Становлення і розвиток дошкільної лінгводидактики в Україні

Білет 1

1.Формування граматичної правильності мовлення дітей
Кожна мова має свої, притаманні лише їй граматичні значення, словотворення морфем та граматичні значення в синтаксисі.До морфологічних граматичних значень належать рід, число, відмінок, здрібнілість, одиничність (в іменників); ступені порівняння (у прикметників); час, вид, стан (у дієсловах). Синтаксичні граматичні значення ~ це предикативність, узгодження, керування, головні й другорядні члени речення. Оволодіти граматичною будовою української мови - це означає навчитись утворювати від однієї основи форми однини і множини теперішнього, майбутнього, минулого часу, відмінювати слова за відмінками та особами, вживати слова з суфіксами та без них, правильно вживати рід іменників, самостійно утворювати граматичні форми за аналогією, оволодіти складносурядними і складнопідрядними реченнями відповідно до граматичних законів та правил української мови.Вводити граматичні форми та конструкції української мови слід дотримуючись відповідних принципів. До них належать: послідовність уведення граматичних форм відповідно до їх доступності; принцип однієї трудності; врахування специфіки рідної мови, зіставлення та порівняння граматичних явищ; автоматизація граматичних навичок; презентація граматичних явищ з урахуванням віку та етапу навчання; високий відсоток повторюваності одних і тих самих граматичних форм у різних типових вправах та конструкціях (моделях); широке використання наочності й активна мовленнєва практика.

Так, спочатку вводяться іменники з конкретним значенням, що означають близькі і доступні дітям предмети й явища з найближчого оточення (дошкільний заклад, сім'я, ігри, іграшки, одяг, взуття, тварини) - в називному відмінку.Потім уводять дієслова третьої особи однини та займенники він, вона.воно (Лялька сидить. Вона сидить. Ведмедик лежить. Він лежить).
Далі вводять граматичну конструкцію із знахідним відмінком іменника однини (Хлопчик читає книжку) та займенники мій, моя, моє, твій, твоя. твоє; частки отож, егеж, гаразд.
З допомогою наочності та відповідних дидактичних вправ дітей знайомлять із множиною (лялька - ляльки, подруга - подруги, ведмедик - ведмедики), іменниками, що мають лише множину (двері, сани, ножиці) чи однину (сметана, цукор, сіль).
Доступні дітям прислівники; добре, гарно, вдячно, швидко. повільно, тихо, голосно тощо.Одночасно з повнозначними словами вводяться Й службові. Серед них прийменники (з, зі, до, біля, коло, серед), частки (хай, нехай, отож, гаразд).
Поступово вводять поняття граматичного роду, відмінювання іменників у непрямих відмінках та граматичні форми інших частин мови. Дітям дошкільного віку на одному занятті можна дати лише одну нову граматичну форму.

Ті граматичні явища, які діти засвоюють на занятті, обов’язково повинні входити доскладу ігор, ігрових ситуацій, дидактичних вправ, що плануються на закріплення теми протягом дня. Діти старшого дошкільного віку повинні користуватися різними видами складнопідрядних речень, їх знайомлять зі складними формами дієслів, ступенями порівняння прикметників тощо.Для закріплення граматичних форм української мови проводять різноманітні дидактичні ігри: на формування вміння дітей відмінювати іменники множини в родовому відмінку («Чого не стало?», «Чого більше?»); на відмінювання іменників множини в називному відмінку («Що змінилося?», «Назви предмети»); на відмінювання іменників однини і множини у знахідному відмінку («Що я бачив?», «Розкажи про картинку»); на вживання роду іменників («Плутанина», «Одягни ляльку».«Крамниця іграшок»); на вживання невідмінюваних іменників («На гостинах у ляльки», «Що я чув по радіо?»); на вживання дієслів за особами, дієслівних форм із чергуванням приголосних в основі («Що ми робимо?», «Що написано в листі?»); на узгодження числівників з іменниками («Що змінилося?», «Порахуй, скільки?»);навідмінювання іменників, що вживаються тільки в однині «бо множині («Кому що потрібно?», «Що ми задумали?»); на правильне вживання прийменників («Сховай зайчика», «Що змінилося?», «Де ведмедик?»); на виправлення помилок, зумовлених двомовністю («Назви слово українською мовою», «Що змінилося?», «Крамниця іграшок», «Про що ми подумали?», «Так чи не так?», «Виправ Петрушку», «На уроці рідної мови» і т. ін.).Крім дидактичних ігор у практиці роботи дошкільних закладів повинні знайти широке використання дидактичні вправи, що доступні дітям старшого дошкільного віку.Великого значення дидактичним вправам надавала й Є.І.Тихеєва, яка розробила цілу систему дидактичних вправ для розвитку мовлення дошкільнят.

Утворення іменників за допомогою суфіксів («Хто в нього мама», «Хто вона (він)?», «Скажи одним словом»): - Вовченя. Хто в нього мама?- Вовчиця.
Утворення порівняльних ступенів прикметників:
- Весною тепло, а влітку... (тепліше).
Утворення іменників від дієслів («Назви професію», «Хто це робить?»): - Лікувати - лікар.
Вправи на словозміну.
Відмінювання дієслівних форм (бігати – біжу,хотіти - хочу - хочемо).
Узгодження числівників і прикметників з іменниками:
- Червоний олівець. Про що можна сказати червоний? (Червоний помідор, червоне сонце, червона стрічка).
Відмінювання іменників: Качка кличе кого? (Каченят).
Відмінювання займенників:
-У мене лялька. Як сказати про Оксану?У неї лялька

Вживання часу дієслів: - Що я (ти, він, вони, ми) роблю?- Що я (ти, він, вони, ми) робитиму?
- Що я (ти, він, вони, ми) робив?- Що я (ти. він, вони, ми) зроблю?- Що було влітку? Що буде взимку?

2. Інсценування – начати дітей інсценізувати відомі художні твори, інсценівки до тематичних занять, свят, концертів як юних акторів театру. Доручати дітям виконувати текст від автора. Залучати дітей до виготовлення декорацій, атрибутів, костюмів до майбутньої вистави.
Базисна характеристика художньо-мовленнєвої діяльності - діти можуть самостійно показати виставу театру іграшок, вміють користуватися фільмоскопом, показувати діафільм, розповідати за його кадрами, самостійно влаштовувати сюжетно-рольову гру «Кінотеатр».

Інсценування, театралізація. У години розваг показу­вати вихованцям вистави різних видів театрів (ляльковий, іг­рашковий, картонажний, тіньовий, театр живих тіней та ма­сок).Залучати їх до показу вистав, самостійних ігор «У театр» них. Старша група- Ігри за сюжетами літературних творів. Підтримувати й розвивати в дітей бажання грати в ігри-драматизації й теат­ралізовані ігри за змістом знайомих казок, оповідань, віршів, самостійно втілювати атрибути, декорації, костюми для ігор, розподіляти ролі. Інсценування, театралізація. Залучати дошкільників до участі в театралізованих виставах (ляльковий театр, театр живих тіней, масок та ін.), інсценівках, до показу діафільмів, до участі в дитячих драматичних гуртках. Учити обговорюва­ти проведені вистави та інсценівки. Результати навчально-виховної роботи: діти вміють самостійно драматизувати, інсценувати каз­ки, художні твори;активно користуються малими жанрами фольклору (при­слів'я, приказки, скоромовки, лічилки, загадки);
відчувають внутрішню потребу читати казки, художні твори, вибирати їх;переказують нові казки, художні твори;
природно виразно розповідають вірші;мають смак, інтерес до самостійного читання.

 

3.ПРАКТИЧНЕ ПИТ

Гра "Розкажи про іграшку ведмедику"

Мета: Закріпити вміння описувати іграшки, складати описові розповіді здвох-трьох речень.

Хід гри: У гості до дітей прийшов ведмедик з кошиком іграшок. Ведмедикові подарували на день народження багато іграшок, але він не знає,як вони називаються і як з ними потрібно гратися. Вихователь пропонує дітям допомогти ведмедикові, розказати все про іграшку: як вона називається? З чого зроблена? Якого кольору, форми, розміру? Як з нею можна гратись? Вихователь пояснює дітям, що потрібно вийти до столу, взяти з кошичка іграшку, показати дітям і все про неї розповісти ведмедикові. Ведмедик допомагає дітям у розповіді: хитає головою, допомагає голосом вихователя.

Білет №2

Характеристика методів навчання дітей української мови
У лінгводидактиці під методом навчання розуміють діяльність педагога і дітей, спрямовану на засвоєння мовленнєвих знань, умінь та навичок, на організацію навчально- мовленнєвої діяльності.Кожен метод у сукупності реалізує навчальну, розвивавальну, виховну та контрольно - корекційну функції.)
Навчальна функція забезпечує засвоєння дітьми мовленнєвих знань відповідно до специфіки української мови,відомостей про національні традиції, звичаї, культуру українського народу; забезпечує обізнаність із творами українських поетів та письменників за програмою навчання.
Розвивальна функція методу спрямована на вироблення мовленнєвих умінь і навичок, правильної звуковимови, наголосу, виразності українського мовлення; вміння точного й доречного добору лексики відповідно до теми спілкування; навичок граматичної правильності мовлення; вміння будувати діалог і зв'язну розповідь. Виховна функція методу полягає у розвитку почуття патріотизму, поваги до людей інших національностей, інтересу та бажання оволодіти українською мовою; розвитку духовності дітей. Контрольно-корекційна функція дає можливість запобігти інтерференції, своєчасно виправити мовленнєві помилки, скоригувати методику навчання. У сучасній педагогіці існують різноманітні класифікації методів навчання. Це загальнопедагогічні методи. Проте, крім них, існують і часткові методи навчання мови та розвитку мовлення.

У шкільній лінгводидактиці існує ще кілька різних класифікацій методів навчання мови. Так, О.В.Текучов визначає такі методи: слово педагога (розповідь), бесіда, аналіз мовлення (спостереження за мовленням, граматичний розбір), вправи, використання наочних посібників (схем, таблиць), робота з навчальною книгою, екскурсія.Л.П.Федоренко поділяє мовні методи на три групи: 1) методи теоретичного вивчення мови (бесіда, повідомлення, лекція), робота з підручником; 2) методи теоретико-практичного вивчення мови і мовлення (робота з одиницями мови); 3) методи практичні (робота з текстом, переказ, твори).О.М.Біляєв до методів навчання мови відносить розповідь» пояснення, бесіду, спостереження учнів над мовою, вправи, роботу з підручником.Деякі з цих методів застосовуються і у практиці розвитку українського мовлення в дошкільному закладі (розповідь, бесіда, вправи, усні перекази, екскурсії).
Найпоширенішим у дошкільній педагогіці є поділ методів на наочні, словесні та Ігрові. До наочних методів відносяться спостереження, екскурсії, екскурсії-огляди, розглядання предметів та бесіда про них, бесіда та розповіді за картинами, опис іграшок та предметів, показ діафільмів, кінофільмів, настільного, тіньового та лялькового театрів.

2. виховання у дошкільнят читацької культури, любові до художнього слова, інтересу до книжки – важливі завдання педагога. А їх реалізації сприятиме створення в групі куточка книги. Функціональна роль куточку книги – виховання пізнавального та естетичного ставлення до книги як до найбільшого досягнення культури, створення елементарного бібліотечного середовища, яке буде зрозуміло маленьким читачам. Основні вимоги до його обладнання: достатнє освітлення; відповідність меблів зросту дітей; постійні оновлення, видозміни. Можливості використання куточку вихователями та дітьми досить різнопланові: читання журналів, книжок, розгляд ілюстрацій, проведення годин оповідача, обговорення прочитаного, літературні свята, функціонування виставок, проведення сюжетно-рольових ігор, зустрічі з письменниками. У куточку дитячої книги доречними будуть плакати з прислів’ями. Діти залюбки розучуватимуть на заняттях ці зерна народної мудрості. Які ж методи використовуються при роботі по ознайомленню дітей з елементарним бібліотечним середовищем?

Словесні: бесіди, розповіді, пояснення, обговорення;

наочні: спостереження, обстеження книжок, журналів,картинок, розгляд ілюстрацій;

практичні: художня діяльність дітей, дидактичні ігри, доручення, “лікування” книг, ігри, виставки.

Припустимо, що елементарне бібліотечне середовище, зрозуміле маленьким читачам, створене. Що робити далі? Адже куточок книги в групі має бути не просто маленькою бібліотекою, а базою для проведення занять, виховних заходів. Серед різноманітних форм організації дітей перевагу слід надавати таким, які стимулюють дошкільнят до активної взаємодії та творчості. Щоб оптимізувати роботу з дитячою книжкою, варто поєднувати її з іншими видами діяльності. Так, дошкільнята залюбки намалюють ілюстрації до прочитаних творів, зліплять героїв казок, виготовлять власні книжечки (вихователь і батьки для дітей; вихователь – для дітей та разом з ними; батьки для дітей та разом з ними; дитина - для себе), закладки, запрошення для молодших дітей та батьків на різні заходи, що організовуватимуться в книжковому куточку. В осередку книжки бажано влаштувати періодичні книжкові виставки. Вони можуть бути присвячені знаменним датам, творчості дитячих письменників. Не менш важливо, щоб тематика відповідала уподобанням дошкільнят, їхнім потребам, інтересам. Якщо доповнити виставку роботами дітей та розробити сценарій її відкриття, вона запам’ятається малюкам надовго (наприклад, виставки «Улюблені книжки», «Цікаве про природу»)

Спочатку слід дібрати книжки для бібліотечки. У цій справі можуть допомогти батьки вихованців ДНЗ. Як засвідчує практика вони охоче передають удитячий садок ті книжки, з яких їхні діти вже «виросли». А завдання педагога подбати про те, щоб твори відповідали вікові та розвиткові дошкільнят групи. Тому доцільним є обмін літературою з вихователями інших груп. Важливо добирати книжки гуманістичного спрямування, які не спонукають до агресії, не навчають негативних вчинків.Сучасні дослідження показують, що систематична, різнопланова робота з художнім словом сприяє формуванню основ грамотності вже з раннього віку. книгодрукуванні. На полиці-вітрині у куточку книги варто виставити вже прочитані з малятами книжки. Після ознайомлення з іншими вітрину слід обновити. Куточок книги доповнять портрети письменників, репродукції картин, серії ілюстрацій до казок, дитячі журнали, фотоальбоми.

Заняття у куточку книги передбачають виховання у дітей бережливого ставлення до неї. Якщо книжки таки потребують ремонту, слід відкрити «книжкові лікарні». Малюки із задоволенням робитимуть такий ремонт під керівництвом вихователя, а старші – самостійно. Варто також відвести окреме місце матеріалам для «лікування» книжок.

Практ.пит.

Планування роботи з навчання дошкільників творчого розповідання

Проблема розвитку словесної творчості завжди була однією з найбільш актуальних для дошкільної освіти. Творча мовленнєва діяльність виникає в дошкільному віці у процесі спілкування з ровесниками та дорослими, активного пізнавання нею довкілля.

Умови, необхідні для словесної творчості:

- сформованість творчої уяви у дітей старшого дошкільного віку;наявність у дитини мовленнєво-творчих здібностей;достатній рівень розвитку мовлення та наявність знань про навколишній світ;інтерес дитини та зацікавленість педагога, його вміння керувати творчою діяльністю дітей.

Одним з найефективніших методів розвитку словесної творчості є творче розповідання, результатом якого є зв'язна, логічно послідовна розповідь. Воснові творчих розповідей лежить робота творчої уяви.

У дітей дошкільного віку переважає відтворювальна уява, яка дає можливість навчати творчого розповідання. Розпочинати варто з творчого розповідання на наочній основі.

Прийоми навчання творчого розповідання:

Основні: зразок, план, аналіз. Допоміжні: запитання, нагадування, вказівка,заохочення, підказка. Специфічні: запис дитячих розповідей, створення альбомів та книжок з творчими розповідями дітей, придумування розповідей-мініатюр, об'єднаних однією дійовою особою, повторення розповіді товариша.

Види творчих розповідей

Творчі розповіді на наочній основі:

Сюжетна розповідь про іграшку;Розповідь за сюжетною ігровою обстановкою;Розповідь за сюжетною картиною;Розповідь - мініатюра за картиною - сюрпризом;Розповідь за картиною про природу;Розповідь - роздум;Розповідь - етюд.

Творчі розповіді на словесній основі:

Продовження розповіді вихователя; Розповідь на тему, запропоновану вихователем;Розповідь за планом вихователя;Розповідь за опорними словами;Розповідь про смішний епізод;Розповідь за мотивами знайомих художніх творів;Казка - небилиця;Складання творів розповідей, казки за власним сюжетом.

Прийоми навчання творчого розповідання:

Сюжетна розповідь про іграшку. Вихователь має дати зразок, тобто сам описати іграшку і розповісти, як нею можна гратися. На перших заняттях доречно підказати дітям 2-3 варіанти для складання розповідей. Складнішим є складання розповідей про одну іграшку, але з різними сюжетами.

У подальшій роботі план можна ускладнювати і заповнювати.

Казка - небилиця:

- перенести героїв знайомих казок у нові обставини;

- змінити ситуацію у знайомій казці, придумати нове закінчення казки; складати колаж з казок.

Складання розповіді за власним сюжетом:

- створення казок під час розповідання «по колу»;

- калькування - написання нової казки з персонажами прочитаної;

- пригадування, в яких казках живе певний персонаж;

Білет 3.

Становлення і розвиток дошкільної лінгводидактики в Україні.

За роки державності України сформувалась і зміцніла українська лінгводидактика, сподвижниками якої багато зроблено для переорієнтації мовних пріоритетів у вихованні дітей, поширення української мови на схід і південь країни, активізувалися дослідження з дошкільної лінгводидактики, збільшився обсяг теоретичного й емпіричного матеріалу. Актуальність досліджуваної проблеми підкреслюється в Національній доктрині розвитку освіти України в ХХІ столітті, де серед пріоритетних напрямів державної політики – розширення українськомовного освітнього простору, створення системи безперервної мовної освіти, віднесення педагогічних наук до пріоритетних напрямів розвитку науки в Україні.
Проблема становлення й розвитку української лінгводидактики вперше стала предметом дослідження наприкінці ХХ ст.

Її окремі аспекти представлено в дисертаціях І. Бакаленко („Становлення і розвиток вітчизняної лінгводидактики як самостійної дисципліни (Ф.І.Буслаєв, К.Д.Ушинський, І.І. Срезневський)”), О.Білої („Реалізація „рідномовних обов’язків” І.Огієнка в позакласній роботі з учнями 5-7 класів”), О.Ткачук („Використання спадщини І.Срезневського в сучасній лінгводидактиці”) та ін.. Ґрунтовно проблема висвітлена на початку ХХІ ст. в докторській дисертації С.Яворської („Становлення і розвиток методики навчання української мови як науки (ХVІ-ХХ ст.)”, де шляхом історико-системного аналізу висвітлено теоретичні надбання і практичний досвід навчання української мови в початковій і середній школі періоду ХVІ-ХХ ст.. Проте автор обминула увагою наймолодшу галузь - дошкільну лінгводидактику.
Зауважимо, що окремі часткові проблеми становлення й розвитку дошкільної галузі лінгводидактики розглядалися в роботах А.Богуш (докладний аналіз концептуальних положень К.Ушинського, І.Срезневського, С.Русової, І.Огієнка, О.Ольжича, В.Сухомлинського, Г.Костюка щодо розвитку мовлення і навчання дітей рідної мови в українському дитячому садку), Н.Маліновської (вивчення та впровадження в сучасну практику методичного доробку С.Русової щодо розвитку зв’язного мовлення та навчання дошкільників переказування художніх творів), І.Непомнящої (використання ідей Є.Тихеєвої в українських дошкільних навчальних закладах щодо збагачення словника назвами побутових предметів). Кандидатська дисертація Т. Садової (“Становлення і розвиток вітчизняної дошкільної лінгводидактики (друга половина ХІХ століття – перша половина ХХ століття)” - це перша робота з історії української дошкільної лінгводидактики, в якій найбільш повно представлено період формування лінгводидактичного аспекту в педагогічній думці ХІХ – ХХ ст., а також персоніфікований опис історії дошкільної мовної освіти першої половини ХХ ст.
Нерозробленість проблеми, її актуальність і потреби практики зумовили вибір теми дослідження „Теорія і практика становлення та розвитку української дошкільної лінвгодидаткики”, що належить до перспективних напрямів наукових досліджень з педагогічних наук.
Мета дослідження полягає у вивченні особливостей становлення й розвитку української дошкільної лінгводидактики як науки; розкритті здобутків, традицій, тенденцій, проблем та способів їх розв’язання на шляху розвою української дошкільної лінгводидактики; визначенні перспектив її подальшого розвитку і на цьому ґрунті побудуви системи знань про українську дошкільну лінгводидактику як науку.

2. Навчання дітей дошкільного віку елементів грамоти проводиться в декілька етапів.

Перший етап навчання дітей елементів грамоти – це ознайомлення зі звуками.

Багато авторів відзначають, що ефективніше починати його з ознайомлення дітей з немовними звуками. Для цього можна провести дидактичну гру «Що як звучить?» (папір, склянки з водою, брязкальце, барабан, дзвоник тощо).

Слід звернути увагу дітей, що це немовні звуки, адже їх ніхто не вимовляє, але ми їх чуємо. Під час прогулянки добре запропонувати дітям визначити, які немовні звуки вони чують: шурхіт листя, гуркіт чи гудіння автівки тощо.

Далі переходимо до ознайомлення з мовними звуками. Ще К. Ушинський запропонував вивчати звуки не в алфавітній послідовності, а починати з голосних звуків, потім перейти до ознайомлення з приголосними звуками. Цей метод є ефективним, тому ним користуються до цього часу.

Спочатку педагог пропонує дітям прослухати «пісеньки»: А-а-а, О-о-о, У-у-у, І-і-і, И-и-и, Е-е-е. Він розповідає дітям, що ці звуки є мовними – ми їх вимовляємо. Вони називаються голосними, бо ми їх співаємо голосом.

Далі слід уточнити артикуляцію голосних звуків.

Обов’язково потрібно звернути увагу дітей на те, що голосних звуків лише шість.

Закріпити знання дітей про голосні звуки можна за допомогою різноманітних ігор: «Який це звук?», «Упіймай звук». Гра «Оживи кружок», у якій діти по черзі натискають на символ голосного звука і називають будь-який голосний звук, допоможе дітям добре запам’ятати всі голосні звуки.

Для ознайомлення з приголосними звуками можна використати казку:

Жили-були шість голосних звуків, які вміли гарно співати. поряд з ними жило ще багато звуків, але вони співати не вміли. іншим звукам також дуже хотілося співати, та коли вони намагалися це зробити, у них виходило шипіти – «Ш-ш-ш», пихтіти – «П-п-п», свистіти - «С-с-с», бумкати – «Б-б-б» та видавати інші звуки, окрім співу.Коли хтось промовляв ці звуки, повітря не виходило вільно з ротика, а зустрічало перешкоду: то губки стуляться (М, П, Б), то спинка язика підніметься і закриє прохід (К, Х, Г). Тому ці звуки позначаються рискою - (неначе стулені губки).

Ці звуки можуть перешкоду зменшувати, ніби робити маленьку шпаринку, коли їх вимовляти не твердо, а м’яко не Б, а БЬ, не Л, а ЛЬ. У такому випадку і позначають їх інакше – двома рисками =.

Та найгіршим було те, що ці звуки не могли гратися, як голосні. наприклад, стануть у пару А та У, і чуємо, як у лісі люди гукають один одного А-а-а-у-у-у. Поміняються місцями У й А – чути, як плаче дитина У-у-у-а-а-а. підбіжить І до А – це десь неподалік закричав віслючок - іа-іа-іа.

Як же хотілося сусідам голосних звуків теж так гратися! І ось вони попросили голосні звуки погратися з ними. голосні звуки були добрими. Вони добре поміркували, як можна допомогти своїм сусідам і вирішили: щоб ті теж могли співати і так гратися, їм треба бути при голосних звуках. сусідні звуки дуже зраділи. відтоді вони стали називатися приголосними звуками. Тепер приголосні звуки стають у пару з голосними. Скажімо, стали у пару А та М, і чуємо, як мати годує малечу – ам, а стали разом М і У – замукала корова – му-у-у.

Заняття

Тема. Розвиток зв’язного мовлення. Написання листа Святому Миколаю.

Мета:ознайомити учнів з правилами написання листа; навчити писати листи. Розвивати вміння зв’язно висловлювати свої думки в листах, інтерес до професії листоноші. Поповнювати словниковий запас дітей. Виховувати повагу до рідних і старших людей.

Обладнання: конверт, різні види листів, лист від Святого Миколая.

Хід заняття