Психолого-педагогічна характеристика дітей молодшого шкільного віку

У віці від 6 до 12 років більшість дітей додає в рості по 5-7 мм у рік. Шестилітні дівчатка трохи нижчі за хлопчиків. Вага у цьому віці збільшується в середньому на 2-2,5 кг/рік. Збільшується мозок від 90% ваги мозку дорослої людини. Продовжує удосконалюватись нервова система. Незручність, не координованість рухів, нездатність сидіти спокійно спричиняє недостатній розвиток м’язової тканини.

Основним видом діяльності є навчання. З приходом дитини до школи змінюється їх соціальна ситуація, навчальна діяльність ще має розвиватися, продовжують залишатися основними для дитини гра, малювання, конструювання. Тому в навчальній діяльності потрібно широко використовувати гру, ігрові форми.

Діти повинні навчитися розрізняти ігрові і навчальні завдання. Зрозуміти, що навчальні завдання на відміну від гри є обов’язковим, його потрібно виконувати незалежно від того, чи хоче дитина його виконувати чи ні.

Дитина 6-12 років схильна до пізнавальної активності. Вона допитлива, граючись експериментує, цікавиться усім на світі, прагне до знань, мислить логічно, переважає образне мислення.

Пізнавальна активність дитини спрямована на дослідження навколишнього світу.

Досить довго такі діти можуть бути зосереджені на продуктивній діяльності (малюванні, конструюванні, виготовленні виробів до 3-х годин). Дорослий може організувати увагу дитини за допомогою словесних вказівок. Молодший школяр може і сам планувати свою діяльність, переважає мимовільна увага у дошкільний період. Дітям важко зосередитися на одноманітній і малопривабливій їм діяльності.

У молодшому шкільному віці дитина може створювати різноманітні ситуації, навчальні завдання спонукають розвивати уяву учнів (складаючи історії, римуючи вірші, придумуючи казки, зображуючи різних персонажів)

Активна робота уяви найважливіший шлях пізнання і засвоєння дитиною нових знань.

Дуже важливим для дитини молодшого шкільного віку є вчитель. Різні форми звертання до дітей і характер оцінок мають велике значення для виховання молодших школярів.

 

6. Значення мети виховання для педагогічної теорії і практики.

Мета виховання – це сукупність властивостей особистості, до виховання яких прагне суспільство.

Мета відображає потреби суспільства у певному освітньому рівні і відношенні до праці.

Мета обумовлена рівнем розвитку науки, культури, техніки.

Мета проголошується державною владою і реалізується через навчально-виховні заклади.

Історія нам говорить, що вже в Афінах було обґрунтовано поняття гармонійної людини – калокогатія – ідеал, фізичної і моральної досконалості.

В Епоху Відродження додалася ідея всебічного розвитку, яку визначив французький філософ Р.Декарт (1950 р.).

Ідея всебічного розвитку розглядалася англ.. мислителями Т.Кампанеллою, Т.Мором, які вперше визначили трудове виховання як формування особистості.

Мета виховання – сукупність властивостей особистості, до виховання яких прагне суспільство.

Питання мети виховання розглядали:

v М.І.Пирогов

Він належав до прогресивної російської інтелігенції, і висловлював думку про підготовку інтелектуально розвиненої особистості, яка б багато знала і використовувала свої знання у житті. Вважав, що кожне навчання повинно виховувати.

v О.В.Духнович

Основоположник народної педагогіки, що у вихованні повинна виділятися ідея народності. Важливою умовою виховання вважав рідну мову, вивчення традицій, культури, історії свого народу.

v К.Д.Ушинський

Великого значення надавав меті виховання для вихователя. Вихователь повинен чітко усвідомлювати якої мети він буде добиватися у своїй діяльності, чого вимагатиме від дітей. «Що сказали б ви про будівельника, який закладаючи нову будівлю не може відповісти на питання що він хоче побудувати»

А.С.Макаренко визначив програму виховання особистості:

- виховати культурну людину;

- освічену;

- яка б мала кваліфікацію;

- дисципліновану;

- мала б почуття обов’язку;

- поняття честі;

- мала б особисту гідність;

- уміла б бути ввічливою, доброю;

В.О.Сухомлинський вважав, що гуманна педагогіка ефективно впливає на формування особистості.

Загальною метою виховання є всебічний і гармонійний розвиток особистості. Такий ідеал цивілізованого суспільства діє впродовж століть, починаючи з афінської системи виховання, де й народилося розуміння гармонійності людини. Дослідженням ідеї всебічного розвитку особистості займалися: Т.Мор, Т.Кампанелла, А.Сен-Сімон, Ш.Фур’є. Вони уявляли всебічний розвиток особистості як процес поєднання навчання з працею, в якому беруть участь усі члени суспільства.

Й.-Ф.Герберт метою виховання проголошував розвиток різнобічних інтересів, спрямованих на гармонійний розвиток усіх здібностей людини.

В Україні, як і в інших країнах світу, історично склалася система виховання, що ґрунтувалася на національних рисах і самобутності укр..народу, але тривалий час вона нехтувалася і заборонялась.

Головна мета національного виховання на сучасному етапі – передання молодому поколінню соціального досвіду культури народу, його національної ментальності, своєрідності світогляду й на основі цього формування особистісних рис громадянина України, розвиток індивідуальних здібностей і талантів.