банківського вкладу, права й обов'язки банку і вкладника ґрунтуються на положеннях про банківський рахунок.

Необхідною умовою здійснення перерахування з відкри­того платником рахунка є наявність на ньому відповідних коштів, які існують у вигляді спеціальних облікових записів. Якщо відповідно до договору банківського рахунка банк здійснює платежі з рахунка клієнта, незважаючи на відсутність на ньому грошових коштів (кредитування рахунка), банк вважається таким, що надав клієнтові кредит на відповідну суму від дня здійснення цього платежу (ст. 1069 ЦК України).

Банківські кредити відіграють важливу роль в господарській діяльності суб’єктів підприємництва, будучи джерелами формування їхніх обо­ротних коштів та капітальних вкладень. Під кредитом розуміють позичковий капітал банку у грошо­вій формі, що передається у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання.

ГК України (ст. 345) передбачено, що кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. Згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту. Предметом кредитного договору є винятково грошові кошти, що надаються позичальнику на умовах, визначених у договорі. Це відрізняє кредитний договір від договору позики, предметом якого можуть бути як грошові кошти, так і речі, визначені родовими ознаками. Позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити про­центи. На відміну від позики, яка допускає безоплатне користування майном, сплата процентів за договором про надання кредиту за за­гальним правилом є обов'язковою.

Кредити, які надаються банками, розрізняються за строками користування: короткострокові – до одного року, середньострокові – до трьох років, довгострокові – понад три роки.

Ст. 347 ГК України встановлено, що у сфері господарювання можуть використовуватися банківський, комерційний, лізинговий, іпотечний та інші форми кредиту.

Відносини страхування регулюються ЦК України, ГК України, Законом України від 7 березня 1996 р. "Про страхування" (в редакції від 4 жовтня 2001 р.), іншими нормативно-правовими актами.

Згідно зі ст. 16 Закону України "Про страхування" (ст. 354 ГК України, ст. 979 ЦК України) договором страхування є письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з яким страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Згідно зі ст. 2 Закону України "Про страхування" страховиками визнаються фінансові установи, які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю. Договір страхування укладається в письмовій формі. Факт укладання договору страхування може посвідчуватися страховим свідоцтвом (полісом, сертифікатом), яке є формою договору страхування, що,однак, не позбавляє сторони цього договору права викласти його в іншій письмовій формі.

Суб'єкти господарювання - страховики здійснюють страхову
діяльність за умови одержання ліцензії на право проведення певного
виду страхування. Страховик має право займатися лише тими видами
страхування, які визначені в ліцензії (ст. 353 ГК України).

Відносини доручення регулюються ЦК України, ГК України, іншими нормативно-правовими актами.

За договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язу­ється вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії (ст. 1000 ЦК України).

Договором доручення може бути встановлено виключне право
повіреного на вчинення від імені та за рахунок довірителя всіх або
частини юридичних дій, передбачених договором. У договорі можуть бути встановлені строк дії такого доручення та (або) територія, у межах якої є чинним виключне право повіреного.

Різновидом договору доручення є агентський договір. Згідно зі ст. 297 ГК України за агентським договором одна сторона (комерційний агент) зобов'язується надати послуги другій стороні (суб'єкту, якого представляє агент) в укладенні угод чи сприяти їх укладенню (надання фактичних послуг) від імені цього суб'єкта і за його рахунок.

Згідно зі ст. 301 ГК України, відповідно до агентського договору комерційний агент одержує агентську винагороду за посередницькі операції, що здійснені ним в інтересах суб'єкта, якого він представляє, у розмірі, передбаченому договором. Агентський договір укладається в письмовій формі і повинен визначати сферу, характер і порядок виконання комерційним агентом посередницьких послуг, права та обов'язки сторін, умови і розмір винагороди комерційному агентові, строк дії договору, санкції у разі порушення сторонами умов договору, інші необхідні умови, визначені сторонами.

Відповідно до ст. 304 ГК України, агентський договір припиняється за угодою сторін, а також у разі:

· відкликання повноважень комерційного агента суб'єктом, якого він представляє, або відмови комерційного агента від подальшого здійснення комерційного посередництва за договором, укладеним сторонами без визначення строку його дії;

· вибуття однієї із сторін договору внаслідок її припинення або смерті;

· виникнення інших обставин, що припиняють повноваження комерційного агента або суб'єкта, якого він представляє.

Регулювання відносин комісії у господарській діяльності здійснюється на підставі положень ЦК України, інших нормативно-правових актів. Згідно зі ст. 1011 ЦК України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити одну або кілька угод від свого імені, але за рахунок комітента.

Договір комісії може бути укладений на визначений строк або без визначення строку (ч. 1 ст. 1012 ЦК України). ЦК України не містить спеціальних норм щодо форми договору комісії. Це означає поширення на цей договір загальних правил, які визначають форму правочинів (статті 205-209 ЦК України).

Договір комісії може припинятися на загальних підставах. На відміну від розірвання договору, яке передбачає згоду сторін, договір комісії може припинитися за ініціативи однієї з них. В ЦК України закріплені дві підстави такого припинення:

· відмова від договору комітента (ст. 1025 ЦК України);

· відмова від договору комісіоне­ра (ст. 1026 ЦК України).

Договір консигнації є різновидом договору комісії. Визначення консигнації ЦК України та ГК Українине містять. Договори консигнації - операції з реалізації товарів, відповідно до яких одна сторона (консигнатор) зобов'язується за дорученням другої сторони (консигнанта) продати протягом визначеного часу (строку дії угоди консигнації) за обумовлену винагороду з консигнаційного складу від свого імені товари, які належать консигнанту.

Відносини зберігання регулюються ЦК України, ГК України, іншими нормативно-правовими актами.

Згідно зі ст. 936 ЦК України, за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Законодавством передбачено особливості зберігання речей на товарному складі (ст. ст. 956 - 966 ЦК України),у ломбарді (ст. 967 ЦК України), цінностей у банку (ст.ст. 969 - 971 ЦК України), підприємствами транспорту, у віданні яких є камери схову (ст. 972 ЦК України), готелями (ст. 975 ЦК України), а також договори охорони (ст. 978 ЦК України).

 

Самостійна робота

Питання для самостійного опрацювання

1. Договір перевезення вантажів. Договір перевезення пасажирів і багажу. Договір транспортного експедирування.

2. Договір страхування. Види договору страхування.

3. Договір позики і кредитний договір. Договір банківського рахунка. Банківський вклад.

4. Правове регулювання безготівкових розрахунків. Поняття готівкових розрахунків та порядок їх здійснення.

5. Договір доручення. Агентський договір.

6. Договір комісії. Договір консигнації.

7. Договір зберігання.

 

Глосарій: договір перевезення вантажів, договір перевезення пасажира, договір транспортного експедирування, фінансова діяльність, кредитно-розрахункові відносини, фінансові послуги, фінансова установа, банк, НБУ, банківська діяльність, страхування, страховик, страхувальник, договір страхування, аудит, аудитор, готівкові розрахунки, безготівкові розрахунки, каса, ліміт каси, платіжний інструмент, платіжне доручення, акредитив, інкасо, чек, позика, договір позики,кредит, банківський кредит, лізинговий кредит, кредитний договір, банківський рахунок, договір банківського рахунка, договір банківського вкладу, поточний рахунок, депозитний рахунок, договір доручення, агентський договір, договір комісії, договір консигнації, договір зберігання.

 

З авдання для самостійної роботи та самоконтролю знань:

1.Ознайомитися з рекомендованими джерелами і літературою до теми та підготувати опорний конспект питань теми.

2. Скласти термінологічний словник до теми і підготуватися до понятійного диктанту.

3. Розробити структурно-логічну схему «Договори про надання послуг».

4. Виконати тестові завдання:

1. До перевізних документів за договором перевезення належить:

а) коносамент;

б) акцепт;

в) оферта;

г) консалтинг.

2. За договором позики позикодавець передає позичальникові речі:

а) визначені індивідуально визначеними ознаками;

б) визначені родовими ознаками;

в) лише виробничого призначення;

г) лише споживчого призначення.

3. Договір, за яким одна сторона передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити першій стороні своє право грошової вимоги до третьої особи (борж­ника), називається договором:

а) факторингу;

б) лізингу;

в) позики;

г) консигнації.

5. Вирішити ситуаційні завдання:

Ситуаційне завдання № 1

ПрАТ «Продмаш» відправило про­дукцію залізницею. У встановлений строк ван­таж не прибув на станцію призначення, за що залізниця оплати­ла вартість втраченого вантажу одержувачу. Через 60 діб вантаж був доставлений на станцію призначення, про що одержувач був сповіщений. Залізниця зажадала від одержувача прийняти ван­таж і повернути суму, виплачену за втрату вантажу, а також вар­тість його перевезення.

Вантажоодержувач відмовився виконати вимоги залізниці, посилаючись на те, що вантаж тепер не потрібен. Залізниця звернулася з позовом у господарський суд.

Коли вантаж вважається втраченим і які правові наслідки настають в даному випадку?

Чи має право вантажоодержувач має право відмовити­ся від прийомки вантажу?

Кому повинна бути заявлена претензія у зв’язку зі втра­тою вантажу?

Які документи додаються до претензії?

Яке рішення винесе господарський суд?

Ситуаційне завдання № 2

Приватному підприємству «Ольвія» був доставлений вантаж залізни­цею в опломбованому вагоні. Вантажоодержувач встановив, що була прострочення доставки вантажу і нечіткі відтиски на пломбах. Посилаючись на це, одержувач став вимагати від транспортної організації видачі комерційного акту, в чому йому було відмов­лено. Подану одержувачем претензію залізниця відхилила.

Які особливості приймання вантажу від залізниці?

Які підстави для складення комерційного акту і як пови­нен вчинити одержувач вантажу, якщо залізниця від­мовила у видачі такого акту?

Які строки подання претензії, відповіді на неї та строки позовної давності встановлені по спорам за участю перевізника?

З якого моменту починається перебіг претензійних строків та строків позовної давності в даній ситуації?

За яких умов можна притягнути до відповідальності заліз­ницю?

За яких умов перевізник звільняється від відповідальності за прострочення доставки вантажу?

Який орган буде розглядати справу і яке Ваше рішення даної ситуації?

Ситуаційне завдання №3

Повне товариство “Стра­хова справа” протягом 2012 року відмовила у виплаті страхової суми у п'яти випадках:

гр. C., що не сплачував страхові платежі протягом останніх трьох місяців;

ПП “Майстер”, оскільки договір страхування було укла­дено на строк до 1 листопада 2012 року, а страховий випадок стався 18 листопада 2012 р.;

ПрАТ “Калкін”, що застрахувало приміщення, яке знаходи­лося в аварійному будинку, на суму, що значно перевищувала його балансову вартість;

гр. JI. у зв’язку з ушкодженням здоров’я внаслідок ряту­вання майна з палаючого будинку, оскільки потерпілий своїми діями навмисно створював небезпеку для свого здоров’я;

ТОВ “Ліст”, за збитки, що сталися внаслідок неправо­мірних дій гр. М. та гр. P., оскільки останні відшкодували завдані збитки в повному обсязі.

Зробіть висновки щодо правомірності відмови “Стра­хової справи” у виплаті страхової суми в кожному випадку.

Які підстави для відмови страховика у виплаті страхових сум передбачені законодавством?

У яких випадках згідно чинного законодавства України припиняються зобов’язання зі страхування?

 

Теми презентацій, рефератів:

1. Транспортні договори в законодавстві України.

2. Відповідальність за порушення умов договору перевезення.

3. Правове регулювання страхової діяльності у сфері господарювання.

4. Правове регулювання розрахункових та кредитних відносин.

5. Договори про надання послуг в законодавстві зарубіжних країн.

 

Джерела і література

Нормативно-правові акти

1. Конституція України: прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – 23 липня. – № 30. – Ст. 141.

2. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 р. // Офіційний вісник України. – 2003. – 28 березня. – № 11. – Ст. 462.

1. Кодекс торговельного мореплавства України від 23 травня 1995 р. // Голос України. – 1995. – 12-13 липня. – № 127-128.

4. Повітрянийй кодекс України від 19 травня 2011 р. // Голос України. – 2011. – 18 червня. – № 110.

5. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. // Офіційний вісник України. – 2003. – 28 березня. – № 11. – Ст. 461.

6. Про автомобільний транспорт: Закон України від 5 квітня 2001 р. у редакції Закону від 23 лютого 2006 р. // Офіційний вісник України. – 2006. – № 13. – Ст. 85.

7. Про аудиторську діяльність: Закон України від 22 квітня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – 8 червня. – № 23. – Ст. 243.

8. Про банки і банківську діяльність: Закон України від 7 грудня 2000 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – 9 лютого. – № 5-6. – Ст. 30.

1. Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань: Закон України від 22 листопада 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 5. – Ст. 28.
2. Про залізничний транспорт: Закон України від 4 липня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 40. – Ст. 183.

11. Про заставу: Закон України від 2 жовтня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – 24 листопада. – № 47. – Ст. 642.

12. Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг: Закон України від 6 липня 1995 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – 11 липня. – № 28. – Ст. 205.

13. Про іпотеку: Закон України від 5 червня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – 19 вересня. – № 38. – Ст. 313.

14. Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати: Закон України від 19 червня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – 2 січня. – № 1. – Ст. 1.

1. Про міський елект­ричний транспорт: Закон України від 29 червня 2004 р. // Відомості Верховної Ради України. — 2004. — № 51. — Ст. 548.

16. Про морські порти України: Закон України від від 17 травня 2012 р. // Урядовий кур’єр. – 2012. – 27 червня. – № 114.

17. Про Національний банк України: Закон України від 20 травня 1999 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 29. – Ст. 238.

1. Про особливості страхування сільськогосподарської продукції з державною підтримкою: Закон України від 9 лютого 2012 р. // Голос України. – 2012. – 6 березня. – № 43.

19. Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті: Закон України від 23 вересня 1994 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – 4 жовтня. – № 40. – Ст. 364.

1. Про страхування: Закон України від 7 березня 1996 р. у редакції ЗУ № 2745-ІІІ від 4 жовтня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – 15 лютого. – № 7. – Ст. 50.
2. Про транзит вантажів: Закон України від 20 жовтня 1999 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 51. – Ст. 446.
3. Про транспорт: Закон України від 10 листопада 1994 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 51. – Ст. 447.
4. Про транспортно-експедиторську діяльність: Закон України від 1липня 2004 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 52. – Ст. 562.
5. Про трубопровідний транспорт: Закон України від 15 травня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 29. – Ст. 139.

25. Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг: Закон України від 12 липня 2001 р. // Урядовий кур’єр. – 2001. – 29 серпня. – № 154.

26. Про затвердження вимог щодо реалізації фіскальних функцій реєстраторами розрахункових операцій для різних сфер застосування: Постанова Кабінету Міністрів України № 199 від 18 лютого 2002 р. // Урядовий кур’єр. – 2002. – 8 травня. – № 83.

27. Про затвердження Положення про Державний реєстр реєстраторів розрахункових операцій: Постанова Кабінету Міністрів України № 1315 від 29 серпня 2002 р. // Офіційний вісник України. – 2002. – 20 вересня. – № 36. – Ст. 1708.

28. Про затвердження Порядку технічного обслуговування та ремонту реєстраторів розрахункових операцій: Постанова Кабінету Міністрів України № 601 від 12 травня 2004 р. // Офіційний вісник України. – 2004. – 28 травня. – № 19. – Ст. 1318.

29. Порядок подання звітності, пов’язаної із застосуванням реєстраторів розрахункових операцій або використанням книг обліку розрахункових операцій (розрахункових книжок): Наказ Державної податкової адміністрації України № 614 від 1 грудня 2000 p. // Офіційний вісник України. – 2001. – 23 лютого. – № 6. – Ст. 248.

30. Порядок реєстрації та ведення книг обліку розрахункових операцій і розрахункових книжок: Наказ Державної податкової адміністрації України № 614 від 1 грудня 2000 p.: зареєстрований Мін’юстом України № 106/5297 від 5 лютого 2001 р. // Офіційний вісник України. – 2001. – 23 лютого. – № 6. – Ст. 248.

31. Порядок реєстрації, опломбування та застосування реєстраторів розрахункових операцій за товари (послуги): Наказ Державної податкової адміністрації України № 614 від 1 грудня 2000 p.: зареєстрований Мін’юстом України № 107/5298 від 5 лютого 2001 р. // Офіційний вісник України. – 2001. – 23 лютого. – № 6. – Ст. 248.

1. Правила надання послуг пасажирського автомобільного транспорту: затв. Постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 1997 р. № 176 (у редакції Постанови від 29 січня 2003 р. № 141) // Офіційний вісник України. – 2003. – № 6. - Ст. 66.
2. Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні: затв. Наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 р. № 363 // Офіційний вісник України. — 1998. — № 8. — Ст. 283.
3. Правила перевезень пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України: затв. Наказом Міністерства транспорту України від 28 липня 1998 р. № 297 // Офіційний вісник України. — 1998. — № 40. - Ст. 157.
4. Правила повітряних перевезень вантажів: затв. Наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 2003 р. № 793 // Офіційний вісник України. – 2003. – № 46. - Ст. 121.

36. Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті: Постанова Правління НБУ від 21 січня 2004 р. № 22 // Офіційний вісник України. – 2004. – 16 квітня. – № 13. – Ст. 908.

37. Про затвердження Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах: Постанова Правління НБУ від 12 листопада 2003 р. // Офіційний вісник України. – 2003. – 2 січня. – № 51 (частина 1). – Ст. 2707.

38. Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні: Постанова Правління НБУ № 637 від 15 грудня 2004 р. // Офіційний вісник України. – 2005. – 4 лютого. – № 3. – Ст. 155; 4 березня. – № 7 (уточнення).

39. Про затвердження Положення про порядок отримання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів і надання резидентами позик в іноземній валюті нерезидентам: Постанова НБУ № 270 від 17 червня 2004 p.: зареєстрована Мін’юстом України № 885/9484 від 15 липня 2004 р. // Офіційний вісник України. – 2004. – 6 серпня. – № 29. – Ст. 1963.

1. Статут автомобільного транспорту Української PCP: затв. Постановою Ради Міністрів Української PCP від 27 червня 1969 р. № 401 // Юридичний вісник України. — 1999. — № 51.
2. Статут залізниць України: затв. Постановою Кабінету Міністрів Ук­раїни від 6 квітня 1998 р. № 457 // Офіційний вісник України. — 1998. — № 14. – Ст. 150.

Література

Основна

42. Булгакова I.В. Господарське право України: навч. посіб. / I.В. Булгакова. – К.: Прецедент, 2006. – С. 227–265.

43. Вiнник О.М. Господарське право [Текст]: навч. посiб. / О.М. Вiнник. – 2-е вид., змiн. та допов. – К.: Правова єднiсть, 2008. – С. 266-380, 520-530, 594-622.

44. Господарське право: навч. посіб. / За ред. М.Л. Шелухiна. – К.: Центр навчальної лiтератури, 2006. – С. 458–483.

45. Жук Л.А. Господарське право: навч. посiб. / Л.А. Жук, I.Л. Жук, О.М. Неживець. – К.: Кондор, 2007. – С. 357–384.

1. Несинова С.В. Господарське право України: навч. посіб. / С.В. Несинова, В.С. Воронко, Т.С. Чебикіна; за заг. ред. С.В. Несинової. – К.: Центр учбової літератури, 2012. – С.241-297, 357-378,390-430.

47. Підприємницьке право: підручник / за ред. О.В. Старцева. – 3-тє вид., перероб. і доп. – М.: Істина, 2007. – С. 451-511,579-612.

Додаткова

48. Банківське право: навч.-метод. посібник / уклад. Л.М. Кравченко. – К.: КНТЕУ, 2005. – 93 с.

49. Безлюдько І. О. Відповідальність за порушення строків договору перевезення вантажу повітряним транспортом за чинним законодавством України / І.О. Безлюдько // Юридична Україна. – 2004. – № 11(23). – С. 41-44.

1. Безлюдько І. Правовий статус перевізника за договором перевезення вантажу повітряним транспортом за чинним законодавством України /І. Безлюдько// Під­приємництво, господарство і право. — 2004. — № 11. — С. 31-33.
2. Городзинская М. Перевозка грузов железнодорожным транспортом или подача-уборка вагонов? /М. Городзинская// Юридическая практика. — 2005. — № 35. — С. 14.
3. Грамацький Е.М. Інститут зберігання майна за новим Цивільним кодексом України // Вісник прокуратури. – 2003. - № 5. – С. 98-102.
4. Грамацький Е.М. Правова природа зберігання майна та його правові підстави за новим законодавством України / Е.М.Грамацький // Право України. – 2003. – № 10. – С. 108-113.
5. Грамацький Е.М. Укладення договору зберігання за новим Цивільним кодексом України / Е.М.Грамацький // Підприємництво. Господарство. Право. – 2003. - № 11. – С. 114-118.

55. Дмитренко Е.С. Фінансове право України: Загальна частина: навч. посібник / Е.С. Дмитренко. – К.: Алерта; К.: КНТ, 2006. – 376 с.

56. Дмитренко Е.С. Фінансове право України: Особлива частина: навч. посібник / Е.С. Дмитренко. – К.: Алерта; К.: КНТ, 2007. – 613 с.

57. Єфімов О. «Нетрадиционные» формы расчетов во внешне-экономической деятельности / О. Єфімов // Юридичний радник. – 2007. – № 4. – С. 50-55.

1. Колосов Р.В. Право сумісництва комісіонера / Р.В. Колосов // Підприємництво, господарство і право. – 2003. – № 5. – С. 43-45.
2. Колосов Р.В. Способи формування і види комісійної винагороди/ Р.В. Колосов // Підприємництво, господарство і право. – 2003. – № 6. – С. 28-30.

60. Легкова М.Ф. Фінансове право: навч. метод. посібник / М.Ф. Легкова. – К.: КНЕУ, 2005. – 119 с.

61. Луць В.В. Контракти в підприємницькій діяльності: навч. посіб. для студ. вузів / В.В. Луць – К.: Юрінком Інтер, 2008. – 573 с.

62. Олехова О. Факторинг як шлях до л конкурентоспроможності підприємства / О.Олехова // Юридична газета. – 2004. – 14 вересня. – № 17. – С.4.

63. Орлюк О.П. Банківське право: навч. посібник / О.П. Орлюк. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – 376 с.

64. Поєдинок В. Компенсаційні схеми для інвесторів на ринку фінансових послуг /В.Поєдинок // Юридичний журнал. – 2005. – № 7. – С. 47–52.

1. Романов О. Договори перевезення і транспортного експедирування /О.Романов// Все про бухгалтерський облік. — 2003. — № 116. — C. 23-25.
2. Сабодаш Р. Страхування кредитних ризиків – спосіб забезпечення виконання зобов’язань чи їх окремий вид? / Р.Сабодаш // Підприємництво, господарство і право. – 2005. - № 11 – С. 123-125.
3. Сабодаш Р. Банківське страхування: форми існування в Україні / Р.Сабодаш // Підприємництво, господарство і право. – 2006. - № 2 – С. 30-32.
4. Сабодаш Р. Спірні питання визначення правосуб’єктності страхових організацій / Р.Сабодаш // Юридична Україна. – 2006. - № 3. – С. 61-65.
5. Сабодаш Р. Співвідношення національного та європейського законодавства в сфері страхування кредитних ризиків / Р.Сабодаш // Юридична Україна. – 2006. - № 5. – С.59-62.
6. Свистун Л. Довгостроковий договір на перевезення вантажів автомо­більним транспортом /Л.Свистун// Право України. — 2004. — № 7. — С. 62-67.
7. Свистун Л.Я. Правове значення товарно-транспортної накладної на автомобільному транспорті /Л.Я. Свистун // Підприємництво, господарство і право. – 2004. – № 9. – С. 65-67.
8. Свистун Л.Я. Правове регулювання договору перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні /Л. Я. Свистун // Підприємництво, господарство і право. – 2004. – № 11. – С. 27-30.

73. Стрижко Л. Нове обличчя позики: правові новації позики в господарських відносинах / Л. Стрижко // Юридична газета. – 2004. – 15 січня. – № 1. – С. 17.

74. Федоренко Г.О. Банківське право: навч.-метод. посібник / Г.О. Федоренко. – К.: КНЕУ, 2006. – 86 с.

1. Федорченко Н.В. Договір доручення і діяльність адвоката / Н.В.Федорченко // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 19. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2003. – 345-351.
2. Федорченко Н.В. Зміст договору доручення / Н.В.Федорченко // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 19. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2004.