Принципи національного виховання школярів в Концепції національного виховання

На сучасному етапі в України склалася своя система принципів національного виховання,яка записана в «Концепції нац. виховання» і передбачає такі принципи:

-народність (єдність загальнолюдського і національного. Національна спрямованість виховання,оволодіння рідною мовою,формування нац.. свідомості,любові до рідної землі та свого народу;прищеплення шанобливого ставлення до культури,спадщини,народних традицій та звичаїв0.

-природовідповідність (урахування багатогранної і цілісної природи людини,вікових індивідуальних особливостей дітей,їх анатомічних,фізіологічних,національних та регіональних особливостей)

-культуровідповідність (органічний зв'язок історичного народу з його мовою,з культурними традиціями,з народним мистецтвом,ремеслами і промислами,забезпечення духовної єдності поколінь)

-гуманізація (створення умов для формування кращих якостей дитини,джерел її життєвих сил;гуманізація взаємин вихователя і вихованця;виховний центр навч. виховання процесу,повага до особистості,розуміння її запитів,інтересів,довіря до неї,виховання гуманної особистості)

-демократизація (усунення авторитетного стилю виховання,сприйняття особистості вихованця,як вищої соціальної цінності,визнання її права на свободу,на розвиток здібностей і вияв індивідуальності. Глибоке усвідомлення взаємозв’язків між ідеалами свободи,правами людини і громадянської відповідальності)

-етнізація (наповнення виховання нац.. змістом,що передбачає формування самосвідомості громадянина. Забезпечення можливості всім дітям навчатися в рідній школі,виховувати нац. гідність,нац. свідомість)

 

Поняття про засоби, методи, прийоми навчання. Класифікація методів виховання.

Методи вих.. - це способи взаємопов’язаної діял.вихователів і вихованців, спрям на форм, у вихованців поглядів, переконань,навичок і звичок.

Мет.вихов- це способи впливу на свідомість, волю, почуття, поведінку і с-му відношень школяра з мет. форм. Всебічно розвиненої особист. В процесі вихов.використ. різні методи:

- метод бесіди;

- метод розяснення норм і правил поведінки;

- метод привчання;

- метод доручення;

- метод заохочееня;

Прийоми виховання- це поділ методів на окремі елементи за допомогою яких краще використ.сам метод. До прийомів відносяться:

- запитання і відповіді у процесі виховання;

- вручення грамоти за зразкову поведінку;

- зауваження;

- догана;

- подяка.

Засоби виховання -це доцільно організовані методичні шляхи розв.тих чи інших виховних завдань.

До них відносяться:

- репродукції картин;

- художн. літер.;

- вироби (Мистецтва(кінофільми).

Форми вихов.- це способи шед. -доцільної орган, колект.чи індив.діял.учнів(виховні год., вихов.бесіди, класні збори, ранки, свята)

Результат виховання залеж. від успішного використ. та поєднання мет,прийомів, засобів, форм виховного процесу.

КЛАСИФІКАЦІЯ МЕТ.ВИХОВ.:

І. Методи формув. суспільної свідомості:

-розповідь,розяснення бесіда, лекція, диспут, позитивний приклад.

II. Мет.організації поведінки школярів:

- вправи(виховні вправи-як

правильно тримати ручку......)

-привчання, доручення, гра.

III. Мет.стимулювання позитивної поведінки:

-заохочення, змагання, покарання, педагогічна вимога, постановка перспективи, метод вибуху(перевед.до нової школи)гром.думка.

IV. Мет.самовиховання:

- особисті зобовязаннят;

- самозвіт;

- самоаналіз:

- самоконтроль;

- самооцінка.

 

Загальна характеристика методів формування суспільної свідомості

Формування суспільної свідомості.Ця група методів виховання охоплює методи різнобічного впливу на свідомість,почуття,волю учнів з метою формування у них поглядів і переконань. До них належать: 1.Розповідь

2.Розяснення. Допомагає вихователю впливати на свідомість,прищеплювати моральні норми, правила поведінки учням. Особливо ефективні під час засвоєння правил поведінки,вимог школи,правових норм. Вони підсилюються показом,наочним демонструванням. Часто використовують як прийом виховання під час лекції,диспуту, бесіди.

3. Бесіда. Використовують для зясування і цілеспрямованого формування психологічних особливостей,переконань,інтересів особистості. З огляду на особливості проведення бесіду поділяють на фронтальну і індивідуальну.

4.Лекція. Сутність полягає в систематичному викладі навчального предмету,будь-якого питання. Успіх лекції залежить від особистих якостей лектора.

5.Диспут. Він передбачає вільний,жвавий обмін думками,колективне обговорення питань,що хвилюють учнів. За3-4тижні вчитель дає тему. Диспут повинен відбуватися в атмосфері невимушеності,виступи аргументовані. Наприкінці підбивають підсумки,чим він збагатив учасників.

6.Метод прикладу. Прикладом для виховання можуть бути педагоги,батьки,рідні люди,історичні герої, однокласники. Наслідування має 3 етапи:1-на основі сприймання конкретного прикладу виникає бажання наслідувати його. 2-діє зв'язок між взірцем і поведінкою вихованця. 3-здійснюється синтез наслідуваних та самостійних дій і вчинків. Що ближчий і зрозуміліший учневі.

 

32. Загальна характеристика методів організації поведінки і д-сті школярів

1. Привчання. Ґрунтується на вимозі до учня виконати певні дії. Вирішальним чинником у привчанні є режим життя і діяльності школяра. Якщо від вихованця постійно домагатися бажаного часом в нього сформуються відповідні навички поведінки. він усвідомить правильність,слушність,необхідність висунутих вимог почне виконувати свої обов’язки.

2-Доручення. Передбачає вправляння учня в позитивних діях і вчинках. При застосуванні враховують Індивідуальні особливості учнів. Воно повинно бути посильним для учня. Нескладне завдання виховує впевненість у своїх силах,непосильне-підриває віру в свої можливості. Неорганізованим учням корисно доручати провести захід,у підготовці якого треба виявити самостійність, ініціативу, зібраність.

З.Вправляння. Полягає у поступовому створенні умов, в яких учень виконує певні дії з метою. вироблення необхідних і закріплення позитивних форм поведінки. При використанні цього методу слід дотримуватися таких вимог: Обґрунтування необхідності

вправ,доступність вправ, їх систематичність,достатня кількість вправ для формування певних навичок і звичок поведінки.

4.Гра.Створення виховуючих ситуацій. Поділяються на групи:

1.Творчі (доброта, увага і піклування, довіра,зміцнення віри у власні сили,залучення до і цікавої діяльності, вияв засмучення).

2.Гальмівнї(наказ,паралель на педагогічна дія, ласкавий докір, натяк, показна байдужість, іронія, розвінчання,вияв.

 

33. Характеристика методів стимулювання позитивної поведінки школярів.

1.Педагогічна вимога-це педагогічний вплив на свідомість вихованця з метою спонукання його до позитивної діяльності або гальмування його негативних дій і вчинків. Висувають у прямій або опосередкованій формі. Пряма-найефективніша на початку роботи з дитяч. колективом. Вона має бути чітко

сформульована,висловлена спокійним,упевненим тоном,який не викликає заперечень. В подальшому використовують різні форми опосередкованої вимоги. 2..3магання-грунтується на природній схильності дітей до здорового суперництва і самоутвердженні в колективі. Змушує відстаючих підтягуватися до рівня передових,а передових надихає на нові успіхи.(конкурси. олімпіади. фестивалі)

З.Заохочення- схвалення позитивних дій і вчинків з метою спонукання вихованців до повторення. Мета - спрямування поведінки учня в потрібне русло,зміцнення в ньому впевненості у власних силах,посилення прагнення до позитивних вчинків,певних успіхів, (подяка

директора,медалі,грамоти,ціннІ дарунки).

4.Покарання-несхвалення,осуд негативних вчинків з метою 'їх припинення або недопущення в майбутньому. Розумна система покарань необхідна.вона допомагає формувати людський характерних, почуття відповідальносп',вміння долати труднощі.

Постановка перспективи

6.Метод «вибуху»

7. Громадська думка. Обговорювати чи критикувати треба не особистість вихованця.а вчинок,його шкідливість для колективу, суспільства й самого порушника. Розмова має бути такою,щоб учень сам назвав причину свого вчинку. За допомогою громадської думки учня легше переконати в хибності його поглядів чи в належній поведінці,ніж в індивідуальній бесіді.

 

34. Теорія колективу в спадщині видатних педагогів. Поняття «колектив».

Колектив — соціально значима група людей, які об'єднані спільною метою, узгоджено діють для досягнення мети і мають органи самоврядування.

Його характеризують єдність цілей, високий рівень міжособистісного спілкування, згуртованість, внутрішня дисципліна, специфічні норми співжиття. Він є ланкою, що з'єднує особистість із суспільством. Виховання особистості в колективі є втіленням закономірностей розвитку суспільства, адже в колективних взаєминах створюються умови для соціально-психічного її розвитку. Відокремившись від колективу, людина опиняється в соціально-психологічному вакуумі, що значно ускладнює її розвиток.

Колектив є соціальною системою, яка виконує такі функції:

— організаторську (полягає в об'єднанні особистостей для виконання певних завдань);

— виховну (спрямована на створення оптимальних умов для всебічного виховання, психічного й соціального розвитку особистості);

— стимулюючу (сприяє формуванню морально-ціннісних стимулів діяльності особистості, регулює поведінку членів колективу, впливає на формування в особистості цілеспрямованості, волі, гуманності, працьовитості, совісності, чесності, гідності тощо).

Універсальне поняття «колектив» охоплює різні його види, до яких належать:

Первинний колектив. Об'єднує людей (школярів), згуртованих у порівняно невелику соціальну групу, учасники якої перебувають у постійних ділових, товариських, побутових стосунках. Ним може бути колектив класу, виробничої бригади на підприємстві, професійної групи в установі, підрозділу у військових частинах та ін. За кількісним складом нараховує 10—15 осіб. За більшої кількості в ньому відбувається розподіл на мікроколективи. Якщо в соціальній групі менше 7—8 осіб, вона не є колективом у соціально-педагогічному смислі. Це — замкнена група друзів, приятелів.

За якісним складом у колективі має бути приблизно однакова кількість осіб обох статей. Якщо ця вимога загалом витримується у колективах загальноосвітніх закладів, то на виробництві, в системі професійної освіти цього досягти значно складніше, що породжує значні труднощі у розвитку колективу, організації міжособистісних стосунків.

Загальношкільний колектив. Об'єднує усіх учнів і педагогічних працівників загальноосвітнього навчально-виховного закладу. Здебільшого у них перебуває 500—600 осіб. У таких колективах усі знають один одного, час від часу збираються разом. У ньому теж бажано, щоб була однакова кількість осіб обох статей. Якщо в загальноосвітніх школах, інших навчально-виховних закладах нараховується 1500—2500 осіб, то колективу, по суті, немає. Особа в такому соціальному об'єднанні є анонімною, що вкрай негативно впливає на її виховання.

Тимчасовий колектив. Складається з осіб, які належать до постійних колективів для виконання тимчасових завдань, задоволення своїх пізнавальних і соціальних інтересів (танцювальний колектив, хор, туристська група та ін.). Чисельно вони невеликі, згруповані на основі соціальних інтересів.Виробничий колектив. Це — група професіоналів, об'єднаних для науково-дослідної роботи, виробничої діяльності, охорони порядку, лікування людей тощо.Сімейний колектив. Його складають члени однієї родини. Склався історично як важливе соціальне утворення суспільства.Колективи можуть бути одновікові й різновікові. У традиціях народної педагогіки — виховання особистості в різновіковому колективі, де старші за віком і соціальним статусом передають свій досвід молодшим, турбуються про їх захист, допомагають долати труднощі. Молодші прагнуть оволодівати соціальним досвідом старших, відчувають відповідальність перед ними.