Мовна змістова лінія
| № п/п | К-ть год. | Зміст навчального матеріалу | Державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки учнів |
| 1. | 76 1 | Вступ Мова — скарбниця духовності народу | Учень: знає, яку роль відіграє мова у збереженні духовних надбань народу; уміє аргументовано довести своє твердження з теми уроку. |
| 2. | Повторення та узагальнення вивченого. Розділові знаки у вивчених синтаксичних конструкціях. Частини мови. Вивчені групи орфограм. | Учень: розставляє правильно розділові знаки у простому і складному реченнях згідно з вивченими правилами; знаходить у реченні вивчені частини мови, орфограми; доводить приналежність слова до частини мови, обґрунтовує написання орфограми; виправляє допущені помилки; складає прості і складні речення; читає й переказує тексти з різними видами речень. | |
| 3. | Морфологія. Орфографія Дієслово: загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Форми дієслова: неозначена форма, особові форми, дієприкметник, дієприслівник, безособові форми на -но, -то (загальне ознайомлення). Неозначена форма (інфінітив) та особові форми. Доконаний і недоконаний види дієслова. Часи дієслова. Теперішній час. Минулий час. Зміна дієслів у минулому часі. Майбутній час. Дієслова І і ІІ дієвідмін. Дієвідмінювання дієслів теперішнього і майбутнього часу. Способи дієслів (дійсний, умовний, наказовий). Творення дієслів умовного способу і наказового способу. Безособові дієслова. Способи творення дієслів. Правопис дієслівНе з дієсловами (повторення). Правопис -ться, -шся в кінці дієслів (повторення). Букви е, и в особових закінченнях дієслів I і II дієвідмін (повторення). Буква ь у дієсловах наказового способу. Внутрішньопредметні зв’язкиЛексикологія і фразеологія. Уживання діє-слів-синонімів, антонімів у переносному значенні; засвоєння найуживаніших фразеологізмів (в т. ч. приказок і прислів’їв), крилатих висловів, до складу яких входять дієслова. | Учень: знає загальне значення дієслова, його морфологічні ознаки, синтаксичну роль; знаходить дієслово в реченні; визначає його форми, граматичні ознаки, належність дієслова до певної дієвідміни, засоби творення видових пар дієслів; правильно вимовляє дієслова і пише їх з вивченими орфограмами; аргументує написання орфограм; знаходить і виправляє допущені помилки на вивчені орфографічні правила, а також помилки у формі залежного слова; використовує правильно форми дієслів у мовленні; аналізує випадки використання дієслів із стилістичною метою, визначаючи їх виражальні можливості; конструює речення з дієсловами в усіх часах і особових формах, у т. ч. в переносному значенні; редагує тексти щодо заміни повторюваних дієслів синонімами, уживання одних дієслів одного способу замість інших; бере участь у розігруванні діалогів відповідно до запропонованої ситуації спілкування, використовуючи з комунікативною метою дієслова у формі одного часу і способу замість іншого; складає усні чи письмові висловлювання на певну соціокультурну тему, використовуючи виражальні можливості дієслова, у т. ч. висловлювання у художньому стилі з дієсловами у 2 ос. однини; ділові папери (інструкцію) з дієсловами у 3 особі множини. | |
| Фонетика. Орфоепія Вимова дієслів на -шся, -ться. Чергування приголосних у дієсловах. Синтаксис. Уживання дієслова в ролі різних членів речення. Культура мовлення і стилістика. Засвоєння дієслівних словосполучень з керованим залежним словом. Уживання одних способів дієслів чи форм певного часу замість інших. Текст (риторичний аспект). Складання висловлювань у художньому стилі з дієсловами у 2 ос. однини; ділових паперів (інструкція) з дієсловами у 3 особі множини. | |||
| Міжпредметні зв’язки. Метафора, уособлення (література). | |||
| 4. | Дієприкметник як особлива форма дієслова: загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Активні та пасивні дієприкметники. Творення активних і пасивних дієприкметників теперішнього і минулого часу. Дієприкметниковий зворот. Безособові діє-слівні форми на -но, -то. Правопис дієприкметників Правопис голосних у закінченнях дієприкметників. Відокремлення комами дієприкметникових зворотів (після означуваного іменника). Правопис голосних і приголосних у суфіксах дієприкметників. Написання -н- у дієприкметниках та - нн- у прикметниках дієприкметникового походження. Не з дієприкметниками. Внутрішньопредметні зв’язкиЛексикологія і фразеологія. Дієприкметникові синоніми, антоніми; фразеологізми (приказки і прислів’я), крилаті вислови, до складу яких входять дієприкметники. | Учень: знає значення дієприкметника, його морфологічні ознаки, синтаксичну роль; відрізняє дієприкметник від прикметника; знаходить у реченні дієприкметник і дієприкметниковий зворот, безособові дієслівні форми на -но, -то; визначає дієприкметники активного і пасивного стану; засоби їх творення; пише правильно дієприкметники з вивченими орфограмами; правильно розставляє розділові знаки при дієприкметниковому звороті; пояснює орфограми в дієприкметнику і пунктограми; знаходить і виправляє в реченні помилки на вивчені орфографічні, граматичні й пунктуаційні правила; правильно інтонує речення з дієприкметниковими зворотами; складає речення з дієприкметниковими зворотами; проводить їх заміну підрядним реченням; використовує дієприкметники, дієприкметникові звороти, форми на -но, -то, а також фразеологізми, крилаті вислови, до складу яких входять дієприкметники, у власних висловлюваннях, зокрема в текстах-описах на певну соціокультурну тему. | |
| С интаксис. Уживання дієприкметників і діє-прикметникових зворотів у ролі другорядних членів речення. Культура мовлення і стилістика. Побудова речень з дієприкметниковими зворотами; синоніміка складних і простих речень з діє-прикметниковими зворотами. Синоніміка речень активного і пасивного стану. Уживання в мовленні безособових форм на -но, -то. Текст (риторичний аспект). Створення текстів-описів з уживанням дієприкметників і дієприкметникових зворотів. | |||
| Міжпредметні зв’язки. Використання дієприкметників як засобу творення образності (література); використання дієприкметників у наукових текстах (історія, географія, біологія, фізика). | |||
| 5. | Дієприслівник як особлива форма дієслова: загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Вид і час дієприслівників. Дієприслівники недоконаного і доконаного виду, їх творення. Дієприслівниковий зворот. Правопис дієприслівників Коми при дієприслівниковому звороті й одиничному дієприслівникові. Не з дієприслівниками. Внутрішньопредметні зв’язкиЛексикологія і фразеологія. Дієприслівникові синоніми й антоніми. Найуживаніші фразеологізми (у т. ч. приказки й прислів’я) з дієприслівниками і дієприслівниковими зворотами. Синтаксис. Дієприслівники і дієприслівникові звороти в ролі другорядних членів речення. Культура мовлення: Правильне вживання дієприслівників у власному мовленні, дотримання інтонації в реченнях з дієприслівниковим зворотом. Текст (риторичний аспект). Використання дієприслівників та дієприслівникових зворотів для зв’язку речень у тексті. | Учень: знає: загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксичну роль дієприслівника; знаходить дієприслівник, дієприслівниковий зворот у реченні; відрізняє дієприслівник від дієприкметника; визначає граматичні ознаки дієприслівника; пише правильно дієприслівники з вивченими орфограмами; розставляє розділові знаки при дієприслівниках і дієприслівникових зворотах; виправляє помилки у вживанні та правописі дієприслівників; правильно інтонує речення з дієприслівниковими зворотами; конструює прості речення з дієприслівниками і дієприслівниковими зворотами, замінює їх складними реченнями з підрядними обставинними; читає й переказує тексти з дієприслівниками та дієприслівниковими зворотами; складає монологи і діалоги, використовуючи виражальні можливості дієприслівників і дієприслівникових зворотів. | |
| Міжпредметні зв’язки. Використання дієприслівника для створення образності (художня література); використання дієприслівника в наукових текстах (історія, географія, біологія, хімія, фізика, математика). | |||
| 6. | Прислівник загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Розряди прислівників (практично). Ступені порівняння прислівників. Способи їх творення. Правопис прислівників Букви - н- та - нн- у прислівниках. Не і ні з прислівниками. И та і в кінці прислівників. Правопис прислівників на -о, -е, утворених від прикметників та дієприкметників. Написання прислівників разом і через дефіс. Написання прислівникових словосполучень типу: раз у раз, з дня на день... Внутрішньопредметні зв’язкиЛексикологія і фразеологія. Прислівники — синоніми й антоніми; прислівники — омоніми до іменників з прийменниками. Фразеологізми й крилаті вислови з прислівниками. Синтаксис. Прислівник у ролі головних і другорядних членів речення. Культура мовлення і стилістика. Правильне наголошування прислівників. Використання прислівників як засобу зв’язку речень у тексті і засобу підсилення виразності мовлення. Текст (риторичний аспект). Використання прислівників у текстах художнього і публіцистичного стилів. | Учень: знає загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксичну роль прислівника; знаходить прислівники у реченні, відрізняючи їх від омонімічних і паронімічних частин мови; визначає його граматичні ознаки; уміє утворювати ступені порівняння, практично застосовувати правила правопису; правильно наголошує прислівники; помічає і виправляє помилки у правописі прислівників; аналізує і визначає роль прислівника в художніх і наукових текстах; складає речення з прислівниками і мікротексти, використовуючи прислівник для зв’язку речень у тексті; створює усні й письмові висловлювання на певну соціокультурну тему, використовуючи прислівник як виражальний засіб мовлення. | |
| Міжпредметні зв’язки. Bикористання прислівників у художніх і наукових текстах (література, історія, географія, біологія, хімія, фізика). | |||
| 7. | Прийменник як службова частина мови. Прийменник як засіб зв’язку в словосполученні. Непохідні й похідні прийменники. Правопис прийменників Написання похідних прийменників разом, окремо і через дефіс. Внутрішньопредметні зв’язкиЛексикологія і фразеологія. Прийменники-синоніми й антоніми. Синтаксис. Прийменниково-іменникові конструкції в ролі членів речення. Культура мовлення і стилістика. Особливості вживання деяких прийменників з іменниками. Прийменники-синоніми як засіб милозвучності мови (в-у, з-зі-із). Текст (риторичний аспект). Використання прийменника в мовленні для відтворення логічних зв’язків. Стилістичне вживання повтору прийменника в народнопоетичній творчості. | Учень: знаходить прийменники в реченні; відрізняє їх від сполучників і часток; правильно поєднує з іменниками; вміє застосовувати правила правопису прийменників; знаходить і виправляє помилки в їх правописі; аналізує тексти щодо правильності вживання прийменників з відмінковими формами іменників; складає речення з різноманітними прийменниково-іменниковими конструкціями; редагує тексти щодо правильності вживання прийменникових засобів милозвучності мовлення. | |
| Міжпредметні зв’язки. Використання прийменниково-іменникових конструкцій у художніх та наукових текстах (література, історія, географія, фізика, хімія). | |||
| 8. | Сполучник як службова частина мови. Уживання сполучників у простому і складному реченнях: сполучники сурядності й підрядності. Правопис сполучників Написання сполучників разом і окремо. Внутрішньопредметні зв’язкиЛексикологія і фразеологія. Сполучники-синоніми й антоніми, фразеологізми і крилаті вислови зі сполучниками. Синтаксис. Сполучник як засіб зв’язку однорідних членів речення, частин складносурядного і складнопідрядного речення. Культура мовлення і стилістика. Використання в мовленні сполучників-синонімів. | Учень: знаходить сполучники в реченні; відрізняє їх від прийменників і часток; називає групи сполучників за функцією в простому і складному реченнях; правильно пише сполучники; помічає і виправляє помилки в їх написанні; правильно аналізує наукові тексти щодо функції в них похідних складених сполучників; використовує сполучники у власних висловлюваннях відповідно до функціонального призначення, складаючи прості й складні речення; редагує речення, доцільно замінюючи сполучники синонімічними. | |
| Текст (риторичний аспект). Використання сполучників для зв’язку речень у тексті і як засобу створення антитези. | |||
| Міжпредметні зв’язки. Використання похідних складених сполучників у наукових текстах (історія, географія, біологія, хімія, фізика, математика). | |||
| 9. | Частка як службова частина мови. Розряди часток за значенням. Правопис часток Написання часток -бо, -но, -то, -таки. Не і ні з різними частинами мови (узагальнення). Внутрішньопредметні зв’язкиЛексикологія і фразеологія. Частки синонiми та антоніми. Фразеологізми і крилаті вислови із частками. Синтаксис. Частка у спонукальних і окличних реченнях. Культура мовлення. Виразне читання речень із частками. Текст (риторичний аспект). Використання часток для підсилення виразності мовлення. | Учень: знаходить частки в реченні; відрізняє від інших службових частин мови; визначає частки за їх роллю у реченні; правильно пише частки; знаходить і пояснює орфограми в частках за допомогою правил; самостійно знаходить і виправляє помилки в правописі; аналізує тексти щодо використання в них часток як виражального засобу; складає речення з модальними частками; редагує тексти щодо правильності вживання модальних часток; створює висловлювання, правильно вживаючи частки. | |
| Міжпредметні зв’язки. Використання часток як виражального засобу в художніх творах (література). | |||
| 10. | Вигук як особлива частина мови. Правопис вигуків Дефіс у вигуках. Кома і знак оклику при вигуках. Внутрішньопредметні зв’язки Лексикологія і фразеологія. Найуживаніші фразеологізми (в т. ч. приказки і прислів’я) з вигуками. Синтаксис. Вигук у ролі головних і другорядних членів речення. Культура мовлення. Правильне читання речень з вигуками. | Учень: знаходить вигуки в реченні; відрізняє їх від часток; правильно пише вигуки з орфограмами і розставляє розділові знаки при них; пояснює написання вигуків з орфограмами і пунктограмами; аналізує тексти щодо ролі в них вигуків; виразно читає тексти з вигуками; доречно використову є вигуки у власному мовленні. | |
| Текст (риторичний аспект). Використання вигуків для надання висловлюванню експресії і виразності. | |||
| Міжпредметні зв’язки. Використання вигуків як засобу виразності в художніх творах (література). | |||
| 11. | Узагальнення й систематизація вивченого про частини мови, їх правопис і використання у мовленні. | Учень: визначає в реченні всі частини мови, називаючи їх граматичні ознаки; правильно пише і пояснює орфограми; самостійно помічає і виправляє помилки в усному й писемному мовленні. |
Соціокультурна змістова лінія
| Орієнтовний зміст навчального матеріалу | Орієнтовні вимоги до вмінь | ||
| Cфери відношень | Тематика текстів | Теми висловлювань учнів | |
| Я і українська мова і лiтература. | Мова — скарбниця духовності народу. Походження терміна “Україна”. | “Мова — скарбниця духовності народу”. | Учень: сприймає, аналізує, оцiнює прочитані чи почуті соціокультурні відомості про Україну й світ і добирає й використовує ті з них, які необхідні для досягнення певної комунікативної мети. |
| Я і національна історія і культура (звичаї, традиції, свята, культура взаємин, українська пісня). | Формування української народності. Наш край в період становлення нації. Наші предки — слов’яни. Письмові вiдомості про них, їх заняття, поселення. Слов’яни на території нашої місцевості. Київ — місто Кия. Матеріальна культура. Народна медицина українців. Народні музичні інструменти. Традиції і святкування в Україні. Народні обряди. | “Мандрівка в минуле”. “Вісники старовини”. “В етнографічному музеї”. “Відгомін минулого”. | |
| Я і ми (родина, класний колектив, народ, людство). | Родинні традиції. Взаємини між чоловіком і жінкою та іншими членами родини. Сімейний бюджет. Видатні українські імена. Дружба. Друзі мої і друзі моєї сім’ї. Моральні цінності: доброта, людяність, чесність, гідність, порядність, скромність, щедрість тощо. | “Моє родовідне дерево”. “Краса взаємин”. “Краса зовнішня і внутрішня”. | |
| Я і мистецтво (традиційне і професійне). | У світі прекрасного. Шевченко — художник. Українські кобзарі. Храми і парки — культурні скарби України. | “Прекрасне в моєму житті”. | |
| Я і рідна природа. | Людина і природа. Різноманітність рослинного і тваринного світу на Землі. Необхідність охорони і збереження природи. Екологічна культура людини. | “Роль природи в житті людини”. “Мій обов’язок перед природою”. | |
| Я як особистість. | Покликання людини: пізнавати істину, творити добро, примножувати красу. | “Мій життєвий вибір”. |
Діяльнісна (стратегічна) змістова лінія
| Види умінь | Вимоги до загальнонавчальних досягнень учнів | |||
| Організаційно-контрольні | Учень самостійно чи з допомогою вчителя: | усвідомлює і визначає мотив і мету власної пізнавальної і життєтворчої діяльності; планує діяльність для досягнення мети, розподіляючи її на етапи; здійснює намічений план; оцінює проміжні й кінцеві результати, робить відповідні корективи. | ||
| Загальнопізнавальні | Ученьсамостійно чи з необхідною допомогою вчителя: | аналізує мовні та позамовні поняття, явища, закономірності; порівнює, систематизує, узагальнює, конкретизує їх; робить висновки на основі спостережень; виділяє головне з-поміж другорядного; моделює мовні та позамовні поняття, явища, закономірності. | ||
| Творчі | Ученьсамостійно: | уявляє словесно описані предмети і явища, фантазує на основі сприйнятого; прогнозує подальший розвиток певних явищ; переносить раніше засвоєні знання і вміння в нову ситуацію; помічає і формулює проблеми в процесі навчання і життєтворчості; усвідомлює будову предмета вивчення; робить припущення щодо способу розв’язання певної проблеми; добирає аргументи для його доведення; спростовує хибні припущення і твердження. | ||
| Естетико-етичні | Учень: | помічає й цінує красу в мовних явищах, явищах природи, у творах мистецтва, у вчинках людей і результатах їхньої діяльності; спроможний критично оцінювати відповідність своїх вчинків загальнолюдським моральним нормам, усувати помічені невідповідності; виявляє здатність поставити себе на місце іншої людини; готовий великодушно прощати образи з боку знайомих і незнайомих; намагається творити добро словом і ділом. |
8-й клас
(70 год, 2 год на тиждень)
(4 год — резерв годин для використання на розсуд учителя)
Мовленнєва змістова лінія
| № п/п | К-ть год. | Зміст навчального матеріалу | Державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки учнів |
| 1. | Відомості про мовлення Повторення відомостей про мовлення, текст, стилі і типи мовлення. Різновиди аудіювання: ознайомлювальне, вивчальне, критичне. Вивчальне читання (практично). Особливості побудови опису місцевості, пам’яток історії і культури. Жанри мовлення: оповідання, повідомлення, тематичні виписки, конспект прочитаного, протокол, особливості їх побудови. | Учень: розрізняє такі поняття, як види, форми мовлення, вимоги до мовлення; різновиди аудіювання, читання (вивчальне), складові ситуації спілкування; текст, його основні ознаки, структуру, види зв’язку речень у тексті, загальні мовні засоби міжфразного зв’язку (повторення і узагальнення знань); визначає стилі (розмовний, художній, науковий, офіційно-діловий, публіцистичний), сферу їх використання, типи (розповідь, опис місцевості, пам’яток історії і культури, роздум) і жанри мовлення (оповідання, повідомлення, тематичні виписки, конспект, протокол). | |
| 2. | Види робіт Сприймання чужого мовлення Аудіювання (слухання-розуміння) текстів, що належать до стилів: розмовного, художнього, офіційно-ділового, публіцистичного, наукового; типів: розповідь, опис (в т. ч. опис місцевості, пам’яток історії і культури), роздум; жанрів мовлення (оповідання, стаття, повість, п’єса, нарис, замітка, вірш, байка), різноманітні жанри фольклору. Різновиди аудіювання — ознайомлювальне, вивчальне, критичне (практично). | Учень: розуміє фактичний зміст, тему та основну думку висловлювань інших людей з одного прослуховування (розповіді, лекції, повiдомлення, радіо- і телепередачі та ін.), слідкуючи за особливостями їх змісту і мовного оформлення (тривалість звучання художнього тексту 7—8 хв, інших стилів — 6—7 хв); визначає причинно-наслідкові зв’язки, зображувально-виражальні особливості в текстах, складніших, ніж у попередніх класах; користується з певною метою залежно від мовленнєвої ситуації різновидами слухання: ознайомлювальним (розуміє загальний зміст повідомлення), вивчальним (усвідомлює всі елементи почутого і запам’ятовує їх, розрізняє основну і другорядну інформацію), критичним (визначає власне ставлення до змісту); визначає зображувально-виражальні особливості тексту (помiчає мовні засоби, що забезпечують зв’язність тексту), формулює висновки щодо сприйнятого, оцінює прослухане, співвідносячи його із задумом мовця, своїм життєвим досвідом; складає простий і складний плани почутого; | |
| Читання мовчки текстів, що належать до стилів: розмовного, художнього, офіційно-дiлового, наукового, публіцистичного; типів: розповідь, опис (в т. ч. опис місцевості, пам’яток історії і культури), роздум; жанрів мовлення (оповідання, стаття, повість, п’єса, нарис, замітка, вірш, байка), різноманітних жанрів фольклору. Вивчальне читання. | читає мовчки незнайомий текст, складніший і довший, ніж у попередніх класах (швидкість читання — 130—240 слів за 1 хв); користується з певною метою залежно від мовленнєвої ситуації вивчальним різновидом читання (глибоко проникаючи в зміст тексту, розуміє взаємозв’язок, послідовність його композиції, максимально повно охоплює нову інформацію, визначає основне і другорядне, причинно-наслідкові зв’язки між явищами); робить короткі записи (план, тематичні виписки, конспект) у процесі читання; ставить самостійно запитання під час читання і шукає на них відповідь; оцінює прочитане з погляду змісту, форми, авторського задуму і мовного оформлення. | ||
| 3. | Відтворення готового тексту Виразне читання вголос художніх, наукових, публіцистичних, ділових текстів, що належать до таких жанрів мовлення: стаття, оповідання, повість, нарис, п’єса, замітка, легенда, байка, вірш, пісня, прислів’я і приказки (вивчення деяких напам’ять або близько до тексту). | Учень: виразно читає вголос знайомі (складніші, ніж у попередніх класах) і незнайомі тексти різних стилів, типів, жанрів мовлення, з достатньою швидкістю (80—120 слів за 1 хв), відповідно до орфоепічних та інтонаційних норм, виражаючи з допомогою темпу, тембру, гучності читання особливості змісту, стилю тексту, авторський задум; оцінює прочитаний вголос текст з погляду його змісту, форми, задуму і мовного оформлення; | |
| Перекази (навчальні й контрольні) за складним планом. Говоріння. Стислий переказ розповідного тексту з елементами опису місцевості в художньому стилі. Вибірковий переказ розповідного тексту з елементами опису пам’яток історії та культури в науковому стилі. Стислий переказ тексту публіцистичного стилю (у тому числі на основі прослуханих радіо- і телепередач). Письмо. Стислий переказ розповідного тексту з елементами опису місцевості в художньому стилі. Вибірковий переказ розповідного тексту з елементами опису пам’яток історії та культури в публіцистичному стилі. Докладний переказ тексту художнього стилю із творчим завданням. Конспектування як різновид стислого переказу прочитаного науково-навчального тексту; тематичні виписки. | переказує докладно, вибірково і стисло (усно чи письмово) прослуханий і прочитаний тексти художнього, наукового і публiцистичного стилів мовлення обсягом (для докладного переказу 250—300 слів, стислого і вибіркового — в 1,5—2 рази більше), підпорядковуючи висловлювання темі та основній думці, дотримуючись композиції, мовних, стильових особливостей та авторського задуму; складає самостійно складний план, конспект, тематичні виписки; знаходить і виправляє недоліки в змісті, побудові і мовному оформленні висловлювання; оцінює текст з погляду його змісту, форми, авторського задуму і мовного оформлення. | ||
| 4. | Створення власних висловлювань Діалогічне мовлення Діалог, складений на основі радіо- чи телепередач, дібраних запитань за текстом, як обмін думками, повідомлення, відповідно до створеної в класі ситуації спілкування, пов’язаної із життєвим досвідом учнів, дискусійного характеру, його розігрування в різних стилях мовлення. | Учень: складає діалог (орієнтовно 10—12 реплік для двох учнів) як обмін думками, повідомлення на основі самостійно дібраних запитань за текстом, прослуханих радіо- і телепередач, що містять розповідь чи роздум дискусійного характеру; додає чи змінює окремі репліки діалогу відповідно до зміненої ситуації спілкування; підтримує діалог, використовуючи репліки для стимулювання, формули мовленнєвого етикету, демонструючи певний рівень вправності у процесі діалогу (стислість, виразність, доречність тощо), дотримуючись норм української літературної мови; обирає самостійно аспект запропонованої теми, висловлюючи особисту позицію щодо її обговорення, добираючи цікаві, переконливі аргументи на захист своєї позиції, у тому числі і з власного життєвого досвіду, змінюючи свою думку в разі незаперечних аргументів іншого; оцінює текст з погляду його змісту, форми, задуму і мовного оформлення; | |
| Монологічне мовленняТвори (навчальні й контрольні) за складним планом. Говоріння. Твір-опис місцевості (вулиці, села, міста) на основі особистих спостережень і вражень у художньому стилі. Твір-опис пам’яток історії і культури за картиною в публіцистичному стилі. Повідомлення на тему про мову, що вимагає зіставлення і узагальнення матеріалу в науковому стилі. Письмо. Твори-описи місцевості (вулиці, села, міста), пам’яток історії і культури на основі особистих спостережень і вражень у художньому стилі. Твір-оповідання на основі почутого (з обрамленням). Твір-роздум на морально-етичну чи суспільну теми в публіцистичному стилі. Ділові папери. Протокол. | складає усні й письмові твори (зазначених у програмі видів) за складним планом, обираючи відповідний ситуації спілкування і комунікативного завдання стиль мовлення (розмовний, художній, науковий, публіцистичний, офіційно-діловий), використовуючи різні типи мовлення (в тому числі опис місцевості, пам’яток історії і культури, роздум на морально-етичну чи суспільну теми) і жанр мовлення (оповідання з обрамленням, протокол); додержується основних вимог до мовлення та правил спілкування; знаходить і виправляє недоліки в змісті, побудові і мовному оформленні власного і чужого висловлювання; оцінює текст з погляду його змісту, форми, задуму і мовного оформлення. | ||
| Міжпредметні зв’язки. Роздуми з елементами аналізу художнього твору, письмова порівняльна і групова | характеристики літературних героїв (література); роздуми на суспільну тему (історія). |
