Дипломна робота розглянута. Студент (ка) ____________________________________
(прізвище та ініціали)
допускається до захисту даної роботи в Державній екзаменаційній комісії.
Завідувач кафедри соціології ____________ (______________________________)
(підпис) (прізвище та ініціали)
“____” __________________ 20 року
4. НАУКОВО-ДОСЛІДНИЦЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ СТУДЕНТІВ
4.1 Поради щодо вибору теми та збору матеріалу наукового дослідження
Науково-дослідна робота в університеті має статус пріоритетної у діяльності викладачів і студентів. Вона спрямовується на розв'язання таких завдань:
- забезпечення теоретико-концептуальних, психолого-педагогічних і науково-методичних засад навчального процесу і приведення підготовки фахівців у відповідність з сучасними вимогами та найновішими досягненнями вітчизняної і зарубіжної науки та техніки;
- дослідження актуальних науково-дослідних тем з пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки;
- підготовка науково-педагогічних і наукових кадрів;
- інтенсифікація наукових досліджень на факультетах, кафедрах, у наукових школах, науково-дослідних центрах і лабораторіях, а також забезпечення їх високої якості та збільшення числа наукової продукції;
- розширення та зміцнення науково-інформаційної бази наукової діяльності університету;
- зміцнення зв'язків університетської науки з науково-дослідною роботою провідних ВНЗ і наукових установ України та інших країн.
Будь-яке наукове дослідження – від творчого задуму до кінцевого оформлення наукової праці має індивідуальні особливості, що залежать від особистості студента. Але існують і загальні логічні та методологічні підходи до його проведення.
Можна говорити про загальнонаукові та загальнометодичні поради щодо написання наукових робіт. В першому випадку ми говоримо про дотримання певних правил по накопиченню, обробці та аналітичному осмисленні інформації, які б відповідали уявленням про наукові методи. У випадку другому – про загальні правила оформлення та розміщення отриманих знань у вигляді наукової роботи.
Частіше за все, в житті студента-соціолога наукова робота приймає вигляд написання курсових або дипломних робіт, наукових статей або проведення конкретних соціологічних досліджень.
Відомий італійський вчений та письменник У.Еко, говорячи про особливості написання наукових праць студентами, таким чином формулює базові вимоги до наукової роботи:
1) Тема повинна відповідати схильностям конкретного студента (як на рівні загальних інтересів його, так і на рівні політичної, ідейної та духовної культури).
2) Основні тексти або явища, що кладуться у фундамент роботи, повинні бути досяжними (чи то – фізично досяжні для конкретного студента).
3) Основні тексти, на які спирається студент, повинні бути осяжні (чи то – інтелектуально збагненні для конкретного студента).
4) Обрана методологія повинна реально відповідати можливостям конкретного студента.
Наукове дослідже ння – це цілеспрямоване пізнання, результати якого виступають у вигляді понять, законів і теорій.
Характеризуючи наукове дослідження, звичайно вказують на наступні його відмінні ознаки:
§ це обов’язково цілеспрямований процес, досягнення свідомо поставленої мети, чітко сформульованих задач;
§ це процес, спрямований на пошук нового, на творчість, на відкриття невідомого, на висування ідей, на нове висвітлювання питань, що розглядаються;
§ воно характеризується систематичністю: тут впорядковані, приведені до системи як сам процес дослідження, так і його результати;
§ йому притаманна доказовість, послідовне обґрунтування зроблених узагальнень та висновків.
Мета та безпосередні завдання науково-теоретичного дослідження полягає в тому, щоб знайти загальне у ряді унікальних явищ, розкрити закони, за якими виникають, функціонують, розвиваються такого роду явища, тобто досягти їх глибинної сутності.
Вивчати у науковому розумінні – це означає бути науково об'єктивним. Не можна відкидати соціальні факти лише тому, що їх важко пояснити або знайти для них практичне застосування. Справа в тому, що сутність нового у науці не завжди помітна самому дослідникові. Нові наукові факти і відкриття можуть довго залишатися у резерві науки і не використовуватися на практиці саме тому, що їх значення погано розкрито.
Розвиток ідеї до стадії вирішення завдання звичайно відбувається як плановий процес наукового дослідження. Науці відомі й випадкові відкриття, але тільки планове, добре знаряджене сучасними засобами наукове дослідження надійно дозволяє розкрити та глибоко пізнати об'єктивні закономірності у суспільстві. У подальшому процес цільової та загально ідейної обробки первинного задуму продовжується, вносяться уточнення, зміни, доповнення, розвивається схема дослідження, яку задумали раніше.
По суті, теми студентських наукових досліджень можуть поділятися на декілька різновидів:
Оглядовіі – передбачають розгляд широкої проблематики, глобальних змін в обєкті нашої уваги за досить великий проміжок часу (наприклад, „Розвиток класичної соціології ХІХ століття”).
Теоретичні – передбачають зосередження на теоретико-методологічних проблемах, на питаннях теоретичного пошуку, на узагальненій проблемі (наприклад, „Проблема смерті в соціально-антропологічній перспективі”).
Історико-теоретичні – зосереджуються на динаміці усталених поглядів, теоретичних концепцій, зміні – і логіці цієї зміни – дослідницьких парадигм (наприклад, „Розвиток концепції „життєвого світу” у післявоєнній соціології”).
Конкретно-практичні – із глибинним дослідженням безпосередньої проблеми з соціальної дійсності; інколи і такої, до якої мають відношення самі студенти (наприклад: „Професійні орієнтації студентів-гуманітаріїв випускних курсів”).
Вибір теми дослідження - відповідальний етап роботи. Тема повинна мати наукове (і, бажано, прикладне) значення. Тема сама по собі може й не бути tabula rasa. Вона повинна досліджуватися з тієї точки зору, яка допоможе виявити новизну, розкрити і пояснити її.
Наукова робота студента передбачає максимальну конкретизацію та чітке формулювання проблеми, яка досліджується. Курсові і дипломні роботи – фіналізують певний відрізок студентської пізнавальної діяльності, а тому говорять про можливості дослідника, про ступінь володіння ним як теоретичною, так і практичною інформацією. В цьому випадку конкретизація теми та матеріала дозволяє студенту показувати більш глибокі знання з предмету свого зацікавлення.
Вибір теми відбувається в сфері проблематики, зони інтересів студента – як наукової, так, можливо, і позанакової, життєвої. Тема повинна відповідати особистим інтересам дослідника, цікавити його. Це емоційний чинник, діючий постійно в сприятливому напрямі. Однак цікавих тем багато. Вибрати ж потрібно таку, яка достатньо забезпечена джерелами, можливостями отримання емпіричної інформації, розробка якої, враховуючи стан питання (недослідженість, суперечності проблеми), перспективна в сенсі результату та осяжності її.
Вибір теми наукової роботи передбачає, окрім іншого, і виконання таких загальних правил:
· предмет дослідження повинен бути впізнавальним і піддаватися опису (при цьому предмет – не обов’язково елемент „реального” світу, він може бути і елементом наукового теоретизування);
· в дослідженні повинно говоритися про предмет щось таке, чого про нього ще не говорилося, робота повинна мати підкреслено авторський характер;
· дослідження повинно бути корисним для інших.
Саме формулювання теми роботи вже містить в собі, в „заархівованому” вигляді, можливу структуру роботи: даючи назву нашому дослідженню, ми приймаємо на себе певні зобов’язання, які потім реалізуємо на рівні тексту. Саме тому визначення структури роботи і розробка плану є найважливішою ланкою і складовою творчої діяльності дослідника. Народження плану - це розробка ідеї, задуму.
Якщо тема визначена чітко, то скласти план майбутньої роботи легше. Це, звичайно, попередній план, він неодноразово буде доопрацьовуватися, навіть перероблятися. Однак, скласти його необхідно, щоб виявити коло і послідовність питань, які вивчаються, визначити напрями дослідницької роботи.
Для складання плану передусім треба ознайомитися з загальною літературою по темі, починаючи з енциклопедій, узагальнюючих праць, навіть навчальних посібників. Одночасно звертають увагу на спеціальну літературу, яка згадується в тексті і в бібліографічних примітках (прикнижну, пристатейну бібліографію). Після цього в логічній послідовності формуються питання, які бажано висвітлити в рамках теми. Кожний пункт поступово поділяється на підпункти. Передбачається місце для вступу і висновків. На наступних етапах розробки проблеми виявляються недоліки плану і, можливо, формулювання теми, які необхідно буде вдосконалити.
Пошук і використання літератури. На кожному етапі роботи, при вивченні того чи іншого питання, важливо бачити не тільки проміжну, але і кінцеву мету дослідження. Потрібно тримати в полі зору об'єкт вивчення у всій різноманітності зв'язків і явищ, пам'ятати про попередні й послідуючі події. Все це вимагає особливо ретельного підходу до вибору спеціальної літератури, збору джерел.
Починати підбір літератури з конкретної теми можна з перегляду прикнижкової і пристатейної бібліографії, реферативних журналів, після чого необхідно ознайомитися з бібліографічними покажчиками, бібліотечними каталогами. Дослідник зобов'язаний знати про сучасний стан дослідження проблеми. Не можна задовольнятися основними або останніми виданнями. Недостатнє знання літератури може призвести до марного, трудомісткого дослідження того чи іншого питання, достатньо повно вивченого раніше, не говорячи вже про неприпустиме ігнорування робіт попередників.
Науково-дослідна робота соціолога має ряд характерних особливостей, які дозволять говорити про специфіку даної дисципліни, навіть у сфері суспільствознавчих наук. У будь-якого вченого, а особливо у молодого, виникають індивідуальні проблеми раціональної організації своєї дослідницької діяльності. На всіх етапах роботи – від вибору теми, складання виписок і конспектів, збору і обробки емпіричного матеріалу і до остаточного літературного оформлення дослідження – молодого вченого очікують різноманітні пошукові проблеми.
Унікальність історико-соціологічних досліджень, як правило, обмежує застосування універсальних, типових засобів, які полегшують організацію праці вченого і вимагають від кожного пошукача самостійності, ініціативи. Багато прийомів можуть вважатися абсолютними, оскільки склалися в конкретних умовах вивчення тих або інших явищ.
В той же час, бібліографічна евристика соціологічних джерел є основою для написання дипломної або дисертаційної роботи. Ієрархічна послідовність джерел для пошуку літератури в бібліографічних покажчиках може бути зафіксована у вигляді наступної схеми:
1. Універсальні бібліографічні покажчики.
2. Галузеві і тематичні покажчики, а також «путівники» по соціологічній літературі.
3. Ретроспективні науково-допоміжні бібліографічні покажчики певної соціологічної галузі, а також тематичні прикнижкові і пристатейні покажчики, списки і огляди.
4. Поточні бібліографічні покажчики (бюлетені науково-дослідних центрів та інститутів).
5. Видання державної бібліографії («Літописи» книг, журнальних і газетних статей і рецензій).
6. РЖ і РС: критико-аналітичні і історіографічні огляди історико-соціальної літератури.
Після цього треба провести суцільний перегляд виявленої таким чином основної «літератури теми» і головного «ядра» періодичних видань, які публікують матеріали з проблеми, що досліджується. Додатковим до такого тотального перегляду є «вибірковий» перегляд інших видань, пов'язаних з основною літературою – посиланнями, наявними в найбільш авторитетних працях, авторством, тематичною близькістю, часом написання або видання.
Ієрархічна послідовність пошуку джерел в бібліографічній евристиці, запропонована вище, зовсім не догма. З точки зору швидкості і ефективності інколи більш раціональним вбачається починати пошук з більш «низької» ланки, – прикнижкових і пристатейних бібліографічних списків, особливо вузьких і по спеціальним питанням. Корисно при цьому використати унікальні галузеві, тематичні і проблемні картотеки, що присутні у великих наукових бібліотеках.
Зрозуміло, весь процес накопичування наукової інформації не може бути повністю розкритий за допомогою схем. Він зумовлений вибором з різноманітної сукупності потрібних елементів і їхніх зв'язків, що здійснюється з самого початку по конкретній програмі, а значить – тими евристичними можливостями і засобами, що лежать в основі інтелектуальної діяльності дослідника і не можуть бути в повному вигляді відтворені в будь-якому механізмі або формалізованій і автоматизованій системі. Тут можна погодитися з думкою про те, що жодна система не забезпечує ідеальної точності і повноти, а статистична норма втрат не може бути обґрунтована, оскільки в цю норму завжди може потрапити найбільш важлива інформація. Ці загальні міркування слід віднести і до системи інформації в області соціально-гуманітарних наук, що досліджують розвиток соціального організму з його найбільшим багатством елементів і їхніх реальних взаємозв'язків.
Характер історико-соціологічної науки визначає і особливості джерел, які вона використовує. Якщо науковій інформації взагалі, як особливому типу семантичної соціальної інформації, властиві кумулятивність, незалежність її змісту від своїх творців, старіння і розсіювання, то важливі особливості наукової інформації, що використовується в соціологічній науці, полягають в тому, що кумулятивність притаманна їй в меншій мірі, ніж інформації природознавчій, що, далі, «відділення» її об'єктивного змісту від її творців найчастіше вимагає складних дослідницьких операцій, що її старіння відбувається вкрай нерівномірно (дуже уповільнений, наприклад, процес старіння історико-соціальних фактів), а розсіювання її є, мабуть, найбільшим. Отже, сумлінний дослідник в історико-соціологічній галузі не може пасивно очікувати, що сучасна система соціологічних джерел видасть йому всю потрібну інформацію в готовому для використання вигляді.
Можливості сучасної системи соціологічної інформації і молодого дослідника ростуть лише разом, а не за рахунок один одного. Щоб використати всі можливості, історик соціології повинен не тільки знати принципи і правила влаштування і роботи системи зберігання джерел, наукової інформації, але й взаємодіяти з ними на основі зворотнього зв'язку. Ця постійна взаємодія, що поширюється, дасть найбільший ефект, переважаючий лише використання матеріалів, вже зіставлених в інформаційну систему. Завдяки такому діалогу дослідник немов би потрапляє в необхідне йому інформаційне середовище, самостійно відновлюючи недоліки першоджерел, а головне – одержує уявлення про рівень, характер, засоби, напрямки досліджень з проблеми, що його цікавить.
Бібліографічні пошуки необхідні також для поповнення елементів в описі певного літературного пам'ятника, якщо це потрібно для його ідентифікації. Наприклад, при невірогідності відомостей про автора слід звертатися за допомогою до назв його праць або до допоміжного покажчика, побудованого по такому ж принципу, а також до галузевих бібліографічних довідників, що містять твори. Назва твору певного автора виявляється або уточнюється по його бібліографії, а також по тематичним і краєзнавчим покажчикам, в яких твори описані під іменами авторів.
Якщо вихідні дані роботи точно не визначені, їх розшукують по іншим покажчикам, що містять публікації певного періоду, по бібліографії місцевого друку і довідникам з розташуванням матеріалу по іменам авторів, назвам творів або їхньому змісту. Окрім бібліографічних покажчиків по соціології, в цих пошуках слід використовувати й інші матеріали, що містять необхідні дані: автореферати, звіти соціологічних установ і навчальних закладів, ювілейні збірники, пам'ятні, довідкові і адресні книги, історіографічні огляди і тощо.
Окрема проблема будь-якої наукової роботи студентів – присутність в тексті цитат та посилань на авторів, чиї ідеї використовуються. В цьому випадку існує набір певних правил, згідно яким використовуються данні подібного роду. Серед них, наприклад, наступні:
1) уривки, що призначені для інтерпретації, повинні бути не занадто кортокими і не занадто довгими;
2) уривки з критичної літератури цитуються лише в тому випадку, якщо вони авторитетно підтверджують або доповнюють ваши роздуми;
3) при цитуванні передбачається, що ви солідарні із тим, що цитуєте, за виключенням окремо зазначених випадків;
4) при цитуванні повинно бути ясно, хто автор фрази і на яке джерело текст посилається;
5) цитати повинні бути абсолютно точні: неможливо скорочувати цитування, ніяк це не позначив.
Наостанок, приведемо кілька загальних рекомендацій щодо специфічних „правил гри” при написанні студентської наукової роботи (запозичівши їх із цікавої та актуальної роботи того ж таки У. Еко „Як написати дипломну роботу”):
· не коментуйте очевидне і не вказуйте джерел, які і так всім відомі;
· не приписуйте автору наукову ідею, яку той привів в якості чужої;
· завжди давайте точну інформацію про академічні видання, нові редакції, доповнені варіанти;
· якщо фрази виходять занадто довгі, пишіть, як виходить, але потім – розділяйте;
· вводіть визначення термінів, коли вони з’являються вперше;
