Пасивна лексика сучасної української літературної мови

До пасивної лексики належать слова, що рідко вживаються носіями мови у процесі спілкування у зв”язку з тим, що реалії, названі цими словами, рідкісні, чи вийшли з ужитку, або тільки починають запроваджуватись у суспільне життя.

 

а) застаріла лексика

Її склад неоднорідний. У ньому розрізняють слова за ступенем їх архаїзації. Одні з них зовсім вийшли з ужитку і не побутують у сучасній мові. Без відповідних коментарів і пояснень вони взагалі не зрозумілі: (Наприклад, чарнець – міра місткості, об”єму; марець – березень; кріс – рушниця; баяти - розповідати).

Інші вживаються в мові, але рідко, тільки у певних функціональних стилях і контексті, але носіям мови зрозумілі (корчма, гетьман, свита, воістину).

Архаїзація може бути зумовлена змінами у суспільному житті (зникають з побуту предмети, події, явища) і дією лінгвістичних факторів (для називання тих самих предметів, явищ, подій виникають нові більш прийняті для даного часу слова). Застарілі слова поділяються на архаїзми та історизми.

Історизми у сучасній українській літературній мові не мають синонімічних замінників. Це слова, вживані для позначення предметів, явищ, понять, які вийшли з ужитку, припинили існування у зв”язку із соціально-побутовими та суспільно-політичними змінами. Історизми використовуються сучасними письменниками в мові історичних творів. Відтворюючи факти минулих історичних епох, письменник активізує і слова, які цим епохам належать.

Виділяють такі групи історизмів:

1. Які характеризують структури суспільства, соціального стану, суспільних взаємин (боярин, поміщик, князь, купець, наймит, гімназист).

2. Урядові та військові чини, адміністративні посади (війт, городовий, десятник, капрал, осавула, урядник, запорожець, кошовий).

3. Назви установ, організацій (земство, волость, управа, собор, ратуша, магістрат).

4.Назви професій (бондар, вугляр, чумак, кожум”яка, лакей, покоївка).

5. Побутові звичаї, обряди (досвітки, вечорниці).

6. Назви старовинної амуніції, зброї, військових регалій (лати, мушкет, панцир, сагайдак, рогатина, булава).

7.Знаряддя праці (кайло, мотовило, гребінка, ступа, соха).

8. Одяг і головні убори (очіпок, плахта, сап”янці, жупан, запаска, намітка, сиряк, кирея, кобеняк).

9. Монети, грошові одиниці (алтин, злотий, гульден, катеринка, таляр, крейцер).

10.Одиниці виміру і ваги (аршин, вершок, гони, десятина, ківш, хорець, лікоть, п”ядь).

11.Старовинний посуд (коновки, куфа, куманці).

12. Назви зниклих народів (печеніги, половці, ассірійці).

13.Релігійні організації та їх учасники (орден, єзуїт, домініканець, тевтонець).

Історизми вживаються у наукових, публіцистичних, художніх творах. Історична лексика тут виступає у звичайній номінативній функції. В інших випадках деякі групи історичної лексики використовуються як засіб створення урочистості, пафосу, гумору, іронії, сатири.

Архаїзми – це слова, що називають предмети, явища, дії, які зберігаються у сучасному житті, але в процесі розвитку мови втратили свої первісні номінації. Вони використовуються у творах сучасної тематики для надання описуваним явищам відтінку урочистості, іронії. Тому їх ще називають стилістичними архаїзмами. Архаїзми і їх сучасні лексичні відповідники у словниковому складі мови сприймаються як синоніми.

Якщо історизмам властива номінативна функція, то архаїзми використовуються як категорія виразно стилістична.

 

Виділяють такі групи архаїзмів:

1. Власнелексичні – витіснені з мови іншими лексичними одиницями (перст – палець; бран – полон; ректи – говорити; зигзиця – зозуля; зріти – бачити; ланіти – щоки; чадо - дитя).

2.Лексико-словотвірні – застарілі слова, що мають корені як і сучасні, а різняться від них словотвірними елементами (імати – мати; возсіяти – засіяти; урозуміти – зрозуміти; рибар – рибалка; вой - воїн).

3.Лексико-фонетичні – застарілі слова, які різняться від сучасних звуковим оформленням (глас – голос, піїт – поет, крівавий – кривавий, сей – цей, серебро - срібло).

4. Семантичні – слова, у структурі лексичних значень яких є активно вживані і застарілі (живіт – частина тіла; ім. Життя; лікоть – частина тіла; міра довжини).

Архаїзми бувають різними за походженням:

1. Власнеукраїнські (дзигарі, мисник).

2. Старослов”янські (грядущий, десниця, отрок, ратний).

3. Запозичені (баталія, вояж, редут, респективний).

 

б) неологізми

Неологізми – нові слова, словосполучення, фразеологізми, що з”являються у мові. Їх виникнення спричинене потребою давати назви новим предметам, які постають внаслідок розвитку економіки, науки, культури, в результаті розширення й поглиблення зв”язків з іншими народами.

Неологізм, як і будь-яке слово – категорія історична. Нове слово є неологізмом, поки не стане загальновживаним.

Значна кількість сучасних нормативних слів була неологізмами:

- поч. ХХ ст.: видавець, перекладач, україніст, гуморист, незалежність, співачка, громадянство.

- середина ХХ ст.: комбайн, кінофільм, генетика, кібернетика, комп”ютер.

- 80- 90- ті роки: дискета, картридж, менеджер, брокер.

Неологізми бувають:

1. Лексичні, в яких новими є зміст і звукова оболонка.

2. Семантичні – стара звукова оболонка наповнюється новим змістом (піонер, кулак, петля).

Неологізми, що в останні 50 – 60 років увійшли до словникового складу сучасної української мови, поділяються на такі групи:

1. Суспільно-політична лексика: апартеїд, ескалація, неоколоніалізм.

2. Терміни з різних галузей науки, культури, мистецтва (алгоритм, вірусологія, геохімія, фотонарис, аспірантура, магістратура, бакалавр).

3.Виробничо-технічні терміни (космонавтика, нафтопровід, тракторист, птахоферма).

4.Лексика, пов”язана з новими предметами побуту (відеомагнітофон, метро, лайнер, сканер, радіола, ксерокс, холодильник).

5. Нові терміни у військовій справі (атомна (воднева) бомба, ракетна зброя, авіадесант).

6.Назви осіб за характером і родом діяльності (ескаваторник, оператор, програміст, дилер, кілер).

Загальномовні неологізми називають узуальними. Крім узуальних, виділяють індивідуально-авторські, або оказіональні неологізми. Як правило, вони залишаються у межах відповідних контекстів, будучи стилістичними засобами увиразнення мовлення. Наприклад, у романі О.Гончара “Собор” зафіксовано такі оказіоналізми: фальшак, військовик, дошкульник, безбровко, безвірко, хмурко, вимагач, плюндрувач, придбавач, руйнач, руйнитель, сквернитель, алхімічка, вінценосиця, однодумиця, бездумність, вкрадливість, незрушеність, полігонність, зляскування, непривіття, безприюття, повносилля, потойбіччя, хмаровіття, потойбіччя, верхогір”я, впливологія, руковивертання, запилюжений, зістарений, набовдурений, цупкорукий, німопромовистий (погляд).

 

3. Лексика сучасної української літературної

мови з погляду сфер вживання

а) загальновживана лексика

За сферами вживання лексику сучасної української літературної мови поділяють на загальновживану і спеціальну, або лексику обмеженого вживання.

Загальнонародним фондом української мови користуються всі її носії, незалежно від місця проживання, способу життя, суспільного становища, освіти, вікових і статевих особливостей. Загальновживана лексика – це відкрита підсистема, яка може поповнюватись елементами лексики обмеженого вживання. Загальновживана лексика кількісно перевищує спеціальну й охоплює всі лексико-граматичні класи слів, будучи основою всіх функціональних стилів сучасної української літературної мови, усного і писемного її різновидів.

б) спеціальна лексика

Спеціальна лексика (лексика обмеженого використання) не має загального поширення і функціонує у вузькому колі носіїв мови, пов”язаних між собою територіальною, професійною, соціальною близькістю. Кількісно це менший шар словника української мови; ця лексика підпорядкована загальнонародній і функціонує в:

1) різних сферах професійної діяльності;

2) різних територіальних діалектах;

3) мовленні різних соціальних груп людей.

1.Діалектна лексика

Мова жителів певної місцевості називається діалектною, а слова, вживані на певній території і відсутні у літературній мові, називаються діалектизмами. Функціонування діалектизмів можливе на всіх мовних рівнях:

- фонетичному (шос – щось, сатона - сатана);

- морфологічному (щоби с – щоб, му - йому);

- синтаксичному (що чути селом; я не требую їхнею згодою).

Приклади взято з “Тіней забутих предків” М.Коцюбинського.

Нас же цікавлять лексичні діалектизми, які, залежно від того, в якому відношенні перебувають з відповідними елементами мови літературної, можуть бути:

1. Власнелексичні діалектизми – це слова, що за значенням збігаються з літературними нормативними, загальновживаними, але виражені абсолютно іншою основою Це своєрідні дублети загальновживаних слів Найпомітніше представлені вони у системі повнозначних частин мови (чічка – квітка, крумплі – картопля, кибель – відро, стрий - дядько).

У різних говорах у складі діалектної лексики помітний шар специфічних емоційно забарвлених вигуків та часток: ади – дивись; бігме, делебі – їй-богу, справді; гейби – немов; к, ік – до.

Іноді лексичні діалектизми поповнюють систему загальнонародної лексики, функціонуючи у синонімічних рядах загальновживаних слів, часто виступаючи на периферії синонімічного ряду як емоційно забарвлені елементи. На межі діалектної і розмовної лексики загальнонародного вживання стоять такі слова: банітувати – лаяти; пантрувати – стерегти; файний – гарний; видіти – бачити.

2. Етнографічні діалектизми – назви місцевих реалій і понять, що не відомі або не використовуються поза межами певного говору. У побуті, матеріальній культурі, характері занять і трудової діяльності, у звичаях і традиціях жителів певної території є місцеві особливості, які і відбито у повсякденному словнику. Етнографічні діалектизми не мають відповідників у загальнонародній мові і пояснити їх можна лише опосередковано. Серед них виділяють групи:

1. Назви одягу і взуття (кобеняк – верхній одяг без рукавів; крисаня – чоловічий капелюх; сардак – зимовий одяг із домашнього сукна).

2. Назви страв (галагани – вид печива; жур – страва з вівсяного борошна, гуслянка – ряжанка з овечого молока; плачинда – різновид печива; лабухи – від печива; кваша – солодка страва з житнього борошна; потапці – їжа з накришеного хліба, перемішаного з олією).

3. Назви житлових і господарських приміщень та їх частин, знарядь праці, предметів побуту (абцаба – одвірок, лутка, стовп у стіні; ковганка – дерев”яний посуд для затовкування сала; колиба – чабанський курінь; кошниця – повітка для зберігання качанів кукурудзи).

4. Назви народних музичних інструментів (дримба – залізний інструмент у вигляді пружинистої залізної пластинки; трембіта – духовний музичний інструмент).

5. Демонологічні назви (арідник – злий дух; мольфар – чарівник; мавка – казкова лісова істота).

 

3. Семантичні діалектизми. До семантичних діалектизмів зараховують слова, які однакові щодо вираження з загальновживаними, але відмінні від них за значенням (вага – колодязний журавель; вино - виноград; губа - гриб; пасіка – просіка; хвиля – гарна погода; берег – гора, схил гори; іти – їхати; підлий –поганий; верх – димар; гостинець – шлях; година – гарна погода).

Діалектна лексика виділяє найдрібніші деталі явищ, предметів, реалій навколишньої дійсності, що дає широкі можливості в художньому стилі для максимального наближення до дійсності; для опису життя з усіма подробицями, відтворення місцевого колориту й типізації характерів. Місцева лексика в художньому творі виправдана лише тоді, коли вона потрібна для кращої характеристики зображуваного, зрозуміла читачам і вживається з почуттям міри і кількісно не порушує художньо-естетичних рис тексту.

2. Професійна і термінологічна лексика

До термінологічної лексики належать слова і словосполучення (аналітичні номінативні одиниці), використовувані для точного, максимально несуперечливого визначення понять, які становлять специфіку найрізноманітніших галузей науки і техніки.

Термін (лат. terminus – межа (межовий знак), кінець) – це слово або словосполучення, що позначає поняття спеціальної галузі знання або діяльності.

Термінологія – це сукупність термінів, що позначають поняття конкретної галузі.

При всій багатогранності спеціальних галузей наукового знання і властивих їм понять, зафіксованих у відповідних термінологічних системах, існує ряд спільних ознак, які визначають суть будь-якого терміна як лексичної одиниці спеціального, обмеженого функціонування:

1) системність;

2) наявність визначення (для більшості термінів);

3) тенденція до однозначності в межах конкретної системи термінів (термінології);

4) відсутність супровідних експресивних значень;

5) стилістична нейтральність.

Розрізняють два важливих лексико-семантичних процеси:

1.Термінологізація.

2.Детермінологізація.

Під термінологізацією треба розуміти сукупність мовних процесів, у результаті реалізації яких формуються конкретні слова – терміни, що належать до відповідних часткових термінологічних систем. Існують такі основні способи термінологізації:

1) використання для позначення наукового поняття загальновживаного слова, внаслідок чого воно термінологізується і переходить до розряду лексики обмеженого вживання (сторона (трикутника), вершина (трикутника), коло (геометрична фігура), гора (термін географії)).

2) термінологічна деривація, тобто використання засобів словотвору, характерних для української мови (провідність, ультрапромені, антитіла, метамова).

3) адаптація відповідно до фонетичних і граматичних закономірностей мови термінів – слів іншомовного походження, більшість з яких належить до лексичних інтернаціоналізмів (абревіатура, ідіома, контекст, тембр, фонема, елізія, резотатор).

Детермінологізація призводить до того. що будь –який термін може стати загальновживаним словом. Як зазначає Суперанська А.В.: “Термін втрачає свою строгу концептуальність, системність, однозначність і набуває прагматичних властивостей, яких він раніше був позбавлений, тобто виникає нове слово з термінологічним значенням, яке вимагає уже не дефініції, а тлумачення”. Розрізняють дві стадії детермінологізації:

1) уподібнення терміна до загальновживаних слів у зв”язку з активним використанням його поза межами спеціальної термінологічної системи (у засобах масової інформації);

2) розвиток нових значень на основі метафоричного вживання.

Наприклад, КАЗУЇСТИКА – 1) юридичний термін; 2) філософський термін; 3) теологічний термін; 4) переносне загальне значення – вправність у суперечках, захисті сумнівних або фальшивих принципів, положень.

До власне професійної лексики належать слова, вживані групами осіб на позначення предметів і понять, які безпосередньо пов”язані з професійною діяльністю, родом занять. Професіоналізмам властивий високий ступінь диференціації у називанні знарядь і засобів виробництва, продуктів виробництва та їх складових частин, деталей, різних дій, процесів і супровідних умов, пов”язаних з тією чи іншою сферою діяльності.

Крім професійних слів, вживаних більшістю носіїв мови, є вузькоспеціальні, які ніби деталізують загальнонародний словник. Так, слова човен, весло, сітка, вживаються всіма, але немає потреби кожному носію мови, крім рибалок, вживати слова дуб, байдак, баркас, фелюга на позначення різних видів човнів.

в) лексика окремих соціальних груп

 

Основною ознакою виділення такої лексики є функціонування її у мовленні різних соціальних груп носіїв мови. Слова, властиві розмовній мові певного професійного середовища, називають професійними жаргонізмами. Їх особливість – відсутність системності у функціонуванні, лаконічність, образність, здатність до проникнення в побутове розмовне мовлення. Жаргонізми мають експресивно нейтральні відповідники у загальнонародній мові.

Частіше термін “жаргон” вживається на позначення соціального відгалуження від мови.

Жаргонізми (фр. - jargon) – слова, вживані у мовленні групи людей, об”єднаних спільністю інтересів, занять, професійною діяльністю, соціальним станом.

Наприклад, студентський жаргон: хвіст, пара, плавати, шпора, зарубіжка і т. ін.

Арготизми (фр. argot – замкнутий, недіяльний) – лексика, що характеризує мовлення людей, які свідомо прагнуть зробити свою мову “таємною”, незрозумілою для інших. З відповідною метою вживаються спеціально створені або деформовані слова, які мають прямі відповідники у загальновживаній лексиці.

Просторічна лексика в основній масі перебуває на межі літературного вжитку, а то й виходить за його межу. До цієї категорії належать слова, перекручені з погляду лексичних норм: чумайдан, транвай; слова і різко зниженим експресивним забарвленням: базікати, свинюка; невмотивовані росіянизми: пожалуйста, понімаєте, невдобно.

Одним з компонентів просторічної лексики є вульгаризми – просторічно-вульгарні слова, що перебувають за межами літературної мови і включають лайки, прокльони, прізвиська.